Дмитро павличко (Народився в 1829 році)

Доки діє приклад праці й подвигу в мистецтві, доти матиме до цього пряме відношення Павличко як недремний поет свого часу, своєї доби, покликаний нею ж до праці — нелегкої, звитяжної.

Василь Земляк

О рідне слово, хто без тебе я?

Дмитро Павличко

Творчість Дмитра Павличка з'єднує старше покоління класиків української поезії І пол. XX ст. з поколінням по­чатку 60-х років, яке так по-молодечому голосно заявило про себе. Син простого хлібороба з Шдкарпаття Павличко приніс у велику літературу долю свого краю, а роками він став одним з речників красного письменства сучасності. Творець талановитих віршів, поем, літературознавчих досліджень, блискучий перекладач, публіцист, державний діяч — таким знаємо Павличка. До голосу його прислу­хаються мільйони. Прославленого поета, пристрасного трибуна Дмитра Васильовича Павличка справедливо називають одним із лідерів української культури.

Станіславщина. У підгірському селі Стопчатові 28 ве­ресня 1929 року народився Дмитро Васильович Павличко. «Стопчатів—моя колиска і гордість моя»,—скаже він пізніше. А довкола уславлені осередки гуцульського різь­бярства, кераміки, килимарства: Косів, Коломия, Космач. Край Довбуша, край, де квітнули таланти Стефаниха, Черемшини, Мартовича, витав дух великого Франка.

Польсько-шляхетські окупанти чинили на західноук­раїнських землях нічям не стримуваний розбій. Трудовий люд терпів від соціального й національного гніту. Навчаю­чись у польській школі, малий Дмитро зазнав принижень і образ від шовіністки-вчительки та синків багатіїв. І в малому серці визрівало почуття ненависті до будь-якої кривди й несправедливості.

469

Мати Павличка, неписьменна селянка, була поетично обдарованою людиною, мала феноменальну пам'ять:

декламувала вірші з «Кобзаря», велику поему «Панські жарти» І. Франка. Батько любив дітей і прагнув будь-що вивчити їх. Роботящий, справедливий, винахідливий, від був мислячою людиною, прищепив синові чуття грома­дянської свідомості та національної гідності.

З країни бідацького дитинства проросли живі корені Павличкової поезії: «Там узяв я пісню в серце із людських сердець».

Після закінчення Яблунівської середньої школи Пав­личко вчився на філологічному факультеті Львівського університету, який закінчив у 1953 році, а потім — в аспі­рантурі. І пішли роки творчого й громадського неспокою. Працював у редакції львівського журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»), потім протягом восьми літ — головним редактором журналу «Всесвіт». Восени 1966 року разом із поетом Іваном Драчем Павличко брав участь у роботі Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.

Урівноваженість і принциповість, доброта і працьови­тість, розмаїття літературних, громадсько-політичних інтересів, гостре відчуття свого часу і рідного ґрунту, го­товність бути за прикладом Івана Франка завжди учнем («semper tiro») — риси характеру Павличка.

Правда кличе

У 1953 році з'явилася перша книжка Дмитра Павличка «Любов і ненависть», яку одразу ж помітили шанувальни­ки поетичного слова і високо поцінували.

Молодий автор книжки дебютував у добу складну й су­перечливу: вражений жахливим смерчем війни, знекров­лений народ полегшено дихнув повітрям жаданого миру;

разом з тим ще живими в пам'яті були страхітливі репре­сії довгої сталінсько-більшовицької ночі, коли тоталітар­ним режимом було знищено десятки мільйонів безневин­них людей, у тому числі й діячів літератури.

Поети гучно славили «рідного і єдиного», який буцімто створив для народу «райське життя»... А юнак з гу­цульського села, студент Львівського університету Пав­личко не кинувся «звеличувати й оспівувати» — ліричний герой книжки поставив перед собою благородне завдання:

в поетичних рядках сказати правду про навколишню дійсність. І це йому значною мірою вдалося.

Пізніше Павличко в нарисі «Про себе» так визначить риси першої своєї збірки: «Поезію творить любов, а не

470

злоба... Якщо в моїх творах присутня ненависть, то це означав, що я жив у жорстокі й складні часи».

Поет утверджує свою позицію громадянина, борця за народні ідеали, за «вимріяну Україну», за правду на зем­лі. Він вирішив поставити слово «на чати», недвозначно висловивши своє поетичне кредо:

Співати треба, звісно, і про зорі, Про те, як шепче в лузі очерет, Але, людське забувши щастя й горе, Який до чорта буду я поет!

Перші збірки Д. Павличка «Любов і ненависть», «Моя земля» хоча й привернули увагу громадськості, все ж були своєрідним плацдармом для подальшого злету його та­ланту.

Значним творчим успіхом була Павличкова книжка

«Правда кличе!» (1958).

Поет реалізував у ній своє творче завдання— «...бли-екавкою-мислею своє життя я висловлю».

Про свої нові підходи до змалювання дійсності кінця 50-х років Павличко чітко повідомив у невеликому вірші, що дав назву книжці:

Не змовкає правди голос, Що веде нас у житті. Лжа тікає, наче полоз, Перед нами іо путі.

Щоб за нами на дорогу Знов не виповзала гидь, Ми, долаючи знемогу, Мусимо брехню палитьі