Творчий злет

Літо 1932 року промайнуло в напруженій праці над новою збіркою, що дістала назву «Знак терезів» і стала по­чатком нового етапу в творчій біографії поета. Засудивши пасивних і байдужих, «усіх, чий девіз бокування» Рильський у вірші «Декларація обов'язків поета й грома-

168

дянина» проголошує: кожен творець має розробляти нові теми, бути сьогоденним, поборником правди. В іншому творі поет закликає:

Іди, перемагай утому, До міліоніа рук свою снагу додай, Будь з тими, хто живе у пориві одному... («Серпнева синя ніч...»)

У збірці «Знак терезів» з'являються нові герої — трак­тористи, комбайнери, молоді будівники.

Помітним творчим здобутком поета є цикл «Портрети». Поет досяг значної реалістичної конкретності в змалю­ванні образів Шевченка, Франка, Бетховена. Про змуж­ніння поетичного таланту Рильського, крім збірки «Знак терезів», свідчить велика поема «Марина» (1927—1932), в якій змальовано переконливий образ жінки-борця, жінки-месниці.

Багатством тематики, глибоким ідейним змістом, різ­номанітністю поетичних форм відзначається творчість Рильського передвоєнного десятиріччя.

Пісню на честь рідної країни, її людей створив Рильсь­кий у циклі «Чотири вірші» (1936).

Перший вірш циклу — зачин, підступ до головних мо­тивів у останній поезії. Кінець літа, початок осені: серпень і вересень. У несмертельному двобої схрестилися їхні «шпаги» — жовтий промінь останнього літнього місяця з сірим дощем першого місяця осені. Такими персоніфі­кованими образами починається цикл. Мирний поєдинок «над медовою землею, над пожатими полями» віщує не лихо, а достаток, повносилля людського буття.

У другій і третій частинах циклу — подорожні вражен­ня ліричного героя. Своєрідним апофеозом циклу є останній вірш «Серпень з вереснем стискають...». Душа ліричного героя сповнена земних радощів. Ось він знову вийшов на полювання. Золоте надвечір'я. Неозорі простори.

Краси малюнка осінньої природи поет досягає прости­ми засобами, створюючи звукові й зорові образи: «про­свистали ситі крижні», «гомонять... невпокійливі шпаки»;

«заліг густий туман».

«Я стою, я стис рушницю...» — ця деталь доповнює і конкретизує картину мисливського полювання. Проте ми не чуємо тут пострілів, не бачимо забитої дичини. Але поет «уполював» інше — неповторні враження, глибокі почут­тя. У вірші — цікаві епітети-неологізми: живоносне зерно, дзвінкостеблий саксаул.

169

Завершальним акордом — уславленням природи, рід­ного краю, праці людей звучать рядки:

Все тобі, медова земле, Все тобі, моя країно, Де смуглява ходить праця По оновлених полях!

Все тобі несу з любов'ю, Півдню й півночі складаю Працю рук, зусилля мозку, Блиск очей і серця кров!

«Шопен»

«Шопена вальс... Ну хто не грав його і хто не слу­хав?» — таким риторичним запитанням у вірші «Шопен» (1934) поет зацікавлює читача. І ми разом з ним входимо у чарівний світ мелодій геніального композитора, музика якого, за влучним висловом польського письменника Івашкевича, стала «осяйним мостом, що зв'язує Польщу

зі світом».

Образна система вірша Рильського дає змогу передати широку гаму почуттів, переживань. Автор тонко відтво­рює мінливість настрою, картин: «сльози радості» зміню­ються на «сльози смутку». Але переважає настрій оптимі­стичний: іде він насамперед від щирого захоплення поета творчістю славного сина польської землі —«примхливого худорлявого музиканта», чародія музики Шопена.

Поет називає «коханок двох, однаково жорстоких», які давали натхнення композитору,— рідну поневолену бать­ківщину і французьку романістку Жорж Занд. Близькі стосунки, а потім розрив з письменницею в 1847 році — все це глибоким болем відгукнулося в чутливому серці митця. Краса польської народної пісні, омріяна в снах кохана Польща навіяли «той ніжний вихор звуків», ті безсмертні мелодії, які так люблять люди всієї землі, перед якими схиляє чоло український поет.

У поезії «Шопен» немає рим. Такий вірш називається білим. Найчастіше білий вірш застосовується в п'єсах, де він наближає діалог до живої розмовної мови, збері­гаючи водночас властивості виразної, емоційної мови поезії. До нього вдавалися Шекспір і Шіллер, Леся Укра­їнка та Іван Кочерга. Часто білим віршем пишуть і ліричні твори («Дим», «Напис в руїні» Лесі Українки).

170