Запитвивя та завдання

Як був створений Григорієм Тютюнником «Вир»? Визначте ідейний зміст роману. Розкажіть про особливості композиції твору. Розкрийте основні риси характеру Тимма Вихора. У чому особливості змалювання жіночих образів у романі Тютюкни-ка <Вир»?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вілодід І. її чисті джерела: Із спостережень над мовою україн­ської художньої прози //У майстерні художнього слова.—К.: Наук. думка, 1965.— С. 6—35.

Волинський К. Слово про Григорія Тютюннице: Вступна гтат-тя // Т ю т ю н н и к Г. Твори: У 2 т.— К.: Дніпро, 1970.— Т. 1.— С. 5—19.

Семенчук І. Григорій Тютюнник: Майстерність письменниі ' .— К.: Дніпро, 1971.

Тютюнник Г. Твори: У 2 т.— К.: Молодь, 1985.— Т. 2.— С. 2:3— 281 («Коріння: Спогади яро автора роману «Вир» Григорія Михайловича Тютюнника »).

Павло загребельний (Народився в 1924 році)

Призначення твоє на землі й у світі:

читай!

Павло Загребельний

Автор «Дива» продовжує: «Читай на землі сліди живі й мертві, камінь і пісок, у листі дерев і в травах, у соняч­нім мареві й у дощовій імлі, в течії рік, в очах дітей і жінок, у бігові оленя, в пострибі лева, у співі птахів, у го­рінні вогню, в мерехтінні зірок, у безконечних просторах неба — читай!

Вогненні літери, випечені в твоїм серці й у мозку, ви­йдуть з серця і мозку, засяють/яскравіше за всі само­цвіти землі, запалають яскравіше всіх вогнів небесних — читай!» '

Цей уривок з розділу «Книга» можна назвати своєрід­ним ключем до розкриття творчого шляху відомого україн­ського прозаїка, лауреата Державних премій Павла Загре-бельного.

«Перед кюии зупиняєшся, як біля підніжжя непри­ступних гірських кряжів з осяйними вершинами». Читан­ня супроводжує щирого шанувальника красного письмен­ства все життя. «Шевченко ввійшов у мою свідомість десь із п'яти років і залишився там назавжди. З ним поруч став Пушкін, потім був відкритий Гоголь, тоді Коцюбинський і Горький, згодом Чехов і Тургенев, уже по війні — Томас Манн і Фолкяер» ².

Але все ж із прозаїків для Загребельного, за його слова­ми, найвищі імена: Толстой, Достоевський, Сервантес.

Загробельний П. Роксолана.— К.: Дніпро, 1989.— С. 57. ² Загребельний П. Неложними устами.— К.: Рад. письменник, 1981.— с. 440.

373

«Перед ними зупиняєшся, як біля підніжжя неприступних гірських кряжів з осяйними вершинами» '.

Та чи можна перелічити всіх літературних учителів? Ні, «бо тут,— зізнається Загребельний,— уся світова літе-] ратура» . J

Письменник вчиться завжди. Але й застерігає: «НаслЦ дувати — безглуздя, вчитися — важко, надихатися —| можна завжди» ³. |

Неповторність. Павло Загребельний не пішов втооова-ним в українській прозі шляхом романтичного пафосу, піднесеності, орнаментальності. Його проза сувора не тіль­ки вибором трагічних тем, а й самим способом розповіді. Характерно, скажімо, те, що більшість книжок романіста, повістяра та новеліста закінчуються смертю головного героя.

Активна громадянська позиція письменника, загостре­ність життєсприймання, прагнення до художньої конкрет­ності, винахідливість літературного вимислу, нахил до пошуків, експериментів — такі грані творчого почерку Загребельного-художника.

Його романи політичне гострі. «Європа-45» — полі­тичний детектив, «День для прийдешнього», «Південний комфорт», «Левине серце» — гострі прориви в сучасність. «Я, Богдан», «Роксолана», «Диво» — політичні історичні твори.

Розповідь Павла Загребельного насичена не тільки інформацією різного змісту й емоційної тональності, а й елементами фантастики. Більшості романів та оповідань прозаїка притаманні полемічність й іронічний тон розповіді.

Працьовитість і творча продуктивність. Працелюбність Павла Загребельного, за словами Олеся Гончара, межує з одержимістю. Адже професіоналізм виробляється так само тяжко і вперто, як будь-яке людське вміння, ремесло, майстерність: постійною, щоденною, часом рутинною, марудною працею.

Не випадково французький письменник Жюль Ренар писав, що літературу роблять воли.

І коли Павло Загребельний написав двадцять три рома­ни, кілька повістей, сотню оповідань, п'єси, сценарії, сотні статей, водночас протягом трьох десятків років засідаючи,

Загребельний П. Неложними устами.— К.: Рад. письменник, 1981.— С. 440.

² Там само.

³ Там само.

374

виступаючи, даючи інтерв'ю, відповідаючи на закиди кри­тиків не менше сотні разів на рік, то вдалося це зробити за рахунок, власного здоров'я і неймовірних обмежень у всьому, що стосується так званого особистого життя і що­денних маленьких радощів.

З інтерв'ю Павла Загребельного журналістові Івану Безсмертному:

— Я півдня сиджу й пишу. У цей час зі мною не мож­на поговорити, до мене не бажано заходити... І так все життя. Так що тут не тільки ти самотній, а й самотня та людина, яка живе з тобою, ї діти твої самотні, і друзі само­тні... З іншого боку, окрім цієї самотності робочої, я ж все життя десь працював, зустрічався з тисячами людей — і, здавалося, я вже так у все це втягнувся (а це як якась наркоманія), що довкола тебе завжди люди, аплодисменти, потиски рук, телекамери...

— Павле Архиповичу, у Вас така величезна продук­тивність,— скажіть, будь ласка, як організований Ваш робочий день?

— У мене ніколи не було чіткої організованості. Все життя я мав абсолютно безладний побут, бо ніколи не на­лежав собі, а завжди — від якихось зовнішніх обставин.

За багато років я виробив свій стиль. Я, скажімо, сидів у Спілці, на всіляких засіданнях, висиджував на сесіях Верховної Ради, мешкав у готелях, їздив за кордон, де я тільки не був, але весь час в голові в мене однаково йде робота над моїм романом. Так добре, коли я зараз сиджу вдома і маю можливість усе, що спаде на думку, піти і одразу ж записати, а раніше це робити не завжди вдавалося. Тоді я витягував з кишені клаптик паперу, записував цю думку і знову ховав... Приходив додому і клав у папку. Таким чином я робив чернетки до всіх своїх романів. Потім, коли Цих чернеток збиралося кілька кілограмів, я вже починав відчувати, що далі тягти не можна — треба сідати й писа­ти. Я брав відпустку за свій рахунок, сідав, і день і ніч писав — працював по 16, по 18 годин на добу '.

У письменника, який працює так, як Павло Загребель­ний, майже немає вільного часу.

— Час найдорожча річ,— наголошує автор «Ди­ва».— Втрати часу найстрашніші, бо непоправні. А я все життя дуже багато працюю. До того ж, у мене сім'я. Ми

Загребельний П. «Незалежність—це найдорожчеє/В кн.:

Павло Загребельний. Гола душа.— К.: Преса України, 1992.— С. 13.

375

з дружиною виростили двоє дітей і четверо внуків. Ми самі їх ростили: у нас не було ніяких помічників. Зараз моя донька живе в Москві. У неї троє дітей. Син — у Києві. Він кандидат економічних наук. Виростити цих дітей було нам непросто.

І хоч is часом справді було дуже сутужно, однаково знаходив час і для друзів '.

Вражав тематична й жанрова поліфонічність проаи митця. Вслід за Лесею Українкою, Іваном Кочергою, Олек­сандром Довженком, Олесем Гончаром та інпшїли визнач­ними письменниками Загребельний-романіст розширив обрії рідної літератури — як у просторовому змалюванні подій (вся планета), так і в часовому (найдавніше мисте­цтво Азії й Африки, античний світ, більш ніж тисячолітня східнослов'янська історія).

Романи, п'єси, повісті, кіносценарії та оповідання Павла Загребвльного відзначаються гострим сюжетом, динамічним розвитком дії.

Прозаїк і драматург активно працює і в такому опера­тивному й мобільному жанрі, як публіцистика; відомий він і як вдумливий дослідник літературного процесу на сучасному етапі («Неложними устами: Статті, есе, порт­рети»),

У щоденниковнх записах «Різні дні війни» Костянтин Симонов наводить страшну статистику про народжених у 1924 році: з кожних ста живими лишилися тільки троє. «Я належу і до тих ста,— говорить Павло Загребельний,— і до трьох» ². Письменник народився 25 серпня 1924 року в придніпрянському селі Солошиному на Полтавщині.

«Це козацьке село,— розповідає Павло Архипович у вже вгадуваному інтерв'ю.— Воно було на кордоні зе­мель Війська Запорізького і царської імперії. І на цьому кордоні зібралися люди, що втікали як з одного, так і з іншого боку. Це було гігантське село, тягнулося воно 15 кілометрів уздовж Дніпра, і населяло ного десять тисяч людей. У селі майже не повторювалися прізвища. Це теж свідчило про те, що люди туди збігалися. А коли люди збі­гаються, то вони, як правило, незалежні, бо кожен із них утік — хто від пана, хто від хама, хто від переслідування, хто від неправда...

' Загребельний П. «Незалежність — це найдорожче!» / В кн.:

Павле Загребельний. Гола душа.— К.: Преса України, 1992.— С. 12.

² Загребельний П. Неложними устами,— С. 472.

37»

Моє село — це своєрідна українська Америка. Бо що тане Америка? Це теж збіговисько втікачів і незалежних...

Серед таких людей я народився і виріс, пережив колек­тивізацію, голод 33-го року... Ці люди дуже бідували, але в душах їх була незалежність. Це, очевидно, передалось і мені» '.

Змалку ріс без матері, завжди тягнувся до книги, вчив­ся добре.

«Пригадую, як «Пригоди Гекльберрі Фінна» я ви­просив у товариша лише на одну ніч,— продовжує Павло Архипович.— А вранці він уже прийшов, щоб забрати, хоч вона йому була непотрібна, вона в нього просто лежа­ла... Отже, прочитати я змушений був за одну ніч. А вночі мачуха (моя мама померла, коли я був зовсім малий) кричить: «Гаси каганець!»... От такі були суперечності. Очевидно, цей спротив проти самого оточення навчив мене хапати знання, де тільки можна з максимальною швидкістю і неймовірною настирливістю...» ^ї

Коли довелося прозаїкові Олександру Сизоненку поїха­ти до Архипа Панасовича, батька творця «Дива»,— уже в нове Солошине, перенесене на вище місце, бо старе було затоплене Дшпродэержинським морем,— його здивувало, як Загребельний «знає кожного свого односельчанина:

знає і пам'ятає з діда-прадіда, з усіма подробицями вдачі, характеру, аж до вуличного прізвиська та обставин, за яких те прізвисько виникло» ³.

Навчається майбутній письменник у Солошинській середній школі. У середніх і старших класах захоплюється математикою. Мріє бути вченим.

У червні 1941 року Загребельний закінчив десятирічку. Збмрався вчитися далі, але почалася друга світова...

Опалений війною Київ. Високий юнак з валізою у руці йде вулицею. Ось і майдан Богдана Хмельницького. Павло так і завмер па місці. Перед ним стрімко звелася в бла­кить золотими банями Софія...

Можливо, те перше враження й спалахнуло іскрою, що викресала згодом задум історичного роману «Диво». Хоча того червневого ранку Загребєльннй і в гадці не мав, що стане письменником. Зачарування мистецьким витвором Далеких пращурів жило підсвідоме понад двадцять років.

' Див.: Загребельний П. Гола душа.— С. 11. ² Там само.— С. в.

Сизоненко О. Мить і вічність: Літературні портрети, етюди, есе.—К.: Рад. письмениик, 1986.—С. 123,

377

У неповних сімнадцять років пішов добровольцем до армії. Брав участь в обороні Києва. Навчався у військовому училищі. У серпні 1941 року був поранений. Після госпі­талю знову військове училище, і знову фронт, і тяжке поранення влітку 1942 року.

«Під час війни дуже важко склалася моя доля,— розповідає далі Павло Загребельний,— 1942-го року по­трапив у фашистський полон і був там два з половиною роки. Там я бачив страшніше, ніж події 1933-го року, хоч голод зачепив мене дуже сильно: я помирав, і всі наші сусіди вимерли... Голод — один урок життя, концтабір — наступний... Я побачив справжню ціну людині, побачив людську велич і людську ницість. Зрозумів — де суєта, а де справжні цінності... Моя біографія — голод і війна — до 21 року сформували мій характер, як характер незалеж­ний. Незалежність — це найдорожче. Я сповідував її за­вжди, і ніколи ні перед ким не схилявся. Схилявся лише перед визначними особистостями і перед людьми, які щось уміють робити, які мають неабиякий розум, які знають честь» '.

У 1945 р. майбутній письменник працював у радян­ській військовій місії в Західній Німеччині, спершу в ан­глійській окупаційній зоні, потім в американській. З ким тільки не доводилося зустрічатися. Навіть із майбутнім канцлером Федеративної Республіки Німеччини Конрадом Аденауером...

Матеріал ішов з перших рук.

Усе побачене, глибоко пережите й осмислене, разом із досконалим вивченням історичних джерел та іноземної мемуаристики, й прислужилося Загребельному пізніше, коли розпочав роботу над романом «Європа. Захід».