Талант великої сили і краси

Буремний то був час... І Андрій Головко — літописець його — назавжди закарбував у високохудожніх образах події тих років.

Створені Головком характери, соціальні типи дихають живою правдою. Читачів вражає непідкупний реалізм, трепетно-ніжна поетичність його творів.

Граничний лаконізм, місткість фрази та незвичайна емоційність не лишають місця описовості. Проза Головка наскрізь поетична. Михайло Стельмах писав: «Андрій Головко! Скільки мужності, вірності і глибинності за цим дорогим нам ім'ям!»

Вплив Андрія Головка на Олексу Десняка, Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Василя Козаченка, Юрія Збанацького та інших українських прозаїків молодшого покоління незаперечний.

Монументальний роман «Артем Гармаш» мав склада­тися з п'яти томів. Головко завершив три. До четвертого написав дві глави, планувалась, обдумувалась остання...

⁵ грудня 1972 року Андрія Васильовича не стало...

⁴* 99

Згадуючи про Андрія Головка, Леонід Новиченко писав: «Великою внутрішньою органічністю повивчене все, що він писав і що сам робив у житті, і не було найменшого «зазору» між письменником і його художніми творіннями. Можливо, в цій цілковитій органічності і цілісності крию­ться основа самої його класичності в нашому письмен­стві і джерело тієї міцної симпатії, яку цей письменник чи не однаковою мірою викликав у людей близьких, що знали його особисто, і в людей «далеких»— їх тисячі й тисячі,— які знали його з літератури» '.

Заіштаввя і завдання

Поясніть, як назва роману «Вур'яя» пов'язана з його змістом. Чому, на вашу думку, Тихін Кожушний не зміг довести боротьбу З ворогами до переможного кінця?

Яку роль відіграє мова у творенні образів героїв?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Новиченко Л. Світ боротьби й любові //Головко А. Твори:

У 5 т.— К.: Дніпро, 1975.— Т. 1.

О р л и к П. Андрій Головко: Нарис життя і творчості.— К.: Дніпро, 1986.

Пасічник М., Фролова К. Андрія Головко: Творчий шлях.— К.: Дніпро, 1967.

Про Андрія Головна: Спогади. Статті.— К.: Рад. письменник, 1980.

С моли ч Ю. Головко//Мої сучасними.—К.: Рад. письменник, 1978.

1 Новиченко л. Вдивляючись у Ного портрет// Про Андрія Головка: Спогади. Статті.— к.: Рад. Письмевнхк, їмо.— с. 244.

ВОЛОДИМИР СОСЮРА (1898—1965)

Він усе життя виліплював образ ліричного героя, закоханого в землю, в кольори осені і неба, з чутливою душею...

Андрій Малишко

Поет був ніжний, мов пісня солов'їна, і тривожний, наче грозові бурі. Володимир Сосюра — високий поетичний світ, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами до­нецькі ночі й живе любов до України. Він тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен.

СРІБНІ ДЗВОНИ ЙОГО ПОЕЗІЇ

Донеччина. Селище Третя Рота (нині місто Лиси-чанськ). У похиленій хворостянці бідують Микола Воло­димирович та Антоніна Дмитрівна Сосюри. Недавно пере­їхали сюди з Дебальцевого, де 6 січня 1898 року народився Володя.

Щоб якось звести кінці з кінцями, батько, виходець із селян, у поті чола працював, часто міняючи професії: він був шахтарем, будівельником, землеміром, писарем, манд­рівним учителем. Гарно малював і віршував. У пошуках роботи побував у Харкові, Воронежі, на Кавказі. Мати, людина лагідної вдачі, часто співала народні пісні. Любов батьків до мелодійного слова передалась і дітям.

Володимир змалку мусив заробляти на шматок хліба в бондарному цеху содового заводу, наймитував у багатіїв. Дванадцяти літ спустився в шахту коногонити. Влітку працював, узимку ходив до школи. Після двокласної сільської школи вчився у ремісничому училищі на слюса­ря, а потім — у Кам'янській сільськогосподарській школі,

101

яку змушений був покинути, бо після смерті батька (1915) на нього, старшого в сім'ї, лягли турботи про матір та сімох менших братиків і сестричок.

Володимир багато читає. Його серпе окрилювали Шев­ченкові пісні. Захоплюється творами Франка, Лесі Україн­ки, Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова. Пробує і свої сили в поезії — спочатку російською, а потім українською мовою.

Утворення Української Народної Республіки в листо­паді 1917 року Сосюра зустрів радо, як весну людства. У складі робітничої дружини содового заводу виступив проти німецьких окупантів. А коли більшовики Росії ого­лосили війну Уг -течкій Народній Республіці, Сосюра захищав її зі зи'_. "і ч руках у петлюрівських загонах. Згодом був і ряд< ^"йцем-червоноармійцем.

Замовкли бої. » поселився в Харкові і повністю віддався літеряту іботі. Протягом 1922—1923 років нав^.рся з учівс:: а потім два роки — на робітфаці Харківського інсти'г . народної освіти (університету).

Гучну слову прин "^г Сосюрі перші збірки — •«Поезії»

(1921) та «.Червона ,", • > (1922). Вчорашній воїн щиро й безпосередньо, з ліріі •ю теплотою розповідав про пере­жите. Події громадян с*ї війни під пером Сосюри ожива­ли не раз протягом ; ,ього творчого життя. Цій темі присвячено також лсгми «1917 рік» (1921), «Оксана»

(1922), багато віршів.

Скн шахтарського краю, Сосюра став натхненним співцем праці: «О моя поезія Повстання, золота поезія Труда!» — звертався він до своєї музи.

У деяких творах Сосюри цих років зазвучали мотиви розгубленості. В чудовому вірші «Місто» спочатку — мальовничий пейзаж: «Од трамваїв синє-синє місто, золо­ті од ліхтарів сніги...» Але людині в ньому жити непере­ливки. Ось чому поет лине думкою в рідну Третю Роту, бо тут «місто взяло в ромби і квадрати всі думки, всі пориви мої».

Невдовзі порт позбувся цих сумнівів, настрою зажури і зневіри, хоч де раз йому доводилось пстарпати від тих, кого народ карік тоді людоловами.

Кінець двадцятих і тридцяті роки в жи"ті Сосюри були не з веселих. Критики аж із ніг збилися, вишукуючи в тво­рах поета всілякі -ізми, звинувачували в гріхах, яких у нього школи не б^ло. Від сталінських репресій гинули кращі письменники, серед яких було немало задушевних друзів Сосюри. Потерпав і він, поетична слава і совість України. A^s висїсяь! Гади неї жив і творив...

102

-ккий сорок перший рік. Війна. Володимир Сосюра деякий час жив і працював у столиці Башкирі"! — Уфі. Під час пійни він опублікував кілька збірок творів. У кінці 1942 року як військовий кореспондент газети «За честь Батьківщини» поет прибув у діючу армію, на Воронезький фронт.

Повоєнна творчість поета — це новий злет його само­бутнього таланту. За збірку поезій «Щоб сади шуміли» Со­сюрі була присуджена Державна премія І ступеня (1949), а за книги «Ластівки на сонці» та «Щастя сім'ї трудо­вої» — Державна премія імені Т. Шевченка (1963). У жит­ті Сосюру бачили більше замисленим. Небагатослівний і мовчазний, він був прекрасний, коли наспівне читав вірші. Читав неголосно, щиро й задушевно, у своїй милій сосю-ринській манері, зачаровуючи аудиторію. Особливо любила Сосюру молодь.

1964 року Володимир Сосюра опублікував дві книжки поезій — «Осінні мелодії» та «Весни дихання». Багатий і розмаїтий духовний світ сучасника, синівська любов до України, рідного народу, краса нев'янучої молодості, вір­ність кохання, картини старого й нового Донбасу — такий зміст цих останніх прижиттєвих збірок Сосюри. Поет був вірним сином народу. Творчої праці не кидав він і тоді, коли тяжко занедужав.

8 січня 1965 року натруджене серце Володимира Сосю­ри зупинилося...

«За владу Рад» (1968) — так називається посмертна збірка творів Сосюри, куди увійшли поема та вірші, час­тина яких друкувалася раніше в періодиці, а частина побачила світ уперше. Читаючи цю книгу, переконуєшся:

співець пішов од нас у розквіті свого таланту.

Живи, моє серце, живи не для себе,

для себе ж бо ти й не жило,—

писав він у вірші «Люблю України коханої небо», яким відкривається збірка.