«Яблука доспіли...»

Про що цей твір? Про благодатну пору осіннього дости­гання й достатку? Так, у вірші «Яблука доспіли...» (1911—1918) поет милується садом, де гілля вгинається під вагою плодів, налитих соками, зір митця тішиться красою осінніх барв:

Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить...

У вірші йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Ліричний герой прощається і, може, назавжди, зі своєю коханою. Щирою людяністю віє від останнього рядка, який давно став крилатим висловом: «Вміє розставатись той, хто вмів любить». Біль розлуки. Проте жодного слова докору не ви­мовляють вуста героя, хоч жаль стискає груди. Пі його почуття поет передає розгорнутим порівнянням: «А тепер у серці щось тремтить і грає, як тремтить на сонці гілка золота».

Тонким замислено-сердечним ліриком постає Риль­ський у багатьох ранніх віршах.

Ліричні твори пишуться здебільшого від першої особи, ніби від авторського Я. Проте не слід повністю ототож­нювати поета і персонажа, від якого ведеться розповідь У вірші,— ліричного героя. Ліричний герой вислов­лює думки й почуття багатьох людей, а часом і всього су­спільства. В ліричному творі, звичайно, можуть виступати й автобіографічні мотиви, але завжди поет за допомогою художнього вимислу через своє Я типізує найістотніші життєві явища, думки та почуття людини.

167

Дорогою зростання

Протягом десяти років (1919—1929) Рильський учите­лював у сільських школах, а потім у Києві. Читав лекції на робітничому факультеті Київського університету, деякий час викладав стилістику і практику перекладу в Українсь­кому інституті лінгвістичної освіти. Водночас Рильський активно виступав і як поет. Доробок тих літ він опубліку­вав у багатьох своїх збірках.

Тема праці не відразу зазвучала в поезії Рильського. У 20-х роках він належав до невеликої групи українських поетів та літературознавців, яких було названо неокла­сиками (Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович та ін.). З ними Рильського єднала любов до поетичного слова, художнього образу, майстерної компо­зиції, шанування літературних традицій, неприйняття футуризму та інших формалістичних течій.

У 1923 році Рильський писав, що в його ліриці «су­часність заговорила». Відтворюючи картини природи, поет виявляє і свою соціально-політичну позицію. У вірші «Збирають світлі, золоті меди...» все прекрасне — і тонко переданий пейзажний малюнок, і роздум-звертання до лю­дини, що сприймається як поетичний маніфест:

Збирають світлі, золоті меди Веселокрилі та прозорі бджоли. Поглянь, людино, і спокійно йди На вулиці, на площі, в гай, у поле. Неси в щільник свій мозок, кров і плоть. Таких, як ти, кипучі міліони...

Громадянські мотиви все частіше звучали у творах Рильського 20-х років. У поемі «Сашко» (1927—1928) Рильський вперше звернувся до образу робітника. Серце героя в бою і в праці «крицею взялось». Автор з любов'ю говорить про його велич і нездоланність: «Ніхто в борні не переборе, нікому не зламать Сашків!»

Рильський закликав митців слухати «голоси життя людського», уловлювати «нові ритми».