«Мисливські усмішки»

У творчій спадщині Остапа Вишні «Мисливські усміш­ки» посідають значне місце. Над ними він працював про­тягом багатьох років. У цих маленьких шедеврах особливо яскраво виявилося органічне злиття двох граней незви­чайного таланту письменника — гумору і лірики.

Павло Михайлович вирушав на полювання з єдиною метою — помилуватися густими лісами, зеленими луками, запашними сінокосами, бездонно-спокійними озерами, бузковими надвечір'ями, сріблястими нічними росами, ніжно-рожевими світанками. Своє найвище захоплення красою природи «поет полювання» передає і у «Відкритті охота», і в «Мисливстві».

Ліричним вступом про золоту осінь розпочинається гумореска «Заєць»:

Золота осінь...

Ах, як не хочеться листу з дерева падати,— він аж ніби кров'ю в печалі налився і закривавив ліси.

159

...Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм «кру-кру»:

«Чуєш, брате мій, товаришу мій? Відлітаю!»

Кожне дерево в Остапа Вишні одухотворене, наділене рисами і почуттями живої людини.

Вихоплені з природи «мисливські» картини Остапа Вишні «пахнуть»; вони — ласкаві, ніжні. Задушевного лі­ризму пейзажам надають вмонтовані в художню тканину фрагменти з народних пісень («Чуаш, брате мій, товаришу мій?»), віршів, що вже давно стали піснями, влучні вислови.

У «Мисливських усмішках» Остап Вишня любовно створює високохудожні картини рідної природи, виражає щире захоплення нею, розкриває її могутність і красу. Той, хто піднімає руку на неї, хто безжально руйнує її,— заклятий ворог. У нарисі «Самі собі шкідники» Вишня запитує: «Чи не від того наші птахи й тварини дикі, що дехто з нас сам «дикий»?» І там же пристрасно закликав:

«І родина, і школа, і піонери, і комсомольці, і мисливські товариства, і вся громадськість повинні взятися за охоро­ну нашої чарівної природи: і птахів, і звірів, і садів, і лісів...»

Пейзажі Остапа Вишні служать поетичною паралеллю до настроїв героя-оповідача. Ліризм же, в свою чергу, під пером чародія сміху якнайтісніше переплітається з доте­пами, неймовірними вигадками.

Жартівник з уже згадуваної гуморески «Відкриття охоти» переказує почуте від інших про найкраще місце для полювання:

— Біля Борисполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари! Повірте, як випливуть, ну, як тої ряскиі Одне одного просто давлять! Оце вчора приїз­дила звідтам молодиця, так казала, що її свекрові кум його казав, що ку­мова баба чула од свахи, то та сама бачила, як коноплі мочила, що нема куди через тую качву коноплини ткнути!

Комізм створюється не лише за допомогою гіперболи (перші три речення); сміх вибухає і від десятирядної «достовірності інформації».

У Остапа Вишні своєрідні образні порівняння: качви тієї, як хмари, як тої ряски; карась, як лопата, короп, як ночви; щуки, як чввни-довбанки.

Як у «Відкритті охоти», так і в гуморесках «Дика коза», «Лось», «Дикий кабан, або вепр», «Лисиця», «Дика гуска» сміх добродушний, лагідний.

160

Герої «Мисливських усмішок» — люди широкої в.. ри, благородні, розумні, кмітливі, до безтями закох: -:і свій рідний край; люди, які полюбляють влучне і дотепк слово, знають безліч мисливських вигадок. Це — щи;

любителі й охоронці природи.

«Мисливські усмішки» — яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості Остапа Вишні, айв усій україн­ській сатирично-гумористичній літературі.

Остап Вишня писав і сатиричні п'єси: «Запорожець за Дунаєм», «В'ячеслав», «Вій» (за Гоголем).