13. Книжна справа та початок літописання в Київській Русі.

Опісля християнізації Київської Русі починає швидко розвиватись книжна справа. Князь Ярослав Мудрий наказав перекладати й переписувати книги: З часом кількість таких фахових переписувачів значно збільшилася. Готова до читання книга цінувалася дуже дорого. Довго й ретельно виготовляли обкладинку книги. Як правило, оправляли її в тонко стругані дошки, покриті шкірою, оздоблювали золотом, сріблом і дорогоцінним камінням, майстерно виготовляли різні орнаменти. Біблійна література Київської Русі була представлена також апокрифами і житійною літературою. Апокрифи (від грецького — таємничий, прихований) — так тоді називалися твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися нею. Житійна література (опис чийогось життя, найчастіше святого) — це агіографічна література, яка була прямим продовженням біографічних традицій Біблії. У ній оспівувались і звеличувались подвиги найвидатніших християнських діячів — святих, змальовувалось їхнє життя й ті чудеса, що їх вони начебто творили з ласки Божої за життя і по смерті. Зародилася ця література відразу після виникнення християнства. Переклади творів цієї літератури на Русі з´явилися відразу після її охрещення. У добу Київської Русі були відомими переклади житія Сави Освященного, Антонія Великого, Федора Студита, Андрія Юродивого, Василя Нового, Георгія Побідоносця, Федора Тирона, Іоанна Златоуста, Миколая Мирлійського, Олексія, чоловіка Божого та ін. "Слово о полку Ігоревім".Важливою подією в давньоукраїнському письменстві стала поява літописання. Коли і як саме виник цей феномен у духовному житті нашого народу, сьогодні відповісти з повною достовірністю просто неможливо. Спершу це — записи подій, ведені ченцями в монастирях, поволі вони перетворювалися на літературно-наукові твори. До порічних записів стали вносити докладні описи подій, спостереження, характеристики дійових осіб, різного характеру сентенції (вислови повчального характеру). Порічні записи поступово перетворювалися на "енциклопедії, збірки найрізноманітнішого літературного матеріалу" (Д. Чижевський). Автори літописів висловлювали в них свої погляди, власну ідеологію, редагували в них праці попередників. Перший вітчизняний літопис був написаний у 1037—1039 роках при Софійському соборі в Києві і названий ним найдавнішим Київським зводом. Другим за часом творення є Новгородський літопис, складений близько 1050 року. З другої половини XI ст. літописання продовжувало розвиватися і в Києво-Печерському монастирі. Тут 1073 року високовчений чернець Никон склав перший Печерський літописний звід. Він включив до нього розповіді про походи на греків київських князів: Аскольда, Олега, Ігоря та Святослава. У 1093—1095 роках ігумен Іоанн написав другий Печерський звід, названий О. Шахматовим Початковим. У ньому знайшли своє відображення зростання міжкнязівських усобиць та боротьба Русі з половцями. Всі згадані вище літописи не збереглися до нашого часу. Першим найвидатнішим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається "Повість врем´яних літ", яку написав мудрий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор у 1113 році. За змістом — це складний твір. До нього увійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені як самим Нестором, так і його наступниками та редакторами. "Повість врем´яних літ" — літературно-енциклопедичний твір. описати історію східних слов´ян, визначити місце Русі в загально-історичному процесі, пов´язати свою історію зі світовою. У XII ст., в період загострення міжкнязівських чвар та дроблення земель, характер літописання значно змінюється. З´являється так зване обласницьке літописання. Виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі та ін..