«Рідна мова»

І в поетичних творах, і в наукових працях Рильський закликав бути уважними до рідної української мови. Блискучий знавець її скарбів, поет звертався до сучасників і наступних поколінь:

Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно '

176

Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. ^«Рідна мова».)

Поет радить вчитись у народу, в якого «кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина», частіше заглядати до словників. Він наголошує на потребі домага­тися високої мовної культури: «Не тільки в художній літературі, а у кожному слові людському увага до мови — доконечна річ для того, щоб думка знайшла свою справж­ню, кришталеву форму».

Вірш «Рідна мова» вперше прозвучав на IV з'їзді письменників України (1959) з уст самого автора.

У поезії — патріотичне уславлення рідної мови, в якій відобразилась вся історія народу, все його життя. По­рівняння та метафори розкривають величезне значення мови для кожного народу як основи його духовного життя-В тяжких умовах гноблення за часів самодержавства трудящий народ не зрікся своєї мови. Поет вдається до художнього засобу персоніфікації: українська мова «свій дух велично-гідний, як житнє зерно, берегла». Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важ­ливість мови для життя народу.

Нам, українцям, треба любити рідну мову, леліяти її. плекати, «як парость виноградної лози», вчити своїх дітей, і онуків і правнуків,— усе робити для розквіту українського слова, пісні, красного письменства...

Хай немеркнучим заповітом усім живим і ненародже-! ним синам і дочкам України стануть полум'яні слова Максима Тадейовича:

Мужай, прекрасна наша мово, Серед прекрасних братніх мов. Живи, народу вільне слово, Над прахом царських корогов, Цвіти над нами веселкове, Як мир, як щастя, як любові

Максим Рильський проголосив ці патріотичні слова по­над тридцять років тому, а звучать вони свіжо, актуально, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова.

«діалог»

Кожна, навіть невелика, нова збірка віршів Рильського ставала подією в літературному житті. Про це свідчить і книжка «Зграя веселиків» (1960), у якій був опублікова-

176

ний ліричний доробок Рильського 1959 року. Виразність соковитого слова гармонійно поєдналася в ній з глибокими філософськими роздумами над проблемами сучасності, з сердечною любов'ю до людини.

Поет уболіває за розквіт мистецтва слова як важливої частини духовного життя людей, за процвітання українсь­кої культури. На дискусію «фізиків і ліриків», що в кінці 50-х років розгорнулася на сторінках «Комсомольской прав­ды», поет відгукнувся віршем «Діалог» (1959), що увійшов до невеликої збірки «Голосіївська осінь», яка пізніше склала окремий цикл книжки «Зграя веселиків».

Бурхливий розвиток техніки, науки, зокрема кібернети­ки, дав декому привід заявити, що в добу космічних відкриттів мистецтво відживає свій вік. Всі, хто дотриму­вався таких поглядів, передрікали тим самим людині незавидну долю: перетворитися в механічного робота, бути додатком до машини.

Вірш побудований у формі діалогу двох «голосів»:

«перший голос» пропонує поетам викинути «допотопних солов'їв», «геть жбурнути» «симфонії та мрії», тобто відмовитись від мистецтва. «Другий голос» спокійно й ар­гументовано заперечує проти такого збіднення кругозору сучасної людини, проти намагання позбавити її радості пізнавати світ в усій різнобарвності і виконувати лише жалюгідну роль «додатка до мотора». Вірш закінчується строфою, в якій розвінчуються обмежені погляди «тех­ніцистів» :

Як же так убого ви живете, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракети Солов'я не в силі зрозуміть?

Мистецтво, література допомагають людині жити й працювати, вводять у світ прекрасного, роблять її духовно та інтелектуально багатою.