«Дикий ангел»

Одну з найталанс-^тіших своїх п'єс «Дикий Ані О. Коломієць назвав: «Повість про сім'ю». Цьому твої випала щаслива доля — його втілювали на сценах не лн"" українських. «Дикий Ангел» було поставлено в багать театрах інших країн. Автор п'єси і артисти Київсью театру імені Івана Франка були відзначені Держави

премією.

Тема та проблематика п'єси. Персональна відповіда;

ність кожного за свою роботу, громадську діяльність, добробут сім'ї — передумова добробуту всього наро? країни. Утвердження й зміцнення родинного щастя, злаї ди між батьками та дітьми, трудового виховання діт

* Дилогія — два драматичні твори (а також романи чи повісї одного автора, пов'язані між •собою єдиним задумом, спільністю сюж "" та персонажів.

' Зарудний М. Любов'ю засіяне поле //Коломіець О.Ф. брані твори: У 2 т.— К.: Дніпро, 1988.— Т. 1.— С. 6.

3SO

у сім'ї. П'єса поліфонічна за проблематикою: її пронизує тривога за родину як основу, як осередок суспільства, як вияв нерозривної єдності інтересів сім'ї та держави. Автор ваголошує на тому, яка відповідальність за виховання дітей справжніми громадянами лягає на батьків, як мають розвиватися взаємини між батьками та дітьми й тоді, аоли вони стануть дорослими людьми, коди вмітимуть лічити гроші і берегти кожну копійку.

Образ Платова Ангела. Його іменем названо п'єсу, він — головний персонаж твору. Скупі слова ремарки від­творюють деякі риси портрета Платона Микитовича:

«Видно, колись був у силі чоловік. Обличчя суворе, втомле­не...» Петрова дружина Ліда переповідає чоловікові слова про батька: «...він ніколи не бачив, щоб батько відпочивав^. Усе щось робить». У ставленні до роботи, до звичайної людської праці розкривається філософія справжнього трудівника, господаря своєї долі, свого дому. Ангел — батько чотирьох дітей, пенсіонер. На запитання кореспон­дента Клокова, коли розпочав трудову діяльність, Платон відповідає: «З двох років... Штанці сам одягнув, потім іграшки собі майстрував, потім по господарству, потім школа, потім завод...»

Платон — учасник війни, рядовий воїн, прикладів своїх героїчних подвигів не пригадує — воював як усі. Свою життєву позицію формулює коротко — «добре жити.., мати здоров'я і гроші». Гроші він не любить, але поважає. Способів добування грошей, на гадку Платова Микитовича, є лише два: «Або заробити, або вкрасти. Третьої путі немає». Своєрідний погляд у Ангела і на гро­мадську роботу: «Біля верстата». Вища мета в житті для нього — «жити як слід». На зауваження Клокова про пріо­ритет держави, мовляв, «через багатство держави до свого власного», Платон Микитович резонно зауважує: «Ми разом з державою і плануємо, і багатіємо... Правда, я тропіка по­переду. Бо в неї є ще багато дармоїдів: або не працюють зовсім, або багато балакають і мало роблять... А в моїй державі цього немає... Як заробив, так і їж! Як заробив, так і одягайся...»

І пенсійну книжку Платон подарунком не вважає, бо він її заробив, та й не в книжці радість і спокій...

На кореспондента ці погляди головного героя твору справили враження негативне: залишившись на салюті, Клоков кинув услід Пла тонові: «Бурбон».

Насправді ж Платон Микитович просто закоханий у людський труд, він глибоко поважає наслідосв сумлінної

праці, від якої трудівник і держава багатіють. Своїх дітей Ангел виховав у дусі любові до праці, вони розуміють роботу як доконечну необхідність, як передумову їхнього пристойного буття на землі, як посильний внесок у духов­ний і матеріальний розвиток суспільства, як запоруку їхнього власного добробуту.

Ось чому діти Платона Микитовича сприймають як даність, як належний порядок, який утвердився в родині:

діти здають батькові свій заробіток за місяць, батько ре­тельно занотовує до записника. Донька Таня помітила таку деталь: у тата почерк — літери, цифри — як макове зерно. І блокнота того на все життя вистачить. Платон Микитович не привласнює грошей — заробітку дітей, він тільки розумно регулює витрати: «Тут жив, тут одягався, харчувався — і гроші докупи. Всі на одних правах». Бать­ко також стимулює підробіток дітей — на всілякі неперед­бачені витрати. Це їх дисциплінує, спонукає до раціо­нального розподілу коштів, зрештою» дає можливість стабільно, нормально жити.

Цікаво, що поняття «підробіток» чи «приробіток» батько розуміє тільки так: це чесна праця. Коли б хто з дітей сфальшивив чи обдурив батька, він одразу б такого і з дому вигнав. Для дітей стали непорушним законом бать­кові слова: «У всьому, у малому й великому, єдиний порадник — правда!» Правда в устах і діях Платона Микитовича асоціюється як вияв найбільшого благородства, добродійства, як сукупність усіх людських чеснот.

У такому дусі, в такій благодатній, хоч і жорсткій атмо­сфері живе сім'я Ангелів.

Дружина Платона Микитовича Уляна — статечна, врівноважена жінка, дбайлива господиня. Мати живе для еім'ї, для дітей, старається, щоб їм було затишно і надійно. Щоб у домі був достаток. Ощадлива й турботлива мати старається страву для сім'ї готувати смачнішу й дешевшу. Як справжня мати, Уляна жалів своїх дітей, допомагає їм розібратися в складних життєвих проблемах. Вона діє заодно з чоловіком у вихованні дітей, хоча в принципових питаннях гору бере його думка.

Людина для того й живе на світі, щоб зробити його кра­щим. Такого принципу дотримуються Платон Микитович і його діти.

Кришталево чесна людина, совісний невтомний трудів­ник, справжній господар Ангел дбає про всенародне добро. Він помислами своїми, життєвою практикою, кришта­левою чесністю і непохитною принциповістю полонить

862

людей, навчає і їх жити за неписаними правилами честі й справедливості.

Драматург логікою розвитку характерів, поведінкою і поглядами персонажів переконує нас також у тому, що деити за принципами Ангела не так просто. Життя склад­не і суперечливе. Головному героєві твору випадає всього зазнати: і схвалення, і заперечень.

Поруч живе пенсіонер Крячко. Заздрість — його най-вразливіша риса вдачі. Заздрість і несприйняття життєвої позиції «дикого» Ангела, з яким він веде нескінченну полеміку, обзиває скнарим, жмикрутом, зажерливим,— таким, якому все мало, хоча й живе в достатку. Крячко всіх повчав, критикує, а сам не квапиться щось корисне й потрібне зробити, живе за принципом: аби день до вечора.

У Платона четверо дітей, і він усіх до пуття привів, усіх навчив по-людському чесно жити, а в Крячка — один син, і той став покручем — байдикує, править гроші, п'є-гуляє.

Ангел кидає у вічі Крячкові суворі, безжальні слова:

«Злодій твій син... Не працює, а їсть — значить злодій! Не заробив, а тринькає — злодій».

Батько так ніде й не прилаштував свого Івана до ро­боти, і син, зрештою, потрапив до тюрми. Злагода і мир у сімействі Ангелів не дають спокою заздріснику Крячкові.

Коломієць населив п'єсу порядними, чесними людьми. Такими постають перед нами подружжя Ангелів та їхні діти, невістки: працьовита, гостра на язик донька Таня, наймолодший у родині Павлик і його мила жіночка — Оля (вчиться у медучилищ!, на другому курсі), син Федір, що працює на заводі. Його захоплення дружиною Маляра Клавою чисте, міцне, світле.

Ліда — турботлива, завжди привітна дружина Петра. Своє найперше покликання вбачає в тому, щоб створити чоловікові такі умови, аби він міг спокійно і з задоволен­ням працювати, щоб у домі панував настрій урочистий і святковий.

Усе своє великотрудне життя Платон Ангел поклав на те, щоб виховати дітей порядними людьми. І цього він до­мігся. Домігся не жорстокістю й скнарістю, не замашками «жмикрута» чи «куркуляки», а глибоким переконанням господаря і патріота рідної землі, великою відповідаль­ністю громадянина, обов'язками чоловіка і батька.

Натруджене серце невгомонного «дикого» Ангела не витримало. І саме тоді, коли вся сім'я знову зібралася за родинним столом коло батьківського порога.

12 .у:

«Укріцноька література», 11 «ш.

863

Життя складне. Воно сповнене клопотів і тривог, турбот про близьких і рідних людей, про їх світлу долк».

Чесний і правдивий твір написав Олексій Коломієць. Він вчить нас жити — жити по-справжньому, жити так, як подобає кожному громадянинові,— жити по-людському.

Загальновизнано, що п'єса «Дикий Ангел» — справж­ній творчий успіх відомого драматурга. Вона, як і інші кращі його твори, стала окрасою української літератури.

Слушними видаються нам міркування відомого драма­турга Миколи Зарудного про свого побратима: «З повним правом можна говорити про Коломійця як новатора в су­часній драматургії. Його пошуки нових форм, архітектоні­ки твору завжди позначені винахідливістю і оригінальні­стю. Вони ніколи не були спекулятивними штампами і даниною «масовому мистецтву». Олексій Коломієць — новатор. Він традиційний лише в одному — безмежній любові до свого народу і театру. І цього досить, щоб бути достойним послідовником корифеїв української сцени».

У 1994 році пішов від нас майстер слова Олексій Коломієць. Його поховали в центрі рідного села Харківці на Полтавщині поруч із могилою класика української літератури Архипа Тесленка.