Полум'яні літа

Роки війни Олександр Петрович провів на самому фронті й у прифронтовій смузі: спершу у резерві політ-управління Швденно-Західного фронту інструктором-літератором газети «Красная Армия», потім спеціальним кореспондентом редакції газети «Известия» у визволених від фашистських окупантів районах України.

Довженко часто виступав на мітингах, перед солдатами. Його натхненне образне слово, сповнене думки й по­чуття, хвилювало слухачів, промовляло прямо до їх серця. Розповідають, що із усіх ораторів на фронті найсильніше враження на бійців справляли виступи Олексія Толстого та Олександра Довженка.

З перших днів війни з'являються пристрасні публі­цистичні статті й політичні памфлети Дов­женка, пройняті нездоланною вірою в перемогу нашого народу. Вже одні назви виражають їх основний пафос:

«До зброї!», «Душа народна нездоланна», «Я бачу пере­могу» (в перекладі російською мовою ця стаття назива­лася «Великое товарищество») та ін.

У газеті «Известия» Довженко публікує статтю «Украї­на в огні» (1942) про злочини фашистських окупантів на українській землі. «Крушіть ворога, знищуйте, женіть його!» — закликає він у статті «Не хазяйнувати німцям . на Україні»

Поряд з публіцистичними статтями Олександр Дов­женко пише відгуки («Лист на Україну», «Лист до льот­чика»), листівки для засилання у фашистську армію.

Письменник відчував атмосферу війни, народного горя, бачив сльози, сам пережив усе. Обов'язок художника, під­креслював Олександр Петрович,— віддати свої здібності оспівуванню безсмертного подвигу рідного народу.

Всю свою творчу діяльність, свої думки й почуття Олександр Довженко спрямовує на те, щоб «з неосяжних полів битви послати всім народам у далеке майбутнє сиг­нали, котрі точно відобразили б велику трагедію й великі подвиги радянських народів у всій їх глибині».

У 1943 році Олександра Довженка було затверджено членом Надзвичайної комісії по встановленню і розсліду­ванню^ злочинів німецько-фашистських загарбників. Того ж Року його нагороджено орденом Червоного Прапора.

Оповідання. Як військовий кореспондент фронтової газети Довженко 15 травня 1942 року вів на аеродромі У Великому Бурлуці на Харківщині бесіду з командиром

363

ескадрильї капітаном Віктором Олександровичем Гусаро-вим. Хто міг тоді знати, що це буде останнє інтерв'ю льотчика-винищувача.

Сто разів вилітав капітан Гусаров з рідних аеродромів у бій з фашистськими піратами. Але завжди «з усіх бур, з дощів осколків і куль приводив він... свою шестірку з перемогою». Тяжко поранений в останньому своєму бою капітан Гусаров все ж знайшов сили посадити літак. Посадив літак і помер. Цей подвиг схвилював Олександра Петровича, і він втілив образ Гусарова в оповіданні «Стій, смерть, зупинись!»

Новела «На колючому дроті» (1942) — це твір про кри­цеву стійкість, нездоланність людини, про її духовну і моральну силу. 1 серпня 1942 року в газеті «Красная звезда» було опубліковано оповідання Довженка «Ніч перед боєм». Письменник створив у цьому оповіданні глибоко народні образи дідів-перевізників, які допомагали воїнам форсувати річку.

Уже згадувана пристрасна стаття Олександра Дов­женка «Україна в огні» завершується такими закличними словами:

За все вистраждане і завойоване дідами й прадідами нашими, за все побудоване нашими благородними, чесними руками — вогонь, рідні мої, вогонь!

Ненавидьте гітлерівське рабство, як смерть!..

Життя перемагає, життя переможе!..

Власне, цей ідейно-художній лейтмотив характерний і для кіноповісті «Україна в огні».