Запитання і завдання

Дайте характеристику ранніх поетичних творів Ліни Костенко.

Висловіть у письмовій формі ваші враження від поезій «Пастораль XX сторіччя», «Тут обелісків ціла рота».

Як з роками зростали тематичні обрії творів Ліни Костенко? Що ви знаєте про її шістнадцятирічну вимушену «мовчанку»?

З'ясуйте історичну та фольклорну основу роману «Маруся Чурай».

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Слабошпицький М. Гаранти цього імені // Радянська жінка.— 1990.—№ 3.

Забужко Н. Вивчення роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» // • Українська мова і література в школі.— 1989.— № 11, 12.

Макаров А. Дума в бурю. Про нову збірку Ліни Костенко // Літ. Україна.— 1990.— 22 берез.

Брюховецький В. Ліна Костенко: Нарис творчості.—К.ї. Дніпро, 1990.— 262 с. (Літ. портрет).

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935—1963)

Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива, З тебб дивуватися повік...

В. Симоненко

«З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть; яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вог­нем душі жаріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагучо й неповторно вибуркнулись в нашому красно­му письменстві» (Олесь Гончар).

Витязем молодої української поезії — з легкої руки нашого письменника — називаємо вічно юного, закоханого в Людину поета лермонтовського віку Василя Симоненка. Виспівані щирим серцем його поезії живуть, їх читають і люблять мільйони людей. Симоненко йде до нас, ми від­чуваємо тверду його ходу. Несе поезію, мов щире золото, несе пісню, барвінком та рутою уквітчану, мову материн­ську несе. Погляньмо — з його співучої долоні злітають

Лебеді материнства.

«Син мужицький. Золоте коріння...»

Є в Лубенському районі на Полтавщині невелике село Віївпі. Там 8 січня 1935 року в селянській родині народив­ся Василь Андрійович Симоненко.

Тяжкі роки випали на долю майбутнього поета. Дитин­ство його було напівголодним, напівсирітським. Хлопець виростав без батька. Мати тяжко працювала, заробляючи горьований шматок хліба. Допомагали дідусь та бабуся, яні любили свого кмітливого внучка, їхню любов і турботу

499

пам'ятав Василь до останніх днів свого короткого життя. Дідусеві присвятив сердечного вірша «Дід умер» та опові­дання «Дума про діда».

До школи була дорога неблизька — дев'ять кілометрів. «Як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й ма­ло»,— читаємо в оповіданні «Дума про діда». Учителька згадує: «У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учи­телі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень».

Вищу освіту Василь Симоненко здобув у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на фа­культеті журналістики. Складні то були часи повоєнні. «Жилося нам матеріально нелегко. Ми — діти війни, і пе­реважна більшість із нас були напівсиротами: у того — батька нема, в того — матері. Одягалися далеко бідніше, ніж зараз. Але хай мені пробачать сьогочасні студенти, ми на те якнайменше звертали уваги... Мріяли, писали...» (Б. Олійник).

Василь Симоненко не квапився друкувати свої перші літературні вправи, більше дослухався до своїх друзів — початкуючих поетів.

«Василь був у всьому красивою, чистою людиною, правдолюбцем, безкомпромісним до лицемірів, ницих і убогих духом підлабузників»,— згадує поет Ілля Берд­ник.

Після закінчення університетської науки (1957) В. Си­моненко працював у редакціях газет «Молодь Черкащи­ни», «Черкаська правда», власним кореспондентом «Робіт­ничої газети». Жилося йому, як згадують сучасники, важко.

Перша книжка поезій В. Симоненка «Тиша і грім» побачила світ у 1962 році, другу книгу «Земне тяжіння» опубліковано в 1964 році, вже після смерті поета, яка ста­лася 13 грудня 1963 p. Мати Ганна Федорівна Симоненко-Щербань твердить: «Треба виправити одну серйозну по­милку. Скрізь пишуть, що Вася помер 14 грудня. А він же помер у нещасливий день — 13 грудня... Біля одинадцятої години вечора... Якраз тоді, коли я пішла із лікарні додому...» '

В. Симоненка поховано в Черкасах.

У наступні роки опубліковано книжки «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985), казки «Цар

' Сом Микола. Живе у Черкасах мати // Друг читача.— 1990.-8 берез.

600

Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпа­ки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965).

Василь Симоненко продовжує іти до нас. Останнім часом у київських газетах «Молода гвардія», «Літературна Україна», «Друг читача», в журналах «Україна» та «Дніпро» опубліковано його досі невідомі широкому читацькому загалу поезії, «Казку про Дурила», щоденник

та інші твори.