Значення творчості

Павло Григорович Тичина збагатив скарбницю літе­ратури визначними творами. Його творчість — приклад самовідданого служіння народові.

Як поет-громадянин, учений-літературознавець, кри­тик і публіцист, автор змістовних праць з мовознавства, перекладач. Тичина багато зробив для зміцнення творчих зв'язків української літератури з літературами світу. Про місце Тичини в історії красного письменства всієї планети Микола Бажан сказав: «...бачимо, як в коло безсмертних світочів світової літератури XX віку поряд з Коцюбин­ським і Лесею Українкою, Верхарном і Тагором входить і достойно встає він, геніальний поет України, наш Павло Тичина». Його твори перекладені болгарською, французь­кою, англійською, польською, німецькою, румунською, чеською, італійською та багатьма іншими моваї.ш.

Український народ вшановує пам'ять великого митця. У Києві, на будинку, де жив і творив позт, встановлено меморіальну дошку, на могилі споруджено пам'ятник. Відкрито літературно-меморіальний музей-квартиру Пав­ла Тичини. У музеї історії села Піски обладнано його меморіальну кімнату, їм ям класика нашої літератури названо навчальні заклади, вулиці тощо.

Поет живе у серці народу.

Запитання і завдання

«За всіх скажу, за всіх переболію...» Як ці слова втілював Павло Тичина у своєму житті й творчості?

Чим схвилювала вас інтимна лірика раннього Тичини?

82

Які твори збірки «Сонячні кларнети» вам особливо запам'яталися

і чому?

Як у поемі «Золотий гомін» та циклі віршів «Скорбна мати» поет уболівав за національне відродження українського народу, за долю Матері-України?

Визначте ідейно-художні та стильові особливості поеми «Похорон

друга».

Які, на ваш погляд, найбільш слабкі сторони віршів Тичини 30-х — початку 60-х років? Наведіть конкретні приклади.

Визначте основні особливості індивідуального стилю Тичини.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Г у б а р О. Павло Тичина: Літературно-критичний нарис.— К.: Рад. письменник, 1981.

Новиченко Л. Поезія і революція.— К.: Дніпро, 1979.

Про Павла Тичину: Статті, нариси, спогади.— К.: Рад. письменник, 1976.

Співець єдиної родини: Статті, есе, спогади, художні твори про П. Г. Тичину.— К.: Рад. письменник, 1981.

Шаховський С. Павло Тичина: Життєпис поета і громадя­нина.— К.: Дніпро, 1968.

Тельнюк С. Павло Тичина: Біографічна повість.—К.: Молодь, 1979.

Андрій головко (1897—1972)

Уже з одного рядка ми впізнавали:

«Це Головко!» Таким виразним, яскраво самобутнім був його стиль, його художня манера.

Олесь Гончар

Колись густий темний чуб літа вибілили. З-під сивих кущуватих брів — спокійний допитливий погляд. Очі сіро-голубі. Невисокий, кремезний. Мова скупа, некваплива...

Це Андрій Васильович Головко.

Широко відомі високохудожні романи Андрія Головка «Бур'ян», «Мати», «Артем Гармаш» — своєрідний літопис життя українського села першої третини XX ст. Його твори «Пилипко» і «Червона хустина» справедливо названо справжніми перлинами української новелістики двадцятих років.

Дитячі та юнацькі роки

Щедра талантами вишнева Полтавщина. Саме тут у селі Юрках Козельщанського району в заможній родині хлібороба 3 грудня 1897 року народився Андрій Васи­льович Головко.

У 1908 році майбутній письменник вступає до Кремен­чуцького реального училища. Та не уроки захоплювали Андрія, а книги — читає багато, запоєм. В автобіографіч­них замітках Головко згадує, що під впливом «Кобзаря» і сам почав писати вірші.

У 1914 році Головка виключають з училища. Хтось доніс, що на квартирі, де мешкав з товаришами Андрій, зберігається комплект номерів рукописного журналу підпільного товариства «Юнацька спілка». Під час обшуку знайшли кілька номерів журналу і зошити з «крамоль-

84

ними» віршами Головка. Саме ці вірші і були основною причиною виключення його з училища.

Найзаповітшша юнакова мрія — університет. Та не су­дилося Головкові вчитися в ньому — хто його прийме туди з «вовчим білетом»?

У серпні 1914 року почалася імперіалістична війна. Після короткого навчання в Чугуївському училищі Голов­ко потрапляє на Західний фронт, командиром полкової кінної розвідки бере участь у боях під містами Рава-Руська, Молодечне. Понад п'ятнадцять місяців фронто­вих злигоднів; у травні 1917 року демократично настроє­ного поручика обирають до полкового солдатського комітету.

Після демобілізації Головко деякий час учителює в селі Троянівці на Полтавщині. У 1919 році в Кременчуці вихо­дить збірка його ліричних віршів «Самоцвіти». Пише оповідання, друкує уривки з повісті «У дикому танку».

З весни 1920 року Головко — червоноармієць. Після повернення з армії учителює на Полтавщині, деякий час працює секретарем районного відділу народної освіти.

Участь у війні, дезертирство з армії, безпросвітні злидні не пройшли безслідно. Побачене й перелейте позна­чилось на психіці Головка — лишило глибокий незглади­мий слід, який призвів до сімейної трагедії. Однак це не позначилось на його подальшому житті і творчості '.

З 1922 року Андрій Головко — письменник-професіо­нал. Його оповідання «Дівчинка з шляху», «Пилипко», «Червона хустина», «Товариші», «Інженери» та повісті «Пасинки стелу», «Зелені серцем», «Удовині діти» 1926 року видруковані окремою збіркою «Можу».