2. Топографічна перкусія легень

Перкусією грудної клітки визначають межі легень (топографіч­на перкусія) і характер звуку (порівняльна перкусія).При перкусії у ділянці легень одержують своєрідний чіткий легеневий або атимпанічний звук, основна властивість якого — неможливість для нашого вуха ви­значити його висоту. У ве­ликих тв. застосовують інструментальну перкусію, у дрібних- дигітальну. Слабкі удари способом легато рекоменду­ється наносити при топографічній перкусії.

Ділянку грудної клітки, на якій виявляють чіткий легеневий звук, називають полем перкусії легень. Зона поширення чіткого легеневого звуку не відповідає топографічним межам легень (у коня поле перкусії зменшене на '/з усієї поверхні легень). Грудне поле перкусії розміщується за лопаткою і має форму трикутника. Передня перкусійна межа його проходить по лінії анконеусів- лінії, проведеній від заднього кута лопатки до ліктьового горба, верхня межа паралельна остис­тим відросткам грудних хребців на відстані від них у великих тварин на ширину долоні, а у дрібних — на 2—3 см. Ці межі прак­тично не змінюються, а діагностичне значення має визначення задньої перкусійної межі легень.

У ВРХ виявля­ють ще перед лопаткове поле, що розміщене над плечовим суглобом, і йде вверх майже до середини лопатки. Відведення груд­ної кінцівки назад збільшує розміри передлопаткового поля пер­кусії. У ДРХ також є передлопаткове поле перку­сії, але вено зливається з грудним. Задню межу легень у коней, свиней, собак визна­чають за трьома горизонтальними лініями: маклака, сідничного горба; плечового суглоба, а у ВРХ і ДРХ— по двох — маклака і плечового суглоба. Перкусію здійс­нюють послідовно по міжреберних проміжках, орієнтуючись на відповідні горизонтальні лінії, спрямовані від лінії анконеусів і назад. Про межі легень судять по переходу чіткого легеневого звуку в тупий або тимпанічний. У ВРХ і ДРХ задню перкусійну межу лі­вої половини легень визначають по лінії маклака в 11-му міжре­берному проміжку, по ЛПС —у 8-му, а місце перетину задньої межі правої легені по лінії маклака — в 10-му міжреберному проміжку.

У коней задня межа легень перетинає лінію маклака на 16-му, сідничного горба—14-му, ЛПС —10-му між­реберних проміжках, у собак — відповідно по 11-, 9- і 8-му міжреберних проміжках. У свиней, на відміну від собак, зад­ня межа легень по лінії плечового суглоба проходить по 7-му між­реберному проміжку, а по решті ліній — збігається.

Залежно від характеру патології буває одно-або двобічне збільшення чи зменшення перкусійних меж легень. Зміни: Збільшення задньої межі – каудально – АЕЛ. Однієї легені назад – однобічна пневномія, обтураційний ателектаз. Зменшення меж – зміщення задньої межі вперед – однобічне –хвороби печінки, двобічне – тимпанія рубця, ГРШ, метеоризм. Зменшення грудного поля перкусії легень спостерігається вна­слідок збільшення об'єму серця, зумовленого ексудативним пери­кардитом, водянкою серцевої сорочки — гідроперикардіумом. При цих хворобах нижня перкусійна межа лівої половини легень змі­щується вверх, інколи навіть до лінії плечового суглоба.

Варіант 1. Гематурія та гемоглобінурія, їх діагностичне значення

Гематурія – наявність у сечі крові, зокрема еритроцитів. На відміну від макрогематурії, мікрогематурію виявляють при мікроскопії осадів сечі. Гематурія спостерігається при гострих запальних процесах у сечовій системі, при сечокам’яній хворобі, нітратно-нітритних отруєннях. Домішки крові з першими порціями сечі вказують на захворювання уретри, а з останніми – на захворювання сечового міхура. Рівномірне забарвлення сечі в червоний або рожевий колір в усіх порціях частіше буває при хворобах нирок. Слід мати на увазі, що у самок кров може надходити в сечу зі статевих шляхів. Це легко виявити дослідженням сечі, взятої за допомогою сечового катетера.

Гемоглобінурія – наявність у сечі барвної речовини – гемоглобіну внаслідок гемолізу еритроцитів. Гемоглобінурія характеризується появою в сечі гемоглобіну, що буває при піроплазмідозах, лептоспірозі, ІНАН, післяродовій гемоглобінурії корів, при отруєннях тварин гемолітичними отрутами рослинного й тваринного походження (наприклад, отрутами жовтцю їдкого, зірчатки, хвоща, гадюк, скорпіонів, бджіл). При прихованих інфекційних захворюваннях в разі швидкого й різкого охолодження організму раптово виникає короткочасна пароксизмальна гемоглобінурія.

Колір сечі здорових тварин – від ясно-жовтого до жовто-бурого. Сеча всіх тварин, за винятком сечі однокопитних, прозора і має водянисту консистенцію. Слід звертати увагу на домішки крові, пам’ятаючи, що наявність еритроцитів є ознакою гематурії, а наявність гемоглобіну – гемоглобінурії. У першому випадку спостерігається червоний осад під час відстоювання сечі в скляній посудині, а в другому – сеча буде рівномірно забарвлена в червоний або частіше червоно-брунатний колір. Подібне забарвлення сечі спостерігається при тяжкому захворюванні коней – міоглобінурії. Червоне забарвлення сечі нерідко трапляється також у великої рогатої худоби при згодовуванні великої кількості червоних буряків. Гематурія трапляється насамперед при уроциститі (забарвлені останні порції сечі, нерідко бувають із згустками крові), уретриті (забарвлені перші порції сечі), нефриті (забарвлені всі порції сечі), сечокам’яній хворобі, хронічній гематурії великої рогатої худоби, а також при отруєнні нітратами або нітритами. Хімічним дослідженням визначають протеїнурію або альбумінурію, тобто наявність у сечі білків сироватки крові – альбумінів і глобулінів.