«О моя поезія повстання, золота поезія труда!»

У перших невеличких за обсягом збірочках Володими­ра Сосюри читачі помітили і взяли до серця задушевність відкритість, схвильованість ліричного голосу молодого поета. Сосюра в молодості і пізніше, в роки творчого змуж­ніння, часто писав про народний героїзм у роки визволь­них змагань.

108

Пам'ять про полеглих у серці поета не згасала. Учас­ник громадянської війни В. Сосюра свої враження від пе­режитого передав так щиро й сердечно, що не повірити в правдивість його поетичних одкровень просто неможливо. Починаючи з літ літературної молодості, Сосюра не напи­сав жодного байдужого рядка. Прочитаймо, наприклад, його задушевну поезію «І все, куди не йду, холодні трави сняться...» Вірш-згадка щирий, овіяний почуттям жалю за полеглими борцями, до речі, сусідами, добрими знайомими поета по Третій Роті. І холодні трави, і запахи чебрецю, і далекі темні очі дорогих людей — все так незвичайно, так мудро й сердечно!

Ожина за Дінцем... О любий Холодеико,

далекий брате мій, зарубаний в бою!..

Не схилить вже тепер тзоя нещасна ненька

на зрубане плече голівоньку свою.

У часи, коли немало поетів захоплювались масштаб­ністю і космізмом зображення дійсності, Сосюра навіть про високі ідеали пише з ліричною теплотою. Ось чому так інтимно і невимушене звучать рядки цього вірша.

Перші кроки відбудови поет змальовує в образі горна, яке було «ще нерухоме вчора», а ниш вже «ковадла зорний спів до праці дзвінко зве» («Роздули ми горно», 1921). У поезії-заклику «До нас» (1921) звучить мажорний мотив оновлення молодої країни.

В основу поезії «Знов село» (1932) лягли враження від поїздки Сосюри до рідного Донбасу. Земля батьків, стежки дитинства завжди викликають найтепліші спогади. Так сталося і з поетом. У робітничому селищі він колись жив, працював на заводі. Сосюра з болем згадув померлих батька, брата, сестричок. Пише про теплу зустріч у школі з учителем та учнями. Відвідним знайомих з дитинства місць викликали в поета приплив нової еиергії, зміцнили любов до рідного краю, наснажили на нові творчі дер­зання:

Працювать, працювать, бевумовмо! Кожній хнилі нема ж вороття! Ні! Я зовсім іще не заповнив золотої анкети життя.

Довірливість до людей, щирість вислову, розмовний лад роблять вірш особливо принадним. Рядки і цілі стро­фи одразу врізуються в пам'ять: «Роки йшли силуетами станцій», «щоки чують, як котяться перла, тихі й теплі...»,

104

«над селом небо осені плаче»... Лірична схвильованість і за­душевність надають твору Сосюри інтимності і сердечно­сті: «Ах, ви мрії, ви милі, дитячі, як обличчя за дальнім вікном...»

Твір виразно автобіографічного характеру звучить уза­гальнено. Крізь призму власного я поет дивиться на світ, через прийняття ліричного героя висловлює почування і думки мільйонів.

Голос ніжного серця

Володимир Сосюра — співець глибоких почуттів люди­ни. Стали класичними його вірші «Так ніхто не кохав», «Коли потяг у даль загуркоче», «Білі акації будуть цвісти», «Пам'ятаю, вишні доспівали», «Сад шумить», «Ва­сильки» та багато інших. У них Сосюра створив прекрас­ний світ юнацького захоплення — чист®го, мов кришталь, і світлого, як промінь сонця, кохания.

«ТАК НІХТО ЙЕ КОХАВ...»

Так ніхто ие кохав. Черев тисячі літ лиш приходить подібие кохання.

Уже перші рядки вірша «Так ніхто не кохав» (1922) полонять нас і категоричним ствердженням, і сердеч­ним виявом інтимних почуттів людмни. Здається, що й земля напоєна щастям велийої любові, від якої перехоп­лює подих. Краса душі ліричного героя розкривається в його зворушливому любовному освідченні, у звертанні до людей, до «зір ясних» і «тихого місяця».

Для своєї обраниці ліричний герой готовий вчинити не­звичайне («Я для неї зірву Оріон золотий»), бо справжнє велике кохання робить людину сильною, здатною вершити дивовижні діла.

Сосюра часто вдається до свого улюбленого прийому обрамлення. На початку і в кінці вірша повторюється не одна, як це звичайно буває, а дві строфи, в яких поет висловлює схвильовані настрої закоханої людини, з тре­петною ніжністю говорить про кохану, про розквітлу землю, яка одягає найкращі шати. В натхненних рядках поет славить вірну і неповторну любов, складає хвалу

106