«Ярослав мудрий»

У 1944 році Іван Антонович повернувся з евакуації до визволеного Києва, який так любив і так натхненно оспі­вував. У цьому ж році в журналі «Українська література» була опублікована драматична поема «Ярослав Мудрий». Двома роками пізніше перероблений і остаточно відшлі­фований твір вийшов окремим виданням. Відразу ж поча­лося його сценічне життя. Вистава п'єси у Харківському драматичному театрі ім. Т. Шевченка була відзначена Державною премією 1948 року.

Історична основа твору. Драматург змальовує сувору й героїчну добу, коли наші пращури боролися за єдність Київської Русі, за її мирний розвиток і процвітання.

Дія п'єси відбувається протягом 1030—1036 років. Автор художньо переконливо показує труднощі, які дово­дилося долати Ярославу в боротьбі за зміцнення своєї держави. Суперечності епохи визначили драматичні колі­зії та характер конфліктів твору, зумовили поведінку персонажів, передусім Ярослава.

Композиція. Драматична поема складається з п'яти актів (дій). Майже вся перша дія — експозиція, що зна­йомить з багатьма персонажами, намічає основні сюжетні лінії і конфлікти. Серед монахів, що переписують книги,— Микита, син новгородського посадника Коснятина. Він хоче помститися князю «за кривди всі, що Новгород зазнав». З далекої Норвегії прибув Гаральд, який прагне одружитися з князівною Єлизаветою, але не знає, що на це скаже Ярослав. Відомо, що Ярослав ось-ось має поверну­тися після битви з ворогами на Чюді. Так у кінці акту намітились перші конфліктні лінії.

Події, змальовані в драмі, розгортаються швидко, напруженість сюжету наростає від картини до картини. Складність життя Ярослава, суперечки доби вклались у короткий вислів, що його часто повторює князь: «Раніш закон, а потім благодать». Тобто щоб між людьми запа­нував добробут, необхідно утвердити в країні порядок, непорушний мир, підкорити особисті інтереси загально­державним. А зробити це не так просто:

...Мудрий лад Не насадити кроткими руками, Немов троянд і лілій тихий сад. Як дикий ліс мотиками, роками Державне поле треба корчувать, Щоб виросла на ньому благодать.

література», 11 кя.

225

На заваді Ярославу стоять і інтриги варягів.

Боротьба Ярослава проти підступів варягів носила і військовий, і політичний характер. Найманці служили князеві за гроші. Озброєні дружини іноземців намагалися впливати на політичне й господарське життя Київської Русі, а деякі норманські воєначальники навіть князювал;

на східнослов'янських землях. Варяги часто чинили роа бій, грабували населення.

Конфлікт Ярослава з варягами ускладнюється тим, щі його дружина Інгігерда, колишня шведська принцеса тримає руку норманів, інтригує проти князя.

Гостродраматичними колізіями позначена третя кон-1 фліктна лінія Ярослав — Журейко, що символізує сто\ сунки князя з трудовим народом. Талановитий муляр-(каменщик) обстоює права людей праці. Журейко вимагає від Ярослава справедливого суду над убивцею брата Милуші. Його обурює те, що князь на прохання Інгігерди та Єлизавети замінив Турвальдові смертну кару подвійною вирою '. Всупереч волі Ярослава Журейко розправляється з кривдником, що посягнув на його наречену, і рятується від княжого гніву втечею.

Значне місце займає ще одна конфліктна лінія — бо­ротьба Київської держави під проводом Ярослава проти зовнішніх ворогів, зокрема печенігів.

Отже, всі конфліктні лінії перехрещуються в одному композиційному центрі, яким є образ князя, і вони підпо­рядковані найголовнішій меті — патріотичному славлен­ню величі давньої Київської держави та її народу.

Ярослав Мудрий. У передмові до твору Кочерга писав;

«Щодо самого Ярослава, центрального образу драматич­ної поеми, то в змалюванні його треба було прагнути не тільки історичної та художньої правди, але й якогось філософського узагальнення, якогось свіжого розкриття цього надзвичайно суперечливого характеру».

Справді, в особі історичного Ярослава сполучалося немало рис, які були такі несхожі між собою: честолюбство і щира любов до культури й освіти, великодушність і лу­кавство, лицарська відвага і лякливість. Він був щедрим і скупим, невдячним за зроблені йому послуги, мав харак­тер запальної, експресивної, енергійної людини.

«В цілому,— продовжував письменник,— це риси монументальної трагічної постаті, однаково величної і в

' Вира — грошова кара, встановлена в «Руській правді» Ярослава Мудрого.

226

своїх чеснотах, і в своїх пороках, характер надзвичайно активний і палкий». І, створюючи образ Ярослава, письменник не обходить суперечностей між миролюбними намірами князя і необхідністю воювати, шуканням правди, нових законів і вимушеною роздвоєністю у вчинках, діях. Князь жадав спокійної праці, прагнув будувати, бо «мир ^ труд — це благо основне». Ярослав — пристрасний кни­голюб, він добрій книзі радіє більше, ніж золоту в коморі. А на душі несе тягар, бо не може повністю віддатися твор­чій праці. Часом князь буває надто запальним, несправед­ливим. Але все те відступає на задній план перед любов'ю до вітчизни-глатері.

Образ князя написаний загалом у реалістичному плані з яскраво вираженим романтичним замилуванням автора цією винятково феноменальною особистістю. Наділений багатьма позитивними рисами характеру, Ярослав постає як великий громадянин і воїн, видатний державний діяч. Драматург оспівує передусім державну мудрість, далеко­глядність Ярослава. На докори Журейка він відповідає:

«Ти, каменщик, коли будуєш церкву, єдиний кут свій бачиш, я ж усю від самого підмурка до хреста».

Разом з тим Ярослав показаний і як батько — ніжний, щирий, добрий. Він любить своїх доньок — Анн-ї та Єли­завету, хотів би бачити їх щасливими тут, у Києві, але змушений принести їхні долі в жертву заради спокою і безпеки рідної землі. Особливо великою втіхою і відрадою для Ярослава була Єлизавета, що перейняла від батька любов до книг, в яких «усі земні премудрості сокрито». Одружившись з Гаральдом, Єлизавета помирає на чужині від туги за рідним краєм.

Ярослав — людина велична своїми помислами і ді­лами.

Устами Ярослава у творі рішуче заперечується вирі­шальна роль варягів у становленні Київської держави. На зневажливу репліку Інгігерди, що в його жилах тече кров рабині, Ярослав з гордістю відповідає:

З усіх небесних благ

Найвищим благом кров я цю вважаю,

Що е з народом вірний мій зв'язок.

Мені не треба пишних тих казок,

Що предків нам шукають десь за морем.

Народ мій тут, на рідних цих просторах,

Від Києва до Ладоги живе.

І не заброд Ісландії суворих —

Мене своїм він предком назове.

8*

227

Любов Ярослава до рідної землі наснажує його помис­ли і вчинки, сповнює мудрістю і силою волі. Ярослав безмежно відданий вітчизні, про єдність і процвітання якої дбає повсякчас. Тому так рішуче він бореться з праг­ненням деяких князів до відособлення. Він пишається могутньою і неосяжною («від Києва до Ладоги») країною, її культурою і мовою.

У серпі Ярослава Мудрого — оптимістична віра у світ­ле майбутнє батьківщини. Він мріяв про «новий чудовий Київ... величний, пишний, як краса століть». Метафо­ричний образ золотої брами, яким завершується поема, сприймається як символ світлого майбутнього Києва і всієї Руси — України.

Характер Ярослава окреслений глибоко і переконливо.

Микита, син Коснятина. Образ цей — один з найдове:

шеніших у поемі. Вчинки, наміри і дії Микити психол гічно вмотивовані, художньо переконливі. Під виглядо:

монаха прибув Микита з Новгорода до Києва, маючи намір розправитися з Ярославом за батькові кривди. Та перед тим як убити князя, він хоче дошукатися причини його популярності: «Чим він людей отак причарував?»

Письменник ставить свого героя в драматичні ситуації. Так, коли Микита вже упевнився в тому, що Ярослав дбає про могутність країни, що він не ворог Новгорода, прихо­дить звістка, що за велінням київського князя «бисть убієн Добринич Коснятин». Микита в обличчя князя кидає гнів­ні слова про його лукавство: «Кривдою і смертію завжди платив ти всім за службу і труди». Однак і на цей раз рука його не знялась для покари. Микита, сам патріот, переко­нався, що діяльність князя, який боровся з усобицями, спрямована на зміцнення Київської держави. Він зрозумів велику державну правду Ярослава, пізнавши «розум дивний мудрішого з усіх земних царів», під рукою якого міцніє батьківщина.

Микита, якого князь назвав своїм «чесним ворогом і таємним другом», загинув як герой, обороняючи Київ од печенігів.

Журейко і Милуша. Журейко виражає настрої, думки і прагнення трудового Києва. Він приваблює і богатир­ською статурою, і вчинками, і ясністю думок, і почуттями.

Журейко обстоює правду. Про це твердо мовить князе­ві: «Раніш, ніж храми будуть святі, годиться нравду ствердити в житті». Його не влаштовує феодальне право Ярослава Мудрого. Невдоволений Ярославовим присудом,

228

він розправляється з варягом Турвальдом і від пересліду­вання тікає в степи. Але і там, далеко на півдні, служить батьківщині, вартує її від ворогів. Письменник показує му­ляра палким патріотом. Заради вітчизни забуває Журейко особисту образу і, нехтуючи своєю безпекою, повідомляє князя про змову.

Запальний, рішучий Журейко щиро любить Милу-щу — доньку простого селянина, ніжну й прекрасну в своєму коханні. Милуша так любить рідний край, що не одважується навіть на поклик Журейка одразу податись на чужину. «Покинуть все... домівку, батька, Київ, могили рідні...»,— і в цьому ваганні дівчини стільки вірної любо­ві до батьківщини! Вона загинула як патріотка від ножа варяга Ульфа, який «на князя згубу з княгинею умислив». Як і Журейко, в годину небезпеки вона забула про кривди, яких обом завдав Ярослав. В образах муляра та його нареченої втілена ідея вірності і самовідданості простих трудівників Києва.

Поема ранкової зорі. Високопоетична драма Івана Кочерги — явище в українській драматургії своєрідне. У творі все досконало скомпоноване; досягнуто гармоній­ної єдності змісту і форми. Твір написано легким прозорим віршем. Мова дійових осіб образна: то урочисто піднесена, то гумористичне забарвлена, то гнівна й пристрасна, то лагідна й сердечна. Драматург передає колорит далекої епохи, вживаючи архаїзми, старослов'янізми, характерні для цієї епохи книжні звороти (червленії щити, златогла­вий, потщитесь, браття, часто книги чтяше, яко тать, зело прехитрий майстер, не імам града зде, гораздо мудрий муж тощо). Як справжній поет-віртуоз Кочерга творить афоризми, переважно дворядкові:

Хто вип'є раз Дніпрової води, Тому ніколи Київ не забути. Береться мудрість не із заповітів, А із шукань і помилок гірких.

Мова дійових осіб поеми індивідуалізована. Різні сти­льові відтінки властиві, наприклад, мовній партії Яросла­ва. Про важливі державні справи князь говорить урочисто, піднесено («Кроткий вік без крові не создать,— раніш закон, а потім благодать»; «Безсмертна Русь! Отам на полі бою новий чудовий Київ я построю»).

Коли стурбований боярин Мирослав приніс тривожну вістку про наступ ворожої орди, з уст Ярослава чути короткі і владні слова-накази:

229

Що ж — бій, так бій! Скликати зараз рать!.. Оглянуть мури, вежі, огорожі! Носить каміння, печі для смоли І казани на стінах наготовить!

У бесідах з людьми Ярослав користується звичайними словами. Так, п'яному Свічкогасу, який запевняє, що «не од вина, од мудрості охляв», князь різко заперечує:

«Що ти верзеш!»

Романтичного звучання поеми Кочерга досягає різ­ними засобами: чергуванням епізодів, протилежних за змістом і настроєм, яскравими образами-символами (квіт­невий сніг, гуслі і меч, золота брама), підкресленням у характерах персонажів рис, властивих романтичним творам (ласкава, замріяна Єлизавета і мужній, палкий Гаральд, відчайдушний Журейко і ніжна Милуша).

Іван Кочерга задумував «Ярослава Мудрого» як істо­ричну трагедію. Однак деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила авторові домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі. В її основу покладено факти й події, відомі з історичних документів. Користуючись художнім ви­мислом, письменник створив ряд образів-персонажів — Журейка, Милуші, Микити та інших, які діють поруч з історичними особами. Письменникові вдалося створити правдиві картини життя наших предків в далеку сувору добу. Скільки гострих конфліктів, трагічних доль, над­мірної жорстокості! Однак твір звучить оптимістично. Сповнений віри в правдиве майбутнє, він став «поемою ранкової зорі, ясних і мажорних мелодій».

У поемі письменник поставив проблему: народ і ви­датна історична особа. Народ є основною рушійною силою історичного розвитку, творцем усіх матеріальних і духовних набутків. Йому належить вирішальне слово в житті суспільства.

Проблему стосунків народу і князя Кочерга розв'язав науково переконливо, художньо достовірно. Зміцнюючи велич і авторитет соборної держави, дбаючи про піднесен­ня її культури, науки, освіти, Ярослав не пориває зв'язків з простолюдом. Задля його добробуту він прагне прибор­кати усобників, звести нанівець вплив зрадливих варягів, завдати нищівного удару печенігам. Ярослав Мудрий очолив прогресивні сили середньовічного суспільства і повів за собою народ.

230

Ідея поеми. Драматург звеличує священні почуття патріотизму наших предків, їхню боротьбу за зміцнення єдності Київської держави, готовність грудьми стати на захист рідної землі та здатність особисте підпорядкувати інтересам усього народу. Сам письменник у передмові до твору визначив ідею поеми як «нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь вітчизні».

Кочерга вчить любити свою історію, свою славну ми­нувшину, прищеплює благородні почуття патріотизму, гуманізму, гордості за велич і геній народу — творця історії і невмирущої культури.