Микола куліш (1892—1937)

Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних ана­логій в класиці — між Шекспіром і Шілле-ром або Мольером чи Бомарше, але в су­часній йому... драматургії він не мав собі рівних...

Юрій Смолич

Громадсько-творче життя Миколи Куліша його сучас­ники порівнювали з фейерверком: «барвисте, яскраве, гуч­не і... скороминуще. Десять років всього письменницького стажу — десяток п'єс, що з них майже кожна була не тільки вдалим драматургічним матеріалом для блиску­чих, з видатним успіхом у глядача, спектаклів, але й ста­ла — теж майже кожна — певним етапом у розвиткові... мистецтва...» ' Справді, талант самобутній — яскрава зоря на небі української драматургії двадцятих — першої половини тридцятих років.

Початок шляху

Син степу. Повітря таке прозоре, що аж ріже хлопчико­ві очі. Рівний, безмежний простір немов зливається з не­бом. Густі високі трави, пахнуть квіти. Здається, що й сон­це пахне, як жовтий віск. Оце степове безмежжя, його слі­пучість, палахкотіння духмяного різнотрав'я на все життя запали у вразливу дитячу душу. Народився Микола Гурович Куліш 5 грудня 1892 року в селищі Чаплинка Херсонської області в сім'ї бідняка. Тож і дитячі роки сина степу минули в крайній нужді, а то й злиднях. «До народної школи ледве не п'ятилітнім хлопчиком мене вже наймали багаті мужики то пастухом свиней і телят, то нянькою, то погоничем коней...» — свідчить письменник в «Автобіографії» ².

' С м о л и ч ю. Твори: у 8 т.— к.: Дхіпро, 1986.— т. 7.— с. 70. 2 к у л і ш м. Твори: у 2 т.— к.: Дніпро, 1990.— т. 2.— с. 854.

116

«Незалежна поведінка». У 1901 році Микола вперше переступив поріг Чаплинської народної школи. Вчився залюбки, хоча й постійно терпів матеріальну скруту. Енергійний, дотепний, гострий на язик хлопчик став душею товариства. На здібного учня відразу ж звернули увагу й наставники. Під час канікул наймитував. Якийсь час жив в родині народного вчителя — няньчив дітей.

А після закінчення початкової школи чаплинські вчи­телі, зібравши в складчину близько сотні карбованців, відвозять надзвичайно обдарованого вихованця в Олеш-ківське ' міське училище.

Ні даху над головою, ні шматка хліба. А як же хоче­ться вчитися! Найзаповітніша мрія — вступити до Петер­бурзького університету. Але ж для цього потрібно мати документ про середню освіту. Без засобів існування, голод­ний Куліш у першій половині 1914 року пробирається на Кавказ і екстерном складає запаморочливі, як він казав, екзамени на атестат зрілості.

Суворі іспити степового дитинства — найми ледве не з п'яти років, «злидні селянської родини (батько Гурій — наймитував), рання смерть спрацьованої матері, життя в сирітському будинку — не перешкодили упертому і ви­ключно здібному й охочому до науки хлопцеві закінчити сільську школу в Чаплиному (1901—1905), вищу початко­ву школу П905-1909) та приватну гімназію (1909—1913)...

Від 1905 до 1922 Олешки над низовим Дніпром були його рідним містом, давши йому добре знання українсько­го провінційного міщанства. Він з дитинства не проминав ні одної шкільної бібліотеки чи іншої нагоди прочитати книжку і вже в 14 років залюбки розмовляв із дорослими на теми світової літератури (Мольер, Шекспір, Досто-євський...), а своїми сатиричними віршами і редагуван­ням учнівських журналів та аматорськими виставами звернув увагу вчителів на свою мистецьку обдарованість. 1914 року, маючи добру класичну середню освіту. Куліш вступає на історико-філологічний факультет Одеського університету» ².

У вирі громадянської війни. Замість омріяного універ­ситету — фронт. Розпочалася перша світова війна. Куліша призивають в армію, посилають в Одеську школу прапор­щиків. Невдовзі молодого офіцера відправляють в окопи

Олешки згодом перейменовано в Цюрупинсыс.

J Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження: Антологія 1917— - есе.— Мюнхен, 1959.— С. 642.

117

1933: поезія — проза — драма

передової лінії. Протягом 1915—1917 років побував на віденському та волинському фронтах, був кілька раг.лв по­ранений, Окопи першої світової — ото університет вчо­рашнього наймита-гімназиста.

Повернувшись на початку 1918 року в Олешки, Ми­кола Куліш поринув у вир громадсько-політичного життя. Був призначений головою першої міської Ради робітни­чих, селянських та солдатських депутатів.

А- тим часом громадянська війна розгоряється, бороть­ба загострюється. Олешки захопили гетьманські війська. До їхніх рук потрапив і Куліш. П'ять місяців ув'язнен­ня — визволило Миколу Гуровича народне повстання. І знову активна революційна діяльність. Які посади тільки не доводиться обіймати: і члена повітового виконкому, і завідувача народною освітою...

«На порозі 1919 року від моря почали наближатися до Олешок антанто-денікінські десанти, стріляючи і вітаючи по дорозі причетних до української революції і влади. Куліш пристав до тих, що не послухали наказу Директорії відступати і здавати Антанті міста без бою. Він організу­вав у Херсоні 1500 олешківських утікачів у «Перший Український Дніпровський Полк», що вкрив себе славою в боях з напасниками. Прямих свідчень про належність полку Куліша до військ Григор'ева-Тютюнника, що ски­нув в море десанти Антанти, нема, але фактично мусило бути так. До речі, Юрій Яновський, пізніше близький приятель Куліша, описав полк Куліша у своїх «Вершниках» під іменем «олешківського батальйону Шведа», а самого Куліша під іменем Данила Чабана, що його названо «майбутнім письменником» '.

Влітку 1919 року Микола Куліш вступає до КП(б)У, Від травня до червня — член Дніпровського виконкому й завідувач відділом народної освіти. Під час другого насту­пу Денікіна разом із Червоною Армією «з боями відступає на північ України, але, не бажаючи опинитись на емі­грації в Росії, іде в денікінське запілля. Потрапляє під розстріл, хворіє тифом, нарешті добирається до рідних Олешок, заставши там уже більшовицьку владу» ².

Командування посилає Куліша на найвідповідальніші й найнебезпечніші ділянки. Так трапилося й глибокої осені того ж 1919 року: кадрового офіцера було направле­но у тил білих для формування повстанських революцій-

' Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження.— С. 643—644. ² Там само.

118

них загонів. Пішки пройшов Київську, Волинську, По­дільську і Херсонську губернії. Один із організаторів і ке­рівників Першого Дніпровського семенського полку, він бере участь у боях проти денікінпів та врангелівців як комісар Червоної Армії.

З Дніпровським селянським полком Куліш брав участь у боях проти денікійців, починаючи від Херсона, Мико­лаєва й до Києва.

Інспектора народної освіти, укладача українського букваря «Первинка» арештовують чекісти; з-під розстрілу врятував Олешківський виконком — взяв знаного улюбле­ного земляка на поруки.

Побачене й пережите в окопах першої світової, у вирі громадянської воєн проситься на папір. Тільки не в драма­тургічному жанрі, а у великому прозовому полотні — виношує задум роману. І сам дивувався, що вступив на літературну царину з п'єсою.

«Ціла низка малюнків з поля війни». Що ж мріяв Микола Куліш відтворити у «великому ділі», у «великому полотні»? Війну й революцію. «Тут потрібна гола правда і жорстокий реалізм,— писав він шкільному другові Івану Дніпровському 17 липня 1924 року.— Ані вигадок, ані зайвих візерунків, ані крапельки фальші. Чисте, коротке, енергійне письмо. Звичайна, проста, тверда, як криця, мова. За скупими словами, за лаконічними реченнями — безодня революційного життя» '. Розробив докладний план-проспект кінороману, написав близько вісімдесяти сторінок, кілька разів, удосконалюючи, переробляв текст, писав усе заново.

Куліш прагне відлити кожен рядок не тільки у «запашні квітки», а й у «шматочки бронзи і мармуру». «Оце моя буде робота,— зізнавався в листі Дніпровському.— Вже почав. Пишу і рву. Іноді випадають такі тяжкі моменти, хоч бери і пал:': все на огні» ². Проте Куліш-прозаїк так і не звершив свого творчого задуму, виношеного на пекельних полях війни. Видно, багато на заваді стало непередбачених перешкод — як зовнішніх, так і внутрішніх. Однак оте вистраждане ідейно-естетичне кредо Куліш-художник реалізував у своїх кращих драматичних творах.

Наприкінці 1922 року Микола Гурович залишає мі­стечко своєї юності, переїжджає в Одесу, де з 1924 року працює завідувачем губернського відділу соцвиху.

Куліш М. Твори: У 2 т.— Т. 2.— С. 496.

Т-і -_ - - _ _ -

Там само.

119

Працюючи у губернському відділі соціального ви­ховання, Микола Куліш дуже часто виїжджає в найвідда-леніші куточки півдня України. Придивляється скрізь, де тільки буває. Що ж найбільше вражає письменника-почат­ківця? «Контрасти, мішавюна, крик, конфлікти, регіт, сльози, азіатчина й паростки нової культури. Бурхлива, розпорошена, розсмикана доба. Неп!!! Аж проситься, аж лізе на полотно. Аби тільки вільний час — малював би невпинно, для себе» '.

Проте жаданого часу якраз і бракувало. Чи не щотиж­ня Кулішеві доводилося виїжджати на село. Спека, вітри, порох виїдає очі. Драматург виступав з доповідями про міжнародне становище, інспектував виховні заклади, ряту­вав дітей від голоду. А коли стомлений Микола Гурович повертався з тих ввискажлизих ыаидрдв до Одеси, відразу ж потрапляв у вир щоденних комісій, підкомісій, нарад. І все це в цигарковому диму, по кілька годин підряд, без відпо­чинку. До того ж — снла-силенна циркулярів, інструкцій, статистичних матеріалів. «От ти писав...— читаємо в листі Куліша до Дніпровського,— що боїшся, як би я не одірвав­ся від життя, не аідст&в, не зостався позаду. Якраз! Пливу на перших хвилях. Вже заморився, а пливу. Спинитися, відпочити не можяа» ². Отже, матеріал ішов безпосередньо з перших рук — що сам безпосередньо бачив і пережив.

Драм» <і97». У червя. 1924 р®ку Куліш завершив робо­ту над першим варіантом п'єси <<97». Про історію написан­ня та проблематику трагедії «97» довідуємося з тих же листів Миколи Куліша до Івана Дніпровського. По-перше, що ця п'єса «з сучасного життя». По-друге, що провідний образ — Мусій Копистка — «вже виходить, він живий, бо я його вихватив, висмюснув із самісінької гущавини дніп­ровської голоти». По-трете, твір «взагалі—малюнки по­бутового життя за час нестерпного голоду» ³. Ідеяно-тема-тичний задум, характеристика персонажів поглиблюється в одному з наступнях листів:

«В п'єсі немав визначної, монументальної дії. Це рядок малюнків в сіреньких рамцях сільського жмття, злиденно­го, вбогого, та й ще пору&иованого голодом і революцією. Немає тут пафосу, немає блискучих бойових лозунгів. Революційні будні, дрібненька, але гостра і невпинна боротьба...» ⁴

¹ Куліш М. Твори: У 2 т.— Т. 2.— С. 492.

² Там само.

³ Там само.— С. 490. ^< Там само.— С. 494.

120

Отже, як засвідчує Куліш-драматург, у трагедії «97» відтворюється боротьба незаможників з голодом і глитая­ми. Такими, як Гиря і Годований, а не тими сотнями тисяч чесних трудівників, яких невдовзі було несправедливо оголошено «класовими ворогами» і зіслано на Соловки, в Сибір та в інші необжиті місця з суворим кліматом.

« Куліш був свідком страшного голоду в степовій Украї­ні 1921 року, який навіяв йому тему його першої драми <.97»„.» '

Які ж першопричини голодомору?

Восьмирічна кровопролитна війна, як наслідок — до краю зруйноване господарство, різко скоротилися посівні площі; несподіваний підступний ленінськмй удар у спину молодій Українській Народній Республіці — російські більшовицькі війська повів на Київ колишній царський жан­дармський полковник Муравйов; комуністичні продзагони насильно відбирають в українських селян й ті рештки зер­на, що лишилося для посіву, спішно вивозять до Москви, Петрограда, інших міст Росії; недорід 1920 року.

У ції трагічній ситуації більшовики вирішили оста­точно розгромити і пограбувати церкву. Ось що пише В. Ле­нін у листі В. Молотову для членів Політбюро ЦК РКП(б):

«Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцево­стях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилу­чення церковних цінностей иайрішучішим способом, чим ми можемо забезпечити собі фонд у декілька сотень мільвомів золотих карбованців...» ²

Отож, не голодна смерть українців хвилювала Леніна, а забезпечення «собі фонду»: «Без цього фонду ніяка дер­жавна робота взагалі, ніяке господарське будівництво, зо­крема, і ніяке відстоювання своєї позиції, в Генуї зокрема, немислимі» ³.

Для людського ока говорилося, що за продані золоті церковні коштовності буде закуплено зерно, щоб врятува­ти ще живих опухлих хліборобів. Насправді ж в листі до Молотова Ленін жоднмм словом про це не обмовився. Щодо церкви, більшовики виконали постанову Леніна, але, як відомо, голодомор початку 20-х років все ж таки

забрав у могилу понад півтора мільйона українських

селян.

Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження.— С. 644.

² Известия ЦК КПСС.— 1990.— № 4.— С. 191.

³ Там само.— С. 192.

121

На боротьбу з голодом і глитаями виступають дев'яно­сто сім незаможників слобідки Рибальчанської.

То ж тема драми «97» визначається так: відтворення героїчної боротьби найбіднішого українського селянства за краще життя в умовах голоду й розрухи після закінчен­ня громадянської війни.

ІНШІ П'ЄСИ

Важко живеться Миколі Кулішу. Побутова невлашто­ваність, ускладнення на роботі. Один залишився у відділі соціального виховання — «вичистити» ' двох інспекторів.

Третину першої дії драми «Комуна в степах» Микола Куліш написав у дорозі — на пароплаві. «Таку голоту збираю, що сам би до неї поїхав. Люблю... Серцем її люблю» ². І знову шлях. Цього разу поїздом: із Харкова в Одесу — олівцем накреслив кілька сцен. «І зно­ву «Комуна в степах» застрягла, і не в степах, а в другій дії. Важка для мене ця дія. Три типи куркулів заморочили мені голову (чи, може, я їм заморочив). Ніяк не зв'яжу їх докупи. Окремо кожний виходить живий, а в дії — балакають, в дії знов діалог і статика. Але пам'ятаю, що в травні п'єса мусить бути готова до друку» ^J.

Наприкінці червня 1925 року Куліш таки завершив роботу над першим варіантом драми «Комуна в степах». Вийшла, як відзначав автор, щирою, простою, запашною, степовою. Справді, жив нею, пломенів, а часом й розчаро­вувався.

У гострозлобод енній «Комуні в степах» драматург від­творив боротьбу частини селянства за нове життя.

Драмою «Комуна в степах» розпочали сезон 1925— 1926 років п'ять українських театрів.

Микола Куліш залишає Зінов'євськ ⁴. Переїжджає в Харків. Працює в редакції журналу «Червоний шлях».

П'єсою «П р о щ а й, с е л о» (1933, у виданні 1934 року вона має назву «Поворот Марка») драматург вичерпує тему про українське село 1919—1933 років. Звичайно, як він писав, для самого себе. Нею завершується трилогія про «гарячий зріз» сучасності.

' Чистка радянських службовців.

² Куліш М. Твори: У 2 т.—Т. 2.-

³ Там само.

⁴ Зараз Кіровоград.

- С. 528.

122

Що передусім привертає увагу читачів і глядачів?

Утвердження реалізму, поєднання гуманістичного сві­тогляду, усвідомлення цінності людської особистості з драматизмом боротьби за соціальне визволення.

У комедії «Отак загинув Гуска» (1925) Микола Куліш зображує міщан, наляканих революцією, обива­телів, ізольованих від життя країни. То ж і відповідний епіграф драматургом підібраний: «Табір міщанський, трухлявий, огидний, ой як тебе ненавидю я!»

Колезький секретар Саватій Савлович із дружиною, їхні перезрілі доньки, колишній студент, есер П'єр Кирпатен-ко — ось провідні персонажі дотепної комедії.

Жанр комедії все владніше захоплює Миколу Куліша. Експериментуючи, драматург прагне до удосконалення своєї майстерності.

Майже кожна з наступних п'єс Куліша — «Хулій Ху-рина» (1928), «Зона» (1926), «Народний Малахій» (1927), «Мина Мазайло» (1928) — були в центрі дискусій, в орбіту яких потрапляє не лише автор, а й література, критика, театр.

«Зона» (у другій редакції—«Закут») наприкінці вісімдесятих років екранізована на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.

Передусім: що означає слово, .винесене в заголовок першої редакції твору?

Сажка, або зона,— це один з паразитів, що руйнує за­в'язь пшениці і жита. Іншими словами: рослина-шкідник.

На враженому місці злакових культур утворюється велика кількість порошкоподібної чорної маси спор збуд­ника захворювання. Отой чорний, як сажа, пил і псує здорове зерно. Таким чином, уже в самій образній назві криється глибокий зміст.

Будівники нового життя долають опір міщан, пере­родженців.

Гостроконфліктна п'єса не втратила своєї актуаль­ності і в наші дні.

«Огірчений нахабними діями російських імперіял-шовіністами з ЦК ВКП(б) і розгромом Вапліте, Куліш передумав і переоцінив увесь шлях української революції, украінсьхо-російських взаємин, зокрема шлях україн­ських комуністів та свій власний. З другого боку, він по­глиблював свої студії з історії світового театру й драми. Готувався до основного діла свого життя, яким і стали

123

«Народний Малахій», «Мина Мазайло» та «Патетична соната» — трилогія блискучої перемоги над месіанізмом російського «світового поліцая» '.