«Юнакові»

Вірш «Юнакові» (1956) тематично сприймається як своєрідне доповнення й продовження поезії «Любіть Україну». В. Сосюра вживає риторичну фігуру звертання і цим підсилює емоційний вплив свого поетичного слова на читача. Він звертається до нашої молоді, уособленням якої виступав молода людина — юнак:

Прийми слова мої жагучі, як заповіт, юначе мій.

Що ж заповідає поет, що радить, які почуття виливає в слові? Передусім він засуджує національний нігілізм у ставленні певної частини молоді до рідної української мови:

Листку подібний над землею, що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як син невдячний, забува!

Поет благає: не будьте, молоді люди, схожими на оді­рваного пожовклого листка, якого вітер ганяє вулицею, не ростіть безбатченками. Бійтеся стати пустоцвітом, відступ­никами від найдорожчого, що має народ,— від материн­ського слова, адже «без мови рідної, юначе, й народу нашого нема».

Палко закликаючи нас берегти рідну мову, розвивати, збагачувати її, поет ставить у приклад нам, українцям, синів і дочок Росії, бо «мови матері своєї ніхто із них не забува». Прекрасні життєві обрії відкриваються перед ними, чудовий зразок вірності й патріотизму показують вони. Учись, юначе, в них! — закликає поет:

В борні за щастя і за мрії у нас одна із ними путь. Так будь же й ти, як син Росії, й своєї мови не забудь!

112

«Я ЗНАЮ СИЛУ СЛОВА...»

про могутню вилу художнього слова говорили Шевчен­ко і Франко, Леся Українка і Коцюбинський. Про нероз­ривний зв'язок літератури з життям, про служіння митців слова народові писали Тичина, Рильський, Первомайський. На цю тему Сосюра пише вірш «Я знаю силу слова», який увійшов у збірку «Поезія не спить» (1961).

Своєрідним заспівом до твору служить перша строфа. У ній визначення поетичного слова як випробуваної, все-перемагаючої зброї: «воно гостріш штика і швидше навіть кулі».

В. Сосюра створює персоніфікований образ слова, яке проникає до людських сердець швидше від проміння, «влу-ча, як куля», «над зорі лине». Слово— зброя тоді, коли його наснажують сильні почуття: «любов до Батьківщини і лють до ворогів». Вистраждане в серці поета слово стає надбанням усіх: «Воно іде в народи для вічного життя». Метафоричним образом слова завершується вірш: «Ти — квітка у любові, в ненависті ти — штик».

Поезія несе радість і щастя, прикрашає життя людям, вона разюча зброя в боротьбі з ворогами — така ідея вірша.

Сосюра ставив серйозні вимоги до митців, які ніколи не повинні забувати про свої обов'язки перед народом. Бать­ківщиною. Місце їх — завжди на головних магістралях життя.

В. Сосюра завершує свої давні задуми, які переслідува­ли його з двадцятих років, в результаті чого народжуються сповідальна повість «Третя Рота», поеми «Розстріляне без­смертя» та «Мазепа». Вони не могли бути надруковані навіть за часів «хрущовської відлиги» і з'явилися у світ лише наприкінці вісімдесятих років (журн. «Вітчизна», 1988, № 1, 2, 12 та «Київ», 1988, № 1). 1988 року видав­ництво «Радянський письменник» випустило у світ «Третю Роту».