Запитання і завдання

Розкажіть про ранню творчість Івана Драча (Збірка «Соняшник»). Як ви зрозуміли рядок із Новорічної балади «Крила» — «І снилося

небо порубаним крилам»?

Порівняйте образотворчі засоби «Балади роду» та «Етюда про хліб».

Які розділи з поеми «Чорнобильська мадонна» вас найбільше схви­лювали і чому?

Прочитайте «Думу про Вчителя». Хто є прообразом Учителя? Які твори його ви читали?

Які ваші враження від драматичних поем та кіноповістей Івана Драча, особливості його поетики?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Новиченко Л. Синхрофазотрони посеред калини // Драч І. Вибр. твори: У 2 т.— К., 1986.— Т. 1.— С. 3—34.

Ільницький М. Іван Драч: Нарис творчості.— К., 1986. Ткаченко А. Іван Драч: Нарис творчості.—К., 1988.

Наше письменство у світі

Роде наш красний, Роде наш прекрасний, Не цураймося, признаваймося! Українська пісня

Ми щасливі і горді з того, що на білому світі е справж­нє, за словами поета, диво калинове,— наша співуча українська мова, є розкішний мистецький світ, витворений розумом і серцем славних синів і дочок великого народу. Ім'я йому — красне письменство України.

З раннього дитинства пізнаємо велику правду худож­ніх образів, які постають перед нами в мелодіях народних пісень, у чарівному світі казок, прислів'їв, легенд, зага­док... До нас приходить художнє слово, і ми спрагло при­падаємо до сторінок оповідань, повістей, романів, нашу свідомість полонить поезія — чи не найдивовижніший витвір людського генія.

Українська класична література — надійне підґрунтя, основа для розвитку української літератури XX ст. Без­смертна творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Василя Стефаника, Івана Нечуя-Левицького та багатьох інших стала тією «зіркою провідною», яка осяяла шляхи розвитку українського письменства новітньої доби.

У складних умовах похмурої імперської дійсності наші письменники-класики, долаючи всілякі заборони й утиски, зуміли витворити велику літературу, яка правдиво розповідала про свій талановитий, але упосліджений народ. Російське самодержавство, проводячи згубну для україн­ського народу політику соціального і національного гніту, принижувало й душило все живе в народі. Царизм уподіб­нювався тупому жандармові, який ретельно стежив, щоб «од молдаванина до фінна на всіх язиках» усе мовчало, впадало в безпам'ять, не знало ні свого роду, ні історично­го поступу. В українських письменників XIX — початку XX ст. вистачило мужності й снаги протистояти жорсто-

634

кому гніту царизму і вивести наше слово на широкі роздо-ли літератури світової. Уже в роки української національ­ної революції 1917—1920 років, у роки пробудження нашого народу з'явилися друком такі твори, яким судилося велике і довге життя.

Максим Рильський публікує свою другу поетичну збірку «Під осінніми зорями» (1918). Багато віршів цієї книжки ввійшли до золотого фонду української поезії. За рубе­жами нашої землі Рильський відомий також як видатний учений-філолог, фольклорист і мистецтвознавець, який дуже багато зробив для популяризації української літе­ратури — і класичної, і сучасної у слов'янських східно­європейських країнах.

Першу поетичну книгу Павла Тичини «Сонячні клар­нети» українські та зарубіжні критики назвали «геніаль­ною». «Поетом світового масштабу», «трибуном револю­ції» назвав Тичину словацький україніст М. ІІеврлий і зачислив його до найвидатніших поетів XX сторіччя. Твори Тичини перекладені болгарською, французькою, англійською, польською, німецькою, румунською, чеською, італійською та багатьма іншими мовами.

Довженг;ова «Зачарована Десна» красою мови, твер­дить французька критика, може рівнятися е творами Льва Толстого, Миколи Гоголя або Актона Чехова, Мистецтво Довженка служить взірцем для найвизначніших кіномит-ців світу.

Перший роман «Прапороносці» приніс Олесеві Гончару всесвітнє визнання. Важко навіть підрахувати, скільки ж разів на нашій планеті публікувався цей прекрасний твір — правдива захоплююча епопея про війну. Уже в сорокових і п'ятдесятих роках роман ^по кілька разів друкувався в Румунії, Чехословаччині, Болгарії, Польщі, Албанії, Кореї, Китаї, В'єтнамі, Монголії.

Шлях роману «Собор» до читачів був тернистим. Як відомо, високі компартійні чиновники його заборонили в Україні. У попередніх виданнях цього підручника «Со­бор» не дозволялося навіть згадувати. Тим часом за межа­ми нашої країни «Собор» жив: його перекладали поль­ською, німецькою, болгарською, англійською, китайською, однією з мов Індії — тамільською.

Інтимна лірика Володимира Сосюри давно полюбилася читачам не тільки на батьківщині, а й далеко за її межа­ми. Словацький літературознавець М. Неврлий поезію Сосюри розглядає на тлі слов'янської і навіть світової лірики кохання.

535

Високу оцінку поезіям Миколи Бажана дає відомий польський письменник Ярослав Івашкевич, який з лю­бов'ю пише про «небуденну поетичну індивідуальність» автора циклу «Міцкевич в Одесі» та інших творів, опублі­кованих польською мовою.

Зміцненню зв'язків угорської та української літератур сприяла творчість Леоніда Первомайського, його особисті контакти з літераторами цієї країни. Великим успіхом користуються поетичні книги та роман «Дикий мед» Лео­ніда Первомайського, що вийшли в Угорщині.

Давні традиції мають українсько-болгарські міжліте-ратурні зв'язки. Особливо великі заслуги в цій справі народного письменника Болгарії Людмила Стоянова, який ще в 30-х роках прокладав мости єднання між нашими культурами. Широкого розголосу набула в Болгарії твор­чість поетів Тичини, Рильського, Сосюри, Бажана, Малиш­ка, Павличка, Білоуса, Воронька, прозаїків: Довженка, Яновського, Гончара, Стельмаха, Загребельного та ін.

Українсько-югославські літературні взаємини у по­воєнні роки починалися «Прапороносцями» та сербськими народними піснями. У Югославії в різні роки друкувалися твори Яновського (збірка оповідань «Земля батьків», роман «Вершники»), Гончара «Людина і зброя», романи Стельмаха «Кров людська — не водиця», «Правда і крив­да», Довженка «Зачарована Десна», поезії Павличка, Ліни Костенко, антологія української поезії.

Видатна сербська ноетеса Десанка Максимович вважає, що «українська мова їй дуже близька», вона багато пере­клала тзорів Т. Шевченка, Лесі Українки, сучасних поетів. Ця діяльність її відзначена премією імені Іаана Франка.

Останніми роками видакяя української літератури за кордоном почастішали. Видатного нашого поета Івана Драча знають у багатьох краі-аах, адже його твори — один з Н&ЙДОООЖЧЇІХ набутків не тільки укрьїнської, а й усієї . суча.с'кої світової поеаії. Ось і нещодавно в канадському місті Торонто з'явилася друком книжка поезій Івана Дра­ча під назвою «Світильники саду». У рсЕлогій передмові до пього ОШ&ТНОГО видання, повідомляла «Літературна Украіня? (11, січня 1990), відомий американський літе­ратуро заць Стенді Кюнітц розповів про популярність ноета, і почалася ще від часу його першої збірки «Соаж- к» (1960).

Гру^а ііерекладачш-славістів із Колумбійського універ­ситету сумлінно донесла до читачів англійською мовою особливості поетики Івана Драча., а іменитий американ-

536

ський графік Яків Гніздовський прикрасив книжку високопоетичними гравюрами.

Англійською, французькою, німецькою та іншими мо­вами виходять книжки українських письменників у бага­тьох країнах Європи, Америки, Азії... За кордоном знають твори "Павличка, Вінграновського, Григора Тютюнника, Костенко... В багатьох країнах публікуються збірки, ан­тології, окремі книжки, які дають змогу зарубіжним читачам знайомитися з досягненнями нашого письменства. Особливо щиро й доброзичливо беруть до свого серця рідне слово наші брати і сестри — українці, за кордонами, моря­ми й океанами сущі. Мов круглолиці соняшники, тягнуть­ся вони до золотого небесного світила, яке називається

Україною.

Особливо поширшали і зміцніли наші зв'язки останнім часом. Ми, українці, відчуваємо, що потяг до взаємо­розуміння між нами поглиблюється, ширшає і набуває ознак щирих взаємин братерства. Збувається пророцтво Кобзареве:

І оживе добра слава, Слава України. І світ ясний, невечерній Тихо засіяє-Обніміться ж, брати мої, Молаэ вас, благаю!

Це щиросердне благання осіняє українців усього світу, дає змогу їм пізнати себе як єдиний, народ, єдину націю.

А ось що говорить з цього приводу вчителька україн­ської мови та літератури Віра Андрушків (Детройт, СІЛА). Разом з групою молодих спеціалістів та студентів вона побувала в Укоаїні, відвідала також засідання українського парламегг^у. В інтерв'ю кореспондентові г8.%ети «Вечірній Київ» (10.VIII.90) учителька з Америки сказала: «Ще ніколи діаспора і Україна не були такими близькими. Ми хочеюо, шоб цей процес тривав і далі. Ось тут, перебуваю­чи. в Києві, ки зареєструвались як громадяни У країни. Це, звичайно, акт чисто символічний, але він дуже обнадійли­вий: ми один народ, нам усім слід це пам'ятати».

Понад мільйон уі-фаїниів проживає в Канаді, Самі вони себе називають Малою Україною. Справді, і в Канаді, і в СЕА наші заокеанські одноплег.шыц плекають рідне українське слово, видають багато газет, журналів, ху-^ дожніх творів, книг з різних галузей знань (в тім числі й енциклопедичних).

637

Останнім часом у Канаді значно пожвавилось громад­сько-політичне життя. Набуло нового розмаху актуальне питання єдності українських політичних, літературних, мистецьких угруповань у Канаді і по всіх країнах, де живуть наші земляки.

Наші політичні діячі, письменники часто бувають у цих краях. Дмитро Павличко розповідає, що найавтори­тетнішою організацією Канади стали «Прихильники Руху», які мають свої фонди й офіси (контори, канцеля­рії, служби) по всіх містах. Вони збирають кошти на наші чорнобильські потреби, ліки та інші необхідні для нас речі. «Прихильники Руху» сколихнули <-канадською Ук­раїною»: вони займаються конкретною, результативною, благородною діяльністю.

У Канаді видаються визначні літературні твори, які у нашій Україні довгий час заборонялися (напр. «Історія українського письменства» Сергія Єфремова, «Українська література» Агапія Шамрая, п'ятитомна збірка творів Миколи Хвильового, класичні історичні дослідження Михайла Грушевського, Дмитра Яворницького, Івана Крип'якевича та інших письменників, істориків, літера­турознавців...).

Українці, які проживають у сусідній Румунії, також мають свій Союз. Це громадська організація, яка в правах дорівнює політичній партії. Основа її платформи: Воля, Братерство, Дружба, Демократія, Вільна Думка, Вільне Слово, Вільне Віросповідання, Вільна Ініціатива, Честь, Мудрість і Любов до ближнього. Союз українців Румунії підтримує братні зв'язки з Україною та українцями всього світу. В українських періодичних виданнях час від часу публікуються твори українських письменників, які жи­вуть в Румунії.

Проживають наші земляки і в невеликій мальовничій Швейцарії, проводять дні української культури. Влашто­вуються виставки української книги, малярства, народ­ного мистецтва. Представники німецьких, французьких громад знайомляться з книжками українських видав­ництв, перекладами українських класиків та сучасних авторів. Все це сприяє поширенню української літератури і мистецтва серед інших народів.

Розпорошені по всьому світу діти однієї матері-Украї­ни, моз ті журавлі з пісні Богдана Лепкого, розлетілися в сірій мряці по далеких чужкнах... І не скрізь вони знахо­дять надійний притулок та щирий прихисток... Не всюди їх зустрічають із розпростертими обіймами... І тільки

538

пам'ять про рідну землю, задушевна українська пісня, довірливе друковане слово приносять їм розраду і світлу

надію на будущину...

Ми, материкові українці, зі свого боку маємо дбати про

те, щоб наші стосунки із земляками, які проживають за межами нашої держави, міцніли. Думається, що важливу роль у цій благородній, сторіччями виплеканій мрії, має відіграти обмін культурними цінностями, зокрема виваже­ним художнім словом, словом, яке б стояло на сторожі добра, миру, справедливості, вільним від будь-яких догма­тичних пут. Ось чому всілякої підтримки й схвалення варті добрі наміри видавництва «Дніпро» — публікувати твори українських літераторів, що проживають у діаспорі. Ми дістанемо змогу знайомитися з найцікавішими книж­ками українських письменників з різних країн світу (Іван Багряний, О. Бургардт (Юрій Клен), В. Дацей, В. Барка, Д. Чижевський, С. Гординський, Г. Костюк та ін.).

Періодичні видання України також не стоять осторонь цієї благородної справи. На сторінках шанованих україн­ських часописів повертається в лоно нашої культури бага­то імен, які донедавна шельмувалися і притоптувалися.

Людиною надзвичайно складної долі був один з най­більших наших поетів XX століття Євген Маланюк. Гірка доля спіткала також видатного майстра слова з україн­ської діаспори Богдана Кравціва. Зазнало заборони ім'я відомого українського поета, прозаїка, гумориста, який останні роки проживав у США, Богдана Нижанківського. Тепер талановиті твори цих та багатьох інших авторів

повертаються українському народові.

Добру справу роблять наші часописи «Вітчизна»,

«Дзвін», «Київ», «Дніпро», «Березіль», «Слово і час», знайомлячи своїх читачів з творами письменників, яким ще донедавна «ходу не було». Журнал «Дніпро», напри­клад, запровадив постійну рубрику «Нашого цвіту —

по всьому світу».

Так, українського цвіту розсипано скрізь, де живуть, мислять і творять українські поети, прозаїки, вчені-літера-турознавці, композитори, де звучать мелодійні пісні роз­маїтих співучих колективів, де лунає пісня «Журавлів» (Польща), «України» (Німеччина), Кубанських козаків

і ін.

Рік 1990 приніс багато радостей українцям, по всьому

світу сущим. 16 липня Верховна Рада УРСР прийняла документ, якого спрагло чекав наш народ — «Декларацію про державний суверенітет України». День проголошення

539

незалежності України 24 серпня 1991 року відзначається як всенародне свято.

А на початку липня 1990 прикарпатське місто Коло­мия розцвіло сонячно ще й синьо... У маєві знамен під урочистий перегук дзвонів пройшов усесвітній Собор Духовної України.

«Золоті ворота Києва відчинилися світові» — так уро­чисто наша «Літературна Україна» повідомила про від­криття Першого Конгресу Міжнародної Асоціації україні­стів (МАУ). Один за одним до слова на трибуну виходили професори Г. Грабович, О. Пріцак, Д. Фішер (Америка), С. Грачотті (Рим), С. Козак (Польща), Б. Кравченко (Кана­да), О. Гаркавець (Казахстан)... їх щиро вітали Д. Павлич-ко, В. Русанівський та ін.

Сердечну промову виголосив Олесь Гончар: <Ми від­даємо належне українській діаспорі, її історичним заслу­гам. Адже в часи лихі, в часи нашестя на нашу культуру, мову, діаспора десь у дальніх далечах створювала україно­знавчі наукові центри, видавала енциклопедії, рятувала від забуття твори наших письменників та вчених, доклада­ла зусиль, щоб зберегти й відкривати світові духовні скар­би нашого народу. І за це вам, людям, прибулим з Європи, Канади, Америки й Австралії, від України буде вдячність і шана довічна».

Прекрасні слова на урочистому відкритті конгресу про­голосив Д. Павличко: «Нашою державою була і є наша мова». Доповідь «Україна і світ» виголосив Іван Дзюба. Він проаналізував стан розвитку культури, красного письменства України та зв'язків його зі світом.

Багато глибокозмістовних, по-новаторськи виважених доповідей прозвучало на цьому історичному форумі украї­ністів світу. Українська думка пульсує на планеті.

Золотим гомоном назвав колись П. Тичина світлу радість пробудженої до вільного життя України.

І ось у вересні 1990 року в Києві відбувся Перший між­народний громадський літературно-мистецький фестиваль української поезії «Золотий гомін». Почався він у Палаці культури «Україна». І розлилося це величне, досі небу­вале на нашій землі свято поезії, пісні, свято краси людського духу. Свої вірші читали поети з Канади, Сполу­чених Штатів Америки, з Бразилії і Європи, з Австралії і материкової України. Це було свято єднання поетичних сердець, тріумф українського Золотого Слова.

Живемо в добу великих змагань за перемогу нових принципів, нового художнього мислення.

540