Барви і тони палітри тютюнника-художника

Лауреат Державної премії Української РСР імені Т. Шевченка Григорій Тютюнник був художником з гост­рим і проникливим зорем, глибоко вникав у соціальні проблеми сучасного йому життя. Письменник пластичного, сильного слова, творець глибоких, національне виразних характерів. Над романом «Вир» працював уперто, довго, натхненно. Неначе орав цілину, прокладав борозну. Глибоку і широку. Читачів вразила рельєфна зримість художньої правди.

Кожна людина — це цілий світ. Така вона багата, коло­ритна, неповторна в житті. Такою її й відтворив Григорій Тютюнник. Характери, як правило, подаються у «Вирі» в розвитку, у болісному зростанні. Вони такі випуклі, бага­тобарвні, що до них, кажучи словами Максима Горького, хочеться пальцями доторкнутися.

І старий Гамалія, і його норовливий син Оксен, і криш­талево чесний Валентин Дорош, і неврівноважений, але до­брий душею Тимко Вихор, і чиста в своїх почуттях, як вра­нішнє сонце. Орися,— всі вони, такі різні за характерами,

370

в грізну годину смертельної небезпеки для рідної Вітчизни стають на її захист.

Сила цих характерів саме в тому й полягає, що вони, проходячи крізь усі найскладніші випробування життєво­го виру, лишаються нездоланними. І чим незвичайніші ці випробування, тим яскравіше викристалізовуються їхні характери. Передусім — в дії, через іскрометну мовну індивідуалізацію, словесний портретний живопис, мисте­цьке проникнення в глибини людського буття. Художник слова майстерно відтворює надзвичайно складний процес внутрішнього життя персонажа, його безперервний потік. Людину і природу автор «Виру» зображує у складному діалектичному взаємозв'язку.

Природа в Тютюнника живе, безперервно змінюється, переливається найневловимішими відтінками барв. Пись­менник особливо гостро відчуває її свіжість, духмяні пахо­щі. У романі «Вир» ми не знайдемо докладно змальо­ваних — на кілька сторінок — картин рідної природи. Пейзажі в переважній більшості фрагментарно-емоційні. Вічно нова і неповторна краса навколишнього світу могут­німи хвилями вливається в Тимкову душу:

«Чим довше він стояв і чим довше дивився на чудову весняну ніч, що моргала до нього зорями і віяла свіжістю лук і лугів, тим більше і тим швидше починала шумувати в ньому парубоцька кров».

Безпосередній аналіз душевних хвилювань наймолод­шого в «династії» Вихорів Тютюнник-психолог непомітно переводить у сферу природи.

Роман «Вир» зачаровує неповторною тональністю, са­мобутньою мелодикою, правдивістю компонування живої розмовної мови, її лексичною і фразеологічною наповне­ністю. «Образно кажучи,— писав академік Білодід,— Полтавщина після Панаса Мирного не робила ще такого могутнього, чистого і прозорого, естетично відібраного вкладу мови в загальнонародну скарбницю, як це зробив Григорій Тютюнник...» ' Не випадково й Олесь Гончар серед романів шістдесятих років, «таких різних за своєю проблематикою і за художньою формою» ², «Вир» назвав першим.,.

29 серпня 1961 року Григорія Михайловича не стало. Ніхто не чекав цього — навіть він сам: незадовго перед Цим Тютюнникові було зроблено чергову складну опера-

У майстерні художнього слова.— С. 35. ² Гончар О. Твори: У 7 т.— К.: Дніпро, 1988.— Т. 6.-

- С. 575.

371

цію — з-нід самісінького серця лікарі вийняли смертонос­ний осколок. '

На обеліску пам'ятника Григорію Тютюннику висічено зорю. Досягши свого високого зеніту, вона повільно почи­нає опускатися...

Таким він і лишився в нашій літературі — зіркою пер­шої величини.