«Любіть україну, як сонце, любіть...»

Солов'їні далі, далі солов'їні... Знов весиа розквітла на моїй Вкраїні!

Цими словами відкривається одна з двадцяти восьми книг, які видав Сосюра у післявоєнний час,— «Солов'їні далі» (1957). Поет гордий з того, що живе й працює разом із своїм народом. Творити для нього — найбільше щастя. Ось чому в поезії Сосюри так владно звучать оптимістичні мотиви. Скільки в них молодечого запалу, як «молодо і дзвінко» б'ється в його грудях серце! Душа поета відкрита до людей:

Я іду до гаю. Краю, ти мій краге, кращого за тебе я в житті не знаю! Кращого не знаю, далі мої сині, як весну стрічати на моїй Вкраїні.

Сосюра усе своє творче життя присвятив рідному наро­дові, розвитку його культури, зокрема рідної мови, яку він пристрасно любив, оберігав і збагачував. У вірші «Як не любити рідну мову» (1959) ідеться про те, що кожен із нас не має права її забувати, пам'ятаючії, що «мова — це ду­ша народу, народ без мови — не народ».

З особливою синівською любов'ю говорить поет про багатство рідного слова, його чудодійну силу в поезії «О мово моя!» (1949).

Мова — «душа голосна України» — має магічну силу, яку поет підкреслює за допомогою метафоричних зворо­тів — персоніфікацій. Вона — «сурми на сонці...», «ви- І бухів огненних повна», «гостріша за крицю багнета», мова j «єднає сердець міліони». '|

Свій щирий монолог на честь мови поет увінчує строфою:

Це — матері мова. Я звуки твої Люблю, наче очі дитини... О мова вкраїнська!.. Хто любить її, Той любить мою Україну.

Любов до України, до батьківщини, землі нашої, на­роду нашого, якому впродовж тисячоліть випало стільки зазнати кривд і поневірянь, звучить у цьому вірші.

Згадаймо Тараса Шевченка, який усе своє полум'яне життя поклав на вівтар вітчизни — України, матері, неньки єдиної, найдорожчої. Про палку любов до неї він з далекої Орської фортеці пристрасно писав:

108

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога, За неї душу погублю.

Крізь віки з глухого царського каземату чуємо його

напуття:

Свою Україну любіть, Любіть її...

За неї Кобзар карався, мучився, страждав, але не каявся.

Майже така ж доля спіткала вже в радянський час і Володимира Сосюру — автора чудової поезії.

«Любіть україну»

Літо 1951 року. В Москві завершилась перша повоєнна Декада українського мистецтва і літератури. У ній брав активну участь і Володимир Сосюра. Як і інші письменни­ки, він виступав у театрах, на фабриках і заводах, у серед­ніх і вищих навчальних закладах... І всюди — з великим успіхом. Його задушевні поеаії припадали до серця моск­вичам — особливо вірш «Любіть Україну» (1944).

...І раптом — наче виляск нагая — стаття в «Правде» «Проти ідеологічних перекручень у літературі», опубліко­вана 2 липня 1951 року. Анонімні автори (чи автор?) мов ножа загнали поетові в спину. У статті шельму­вався один-єдиннй вірш Володимира Сосюри — «Любіть Україну».

Яких тільки «гріхів» не звалено яа поета: він і правду життя спотворив, і хто-зна яку Україну оспівує, і що «під такою творчістю підпишеться будь-який недруг україн­ського народу з націоналістичного табору», і що вірш «Любіть Україну» — «ідейно-порочний твір», бо «викликає почуття розчарування і протесту»...

Центральні, республіканські, обласні, міські газети всього колишнього СРСР передрукували статтю з «Прав­ды». А далі — численні засідання, збори, пленуми, сотні ораторів, статті-«від гуки» в газетах, лемент по радіо — і всі одностайно громили «Любіть Україну», доскіпувалися до кожного поетового твору, де хоча б згадувалося слово «Україна», і не тільки в книжках Сосюри,— хвиля роз­громна прокотилася й по імших письменниках.

Що ж було головною причиною такого страшенного переполоху?

109

Письменник Віталій Коваль розмірковує: «Командній лізі Сталіна — Берії — Кагановича потрібно було вбити в людях саме патріотичне почуття, дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю. Те почут­тя, що особливо пробудилося в народі в роки війни, коли люди йшли на смерть за Батьківщину, коли сам Сталін закликав на допомогу дух великих предків, коли з воєн­них плакатів кликав до помсти гнівний Шевченко... Тепер ці почуття треба було вбити. Вбити всюди і скрізь, щоб народ перестав любити Росію, Україну, Білорусію, Грузію, Литву, Казахстан... Тому й став жертвою вірш «Любіть Україну» '.

Що ж являє собою твір В. Сосюри? «Любіть Украї­ну» — це сердечне слово поета-патріота, мовлене в радісну годину визволення української землі, коли після окупації засяяло сонце волі. Написаний року 1944, вірш уперше був опублікований у «Київській правді» та «Літературній газеті» (тепер «Літературна Україна»). Пізніше багато разів передруковувався, перекладався іншими мовами, 1949 року вміщений у збірці «Щоб сади шуміли», яку було відзначено Державною премією першого ступеня.

В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», причому для «ліплення» його поет користується не абст­рактними загальниками, а точними поетичними деталями, художніми атрибутами, за допомогою яких Україна оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця.

Послухаймо, як сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет зокрема до кожного з нас і до всього народу:

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води,

в годину щасливу і в радості мить,

любіть у годику негоди і..

Ми бачимо її «в світі єцину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінно­му, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Через сторіччя вловлюємо і беремо до серця й розуму українську пісню, думу, красу її на­ціональних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в степах під мирними голубими небесами.

Літ. Україна.— 1989.— 2 берез.

110

Усе нам тут любе й миле — і дитяча усмішка, 1 карі очі дівочі, і зойки гудків, і стягів багряний шум... Ми всім дорожимо, все оберігаємо, а Україну сердечно любимо:

У сні й наяву...

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

У вірші Сосюри нема й натяку на якусь виключність України. З цього приводу поет висловлюється абсолютно переконливо і виразно:

Між братніх народів, мов садом рясним, Сіяє вона над віками.

І завжди — в мирі й злагоді. Та не збройною потугою українці завоювали пошану й повагу інших народів, хоча ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запоро­зького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду. Український народ споконвіку славен «всіми своїми ділами».

Поезія мав форму послання. Поет звертається до всіх 1 до кожного зокрема. Анафора Любіть Україну робить вірш струнким і композиційне завершеним. Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. Особливо тепло й задушев­но Сосюра звертається до юнака з порадою бути вірним у своїй палкій любові:

Юначе! Хай буде для неї твій сміх, 1 сльози, і все до загину... Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!..

Нехай і в серці дівчини живе священне патріотичне почуття до В&гчизни, до милого:

Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну!..

Палким закликом завершується високопатріотична поезія Володимира Сосюри:

Всім серцем любіть Україну свою,— і вічні ми будемо з нею.

Так, вічно житиме наш народ обабіч Дніпра, вічною чуде братерська єдність українців з усіма народами, які проживають у нашій країні. Міцнітиме і новим змі­стом наповнюватиметься єднання з братами й сестрами

111

на всіх континентах земної кулі сущими,— з українцями й українками, в яких не згасла любов до рідної землі, її героїчної історії, культури в найрозмаїтіших проявах — в народній пісні, в думі, образотворчоаіу мистецтві тощо.

Пощезли хулителі й брехуни, наклепники і кон'юнк­турники, а чиста і ясна, мов сонце, Сосюрина поезія живе й волає до наших сердець: «Любіть Україну!»