Слово синівської любові

Василя Симоненка випоїла соками рідна земля, дала голос сердечний і ніжний, сповнила його серце почуттями патріота і великого поборника рідної культури.

Слова «Україна, Батьківщина» він вимовляв з благого­війною любов'ю. Поет любив Україну сердечно й ніжно. Але його чутливе серце не могло байдуже спостерігати будь-яке приниження навіть імені Батьківщини-Матері. Ось чому деякі його строфи вулканно клекотіли словом схвильованим, сповненим болю і жагучої любові:

Дай мені у думку динаміту, Дай мені любові, дай добра, Гуркочи у долю мою, світе, Хвилями прадавнього Дніпра.

Не шкодуй добра мені, людині, Щастя не жалій моїм літам — Все одно ті скарби по краплині Я тобі закохано віддам. («Світ який — мереживо казкове!..»)

Відкритий, чесний, відвертий діалог Василя Симоненка зі своєю Україною, з українським народом тривав від пер­шого до останнього дня його короткого творчого життя. Вірш «Стільки в тебе очей» — яскравий приклад саме такої невимушеної чесної розмови:

Не шукаю до тебе Ш стежки, ні броду — Ти у грудях моїх, У чолі і в руках. Упаду я зорею, Мій вічний народе, На трагічний і довгий Чумацький твій шлях.

501

«Задивляюсь у твої зіниці» («україні»)

Задушевна розмова сина з матір'ю — така тема поезії. Звучить вона щиро, сердечно, бо Україна виступає не як поняття загального політичного характеру,— ні, вона жива, найдорожча мати,— і їй адресує поет всю любов, стурбованість, відданість і ласку ліричного героя, від імені якого провадиться рада-порада, щира синівська сповідь:

«Задивляюсь у твої зіниці. Голубі й тривожні, ніби рань», їй — найглибший вияв патріотичних почувань, з нею при­вселюдно ведеться діалог любові й найсердечнішої поваги:

Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...

Цей інтимний, щирий діалог з Вітчизною змінюється іноді на гостру розмову з людьми ницими й нікчемними («Одійдіте, недруги лукаві!», «Ще не всі чорти живуть на небі, ходить їх до біса на землі»). З ними триває неприми­ренна боротьба Вітчизни-Матері: «Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права».

Вірш є досить переконливим прикладом того, як на ви­сокі публіцистичного характеру теми можна вести пере­конливу розмову, діалог принциповий і безкомпромісний.

Кілька слів про передостанню строфу поезії, яку було вилучено навіть з найповнішого зібрання творів Симонен-ка в книжці «Лебеді материнства». Ось вона, сердечна роз­мова з Україною, її народом, заради яких поет узявся за перо і діє: «Ради тебе перли в душу сію. Ради тебе мислю і творю...» Ніхто не має права йому заважати в тій по-люд­ському задушевній бесіді: «Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю». В цих словах ніякогісінького зла чи ненависті до інших народів, мова йде лише про всемо­гутнє бажання так поспілкуватися, щоб просто-напросто ніхто в розмову не втручався, не заважав, щоб розмова була щирішою і повнішою. Таке це ліричне послання Батьківщині, зіткане з оригінальних метафор, порівнянь, епітетів, доречно використаних персоніфікацій.