Основні риси поетичного стилю

Літературний стиль — це ідейно-художня своєрідність творчості письменника, сукупність неповторних і само­бутніх рис його індивідуальності. Стиль письменника включає такі поняття, як ідейно-тематичний зміст, сюжет і композиція творів, улюблені жанри, основні способи творення образів, особливості поетичної мови, віршування тощо, і залежить від особи самого письменника, його та­ланту, життєвого досвіду, світогляду, естетичних уподобань.

Риси індивідуального стилю Тичини, виразно помітні вже в ранніх поезіях, протягом усього творчого шляху зазнавали істотних змін, трансформувались.

Важливою ознакою стилю Тичини є філософське осмис­лення теми. Коли герой поеми «Похорон друга» тужить за Степаном та Ярославом, то ця журба сприймається як узагальнення всенародної скорботи, як вияв пам'яті людей і їхньої любові до полеглих воїнів, як роздуми про вічне торжество життя, як віра в перемогу. Філософську пробле­му цінності творчої праці людини, невмирущості людської думки втілено в поемі «Срібної ночі», присвяченій пам'яті академіка-літературознавця О. Біленького.

У Тичини — самобутні зображувально-вира­жальні мовні засоби, до яких належать передусім тропи, віршова форма, поетичні фігури, а також звукове оформ­лення.

У творах Тичини оригінальні композиційні варіації, строфічні та метричні побудови, форма вислову. Досить порівняти «Арфами, арфами...», «На майдані», «Я утвер­ждаюсь». Серед зіршів та поем Тичини немає двох однако-

' Новиченко Леонід. Тичина і Мого час: Незайві допов­нення.— Рад. літературознавство.— 1989.— № 4.— С. 16.

80

во скомпонованих творів. Це тому, що поет старанно дбав про відповідність композиції змістові поезій, про точність вислову, шліфував кожне слово. Однаково майстерно відточені в нього і лірична мініатюра, і філософська поема, і сюжетний вірш. Крім поширених видів строф, у Тичини зустрічаються і такі класичні форми вірша, як ронделі («Іду з роботи я, з завода»), сонети («Я знаю...»). Терцинами складений вірш «Як ми писали листа М. Ко­цюбинському». Часто поет творив багаторядкові строфи з вибагливим мереживом рим («Квітчастий луг», «У Асеева в гостях»), Є в нього і поезії без поділу на строфи («Відповідь землякам», «Надходить літо», «В космічному оркестрі»).

Жанрова різноманітність — одна із стильових ознак творчості Тичини. Поет був майстром лірики політичної, громадянської, філософської, пейзажної, інтимної. У нього в вірші-роздуми, гімни, пісні, думи, поеми, казки тощо. Від народного поетичного епосу — такі цікаві здобутки Тичини, як «Дума про трьох Вітрів», казки «Дударик», «Івасик-Телесик».

Працював Тичина і в жанрі поеми. Вже після смерті поета в 1971 році опубліковано грандіозний за задумом твір Тичини — симфонію «Сковорода» (1920—1940), який, на жаль, так і лишився незавершеним.

«Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ. Дав цю мову і наказав свято обері­гати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти разючої»,— писав Тичина в своїй останній статті «Квітни, мово наша рідна». Сам він протягом десятиріч, як дбайливий господар, плекав 'й, збагачував, леліяв. Поетична мова Тичини живилася з народної криниці.

Сила-силенна тичининських висловів стали крилатими:

«О^земле, велетнів роди!», «Стою—мов скеля непоруш­ний», «І рости, і діяти», «Я єсть народ, якого Правди сила

шким звойована ще не була», «Твори! в труді твори життя красу!».

Помітну роль в поезіях Тичини відіграють його неоло­гізми — сонцебризний, злотоцінно, молодистий, арко-аужний, легкокрильно, бистрозір, брунькоцвіт, яблунево-

Ще на початку творчого шляху Тичина зажив слави музичного поета, який сприймає світ через музику, пісню. тан дбав про звукову інструментовку віршів. До неї відпо­яться всі види звукопису — звуконаслідування, аліте-рацц, асонанси, звукові повтори тощо.

81

Твори поета відзначаються різноманітністю ритміки, віршових розмірів. Крім силабо-тонічної системи. Тичина звертався і до тонічного віршування, побудованого на при­близно однаковій кількості наголосів у рядках без поділу на стопи. Число ненаголошених складів різне. Ось зразок двоударного тонічного вірша (у кожному рядку по два наголошених склади):

Соняшники горять... — сама, як струна — Метеликів дуети... а на лапках мед.

Тичина завжди був у творчих пошуках.