Талант світового масштабу

Микола Куліш був багатогранне обдарованим худож­ником^ Людиною виняткової творчої та громадянської енергії. Самобутнім новатором-експериментатором. Все,

Рад. літературознавство,— 1989.— № 2.— С. 34. Див.: З порога смерті: Письменник:! України—жертви сталін­ських репресій.— К.: Рад. письменник.— 1991.— С. 296.

145

що він встиг зробити, написати, то був, підкреслював Юрій Смолич, «лише початок, тільки перший, несміливий ще приступ, тільки заспів і проба сил — все і в творчому, і в громадському житті Гуровича було ще попереду. Творчої та громадянської енергії було в ньому закладено ген на багато-багато десятиліть, і розвивався його талант не по­вільно, не спроквола, а бурхливо — крещендо-крещендо? — як ні в кого з його сучасників». У сузір'ї українських дра­матургів зірка першої величини. «Куліш-драматург був талант світового масштабу» '.

Запитання і завдання

Розкажіть про життєвий і творчий шлях Миколи Куліша.

Що таке малахіанство?

Чим схвилювала вас комедія «Мина Мазайло»?

Який конфлікт показано у п'єсі? Як, відповідно до конфлікту, згрупо­вані дійові особи?

Простежте за мистецтвом творення образу Мини Мазайла.

Яку роль відіграє мовна індивідуалізація у творенні характеру тьоті Моті?

Вкажіть на основні засоби змалювання образу Мокія. Яку рису вдачі юнака можна вважати найголовнішою і чому?

Чим зумовлений великий успіх комедії «Мина Мазайло» на сценах України? Визначте особливості високої сценічності п'єси.

Напишіть реферат на тему «Микола Куліш — драматург-новатор».

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Історія української літератури: У 2 т.— К.: Наук. думка, 1988.— Т. 2.— С. 467—478.

Кузякіна Н. П'єси Миколи Куліша: Літературна і сценічна істо­рія.— К.: Рад. письменник, 1970.

Куліш А. Спогади про Миколу Куліша //Микола Куліш. Твори: У 2 т.— К.: Дніпро, 1990.— Т. 2.— С. 695—753.

С м о л и ч Ю. Твори: У 8 т.—К.: Дніпро, 1986.—Т. 7.—С. 51—75.

Т а ню к Л. Драма Миколи Куліша: Вступна стаття//М и кола Куліш. Твори: У 2 т.—Т. 1.—С. 3—35.

Б і чуя Н. Десять слів поета: Повісті.—Львів: Каменяр, 1987.— С. 5—84.

' С моли ч Ю. Розповідь про неспокій.—К.: Рад. письменник, 1968.— С. 73.

Остап вишня (1889—1956)

Треба — любити людину. Більше, ніж самого себе.

Остап Вишня

Лагідна усмішка, мудрі очі. В них випромінюється добра й весела душа життєлюба, гуманіста, бійця. «Для мене Остап Вишня,— пише Олесь Гончар,— це насамперед виняткова душевна делікатність, чулість, ласкавість» '.

Остап Вишня — один із найвизначніших представни­ків української сатирично-гумористичної літератури. Над робочим столом письменника висів аркуш паперу, що мав заголовок: «Мої «друзі», будь вони тричі протяті». У цій напівжартівливій пам'ятці викладалася його програма.

Про що я, нещасний, мушу думати й писати:

Про хуліганство, грубість і невихованість.

Про виховання лоботрясів і шалопаїв.

Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сімЧ.

Про широкі натури за державний кошт.

Про начотчиків і талмудистів у науці.

Про консерваторів у сільському господарстві й промисловості.

Про винищувачів природи...

Популярність його в народі була неймовірна. «За два-три роки праці гумориста Вишня став найбільш знаним після Шевченка»,— пише Юрій Лавріненко: «Задля того, щоб читати Вишню, не один селянин ліквідував свою не­письменність, русифіковані робітники й службовці вчились читати українською мовою. До Вишні щодня приходили

Гончар О. Письменницькі роздуми: Літературно-критичні статті.— К.: Дніпро, 1980.— С. 158.

147

сотні листів з подяками, з проханнями допомогти проти різних кривд, різних бюрократів і органів влади. Мов до президента, пробивались до нього із найдальших закутків країни на авдієнцію. Він нікому не відмовляв і надокучав представникам влади і фейлетонами і особи­стими клопотаннями. Голова ВУЦВК Григорій Петровський півжартома запитував гумориста: «Хто власне є всеук­раїнським старостою — Петровський чи Остап Вишня?» '

Вогненні стріли неперевершеного майстра гострого сміху смертельно вражають бюрократів і окозамилювачів, перестрахувальників і підлабузників, хабарників і чвань­ків, п'яниць і губителів природи — «старого світу мертві душі».

ЧАРОДІЙ СМІХУ

Павло Михайлович Губенко (літературний псевдо­нім — Остап Вишня) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Че-':ві, поблизу містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині у незаможній багатодітній родині.

Михайло Кіндратович, батько майбутнього письменни­ка, довго ніс осоружну царську службу-муштру. Нарешті звільнився. Але де ж притулок знайти? У пошуках роботи опинився аж тут, в хутірці з химерною назвою: Чечза. Найнявся служити в маєток поміщиці-німкені фон Рот.

Зустрів таку ж, як і сам, роботящу та дотепну на слово дівчину — невдовзі Параска Олександрівна Балаш стала Михайловою дружиною. Обоє були письменними, любили жарт, щиро кохались у піснях. У гуморесці «Моя автобіо­графія» Остап Вишня підсумовує: «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі.

За двадцять чотири роки спільного їхнього життя по­слав їм господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному» ².

По закінченні двокласної школи хлопець навчається у військово-фельдшерській школі в Києві. З 1 вересня 1917 року Губенко — студент історико-філологічного фа­культету Київського університету.

Друкуватися почав 1919 року. «Антанта», «Демокра­тичні реформи Денікіна» — перші політичні фейлетони сатирика на тему викриття білогвардійщини. В них поміт­не самобутнє художнє мислення Павла Грунського (так

¹ Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження.— С. 608—609.

² Вишня О. Твори: У 4 т.— К.: Дширо, 1988.— Т. 2.— С. 5—6.

148

підписував свої ранні твори Остап Вишня), яскравий інди­відуальний стиль.

То був справжній громадянський подвиг молодого письменника. Павло Грунський знав: за такі повні презир­ства і гніву слова йому загрожує розстріл. Через багато років Остап Вишня в щоденнику «Думи мої, думи мої...» запише: «Я почав робити те, що, на мою думку, могло дати користь народові» '.

У своїх оригінальних «Розповідях про неспокій» Юрій Смолич вперше проливає світло на таку обставину: «Вза­галі, не було б Блакитного, то, можливо, ке було б і Виш­ні» ². Мається на увазі кам'янець-подільський період творчості: «Не знаю, що то були за газети і чи сильно були вони націоналістичні, та тільки Вишня з'явився пізніше в Харкові, ним відразу ж зацікавилися (ЧК), і був Зишня заарештований. Невідомо, яка б була його дальша доля, коли б не почав клопотатися його долею Василь; добувши ті фейлетони, що публікував Вишня, переконавшись, що вони не були ні націоналістичними, ані антирадянськими, Блакитний через Центральний Комітет партії, членом якого він був, та через ВУЦВК, депутатом якого він теж був, визволив Вишню і привів його до себе в редакцію» ^j.

Павло Грунський почав працювати в газеті «Вісті» перекладачем. «Перекладав я, перекладав,— читаємо в гуморесці «Моя автобіографія»,— а потім думаю собі:

«Чого я перекладаю, коли ж можу фзйлетони писати!! А потім — письменником можна бути. От скільки письмен­ників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації не знаю, що я,— думаю собі,— робитиму».

Зробився я Остапом Вишнею, та й почав писати».

Вперше літературний псевдонім Остапа Вшині з'явився 22 липня 1921 року. В газеті «Селянська правда» був опублікований фейлетон «Чудака, їй-богу!», в якому автор устами наївного, щирого і кмітливого пастушка Остапа дотепно викриває подвійну мораль окремих попів-зальот­ників.

У 20-х — на початку 30-х років Остап Вишня працює в газетах та журналах «Вісті ВУЦВК», «Селянська прав­да», «Червоний перець». Друкує фейлетони, усмішки, сатиричні нотатки з приводу найрізноманітніших явищ,

' Вишня О. Твори: У 4 т.— Т. 2— С. 11.

² Смолич Ю. Твори: У 8 т.—К.: Дніпро, 1986.—Т. 7.—С. 205.

³ Там само.

149

под'.й, фактів внутрішнього і міжнародного жяття'. «Популярність Вишні ширилась із швидкістю лісової пожежі, він заволодів умами й серцями багатомільйонних читааьких мас у місті й ка селі, його книжки розкупову-ва-і-й:сь одразу, нарозхват...» "'.

Пиіпе Остап Вишня натхненно, швидко, дотепно. Тільки за два роки (1923—1924) в одних «Вістях ВУЦВК» сати­рик опублікував понад п'ятсот творів.

Фейлетони й гуморески Остапа Вишні виходять окреми­ми книжками: «Діли небесні» (1923), «Вишневі усмішки (сільські)» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне», «Ану, хлопці, не піддайсь!» (обидві— 1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Лицем до села» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки літератур ні» | «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930). Переважна більшість їх перевидава| лася на рік по чотири-п'ять разів.

У процесі натхненної праці народився й розцвів ствої ний Остапом Вишнею новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморескі Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писаві «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» нагліше від «фейлетону» ³. |

Автор «Вишневих усмішок» освоює і далі розвиває тра! диції вітчизняної та світової сатиричної літератури й на­родної творчості. Передусім традиції класиків (Шевченка і Гоголя, Франка і Щедріна, Мартовича і Чехова).

Секрет дивовижної популярності Остапа Вишні, як уже зазначалося, у його єдності з рідним народом. Синів­ською любов'ю Павло Михайлович любить рідний народ, як сонце, як повітря. І коли вже Вишня «волею судеб» «зробився» письменником і визначилася його робота, він свідомо думав про одне:

Пошли мені, доле, сили, уміння, таланту, чого хочеш,— тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях,— щоб народ усміхнувся! Щоб хоч не на повні груди, а щоб хоч одна зморшка його трудового, :

думливого лиця,— щоб хоч одна зморшка ота розгладилася! Щоб

' Див.: Українська Літературна Енциклопедія: У 5 т.— Голови. УРЕ імені М. Бажана.— 1988.— Т. 1.— С. 314.

² Живий Остап Вишня: Збірник спогадів про письменника.— К.: Дніпро, 1966.— С. 199.

'Вишня О. Твори: У 4 т.— Т. 4.— С. 8.

150

мого народу, коли вони часом печальні та сумом оповиті,— щоб вони хоч отакуиьким шматочком радості засвітилися.

І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені поща­стило хоч разочок, хоч на хвильку, на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі,— ніякого більше «гонора­ру» мені не треба.

Я — слуга народний!

І я з того гордий, я з того щасливий! '

Таке найзаповітніше кредо Вишні-художника, Вишні-громадянина.

Не випадково Павло Михайлович підкреслював:

«Скажу тільки — працював чесно!»

І це народ відчув, оцінив. Нагородив чародія сміху щирою любов'ю. «Бо він,— писав Максим Рильський,— письменник суто народний, народний у найкращому і най­глибшому розумінні слова».

За особливостями природи свого рідкісного обдаруван­ня Остап Вишня тонко відчував комічне, глибоко осягнув його закони. Невтомно шукав нових прийомів і засобів творення комічного.