«Політ крізь бурю»

Проблематика. Масштабну, динамічну, містку ліро-епічну поему «Політ крізь бурю» Микола Бажан написав у рік свого шістдесятиріччя. У викінченій художній формі митець утверджує тему органічної єдності людини із своїм суспільством, вірність рідному народові. Батьківщині.

Поет втілює ідею нерозривного зв'язку батьків і дітей у період другої світової війни. Це гімн волелюбним патріо­там, їх невгасимій любові до правди і світла.

Краса духу людини виявляється в її діяннях — такий наскрізний ідейно-композиційний лейтмотив твору.

Композиція. Зміст поеми передати важко. За своєю композиційною організацією «Політ крізь бурю» — це внутрішній монолог сімнадцятирічної Оксани у зламний період її життя: морозяної ночі молода радистка перелітає лінію фронту.

Така побудова твору дає змогу Бажанові-поету дослі­дити психологію поведінки героїні, заглянути в найпота-ємніші куточки її серця, розкрити цільність характеру, складності її життя, обставини, в яких вона виховувалася.

Форма внутрішнього монологу зумовлює виняткову сконденсованість викладу: Оксана в ці екстремальні хви­лини не зронила жодного слова, вона — до болю в скро-^нях — «прокручує» в пам'яті прожите й пережите. «Політ крізь бурю» розпочинається з кульмінації:

Пружнаста віхола — прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка.

Увага концентрується на найхарактернішому — дії;

слів же надзвичайно мало — здебільшого обірвані речен­ня. Але з кожним словом майже фізично відчувається виняткове становище, в якому опинилися люди, що летять

289

за лінію фронту виконувати бойове завдання. Враження підсилює грізна гримуча алітерація на «р»...

Ревуть мотори. Літак з бійцями-десантниками крізь «розжарені ножі розлючених зеніток» проривається через лінію фронту. Траєкторії різнокольорових розривів:

Я, глянувши в напівзамерзле скло,

гріане й барвисте вгледіла видіння,

переблиски вогнів

у чорноті внизу,

червоні, жовті і зелені траси

стрибучих рисок.

Сполох, як в грозу.

Забагровілих хмар раптові обертаси.

Мотори рвуть на повному газу.

Небезпека чигає кожної миті. Нарешті! «Пунктир смер­тей промчався повз і зник, і знову тьма, і знов сліпуча різь іскринок, бризок, вогників, блискіток. Розверзлись хмари... Ревуть мотори, аж гогочуть, аж риплять хрящі бляшаної кабіни. В горлянці згус ковток гіркої слини». Напруження зростає: наближається та вирішальна, най­відповідальніша мить, коли Оксана «стрибне в ревіння, в хаос, в хлань...»

З глибини пам'яті серця дівчини несподівано зринають «блискітки» найсвітліших й найтрагічніших спогадів, тому й вдається Микола Бажан до компонування «внут­рішнього» сюжету. У центрі — плин тривожної напруги. «Один день і все життя» — цей прийом превалює в архі­тектоніці поеми «Політ крізь бурю».

Отже, композиційне на першому плані ретроспекція минулого — органічне поєднання медитативної ' лірики й епічної оповіді:

Моїх сімнадцять літ

я в пам'яті квапливо проглядаю,

печальний список бідочок і бід.

Серед них найстрашніша моторошної ночі проминуло

арешт батька. Від тої

Дві тисячі сто дев'яносто днів,—

і в кожен з них я входила, як в біль,

немов крізь терня, дерлася крізь гнів.

Медитація—тут: роздум над важливими філософськими та іншими проблемами людського буття (життя і смерть, дружба і кохання, природа тощо).

240

Дві тисячі сто дев'яносте днів,—

1 я не впала,

й винесла звідтіль

недоторканну кладь надій і почуттів,

як здобуток моїх німих зусиль.

У ті трагічні дні Оксану підтримали вчителі, одноклас­ники, сусіди: «Я — не сама, була я не сама в своїй хитли­вій утлій самоті. Я бачила, що не сховає тьма великої просвітлості путі». Така зав'язка лірико-психологічної поеми «Політ крізь бурю».

Мимовільно спливають у пам'яті спогади про події до арешту батька — експозиція після зав'язки. Бажан-поет свідомо порушує розвиток архітектоніки — щоб ще більше заінтригувати читача: яким же сонячним та безжурним було життя дівчинки. На свято батько неодмінно приносив їй дарунки, всією сім'єю гуляли в парках Харкова;

Ми вийшли втрьох. Дзвінке, як бронза, листя бриніло, впавши на алеї парку. За чорними кущами переярку підморгували вікна передмістя.

Спогади весь час перемежовуються із суворою реаль­ністю («Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття»). Нерви у дівчини до краю наструнені. Розв'язка неминуча:

Механік в дверях одкрутив болти. — Приготуватись! — запалало слово.

І хоч чекала його Оксана-радистка з наростаючою тривогою й нетерпінням, воно «впало так раптово, що вже не стало ні турбот, ні спогадів, ні суєти». Микола Бажан обриває розвиток екстремальних подій-роздумів на най­вищій точці напруження. Спогади обрамлює «суцільна кульмінація».

Оксана. Як бачимо, доля не шкодувала дівчині випро­бувань: внаслідок несправедливих звинувачень єжовсько-беріївські людолови заарештували її батька — учасника громадянської війни, кришталево чисту людину:

На грудях батька навкіс три нашивки і зірка на суконному шоломі. Таким стояв на кручах придніпрових, таким доходив аж до львівських стін...

Таким «востаннє глянув він з порога» на бойову супут­ницю-дружину й дочку,— і «пішов в супроводі військо-241

вих, зодягнених так само, як і він», назавжди. Сталінські кати зітерли його в «табірний порох». Як і сотні тисяч інших безневинних патріотів. Невдовзі «сірі вартові» роз­лучили Оксану й з матір'ю. Назавжди: пішла, як і батько, без вороття. Але дівчина «виразно цілком» «бачитиме» неньку всюди:

Постать, брови, очі, сумні, безмежно теплі і живі. Вузенькі плечі в стьоганці робочій і хустка в'язана на сивій голові.

Така до щему в серці рідна, як батько. Звертаючись ДО дружини, Василь, напевне, мав на увазі й малу доньку:

— Щоб не сталось, не похитнись, не втрать своєї віри...

Віра — це не тільки материне ім'я; це й символ віри в найсвяііше — в рідний народ, його добробут, Вітчизну. Батько, мати, вчителька, співвітчизники дають наснагу Оксані, ведуть її на подвиг:

...і підвожусь я,

і разом з ними я піду до краю,

і разом з ними змірю шлях оцей,

не перерву,

не зраджу,

не зламаю

путі моїх батьків, пугі моїх дітей.

Бажан-психолог глибоко вмотивовує переживання і вчинки Оксани-патріотки. Зміни в настрої віддзеркалю­ються передусім в ритміці: перегук сніжної бурі в природі зі збуреністю почуттів дівчини, її болючих роздумів, гострого напруження всіх фізичних і духовних сил.

Оксана дає клятву на вірність Вітчизні, йде назустріч бурі, назустріч війні з нездоланною вірою в перемогу над фашизмом, її натхненний монолог перед своєю совістю, перед рідним народом («я маса, я сила, я частка життя не­віддільна») — це закономірне ствердження: ніщо не може приглушити в людині її незгасимої любові до Батьківщи­ни, відданості рідному народові.

Що ще вражає в поемі «Політ крізь бурю»? Багатство, й образність мови, пластичність метафор, поетичних| висловів, опуклість, зримість описів. Твір високого гро-1 мадянського звучання відзначений Шевченківською пре-1 мією. "

Книга віршів «Карби» (1978) відкривається епігра­фом <' Земле, радій і цвіти!» Ці слова Лесі Українки визна­чають оптимістичний пафос збірки. Закоханість у життя характеризує збірку «Карби», відзначену найвищою віт­чизняною премією (1982). Образність Миколи Бажана, за словами Леоніда Нозиченка, заснована на мисленні найсучаснішими науково-технічними поняттями і реаліями. Поезію «Пильніше й глибше вдуматися в себе...» критик справедливо називає гімном на честь усього людського, всього духовного, що зветься життям розуму і серця.

Загальну тональність збірки великою мірою визначав цикл «Нічні концерти». Це дивовижна спроба перевести на мову словесних образів стихію самої музики, передати словом душу несхожих між собою творів іншого виду мистецтва.

Тяжіння до багатоплановості й циклічності, до великих філософських узагальнень — такі провідні тенденції післявоєнної поезії Бажана.

Олесь Гончар пише: «Внутрішня самодисципліна, спо­нукана власним сумлінням, роботящість, вміння дорожити хвилиною часу природно поєднувались у ньому з неста­ріючою цікавістю до людей, до життя, яке для художника, певне, ніколи не втрачає приваби» '.

БАЖАН — ПЕРЕКЛАДАЧ

Оригінальна поетична творчість у Бажана поєднується з величезною за розмахом роботою перекладача як класич­них, так і сучасних творів. Українською мовою з російсь­кої Микола Важан блискуче перекладав твори Олександра Пушкіна, Володимира Маяковського, Миколи Тихонова, Олексія Суркова, Павла Антокольського; з білоруської — Янки Купали, Максима Танка.

Російський поет Олексій Сурков відзначав, що пере­клад безсмертної поеми Шота Руставелі «Витязь у тигро­вій шкурі», зроблений Миколою Бажаном у тридцятих роках,— це найсильніший і найдовершеніший з перекладів твору великого грузина на мови народів колишнього СРСР. Багато переклав Микола Бажан українською мовою творів Давида Гурамішвілі, Ніколоза Бараташвілі, Акакія Церетелі, Важі Пшавели, Тіціана Табідзе, Георгія Леонідзе та інших грузинських поетів.

Гончар О. Чим живемо: На шляхах до українського Відроджен-

• С- 1 RQ

243

Взірцем вважається переклад поеми «Фархад і Шірін» класика узбецької літератури XV ст. Алішера Навої. Перекладав Бажан українською мовою казахських (Джам­бул Джабаєв), латвійських (Ян Райніс) та інших поетів. Його перу належать також переклади з польської, чеської, словацької, болгарської, німецької мов (Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Ярослав Івашкевич, Райнер Марія Рільке та ін.). «Він прагнув пити з усіх духовних джерел, збирати нектар з усіх квітів...» '