У полум'ї другої світової війни

Творче літо Рильського було багате на поетичні ужинки.

...Року 1940 в залі Київської консерваторії лунали овації. Багатолюдне зібрання вітало ювіляра, якому ви­повнилося сорок п'ять. Максимові Рильському було з чим стати перед своїми читачами. Протягом трьох десятків років мужнів його поетичний голос.

А над світом уже палахкотіло полум'я війни. Докоти­лося воно і до нашої землі.

Разом з Академією наук України до Уфи евакуювався Рильський. Дні і ночі напруженої праці в Академії, висту­пи на антифашистських мітингах і зборах, промови по ра­діо, поїздки на фронт. Вірші, поеми, статті Рильського читають бійці на фронті, партизани у ворожому тилу.

У роки війни одна за одною виходять збірки поезій Рильського— «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну ма-гір», «Світова зоря», «Світла зброя» (всі три в 1942 році);

«Велика година» (1943), «Неопалима купина» (1944), книга публіцистичних статей російською мовою — «Народ бессмертен» (1942).

Про ясні зорі й тихі води Вітчизни Рильський пише в поезії «Україні» (1941). Рідна земля лежала в диму і вогні пожарищ. Лежала, осквернена брудним чоботом окупанта, але жива й нескорена, їй адресував Рильський свої зігріті любов'ю рядки.

У 1942 році Рильський створює поему-видіння «Жага», про яку академік О. Білецький писав: «Безпосередністю почуття, силою пафосу, мовним та ритмічним багатством, своєрідністю суто музичної будови «Жага» становить значне явище в творчому розвитку поета».

Жага любові до Вітчизни і жага помсти ворогові були провідними мотивами творчості Рильського під час війни.

«Слово про рідну матір»

У сувору годину тяжких випробувань народився цей високопатріотичний твір. 29 листопада 1941 року до поне­воленого, але нескореного народу через радіостанцію імені Тараса Шевченка посилали свій голос кращі сини Укра­їни, і серед них — Максим Рильський. Він прочитав щойно написаний твір «Слово про рідну матір».

За жанром — це невелика ліро-епічна поема, яка відо­бражає події високого громадянського звучання і написана у патетичному ораторському ключі.

171

«Слово» складається з сімнадцяти інтонаційно розма­їтих шестиряджових строф (секстин), побудованих на двох римах абабаб. У творі б'ється пульс полум'яного патріота. Поет з любов'ю відтворює образ Вітчизни — її чарівну природу, героїчну історію, невмирущу культуру (тема).

Всіма помислами своїми поет линув до рідної України, яка знемагала у нерівній боротьбі, але не стала на коліна перед окупантами. В уяві постають картини природи України з її зеленими океанами степів, гаїв та дібров, син­ню чистих озер і тихоплинних рік. Ніякій силі не осквер­нити тієї землі, «що освятив Тарас своїми муками-ділами, що окрилив Тарас громовозвукими словами». В роки смертельної сутички з фашизмом «гаряча дума Кобзаря» надихала народи на боротьбу з ворогом.

Крім Шевченка, Україну прославили у віках й інші видатні сини й дочки. Україна — це філософ і поет, ман­дрівний учитель народу Григорій Сковорода, це «молоток Каменяра і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Маріїї» Поет запитує:

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?

Уся строфа звучить як одне риторичне запитання. Особливої сили досягав автор, зіставляючи контрастні, навіяні народною мудрістю, поняття: злото-серебро і плуги кривди, серця чистого добро і чорна злоба. З фольклорних джерел видобуто й такі поетичні деталі:

Хто чорну витеше труну На красний Київ наш 1 Канів?..

Чи совам зборкати орла? Чи правду кривді подолати?

Відповідь єдина: нікому і ніколиі

Непохитну впевненість у перемозі поет висловлює в останньому рядку поеми: «Та сонце устає — на Сході!» Як неминучий світанок після ночі, так і перемога буде нашою. Ніяка зловорожа сила не подолає народу, в якого славне минуле і героїчне сучасне. Така основна ідея поеми. Глибо­кий патріотичний зміст «Слова» втілений у досконалу художню форму.

172

Як і більшість творів Рильського, поема захоплює нас красою думки і почуття. Нас чарують мелодійні рядки і словосполучення, наприклад: «Хто золоту порве струну, коли у гуслях — дух Боянів...»

Патетичного звучання твору поет досягає підбором лек­сики: слов'янізмами — благословен, благовісне (сонце);

короткими формами прикметників — славен, зелен, влас­тен; тавтологічними висловами, навіяними народною поезією,— рута-м'ята, роси-сльози, злото-серебро. Він і сам творить епітети-неологізми — громовозвукі слова, ріки ясноводі. Органічно вплітає поет у мову твору деякі мотиви та образні звороти з давньоруської поеми «Слово о полку Ігоревім» (наприклад: Лисиці брешуть на щити, та сонце устає — на Сході», віщий птах).

Поему пронизує ліричний струмінь, вона сповнена емоцій. Величним, переможним акордом закінчується «Сло­во» : «Встає народ, гудуть мости, рокочуть ріки ясноводі!..»

Високою майстерністю позначена звукова організація твору. У поемі точні повнозвучні рими: бездонна — Херсо­на — лона; благовісне — пісне — висне; благословен — клен — знамен. Мелодійної виразності мови поет досягає також за допомогою асонансів та алітерацій. Анафоричний повтор благословен, яким починаються сім строф, наго­лошує на щирій і ніжній любові до рідної матері-України.