Запитання і завдання

Які п'єси Олексія Коломійця ви читали або дивилися на сцені, в теа рі чи сільському Будинку культури? Назвіть їх. Чим вони сподобали! вам?

Визначте риси характеру Платона Ангела. Що найбільше приладі вам до вподоби в характері, поведінці і вчинках цього літературного героя?

Дайте розгорнуту характеристику інших персонажів п'єси.

Які моральні, етичні та світоглядні риси персонажів «Повісті про сім'ю» вважаєте найбільш прийнятними для себе?

Напишіть короткий реферат на тему: «Шукаю «дикого» Ангела в рід­ному селі, на своїй вулиці».

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Веселка С. Олексій Коломієць.—К.'. Мистецтво, 1979. Кисельов Й. Олексій Коломіець /'/ Письменники Рад. України:

Критичні нариси. Вип. IX.— К.: Рад. письменник, 1979.

Зарудний М. Любов'ю засіяне поле //Коломієць О.Ф. Ви­брані твори: У 2 т.— К.: Дніпро, 1988.—Т. 1.

854

Григорій тютюнник (1920—1961)

Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Гри­горій Тютюнник... імена письменників, які багато зробили для піднесення на гідний рі­вень сучасного українського роману...

Леонід Новиченко

«Як тільки читач помине перші, вступні абзаци автор­ської розповіді у «Вирі», він зараз же потрапляє в чарів­ний полон звучних, природно невимушених, художньо правдивих діалогів, розповідей типових для роману опові­дачів, описів природи, сіл, деталей побуту і вже не може від цього відірватися, і не може цим натішитись, і згадує тичинівське «Ах, серце, пий повітря...» — так розпочинає свою наукову розвідку «її чисті джерела (Із спостережень над мовою сучасної української художньої прози)» акаде­мік Іван Білодід '.

І мовознавці, і літературознавці, й читачі роман «Вир» Григорія Тютюнника завжди ставлять поряд з трилогією «Прапороносці» Олеся Гончара. Це не тільки етапні твори в розвитку української літератури, а й справжні художні відкриття.

«Усе починається 3 дитинства...»

Тихосяйні ріки; аж ген до обрію стоять, мов дивна сторожа, діброви-Мила серцю мальовнича Полтавщина, пісенна, могут­ня красою. А які працьовиті, обдаровані, дотепні люди у Цьому краї живуть. Тож слово художнє тут рано полонить Душу, тонку, вразливу. Пробуджує уяву.

Саме тут, на Полтавщині, між блакитно-синьою Ворск­лою і звивистим Пслом — у селі Шилівці на Зіньківщині,

У майстерні художнього слова.—К.: Наук. думка, 1965.— С. 17. 355

прообразі Троянівки з епопеї «Вир», і народився 23 квітня 1920 року Григорій Михайлович Тютюнник.

На берегах тихої Груні-Ташані почав Гриць читати книгу природи — свіжої, яскравої, духмяно-запашної. Чарівної. Отам і заронилася в душу майбутнього письмен­ника скоряюча любов до пісні, до художнього слова. |

У шестирічному віці хлопчик пішов до школи. Наука) давалася йому легко, і вчився він залюбки. Згодом зачиту-| вався художньою літературою. Його вражало й точне, мі-| стке, вагоме слово, вагоме своєю неповторною образністю.,! Слово, зігріте вогнем пристрасної душі. Особливо обпікав| Грицеве серце вогонь Шевченкової музи. Полонила хлопця| простота і людяність поевій солов'я України Володимира! Сосюри. |

При першій зустрічі зі мною свекруха Івга Федотівна! сказала: — Непосильну ношу ви взяли на свої вутленькі| плечі, добра людино. Тютюнники — люди незрозумілі, а планета їхня важка. Я їх ніколи не розуміла. В них сьогодні невідомо, що вчинять завтра» '.

Так красномовно висловилася мати Григорія про свого чоловіка, його братів та невгамовного свекра. А до яких же висновків дійшла невістка?

«Тютюнники,— згадує Олена Черненко,— складні ха-І рактери: натури гарячі, бевкомпромісні; темпераменти | холеричні, вибухові; серця чуйні, ніжні; душі вразлизі.І У справжній дружбі, любові — віддані до самозречення; | до друзів прислухаються, люблять вислухати поради | і розради, j

До недругів — безпощадні, мечуть громи і блискавки» ².

Такими були Тютюнники-брати. Григорій і Григір. Батько в них був один — Михайло Васильович, матері — рівні.

Олена Черненко уточнює:

«У Григора ці риси більш рельєфні, тим і характер ще І складніший» ³.

Михайло Васильович, батько майбутнього письменни­ка, був дотепним оповідачем. «Гриць заслухувався батько­вої мови, вбирав у душу оповідки шилівських парубків і дядьків. Мабуть, саме звідси і початкують його невиглибні

' Черненко О. А спочатку було село... Спогади дружини Григорія Тютюнника.— Березіль,— 1992.— №№ 7—8.— С. 153.

² Там само.

³ Там само.

3S6

скарби» '. Дядьки — це передусім батькові брати, справж­ні народні самородки, іскрометну мову яких автор «Виру» радив записувати й братові Григору.

Рельєфна зримість дитячих вражень Григорія Тютюн­ника була такою колоритною, що він усе своє життя чер­пав щедрою рукою з цієї неоціненної скарбниці багатства і роздавав їх людям — своїм учням, читачам. «В свого народу вчився він бути скупим на слово і точним, надзви­чайно точним в образних характеристиках.

«Ні, з Гнатом таки весело їхати. Обов'язково десь у в е -селу дірочку свисне».

Так може сказати тільки народ, і це можна було сказа­ти тільки про Гната Реву — одного з найколоритніших героїв тютюнниківського «Виру» ².

Григорій Тютюнник був художником з гострим і про­никливим зором. Природа наділила його винятковою спо­стережливістю, а життя не шкодувало найдраматичніших випробувань.

По закінченні Шилівської семирічки Григорій тримає вступні іспити до Охтирського технікуму механізації сіль­ського господарства. Закінчивши перший курс, переходить до Зіньківської десятирічки, на той час чи не єдиної серед­ньої школи на весь район. Ходити треба було пішки, по вісім кілометрів туди й назад, у будь-яку погоду.

У районній газеті «Більшовик Зіньківщини» Григорій Тютюнник публікує першу поезію «Комсомолець». У деся­тому класі пробує свої сили і в прозі.

Назавжди запам'ятається юнакові 1938 рік. Він став студентом філологічного факультету Харківського дер­жавного університету. Захоплення поезією привело Григо­рія на засідання літературного об'єднання; відвідує почат­ківець і «суботи» при Харківській обласній філії Спілки письменників України. А на початку 1940 року тут же, в Будинку літераторів, на вулиці Чернишевського, відбув­ся перший творчий вечір Тютюнника-поета. Ось як згадув про це один з тогочасних слухачів:

«Гриць тріпнув темною, мов скиба ріллі, чуприною, і якось особливо вирізьбилося вольове підборіддя; великі чорні, як перестиглі каштани, очі пойнялися смутком, він ледь підняв правицю й притишеним, але чітким голосом

Ц ю ы а І. Весляр з голубої Тішані. // Літ. Україна.— 1968.— 9 травня.

Дімаров А. Григорій «Тютюнник. Передмова // Григорій Тютюнник. Вир.—К.: Рад. письменник, 1962.— С. 4.

357

почав читати. Мені й досі пам'ятається щирий і теплий вірш «Дивиться мати на чорні ворота». Це була свіжа поезія, живе, непід солод жене чуття людської правди» '.

Чорноокого юнака-красеня любили; в студентське това­риство він завжди вносив безмежжя щирості й свіжості, дотепних жартів і бадьорості. За свідченням Олеся Гон­чара, Григорій Тютюнник ще до війни став визнаним «фа­культетським поетом». В першому номері літературно-ху­дожнього і критичного місячника «Літературний журнал» . за 1941 рік було надруковано дві його поезії: пейзажну) зарисовку «Вже осінь» і сюжетний вірш «Дивиться мати| на чорні ворота». |

Навчаючись в університеті, допізна засиджувався над| книгами в студентській читальні й гуртожитку. Влучно) вражав мішені з зображенням фашистів на навчальному] стрільбищі. Звичайно, Тютюнник і гадки не мав, що «саме) він наділить деякими рисами студбатівця Степуру» ² у| Гончаровому романі «Людина і зброя».