Яновський — драматург

Працюючи в 20-х роках на Одеській кінофабриці, моло­дий письменник пробує свої сили в кінодраматургії: за його сценарієм створені фільми «Fata morgana» й «Гам­бург» Але справжню славу драматурга Яновському при­несла романтична трагедія «Дума про Британку» (19S7). Цей твір Олесь Гончар назвав кришталевою думою, що дихнула <. свіжим ароматом степової грозової ночі в спалахах сухих блискавиць».

Смолич Ю. Розповідь про неспокій триває.— К.: Рад. письмев-ник, 1969.— С. 117—118.

Історія українсмсі літератури: У 8 т.— К.: Наук. думка, 1971.— Т. 8.— С. 131—132.

215

Яновський успішно виступав і в жанрі реалістичної драми («Дочка прокурора»), і в жанрі комедії («Райський табір»).

Виховання дітей — ось центральна проблема драми «Дочка прокурора» (1953). Сюжет п'єси відзначаєть­ся напруженістю і динамічністю. Ліля, дочка прокурора Чуйка, потрапила під вплив дармоїдів, злочинців, але чесність, принциповість, правда перемагають; Ліля поривав із злочинцями, допомагає їх викрити.

У «Дочці прокурора» Юрій Яновський пристрасно відстоює високу мораль. «Але яка ж це трагедія останніх років життя нашого письменника! Для письменника такого темпераменту, такої працьовитості і такої обсервації за сім довгих років написати тільки одну-однісіньку п'єсу, яку поставили лише в російському театрі і в російському пере­кладі! Для історії новітньої літератури це не нове явище. Відомо ж бо, що Микола Куліш свою «Патетичну сонату» вперше побачив у російському перекладі і в російському театрі. Українські театри не мали дозволу на цю виставу. На «Патетичну сонату» не можна було дістати квитків на кілька тижнів наперед. Про неї в столичній пресі писали в суперлятивах. Глядачі хвилювались, сперечались, пла­кали і сміялись. Але як же трагічно переживав це авторі Саме це підкреслювало його невільництво серед рідного народу і на рідній землі. Нема сумніву, що це почуття скованості і невільництва почував і Яновський протягом останніх семи років. У відповідь на погроми «Живої води» він спромігся дати лише одну п'єсу. Та й та побачила сцену лише в ті дні, коли вже очі змученого і виснаженого письменника закрились на віки вічні» '.

«Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1937), «Потомки» (1938), «Син династії» (1942—1947), «Дочка прокурора» (1953), «Райський табір» (1953), «Молода воля» (1954) — такий творчий доробок Яновського-драма-,| турга. |

Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її оцінити, | він питав себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розми- -| тій дорозі босоніж ступаючи, в далеку таємну путь? Чи поклав би ти її в торбу із хліба окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там в торбі на плечах лежа­ти всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв'яжеш торбу і з'їси хліба з цибулиною, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?»

К о с т ю к Г. Лицар культури нації.— Українське слово.— Книга II.— С. 437—438.

216

У словах цих не тільки естетична програма художни­ка слова. Це — девіз його життя. Перші чотири розділи-пісні «Чотирьох шабель», безсмертні «Вершники», «Дума про Британку», «Земля батьків», «Мир» («Жива вода»), «Дочка прокурора» захоплюють читачів, вселяють у них мужність, приносять незвичайну радість, щирий захват.

На сцені Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки з успіхом ішла п'єса «Дочка прокуро­ра», а Яновський невтомно шліфував її, удосконалював. У натхненній творчій праці й обірвалося несподівано його життя — 25 лютого 1954 року.

Та живуть його твори, які виховують у читача почуття гордості за нашу країну, за її трудовий народ.

«Художній досвід Яновського багато значить для на­шої літератури,— підсумовує Олесь Гончар.— Він створив свій оригінальний тип роману, свою стилістику фрази, слово його опукле, стереоскопічне, він володів тими скар­бами, які прийнято називати таємницями майстерності» '

Оцінюючи творчу спадщину автора роману «Вершни­ки», французький письменник Луї Арагон писав, що в сім'ї європейських літератур Юрій Яновський — письмен­ник першого плану.

Запитання і завдання

Чим приваблюють вас герої роману Яновського «Майстер корабля», «Чотири шаблі»?

Розкажіть про особливості роману «Вершники»

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бабишкін О. Кіноспадщина Юрія Яновського.—К.: Мистецтво, 1987.

Гончар О. Майстер суворий і ніжний ^Яновський Ю. Твори;

У 5 т.— К.: Дніпро. 1982.— Т. 1.— С. 6—11.

Лист у вічність: Спогади про Юрія Яновського.— К.: Дніпро, 1980. Плачинда С. Юрій Яновський: Біографічний роман.—К.:

Молодь, 1986.

С моли ч Ю. Твори; У 8 т.—К.: Дніпро, 1986.—Т. 7.— С. 338— 369.

Семенчук І. Юрій Яновський: Життя і творчість,— К.: Рад. шк„ 1990.

Гончар О. Твори: У 7 т.— К.: Дніпро, 1988.— Т. 6.— С. 522.

ІВАН КОЧЕРГА (1881—1952)

Драматург-мислитель, драматург-нова" Він дивиться на життя своїми очима... Максим Ри-льсь,

Творчий шлях Івана Антоновича Кочерги — шлях невтомних і безнастанних пошуків. Драматичні поеми, історичні драми, комедії, водевілі, сценарії — такий різно­манітний творчий доробок видатного письменника. Іван Кочерга чесно служив улюбленому мистецтву і своєму народові.

ДОРОГОЮ ДО МАЙСТЕРНОСТІ

На зеленій чернігівській рівнині поблизу Ніжина — містечко Носівка. Там 6 жовтня 1881 року народився Іван Кочерга. Батько майбутнього драматурга Антон Петрович усе життя служив то в армії, то на залізниці. Разом з бать­ками Іван їздив по Україні й Росії, бував на Кавказі, в Польщі, Середній Азії. Згодом сім'я оселилася в Чер­нігові.

Учився Кочерга спочатку в Чернігівській гімназії, а по­тім на юридичному факультеті Київського університету, який закінчив 1903 року. Але за фахом працювати не став. Служив чиновником у Чернігівській контрольній палаті, де від канцеляриста дійшов до старшого ревізора.

Світогляд Кочерги формувався за досить несприятли­вих умов. Його оточувала глуха стіна обмеженого міщан­ського середовища. Кочерга знайшов у собі силу й муж­ність, щоб зберегти людську гідність і не знидіти. На допо­могу прийшло мистецтво. Він змалку любив книги, театр, музику, не пропускав жодної нагоди, щоб подивитися виставу чи послухати концерт. Майбутній письменник

218

самостійно поглиблював свої знання з історії, мистецтва, літератури, філософії.

На літературній ниві Кочерга починав як театральний критик (1904). У чернігівських газетах він публікував рецензії та статті.

Перші п'єси Кочерга писав російською мовою. Так» 1910 роком позначена його романтична драма «Песня бокале» із життя середньовічних ремісників.

У 1914 році Кочерга переїхав до Житомира Та умови його життя майже ні в чому не змінилися. Нудна робота забирала багато часу і сил, а для творчості залишала тільки вечірні та нічні години.

У середині 20-х років Кочерга пише українською мовою комедію «Фея гіркого мигдалю» Соціальний мотив комедії-водевілю ще нечіткий. Проте п'єса сценічна, на писана вправною рукою. Вона була поставлена в багатьох театрах.

Значного творчого успіху домігся Кочерга в драмі «Алмазне жорно» (1927). Драматург змальовує кривавий епілог Коліївщини (1768) — розправу над гайдамаками у містечку Кодня. Народ оплакував своїх героїв, та перед ворогом на коліна не падав. Дух нескореності проймає все єство гайдамацького ватажка Василя Хмарного, йог(' бойових побратимів.

У кінці 20-х років Кочерга переходить працювати де редакції житомирської газети. Тепер він у вирі народного життя. Порівняно за короткий строк створює ряд п'вг на матеріалі життя села.