Останні пісні

Колись Рильський написав поезію, що закінчувалась рядком: «на вільне плесо випливав човен». Так, човен його поезії, відчаливши від «білих островів», плив морем життя, полишаючи за собою глибокий слід у літературі. Невтомно, натхненно творив поет. До останнього подиху.

1961 роком позначена його збірка «В затінку жайворон­ка». 1962 року було завершено видання творів Максима Рильського в десяти томах.

177

Весною 1964 року поет тяжко занедужав. У тім же році побачила світ остання прижиттєва збірка Рильського «Зимові записи». Вона ще раз засвідчила невичерпність таланту співця.

Книжка відкривається ліричним заспівом — віршем «Як не любити...» (1960).

Тема любові до прекрасного в житті й мистецтві, до' «праці, що дух веселить», до «мудрістю сповнених книг», до «рідних пісень з-за гори» знайшла у вірші, як і в усій збірці, високомистецьке вирішення. Вірш являє собою низку риторичних запитань, повторюваних у кожній стро­фі, і сприймаються вони як утвердження хвали різно­барвному довколишньому світові. Цю ж роль виконує також анафора як не любити. Крім того, вона об'єднує всі компоненти твору — образні поетичні деталі — в цілісну картину, світлу, життєрадісну, зігріту любов'ю великого серця.

Різноманітна тематика збірки: життєдайна сила поезії Пушкіна, який «з нашим генієм уранці, на зорі... на Тара­совій стрічається горі», і оспівування народу-сіяча, і тріумф космонавта Поповича, і відкриття музею Лесі Українки... Рильський славить Шопена і Шевченка в дні їхніх ювілеїв, що відзначалися у всьому світі («Легенда віків»). Відштовхнувшись від простого факту: «шипшини кущ у мене під вікном цвіте блідо-рожевим, скромним цвітом»,— поет говорить про красу природи, про невмиру­щу народну пісню — праматір великого мистецтва («Шип­шина»),

Людяним теплом і смутком віє від поезії «Туга за мо­лодістю» :

Жаль просвітів між хмар, блакитних і легких,

І льоту ластівки, що над землею мчиться,

Грозу віщуючи, як синя блискавиця,

І гаю млистого, що ніби обважнів

Од щастя, од роси, од туги й солов'їв...

Жаль лиха першого і першого добра...

У розквіті творчих сил поет пішов із життя 24 липня 1964 року.

Понад півстоліття палахкотіло полум'я його невсипу­щої думки. «Іскри вогню великого» — таку символічну назву має посмертна книжка Рильського. В ній зібрано поезії різних літ, що з тих чи інших причин не потрапили до збірок, присвяти, пародії, епіграми. Окремий розділ складають вірші, написані незадовго до смерті поета.

178

Серед його останніх творів виділяється свіжістю і глибиною думки, філософськими роздумами над важливими життє­вими проблемами цикл «Таємниця осіннього листя».

Рильський — перекладач

Величезний вклад у скарбницю української літератури вніс Максим Рильський своїми перекладами. Поет пере­кладав з російської Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, з польської — Міцкевича, Словацького, Тувіма, з францу­зької — Буало, Корнеля, Мольера, Вольтера, Гюго. Пере­кладав він і сучасних поетів — російських, білоруських, грузинських, вірменських — твори Тихонова, Светлова, Ісаковського, Янки Купали, Якуба Коласа, Танка, Табідзе, Чиковані, Ісаакяна та багатьох інших. Поет блискуче переклав геніальну поему «Слово о полку Ігоревім», серб­ські епічні пісні, багато творів слов'янських поетів.

Значним досягненням Рильського був переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш» — енциклопедії життя польського народу початку XIX ст. Перше видання пере­кладу цього твору вийшло в 1927 році. Через багато років Рильський знову повернувся до нього. Друга редакція була відзначена Державною премією 1949 року. Беручи до уваги великі заслуги Рильського в справі перекладів творів польських поетів українською мовою, вчені брат­ньої Польщі обрали Максима Тадейовича Рильського почесним доктором Ягеллонського університету.

Титанічну працю виконав Рильський, перекладаючи твори Пушкіна. Роман «Євгеній Онєгін», поеми «Мідний вершник», «Бахчисарайський фонтан», казки, багато ліричних поезій зазвучали мовою нашого народу на рівні оригіналу.

Перекладач повинен передати не лише ідейний зміст, не лише дух твору, а й особливості його побудови, ритмо­мелодику, стилістичну своєрідність, національний та історичний колорит. Художній переклад — це не рабське копіювання, а творення справжніх мистецьких цінностей.

Авторизованим називаємо переклад твору іншою мовою, переглянутий і схвалений автором оригі­налу.

Крім перекладів, існують ще переспіви. Переспів відрізняється від перекладу тим, що він дозволяє відходити від оригіналу, часто це новий твір, написаний за моти­вами іншого автора, своєрідний варіант твору, який переспівують. Наприклад: балада «Рибалка» Гулака-

179

Артемовського е переспівом твору Гете, «Маруся» Борови-ковського — переспів «Світлани» Жуковського, «Зимовий вечір» Тичини є переспівом з Пушкіна.