Довженко о. Твори: у 5 т.— т. Б.— с. 80.

272

І перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...»

«Зачарована Десна» не має чіткого сюжету з послідов­ним розвитком подій. Складається вона із схожих на нове­ли окремих спогадів про життя селянської родини, про красу хліборобської праці, про народну мораль і мудрість.

Розповідь ведеться у двох планах.

Пізнання малим Сашком світу, вічно мінливої приро­ди, пробудження в дитині художника, перші враження від тогочасної соціальної дійсності, злиденного життя наддес-нянських хліборобів — такий перший план розповіді.

Другий план розповіді становлять авторські відсту­пи — роздуми зрілого митця, Олександра Довженка, над високою місією людини праці, над покликанням художни­ка, завданням мистецтва.

Художник завжди органічно зв'язаний з рідним наро­дом і рідною землею. Його священний обов'язок — «пока­зувати світові насамперед, що життя прекрасне, що саме по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мисли­мих благ».

Пристрасне бажання митця бути максимально корис­ним своєму народові — наскрізний ідейний лейтмотив кіноповісті.

«Зачарована Десна» — це художньо-філософське осмис­лення народних основ і джерел сучасності: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».

«Скільки краси на Десні...» Через увесь твір проходить образ зачарованої Десни. У своїй «Автобіографії» Довжен­ко писав: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. Та й не тільки митцем...»

Органічна єдність людини і природи — ось що перед­усім характеризує палітру Довженка-художника. Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно змінюється.

Картини рятування затопленців та сцени з попом уже не ^забудеш ніколи. Вони виписані надзвичайно виразно. наитоншими відтінками барв.

...Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкривався зовсім новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. да, хмари, плав — все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці.

Лискуче відтворена Довженком природа служить вощаним акомпанементом, ліричною паралеллю до

273

настроїв героя: «Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну».

Через світосприймання семирічного Сашка письменник змальовує пластичні картини сінокосу, щедрого літа:

Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в'ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці... І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба.

Як і стиглі яблука в росі наприкінці «Землі», так і буйне цвітіння городу на початку «Зачарованої Десни» вражає своєю густою різнобарвністю:

Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, души­лись, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю.

Опис, як бачимо, такий, що за ним живописець може

створити картину.

Серед цієї розкішної природи живуть люди — працьо­виті, мудрі, талановиті, та в житті їхньому «багато плачу,

темряви й жалю».

Змалювання народних характерів. Письменник ство­рює в «Зачарованій Десні» цілу галерею типових наро/^

них характерів.

Уособленням народної мудрості і душевної щедро» виступає Сашків прадід Тарас. Він перший почав розкриваї перед допитливим хлопчиком дивовижні таємниці прир» ди, її неповторну красу. Його «величезні, мов корінні волохаті» натруджені руки «були такі ніжні, що, напевн' нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, •• вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і м

щедроти й добро».

Зовсім інший характер у столітньої прабаби Марус ни — маленької, прудкої, всевидющої. Творчістю її «па кої, темної, престарілої душі» були прокльони: «Во:

лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненне поета, з найменшого приводу».

Сашків дід Семен любив «гарну бесіду й добре слово» умів цікаво розповідати казки. Він лагідно розмовлЖ з кіньми й телятами, з грушею і травою — для нього вс<

живе, одухотворене.

Із замилуванням виписує Довженко портрет батька:

274

Багг-то бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в рього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і не­свободи.

Батько — працьовитий («Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий»), завжди готовий допомогти людям, дотепний гострослов (згадаймо діалог з попом під час повені).

У творі підкреслюється контраст між красою, талантом людей праці і титли жахливими умовами, в яких вони живуть.

Образ Петра Семеновича змальовується у двох проек­ціях. Передусім — у дитячому світосприйманні Сашка («Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скорин­кою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві»); на дитячі враження мовби «накладається» оцінка зрілої людини («Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя...»).

Образ батька та інші образи простих людей несуть у собі велику думку про трудовий народ як невичерпне і багатюще джерело талантів.

Такою ж зовнішньою і внутрішньою красою відзна­чається й мати. Невсипуща трудівниця Одарка Єрмолаїв-на любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало».

У кожного з односельців Довженко знаходить «свій талант» Серед працьовитих, сильних фізично, обдарова­них життєлюбів виділяється дядько Самійло.

Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем,— легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша.

Серед розкішної природи на берегах зачарованої Дес­ни, серед мудрих хліборобів з натрудженими руками і гір­кою долею й формується світогляд майбутнього митця.

Допитливий хлопчина жадібно вбирає перші життєві враження — надзвичайно суперечливі. По-дитячому на­ївне розуміння картини Божого суду, «що на неї боявсь дивитися навіть Пірат», «перший гріх» за вирвану моркву, «прострільні» прокльони прабаби Марусини, страх перед слизькою прудкою гадюкою в гущавині смородини та інші печалі якнайтісніше переплітаються з дитячими радощами. Безпосередній і довірливий Сашко вистрибом літає по теплих калюжах після дощу. Він залюбки ловить руками щучок. А сон у човні під час весняної повені!

275

Хлопчик на диво спостережливий. Сприйняття його ви­нятково свіже, у нього буйна фантазія. З дитинства у май­бутнього письменника склалося переконання, що в cam немає нічого прекраснішого за людину праці. Клепання коси — то для Довженка найчарівніша музика.

Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу під моїм вікном, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи. Високий, чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху — косовицю.

Отже, Сашковому серцю наймиліші люди праці, муд­рість трудівників, їхня духовна велич, краса природи — все те, що становить основу естетики Довженка. Образ автора в «Зачарованій Десні» є центральним. У ньому зливаються почуття й враження малого Сашка й думки збагаченого життєвим досвідом митця Олександра Петро­вича.

Найточніше зміст твору визначив Максим Рильський:

«Зачарована Десна» — «це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна любов'ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорботним минулим і з її великим і радісним майбутнім».

Роздуми письменника про народність свого кореня, про народність коріння митця взагалі — такий ідейний нафос твору.

«Поема про море». У 1952 році Довженко виїжджає на береги Дніпра і стає літописцем будівництва Каховського гідровузла. Шість записних книжок автора (39-52— 1956) — то етюди, зарисовки, портрети до майбутньої! «Поеми про море». Через увесь твір ідейно-художнім лейт-1 мотивом проходять слова:

Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в етраяя даннях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді. |

«Поема про море» — то лебедина пісня великого митця Московське заслання. «Відтоді, як по фільмі «Іван( Довженко виїхав до Москви, і сталінський агітпроп Стеці кий сказав йому, щоб він там лишився працювати, поча лося фактичне заслання, яке тривало рівно двадцят чотири роки, до самої смерти» '.

Автор «Спроби творчої біографії» уточнює:

«Звісно, це не було звичайне заслання: воно буд масковане тим, що протягом тих двадцять чотирьох роп

' Кошелівець І. Олександер Довженко: Спроба творчої біограї фії.— Мюнхен: Сучасність, I960.— С. 308.

276

йому дозволяли виїжджати на Україну у виробничих справах (для накручування фільму про Щорса, хронікаль­них фільмів з часів війни, за останні роки життя — для організації матеріялів до «Поеми про море»), номінальне часом навіть іменували його мистецьким керівником Київ­ської кіностудії, але постійно жити й працювати в Києві заборонили» '.

Ще 1 січня 1946 року Олександр Довженко занотував у «Щоденнику»: «Пишу розлучений з народом моїм, з ма­тір'ю, з усім, з батьковою могилою, з усім-усім, що любив на світі над усе, чому служив, чому радувався.

Я ніби навіщував собі недолю в творах. Прощай, Украї­но. Прощай, рідна, дорога моя земле-мати. Я скоро помру. Умираючи, попрошу вирізати з грудей моїх серце і хоч його одвезти і десь закопати на твоєму лоні під твоїм небом. Прийми його. Воно тобі весь вік молилось, не проклина­ючи ні однієї з чужих земель» ².

Заповідав Олександр Довженко поховати його на Аскольдовій могилі над Дніпром, навіть місце показував, де саме. Проте воля Довженкова й досі не виконана...

Олександр Петрович буквально задихався в Моск­ві — всім серцем рвався на ясні зорі, на тихі води. «Щоразу, приїжджаючи до Києва і сидячи у мене біля телефону — інколи з ранку до вечора,— згадував Юрій Смолич,— Довженко чекав обіцяного дзвоника від тих, від кого залежало вирішити долю його роботи та й його власну долю — переїзд до Києва.

Але дзвоника так і не було.

Телефон мовчав.

Бувало й гірше: секретарка переказувала, що... в аудієнції вам відмовлено...

Сашко гірко всміхався (сльози бриніли на його віях) і казав:

— Не велено пушать...» ³

Криком душі називають довженкознавці останній лист Олександра Петровича — від 10 жовтня 1956 року: «Верта­тись хочу на Вкраїну. Президіє! Допоможи мені житлом:

,... """олівець І. Олександер Довженко: Спроба творчої біогра­фи.-^-Мюнхен: Сучасність, 1980.—С. 308.

Довженко О. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповісті,

оповідання, фольклорні записи, листи, документи.—Харків: Фоліо, 1994.— с. 308.

^Смолич Ю. Твори: У 8 т.—К.: Дніпро. 1986.—Т. 7.— ^. 165—166.

277

давно колись його одібрано в мене. Великої квартири мені не треба. Тільки треба мені, аби з одного бодай вікна було видно далеко. Щоб міг я бачити Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так настирливо ночами почали маритись мені».

Та лишилась глухою й Президія Спілки радянських письменників України. Промовчала. Не відповіла.

Юрій Смолич продовжує:

«Туга за рідною домівкою, туга за Україною гнітила сивого, хворого Сашка» '.

«Вона, ця туга, передчасно й убила його» ².

Помер Олександр Петрович Довженко 25 листопада 1956 року в Москві. Похований на Новодівичому цвинтарі.

Автора «Зачарованої Десни» й «України в огні» тенден­ційно було репрезентовано світові як російського митця, і Чи ж дивно, що коли навіки закрились очі геніального режисера й письменника, то «агентство Рейтер поширило по газетах Англії і США телеграму з Москви про смерть «РОСІЙСЬКОГО» Довженка-художника?» І чи мож­на знайти в історії людства багато прикладів отакої роз­бійницької крадіжки мистецької душі і генія поневоленої нації? Звичайно, в кінцевому рахунку ця крадіжка га­небно виявиться, і то завдяки самому Довженкові, його мистецьким шедеврам...» ³

ПОЕТ СВІТОВОГО КІНО

Коріння самобутньої Довженкової творчості слід шу кати насамперед в глибинних джерелах народної думі й пісні. За словами письменника, «українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу». Пісня — душа народу, душа творчості Довженка. При­гадаймо «Зачаровану Десну», «Повість полум'яних літ».

Такою ж мірою можна говорити і про органічний зв'язок творчості Довженка з багатющою спадщиною класичної літератури. Помітно відчувається вплив поезії Шевченка, творів Гоголя. Довженко — неповторний худож­ник слова, новатор. Він, як ніхто інший, розкрив красу народної душі.

' Смолич Ю. Твори: У 8 т. Т. 7.— С. 165—166.

² Кошелівець І. Олександер Довженко.— С. 321.

³ Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження.—Мюнхен, 1959.-С. 860.

278

Твори Довженка, його стиль робили і роблять великий вплив не лише на наше мистецтво, а й на мистецтво всього світу. Зарубіжні кіномитці і критики назвали Довженка, як і Ейзенштейна й Пудовкіна, одним із перших поетів кіно. Вони відзначали, що Довженко був художником, який сприяв поширенню слави українського кіно у світі.

Для всієї багатогранної творчості Олександра Довженка характерна гуманістична наступальність. Вона пронизує всі його художні й публіцистичні твори. Він жив інтере­сами народу і в думках своїх, і в діях. Поважав минуле, пристрасно любив сучасне, весь був спрямований у май­бутнє. Андрій Малишко писав про Довженка: «Він лишив­ся як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як вели­кий мислитель, який може стояти поряд із Сократом і Гомером».

Запитання і завдання

Чому «Україна в огні» стала шедевром світової кінодраматургії? Які основні риси характеру притаманні Довженковим героям в опові­даннях воєнного періоду?

Як розкрито патріотизм нашого народу в «Повісті полум'яних літ»? Які епізоди кіноповісті «Зачарована Десна» вас найбільше схвилю­вали і чому?

«Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні і:а якій планеті». Розкрийте зміст цих слів.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Гончар О. Від Соснииі — до планети. -^Гончар О. Твори:

У 7 т.— К.-. Дніпро, 1988.

Довженко і світ: Творчість О. П. Довженка в контексті світової куль­тури.— К.: Рад. письменник, 1984.

Довженко О. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповісті, оповідання, фольклорні записи, листи, документи.— Харків: Фоліо,

К о б а С. Олександр Довженко: Життя і творчість.—К.: Дніпро, іуту,

Купенко М. Сторінки життя і творчості О. П. Довженка.— К • Дніпро, 1975.

Плачинда С. Олександр Довженко.—К.: Молодь, 1980.

і"¹"¹^'"^{116 життя:} Спогади про Олександра Довженка.— К.: Дніпро, •19*3.

^^Семенчук І. Життєпис Олександра Довженка.-К.: Молодь,