1943 Року п. Тичину призначили Народним комісаром освіти України. На посту наокома (пізніще міністра) освіти Тичина працював до 1948 року.

У післявоєнний період побачили світ нові книги майст­ра слова: «І рости, і діяти», «Тополі арфи гнуть», «Срібної ночі» та іп. Виходять багатотомні збірки творів Тичини.

Прекрасний знавець рідного слова. Тичина поважав і вивчав мови інших народів. Крім російської, досконало володів болгарською, вірменською, французькою, турець­кою, багато перекладав.

І людиною він був незвичайною. Юрій Смолич писаз:

«Можливо, постать Тичини навіть парадоксальна: тихий, лагідний, людяний, добросердний, доброзичливий та скромний надміру, був він з породи велетнів духу, сили незрівнянної» ^!.

' Смолич Ю. Розповідь про неспокій триває,— К., I960.— С. 280.

58

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 року. Поховано його в Києві, на Байковому кладовищі.

Рання поезія тичини

Шістнадцятирічним юнаком почав Тичина віршувати. Більшість його ранніх поезій — це спроба відобразити настрої людської душі, повідати про свої мрії, почуття, які часто мінялися.

У першому відомому нам вірші «Під моїм вік­ном» — детальна і зворушлива розповідь про смерть батька, голосіння матері, плач братів і сестер. Небагату достатками оселю небіжчика Григорія Тичини тепер і по­готів обсіли злидні: «А як батько вмер — Мов прийшла зима: Жити стало гірше, тяжче — Хліба... й то нема».

Тяжю обставини життя були причиною того, що в ран­ніх віршах Тичини іноді звучать мотиви суму, самотності, туги за рідним оточенням. Але поет поступово усвідомлю­вав, що він син трудового народу, якому й має служити. Від народу Тичина взяв багатобарвне слово, відчув його невичерпні можливості. Уже в ранніх поезіях Тичини — своєрідні інтонації, близькі до народної мови, мелодій­ність і влучність слова.

Юний поет неухильно простував шляхом мистецького становлення, формував і вдосконалював свій власний стиль. Як до цілющого джерела він тягнувся до україн­ського народнопісенного вірша, думи, пізнавав їхню ні з чим незрівнянну красу слова і мелодії, глибокий психо­логізм, точність і яскравість вислову. У багатьох віршах підготовчого періоду (1906—1915) молодий Тичина не­втомно поширював тематичні й стилістичні обрії своєї літературної творчості. Неважко дійти висновку про щирий і чистий патріотизм у його ранніх поетичних спробах:

Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав — Добридень я світу сказав!

Свіжа радість — у поетичних спостереженнях, сповне­них патріотичного звучання. Прикінцеві рядки цієї мініа­тюри звучать:

Хвилюють, маюють, квітують поля — Добридень тобі, Україно молі

Сердечна любов до матері-України звучить у багатьох поезіях молодого Тичини: «Не знаю і сам я, за що так люблю Безщасную тую Вкраїну мою? » У інших творах поет прагне принести любій Вітчизні хоч яку-небудь користь. Звертаючись до України, поет у вірші «Україно моя, моя люба Вкраїно» з болем запитує її: «Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?»

Задушевні персоніфіковані образи надають уже раннім поезіям Тичини щирості вислову і патріотичного зву­чання.

Тичина в літа своєї молодості прагнув осягнути й збаг­нути навколишнє життя у найрозмаїтіших виявах. Це його прагнення до пізнання, до мистецького бачення дійсності прозвучало в поезії «Що місяцю зіроньки кажуть...» (1910). У кожній з п'яти строф — запитання жадібної до знань людини, яка хоче про все довідатись, все збагнути: «Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі? Що шепчуть квітки уночі над рікою? Про що зітха вітер?..» Та не лише таємниці природи цікавлять ліричного героя. Він хоче знати і про історичне минуле народу, і про гні­тючу суспільну дійсність того часу.

У вірші «Розкажи, розкажи мені, поле...» (1911) — щира правда життя, гірка доля селянина. Образ плугатаря-хлібороба сприймається як втілення долі всього селянства.

Уже на початку свого творчого шляху поет опановує прийоми того мистецького стилю, який пізніше стане його власною манерою художнього мислення. Відчувається вплив талановитих сучасників Тичини — Лесі Українки, Володимира Самійленка, Олександра Олеся та інших старших майстрів слова. Поступово, але неухильно поет знаходив свою, тільки йому притаманну манеру письма. Щоб переконатися в цьому, варто прочитати перший дру­кований вірш Тичини «Ви знает е, як липа шеле­стить...» (1911). Складається він з двох шестирядкових строф, у яких перші рядки — запитання, а останні — ствердна відповідь. Така композиція поезії-мініатюри робить її стрункою та елегантною. Від української народ­ної піскі прийом паралелізму: шелестіння липи місячної весняної ночі й сон коханої, сон старих гаїв-дідуганів і солов'їне витьохкування. Картина-елегія намальована лаконічними засобами: короткі речення передають схви­льований стан душі ліричного героя.

Щирістю почуттів і мистецькою довершеністю позна­чений вірш «Коли в твої очі дивлюся...» (1911).

60

Ліричний герой в очах коханої, «чудових, ясних» побачив і «небо прозоре», і справжнє диво— «брильянтових зір ціле море». Але досить їй заговорити, як одразу ж розкри­вається душевна вбогість обраниці, і на думку спадає зату­манене осіннє поле, де тільки «суха бадилина хитається», де «спить груддя важке».

Привабливість людини — передусім у її інтелектуаль­ному розвитку, зокрема в світовідчуванні, в мові. Загово­рить така людина — мов пісня з її вуст поллється. Зовсім інша героїня поезії — байдужа, нецікава. З душевним бо­лем ліричний герой звертається до неї: «Кохана, чом серце твоє не таке?» Не таке, як її принадні чудові очі. Збу­джений настрій героя, збентеженість і хвилювання його поет передає за допомогою емоційно наснажених речень, чергування коротких рядків з довгими.

У вірші протиставлено почуття героя, викликані зовнішньою красою дівчини, її внутрішньому світові. На цьому принципі антитези побудований увесь вірш, .який складається з двох шестирядкових строф з однако­вим порядком римування. У невеликій поезії (власне, мініатюрі) так тонко відтворити боротьбу почуттів — ознака справжньої художньої майстерності.

Якщо у вірші «Коли в твої очі дивлюся...» кохана справляє гнітюче враження на ліричного героя своєю байдужістю, черствістю, то у вірші «Десь на дні мого с е р ц я...» (1914) ідеться про гармонійне поєднання почут­тів люблячих молодих людей.

Яскрава образність, щирість і глибина почувань на­дихнули відомого композитора Григорія Верьовку,— він поклав цей вірш на музику, і народився прекрасний романс.

«Я сказав тобі лиш слово...» (1913—1914). Лірич­ний герой, серце якого співає від щастя-радості, зізнається:

Переповнений любов'ю, Я одкрив кохання книгу.

Цей метафоричний вислів мовби підсумовує й узагаль­нює все, сказане в попередніх строфах твору, герой якого радісно сприймає щедроти довколишнього світу. Джере­лом оптимістичного настрою юнака стало вірне кохання. Якщо у вірші «Десь на дні мого серця...» дивну казку лю­бові заплела дівчина, то в цьому творі, навпаки, обранець володіє такою майже надприродною силою, що досить йому подивитися в очі коханої, теплом сповнити її душу, слово сердечне мовити, як усе довкола переінакшується:

сонце дзвенить, гай сміється, весна танцює...

61

Тичина утверджує магічну силу людської мови, мало не фантастичну здатність рідного слова, якщо ним випові­даються почуття і думки правдиві, щирі, доброзичливі.

Початковий період творчості Тичини припадав на роки його навчання в Чернігівській семінарії. Юний поет напо­легливо працював над собою. Щастям у його житті було, починаючи з 1910 року, знайомство з Михайлом Коцюбин­ським. Великий письменник високо оцінив ранні поезії Тичини «Розкажи, розкажи мені, поле...», «Ви знаєте, як липа шелестить...» та ін.

Визріванню поетичного голосу чернігівського юнака сприяла природжена музичність його натури, закоханість у народні пісенні та думні мелодії. Визначити світоглядні позиції, виробити літературно-художні смаки допомогли Тичині класики української та світової літератури. З юнацьким завзяттям його ліричний герой готовий кину­тися у вир суспільних змагань:

Молодий я, молодий, Повний сили та одваги. Гей, життя, виходь на бій,— Пожартуєм для розваги!