«Вершники»

Вершиною ідейно-художньої зрілості Юрія Яновського став класичний роман «Вершники» (1935) — один з кра­щих у нашій літературі творів про громадянську війну.

Тема. «У своєму романі «Вершники»,— писав Юрій Іванович,— я намагався... показати справжніх натхнен­ників... громадянської війни... вивести на сторінки книги трудящий народ — його сталеварів, селян, шахтарів, його інтелігенцію. Я вклав у цей твір всі свої сили і вміння, горіння душі і почуття серця. Я звернув особливу увагу на мову, гідну, на мій погляд, розповісти про героїв».

Героїзм народу в боротьбі проти зовнішньої і внутрі­шньої контрреволюції в Україні під час громадянської війни — така тема «Вершників».

Особливості побудови роману. Монументальні постаті творців революції зумовлюють композиційну структуру гвору, яка, в свою чергу, є могутнім фактором якнайповні­шого розкриття характерів.

Роман «Вершники» відзначається багатством змісту, досконалістю художньої форми. Твір складається із вось­ми сюжетно завершених новел («Подвійне коло», «Дитин­ство», «Шаланда в морі», «Батальйон Шведа», «Лист у вічність», «Чубенко, командир полку», «Шлях армій», «Адаменко»). Кожна новела — ділком самостійний худож­ній твір, і в той же час всі вісім новел-розділів об'єднані в одне ціле спільністю теми, ідеї, системою образів. Адже саме через образи Чубенка, Мусія Половця, Данила Чабана, Шведа та інших бійців революції Яновський відтворив романтику самовідданої боротьби трудящих за незалежність. Не історія особистого життя героя в центрі уваги романіста, а події суспільного характеру — така специфічна особливість побудови сюжету «Вершників». У своєму творі Яновський поєднав ознаки жанрів народної думи, героїчної поеми, новелістичного роману.

Широка картина громадянської війни в Україні від­творена Яновським на гранично маленькій «площині» (у «Вершниках» немає й сотні сторінок): тут і запеклі бої в степу під Компаніївкою («Подвійне коло»), і підпільна Робота в Одесі серед французьких, грецьких та інших

Українське слов о.— Книга II.— С. 437.

107

військ інтервентів, і рейд робітничого шахтарського загону («Чубенко, командир полку»), і бій під Херсоном («Ба­тальйон Шведа»), і боротьба з німцями, денікінцями («Лист у вічність», «Адаменко»), і вирішальна битва на Перекопі («Шлях армій»). Кожна з цих новел зображує якусь із сторін революційної героїки. В цілому у творі розгортається величезна панорама класових битв часів громадянської війни в Україні. Автор не дотримується хронологічної послідовності подій.

Роман відкривається новелою «П одвійне кол о».

На степу під Компановкою одного дня серпня року 1919... точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів,— «одного роду,— сказав Герт,— та не одного з тобою класу».

Рідні брати Андрій, Оверко, Панас, Іван і Сашко — сини чесного чорноморського рибалки Мусія Половця — в складній політичній обстановці громадянської війни виявилися виразниками різних класове непримиренних груп.

Яновський вводить читача в самий центр шаленої січі:

Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярма рок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу, і Овер:

переміг.

Тональності «серпня нечуваного тембру» у «Подвії ному колі» відповідають екзотичні назви вітрів майстра («дмухнув з південного заходу майстрд...») і ґреґо («май стрд поволі переліг на ґреґо—протилежний вітер...») «Задушливий шторм» «серпня нечуваного тембру» круж­ляє «степових піратів» — Панаса, Оверка, Андрія,— яких у напруженій революційній битві перемагає Іван Поло вець.

Після кипіння почуттів, смертельного лютування шабель («Подвійне коло») раптово наступає тиша (розді-ї «Дитинство»), Прийом контрасту між розділами від і грає важливу композиційну роль. У «Дитинстві» Янов­ський змальовує дореволюційне життя, розкриваючи соці­альну нерівність між трудящими і експлуататорами. Саме кричущі класові антагонізми й привели до революційного вибуху («Подвійне коло»). Новела «Дитинство» сповнена описів степових просторів, народних звичаїв, пісень.

У третій новелі «Шаланда в морі», звертаючись до прийому «ущільненого часу», Яновський ліпить образ старого Мусія Половця, який визволяє з тюргди иідшльни-

208

ка Чубенка. Психологічна напруженість подій передаєть­ся тут через сприйняття Половчихи, стійкість і мужність якої асоціюється з незламною скелею. Через усю новелу проходить образ вітру-трамонтану, що є уособленням життєвих бур, які зустрічаються на шляху подружжя Половців.

Четверта новела — «Батальйон Шведа» — пов'я­зана з розділом «Дитинство». Розповідь про Данилкове дитинство служить і до «Батальйону Шведа» (як і до «По­двійного кола») своєрідною експозицією. Колишній чабан­чук тепер — комісар: «Товариш Данило веде батальйон босих олешківських морячків, з яких потроху та помалу виростає військова одиниця...»

Образ липи, що цвіте, мов кипить у ключ, наскрізний у новелі «Батальйон Шведа». Він підкреслює різку конт­растність «клятого і ніжного» дев'ятнадцятого року, який зіставляється Яновським зі століттями: «О, дев'ятнадця­тий рік двадцятого століття і місяць липень херсонського півдня, ночі темні, землі невідкриті, колумби босі!»

У п'ятій новелі «Лист у вічність» Яновський зістав­ляє мить героїзму борців за волю з вічністю. Ідейно-емо­ційним ключем цього розділу е слово «листоноша». Образ листоноші переростає в узагальнюючий образ безсмертя рядового бійця революції. Своїм подвигом, своєю нездо­ланною вірою в перемогу безіменний партизан передав лист у вічність: «Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі».

З вічністю зіставляються й фронтові перипетії револю­ційних битв ранньої осені 1919 року (шоста новела «Чу-бен к о, командир полку»): «Відбувалися мільйоно-літні катастрофи, а загін усе йшов і йшов, ішов і йшов, і не було краю лісові, і кволо стогнали поранені...»

Спресований час моменту Яновський передає через сві­тосприймання тяжко хворого командира полку: «Чубенко їхав тишею, як містом, будинки тиші стриміли у високу неозорість, Чубенко їхав рік і десять років, а то були хвилини...»

Суб'єктивно-психологічне напруження героя таке вели­ке, що тиша в його свідомості стає напівфантастичною — матеріалізується в просторові образи міста. Рух полку — ось наскрізний ідейно-композиційний лейтмотив новели «Чубенко, командир полку».

Вузлом сюжетних ліній роману «Вершники» є перед­останній — найбільший — розділ «Шлях армій». Це сплав минулого, сучасного і майбутнього. На основі

209

наскрізного образу сталі виростає алегоричний образ залізної троянди. Легенда про залізну троянду і битва за Пере­коп — ці дві сюжетні лінії якнайтісніше переплітаються. Така побудова робить роман напруженим і разом з тим сприяє розкриттю характерів героїв.

У заключному розділі-новелі «А д а м е н к о» утверджу­ється думка, що право народу на вільне життя і творчу працю було завойоване кров'ю його кращих синів.

Через новелу проходить образ киплячої сталі, що є символом революції і творчої праці.

Ритмомелодика фрази, лаконізм, метафорична насиче­ність, нерідко доведена до гіперболізації,— все це компо­зиційне підпорядковане Яновським зображенню «спре­сованого часу» («Шаланда в морі», «Лист у вічність», «Адаменко»), змалюванню боротьби вершників революції («Подвійне коло», «Батальйон Шведа», «Чубенко, коман­дир полку», «Шлях армій»),

Образи роману. Половці. В образі Мусія уособлюються найкращі риси народу — мудрість, людяність, працьози' гість, хоробрість. Особливо яскраво розкривається харак­тер Мусія Половця в його двобої з крижаним морем («Ша­ланда в морі»). Свого героя Яновський ставить у виняткові ситуації: холодні бризки печуть вогнем, примерзає до тіла мокра одежа, «тільки ж — не піддається рибалка. Му-сій з чужим чоловіком б'ються до берега!». Ризикуючи власним життям, рибалка-підпільник щойно врятував з плавучої французької в'язниці революціонера Чубенка.

Усі були певні, що Мусій загинув під час шторму -шаланда «блукала догори кілем». Але він врятовується з крижаної купелі. Врятовує і шаланду: «Наша артіль бідна,— сказав старий,— і кидати шаланди в морі не го­диться».

Дбайливий голова рибальської артілі, безстрашний побратим Чубенка — таким виступає старий Половець,

Скупими штрихами змальована постать старої П о л о в ч и х и. її портрет немов різьблений з граніту. Лише два означення й порівняння («...одежа на ній віялась, мов на кам'яній, вона була висока та строга, як у пісні»), кіль­ка разів повторюючись, підносять її образ до символічного узагальнення. Здається, що вона «маяк невгасимої сили». Не випадково Яновський вдається до порівняння Половчи-хи зі скелею: «мати стояла на чолі родини... мов скеля в штормі»

Письменник протиставляє суворим рисам зовнішності Половчихи жіночу ніжність її душі, що особливо розкри­вається в монолозі-голосінні старої степовички.

210

Сини чесного чорноморського рибалки Мусія Половця пішли різними шляхами. В кривавій січі під Компаніївкою

зустрілися як люті вороги.

Данило Чабан. Образ малого Данилка змальований з великою любов'ю, оповитий романтичною мрією. Увагу читача Яновський концентрує на розкритті суб'єктивних переживань хлопчика; почуття, настрої і думки Данилка якнайтісніше переплітаються з волелюбними прагненнями гордих степовиків, що «з роду турбаїв, не були кріпаками

зроду-віку».

У малого чабанця е найсердечніший друг. Це — прадід Данило: «серед степу голий, серед людей голодний». Він відкриває спостережливому хлопчикові таємниці природи.

Загадкове життя природи, народні звичаї, прикмети, повір'я, пісні — така перша Данилкова життєва школа. Але краса рідного степу різко контрастує з гірким підне­вільним життям: «У хаті холодно і немає хліба...» Данил-кові ще з дитинства близькі всі болі й радощі трудового

народу.

Характер Данила Яновський розкриває у найдраматич­ніших ситуаціях: молодий комісар керує стрільбою по рідних Олешках, щоб придушити вогонь ворожих гармат, знаючи, що від кожного його снаряда можуть загинути дружина й дитина; готує і проводить нічну операцію в плавнях.

Данило живе життям трудового народу, що «ішов дов­гим столітнім шляхом і прийшов у революцію». Активний учасник громадянської війни. Чабан мріє написати книгу про страждання народу, про його нездоланність і звитяж­ну боротьбу за щастя і волю — «в його особі рід турбаїв дістане слово на землі!»

Швед. Образ олешківського морячка Шведа опроміне­ний м'яким, теплим гумором. Він «терпів» біля себе єдино­го комісара — Данила. Під розривами ворожих снарядів разом з Чабаном веде він на парад свій босоногий парти­занський батальйон. Яновський підкреслює безстрашність Шведа і його загону.

«Метиковані» на «нічній плавбі без компасів і лоцій», «орли і гвардія» Шведа вміло проводять військову опера' цію на Кардашинському березі, ідуть на штурм Олешків.

Важко комісарові Данилові спрямовувати нестримну фантазію й ініціативу кипучого Шведа в розумне річище:

яких тільки проектів знищення Врангеля не придумував колишній «олешківський морячок» — і один від одного фантастичніший! І хоч багато ще в діях Шведа «партизан­щини», анархістських дій, та за відчайдушну хоробрість

211

і готовність «піти куди завгодно», за відданість революції його «преніжно любили».

Мова і стиль роману. Роман «Вершники» народжений пристрастю письменника. Кожна фраза несе в собі багатю­щий ідейно-художній підтекст. Так, новела «Подвійне коло» розпочинається каскадом речень, які лаконічно змальовують розпал запеклого бою. Своє ставлення до во­рогуючих сторін романіст висловлює відверто — у знижу­вальному плані: «а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою». Часто вживані єднальні сполучники і, а надають розповіді своєрідної ритмічності, передають динаміку шаленої січі:

Дехто простягав руки — і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі їв землю, захлинаючись передсмертною тугою...

У романі «Вершники» Яновський виявив себе блиску­чим майстром словесного живопису. Ось одне складне речення:

Прадід Данило розповідав рибалкам різну бувальщину та співав ста­ровинних оковитих пісень, рибалки слухали, роззявивши роти, <такого діда й чорт довбнею не доб'є», і Данилко сам дивувався — отаким він прадіда ніколи не бачив, скільки сили ще було в його кощавому тілі; суте­ніло над морем і на березі, хлюпіт хвиль і запах неосяжного вечірнього степу,

Тут передано одночасно дію і стан, реакцію на дію, почуття і думки малого чабанця, симфонію барв і звуків природи.

Максимальна лаконічність досягається застосуванням прийомів кіномистецтва. Так, у «Подвійному колі» на­вальні батальні сцени закономірно перемежовуються із спогадами Мусія Половця про синів.

Такий же ощадний Яновський і в мовній індивідуалі­зації персонажів. Пригадаймо репліки Половців. У них ненависть і презирство («проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину»), глузування («Тю-тю, та це ти, бра­те?!», «Ну, що? Допомогли тобі твої генерали?»), жорстокі вироки («Та рубайте його, козацтво!» — скрикнув Оверко, і поточився Андрій...»).

Змальовуючи позитивних персонажів, Яновський роз­кривав глибокі психологічні процеси у їхній свідомості. Це досягається здебільшого за допомогою різних форм внутрішніх монологів. Внутрішнім монологом є мовчазне голосіння Половчихи. До прийому внутрішнього монологу

\212

вдається письменник, характеризуючи Мусія Половця та

безіменного листоношу.

Широко використовує він і невласне-пряму мову. Мова автора у романі органічно зливається з мовою героїв: «Данилко витирав сльози, бо мимоволі набігали на очі, добре б'ється ота клята мати, друга б уже й пересерди­лась за цілий день...»

На особливу увагу в поетиці Яновського заслуговують монологи. Так, монолог-розповідь Чубенка («Адаменко»), розповідь коваля Максима відзначаються гнучкістю,

музичністю і пісенністю.

Юрій Яновський — творець неповторної новаторської образності. Психологічно-естетичний малюнок і жива роз мовна мова роблять роман у новелах Яновського одним з найвидатиіших творів української прози.

Романтика «Вершників» ґрунтується на реалізмі, а це, в свою чергу, й зумовлює неповторний стиль роману: зви­чайні події письменник змальовує в ліро-епічному, підне-сено-героїчному плані — звідси й виразна романтичність.