«Первомїст», «смерть у києві», «євпраксїя»

Якщо «Диво»,—стверджує Павло Загребельний,—це художня розповідь «про мистецький витвір нашої давнини і про долю його та місце в нашій духовній історії», то «Первокііст» (1969) — це «розповідь про долю одної з най­перших великих, висловлюючись по-сучасному, інже­нерних споруд, про її вплив на тогочасне мислення, про ставлення до неї тогочасного люду, який вбачав у такій величезній споруді, як перший міст через Дніпро, мовби уособлення всієї землі й держави» '. Ідейний зміст «Перво-мосту» історично не продокументований, за винятком одного лише речення: «Літописець записав коротко:

«Того ж літа (6625) устрої мост через Дніпр Володи­мир» ².

Цебто: у 1115 році. І все. Далі—творчий домисел, уява. Загребельний-романіст прагне здійснити, за його ж словами, художню реконструкцію часточки назавжди втраченого світу. То ж, крім неабиякого обдарування, під­креслюємо, як ще багато потрібно знати, щоб зображені картини-образи були правдивими — мали «точні відповід­ники в дійсності». Професійно досконало знати не лише предмет художнього дослідження, а й суміжні з літерату­рою мистецтва. Передусім — живопис.

Несподівано виникає проблема роману і музики. Загре­бельний ставить їх в один ряд, бо вважає роман найви­щим з-поміж літературних жанрів, так само як музику — найвищим з усіх мистецтв, бо музика, каже він, обіймав весь світ: вона живе в нас самих і поза нами. Можливо, підсумовує автор «Первом осту», мали слушність піфаго­рійці, коли говорили навіть про звучання небесних сфер. їх звучання знайшло своє мистецьке відлуння і в прозі Загребельного («Марево», «Диво» та ін.).

Загребельний П. Неложними устами.— С. 456. ² Загребельний П. Твори: У 6 т.—К.: Двілро, 1980.—Т. 3.-

С. 434.

389

У романі «Первоміст» автор застосував, як він каже, принцип побудови музичної фуги, коли береться одна тема і поступово розвивається, збагачуючись новими інтонація­ми, барвами, звучаннями і навіть темами. Тема будівни­цтва Первом осту зумовлює й «уповільнену» композицію. Вступний розділ — своєрідний заспів-роздум. Гімн дереву. В той же час це — стислий виклад історії мостобудування на Русі. Силою творчої уяви Загребельний-патріот пере­носить нас у ті далекі віки.

«Смерть у Києві». Розвиток і зміцнення північно-руських князівств під проводом Юрія Долгорукого (1090—1157) — такий основний зміст третього історичного роману Павла Загребельного «Смерть у Києві» (1972).

Щоб заінтригувати читача, автор вдається до майже пригодницько-детективного сюжету: лікар-слідчий Дуліб з Іваницею намагаються докопатися до першопричин убивства молодого князя Ігоря в Києві. «Боярство і цер­ковники всіляко перешкоджали Долгорукому в його діяль­ності,— читаємо у передньому слові автора до роману,— виставляючи проти нього таких слухняних щодо себе князів, як Ізяслав Київський. Не зупинялися перед най­тяжчими злочинами, щоб тільки зганьбити Долгорукого, не допустити до Києва» '.

Романи «Первоміст» і «Смерть у Києві» відзначено Державною премією України імені Тараса Шевченка 1974 року.

Єдине речення з Іпатіївського літопису: «У літо 6617 (1109) преставилася Євпраксія, дочка Всеволода, місяця липня, 9 дня, і покладене тіло її в Печерському монастирі, коло південної брами, і споруджено над нею божницю, де лежить тіло її»,— спонукало Павла Загребель­ного написати ще один роман про Київську Русь.

«Євяраксія». Цей твір писався протягом 1972— 1974 ровів. Ось якими авторськими словами він відкри­вається:

«Євіхрвксія» — так зветься четвертий роман з моєї серії :снижок про Київську Русь... авторові хотілося, виходячи, ясна річ, з його скромних сил, здійснити своєрідні художві дослідження народних доль, кожна з них не втратила свого значення й сьогодні. Отож «Диво» — це доля таланту, «Смерть у Києві» — доля державної ідеї, «Перявокаст» — доля народної споруди. «Євпраксія» — роман про долг людини. А що доля людська, надто в трагічних' її вимірах, найвиразніше простежується на

'Загребельний П. Твори: У 6 т.—К.: Дніпре, 1980.— Т. 3.— С. 6.

890

прикладі жінки, то й написано цей роман про жінку, про трагедію роз­луки з рідною землею, про трагедію втрати любові '.

Пазло Загребельний відтворює історичні події остан­нього десятиріччя дванадцятого століття. На тлі цих подій і розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого княжни Євпраксії — дружини німецького імператора Генріха IV. Так звані домислені розділи чергуються з «лі­тописними». Не випадково назви окремих глав резпочи-наються словом «Літопис» — з наступним «уточненням»:

«Доповнення», «Нагадування», «Викриття», «Подив», «Забуте», «Генеалогія», «Імператорський» та ін. Дружину всемогутнього імператора, повелителя більшої частини тогочасної Західної Європи, вразили дикі оргії, дрімуча забобонність.

Коли Євпраксії не вдалося умовити імператора-жорсто-косерця, вона бунтує — «Генріх садовить її до в'язниці. Мужня жінка втікає з-під охорони, вона виступає на собо­рі, викриваючи Генріха перед цілим католицьким світом, її слухають чотири тисячі церковних сановників і три­дцять тисяч простого люду.

Так Європа чи не вперше познайомилася з жінкою-політиком, з жіпкою-бооцем. І ця жінка була руськаї»

Київська княжна Є-впраксія самовіддано відстоювала людську гідність — почуття вітчизни було для неї свя­щенним.