Основні риси поетичного стилю

Академік Білецький вбачав основні риси індивідуаль­ного стилю Рильського у гармонійному поєднанні тра­дицій класики з новаторством у тематиці, образності, мові;

в своєрідній інтимності поетичних розмов з читачами;

в умінні відтворювати загальні ідеї через поетичні деталі; | в оптимістичному світогляді, невсипущій творчій енергії,! світлій вірі в перемогу правди, в перемогу кращого життя.

Літературознавець Крижанівський пише про Рильсь­кого: «Любов до класиків, систематична праця над тех нікою вірша, велика перекладацька діяльність виробили у Рильського дисципліну вірша, прагнення до ясності і простоти вислову, мелодійності звучання, чіткості архітек­тоніки. Рильський — поет-ерудит, людина великої загаль­ної культури».

Максим Рильський завжди дбав про гармонійну єдність змісту і форми, розуміючи поезію

Як простоту таку велику, Таке єднання точних слів, Коли ні марній позолоті, Ні всяким викрутам тонким Немає місця, як підлоті У серці чистім і палкім. («Поетичне мистецтво»)

У Рильського своя улюблена тематика. Протягом усьо­го творчого життя світлим акордом звучить мотив любові до Вітчизни, до свого народу, його культури й мови.

Нас полонить закоханість Максима Рильського в люди­ну, в красу природи. Кілька поетичних деталей — і ми не лише бачимо картину, а й вловлюємо настрій:

Ми збирали з сином на землі каштани,

Ми дивились довго, як хмаринка тане,

Як хмаринка тане, як синіє синь,

Як колише вітер струни павутинь.

(«Ми збирали з сином на землі каштани...»)

У Рильського напрочуд багаті художні засоби. Епітети настільки оригінальні, що їх можна назвати епітетами Рильського. Часто це складні слова: блакитнокрила плав-

180

бя громоносна лавина, ріки ясноводі, стокрилий Київ, соїбноперий дим, білокипучий сніг, сонценосна блакить, ранок рум'яно-морозний.

Характерною рисою поетичної мови Рильського є часте вживання стилістичних фігур (анафори, звертання, рито­ричні запитання і оклики, інверсії).

Багато рядків Рильського стали афоризмами, крилати­ми висловами, в яких поєднується глибокий ідейний зміст з поетичною майстерністю: «Дружба народів — не просто слова, дружба народів — це правда жива», «Нове життя нового прагне слова», «У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне».

Своєю творчою практикою Рильський утверджував класичні форми у строфіці і ритміці. Крім катрена, у нього зустрічаються терцини, секстини, октави, сонет, рондо. У Рильського знаходимо шестирядкові («Слово про рідну матір», «Рідна мова»), семирядкові (оповідання у віршах «Любов»), восьмирядкові (поема «Сашко») строфи з роз­маїтим чергуванням чоловічих і жіночих рим. Багата і поетична ритміка Рильського: він користується всіма розмірами класичного вірша. Особливо поет прихильний до ямба — чотиристопного, п'ятистопного та шестистопного. Більшість віршів-медитацій написано п'ятистопним нери-мованим ямбом («Шопен», «Мости», «Ленінградські на риси»). Рильський показав свою вправність і у верлібрі («Правнукові», окремі розділи з поеми «Жага», цикл «Таємниця осіннього листя», за винятком вступних рядків).

Для прикладу наведемо рядки із вірша «Дощик», напи­саного верлібром (цикл «Таємниця осіннього листя»):

Тихий, солодкий дощик Сіється щедро на вулиці. Сіється щедро і світло, І плеще по листю, І віє в вікно, Як надія.

Рильський — великий майстер звукопису. Його поезії звучать мелодійно, легко, природно. І досягає цього поет вмілою фонетичною організацією своїх віршів. У неве­ликій поезії-мініатюрі «На білу гречку впали роси» лагід­но, плавно, легко, мов голублячий плескіт хвиль, ллються слова: у більшості слів строфи повторюється звук л (аліте­рація);

На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули,

181

Замовкло поле стоголосе В обіймах золотої мли. Або; Ніч, і вітер віти рве вербові.

В снах тривожних мечеться земля...

Поєднання асонансу (повторення звуків і, е) та аліте­рації на звуки в, р в першому рядку створює враження осіннього завивання вітру.

Звернімо увагу на інтимність поетичного голосу І Рильського, на м'яку усмішку, лукавинку, що відчу-І вається в поетовій розмові з читачами. Дослідники вказу- , ють ще на одну рису письма Рильського — уміння його) вводити до своїх віршів «автобіографічний елемент»: за осо-| бою самого автора ми бачимо багатогранне життя народу/1

Для Рильського характерна струнка композиція не ли-| ше окремих віршів та циклів, а й цілих книг. Яскравий приклад тому— збірка «Троянди й виноград».

«Сувора простота» і «струнка гармонія» — так слова­ми самого Рильського можна стисло визначити основні риси його поезії.