Поетичний розгін

Як член делегації українських діячів культури, Ма­лишко 1946 року побував у США та Канаді. Спостережен­ня і враження від подорожі лягли в основу творів, які піз­ніше склали збірку «За синім морем» (1950), відзначену Державною премією. Разом з книжками «Англійські вра­ження» Бажана, «Друзі і вороги» Симонова, «Індійська балада» Турсун-Заде збірка Малишка одразу вийшла на бойову позицію боротьби за мир в усьому світі.

Завдання поета — боротися

За мир, за труд, за гомін волі, Щоб сурми грали тонкостволі Проти війни,-—не на війну!

Поет бачить Америку трудящих — робітників і ферме­рів. До них звернені його слова привіту. З вірша «Каме­нотес» постає майстер, в руках якого мертвий камінь оживав самоцвітом. За сорок літ він стільки натесав каміння для хмарочосів, що ним можна б вистелити дорогу з Нью-Йорка до Аляски або збудувати колону до хмар. Мотив єдності трудящих і співчуття їм звучить у поезіях «Негритянка», «У ліфті».

287

У творі «Катюша» все просто: і сюжетна канва («Не­грів двоє в полі, в Оклахомі, нашу рідну пісеньку вели»), і настрій співаків, і враження ліричного героя від того співу. Метафоричний вислів — пісня неграм «зігрівала душу» — переконливо характеризує високий душевний стан героїв Малишкового вірша.

Тема патріотизму проходить через усю поезію Малиш-;

ка. Вона є основною і в його книжці «Серце моєї матері»

(1959). Серце матері—то серце батьківщини—Звени-1 гори. їй він адресує найсердечніші слова любові, пише' про свою готовність

...в щасті плакати, й, нівроку, Стрічать Звенигору високу, Мою Вкраїну карооку, Земну любов мою святу!..

Значними здобутками зустрів Малишко року 1962 свій полудень, своє півстоліття, пору найбільшого творчого змужніння. Вийшла його книжка «Далекі орбіти». Відзначена Шевченківською премією, збірка ця була своєрід­ним підсумком кількарічної праці видатного майстра сло­ва. Малишко об'єднав у ній твори, що друкувалися раніше у збірках «Серце моєї матері» (1959), «Полудень віку»

(1960), «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962).

Найприкметнішою ознакою творів Малишка цих літ в їх сучасність. Про що б не писав поет, він завжди зали­шається на рівні вимог нашого бурхливого, неспокійного віку. Ного ліричного героя тримає в своїй орбіті найширше коло проблем: трудові клопоти в селі, в лабораторії вчено­го, в космосі. Але на першому плані залишається вимога правдивого змалювання життя:

Серце, мій сурмач,

Моя струна, як треба — то подвійся, Вдесятерись, як треба плакать — плач, Пали, гнівись, лиш з правди не посмійся! (<В житті своїм до всього маю діло...»)

Гуманізм, правдивість і глибина почуттів втілені у творах Малишка у високопоетичних образах.

Новими темами, мотивами, мистецькими засобами по­значені й останні збірки Малишка: «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970). За цикл віршів «Дорога під яворами» Малишкові присуджено Державну премію 1969 року.

288

Поетова дорога під буйнолистими яворами — це дорога до людського щастя. З глибин історичного буття народу вона «слалась на серце й лягала на душу», вона — найдо­рожча, бо відкриває для поета «далекий обрій», де ще не звідані радощі й болі, квіти любові і сльози смутку.

Образ дороги під яворами виростає в узагальнення гли­бокого змісту. Поет веде нас цією дорогою по планеті, де минуле й сучасне звучить як єдина симфонія, до якої вплели свої голоси «Шевченко і Пушкін, і думний Шек-спір», Бетховен, Лисенко і Чайковський, де ходить Леся Українка, як «легенда вічна», де матері виглядають своїх синів, що полягли в боях і ніколи не вернуться.