2. Атаксія

Розлади координації рухів називають атаксіями. Залежно від часу їх виникнення (під час руху чи в спокої) атаксії поділяють на статичні й динамічні. Статична атаксія проявляється порушенням рівноваги тварин у стані спокою. Вона характеризується похитуванням тулуба, крупа, голови, прогинанням карпальних суглобів. Тварина ледве тримається на широко розставлених кінцівках, поступово нахиляється набік. За тяжкого перебігу вона сідає або валиться назад, падає. Статичну атаксію спричинює ураження мозочка і його ніжок. Вона виявляється у корів, хворих на губчастоподібну енцефалопатію. Динамічна атаксія помітна лише під час руху тварини - це похитування тулуба, некоординовані рухи кінцівок або всього тіла. Динамічні атаксії виникають при розладах глибокої чутливості, ураженні дорсальних корінців, пучків Голля і Бурдаха спинного мозку, вищих чутливих центрів головного мозку, мозочка, довгастого мозку. Залежно від місця локалізації патологічного процесу в чутливій сфері нервової системи розрізняють периферичні, спинальні, мозочкові та кортикальні атаксії. Периферична атаксія виникає при ураженнях задніх стовпів спинного мозку і характеризується некоординованими рухами кінцівок. Спостерігається частіше у коней при ураженні суглобів, зв'язок, капсул. Спинальна атаксія характеризується порушенням як координації рухів, так і рівноваги. Розвивається при розладах провідності імпульсів у пучках Голля і Бурдаха спинного мозку. Мозочкова атаксія перебігає з порушенням статичної і динамічної координації у формі погойдування тіла. Зустрічається у коней при інфекційному енцефаломієліті. Ураження довгастого мозку, що виникає при губчастоподібній енцефалопатії великої рогатої худоби, спричиняє атаксію задньої ділянки тулуба та гіперметрію. Кортикальна атаксія проявляється відсутністю пристосування до рельєфу місцевості. Тварина спотикається, рухається невпевнено. Розвивається при ураженні кори головного мозку.

Варіант

1.Патологічні шуми дихання

Патологічні дихальні шуми - поділяють на бронхо- і плевропульмональні. Серед бронхопульмональних розрізняють крепітацію, хрипи, патологічне бронхіальне дихання і амфоричне дихання, а серед плевропульмональних – шум тертя плеври, хлюпання і легеневої фістули.

Патологічні (додаткові) дихальні шуми виникають у трахеї, бронхах, альвеолах, кавернах, бронхоектазах, в плевральній щілині і спричиняються нагромадженням слизу, гною, ексудату, транссудату, крові, які можуть при проходженні повітря і дихальних екскурсіях легень рухатися, створюючи коливання і викликаючи цим додаткові дихальні шуми.

Крепітація — своєрідний шум, який прослуховується в кінці вдиху і нагадує звук схожий із звуком від розминання пальцями пучка волосся біля вуха. Крепітація вислуховується лише в перші дні пневмонії і в період одужання, на початку набряку легень. Вислуховується в кінуі вдиху. Виникає при склєюванні і розриванні стінок альвеол. Вислуховується лише на висоті вдиху. На крепітацію не впливає кашель. Це одноманітний постійний шум. Інколи крепітація не вислуховується при поверхневому диханні й тому необхідно провести чи прогнати тварину. Після фізичного навантаження крепітацію можна виявити в місцях ателектазу легень, оскільки в них уповільнюється відтікання венозної крові та лімфи.

Пат. бронхіальне дихання – при ущільнення легеневої тканини, коли альвеоли замість повітря заповнені іншою, більш щільною масою (ексудатом, транссудатом, кров'ю, пухлинною тканиною), оскільки ущільнена легенева тканина добре проводить ларингеальний шум. Умови для вислуховування: 1. Уражена діл. Велика і знаходиться не дуже віддалено від грудної стінки. 2. Добра прохідність бронха. Причинами може бути: крупозна пневномія, ателектаз, ексудативний плеврит. Для диференціації патологічного бронхіального дихання від фізіологічного бронхіального проводять порівняльну аускультацію аналогічної ділянки другої легені, порівняти характер звуків, урахувати, що патологічне бронхіальне дихання вислуховується під час обох дихальних фаз і в зоні патологічного бронхіального дихання знаходиться ділянка притупленого або тупого перкусійного звуку.

Амфоричне дихання - виникає при аускультації легень над поверхнево розміщеною каверною, яка оточена ущільненою легеневою тканиною і в той же час з'єднується з бронхом, а через нього з гортанню. Виникає вигляді м'якого стенотичного звуку з металевим відтінком і нагадує звук, який вислуховується при вдуванні повітря через вузьку горловину в тонкостінну скляну посудину. Таке ж дихання можна виявити при наявності шароподібних обмежених розширень бронхів (бронхоектазіях), що виникають при хронічних бронхітах із сильним кашлем.

Хрипи — додаткові дихальні шуми, які виникають при пат.змінах у дихальних шляхах і при нагромадження в них ексудату, транссудату чи крові. Виникають при: бронхітах, спазмах бронхів. Нагромадження у дихальних шляхах патологічного випоту чи стеноз бронхів самі по собі ще не викликають хрипів. Необхідний фактор: енергія руху повітря. Чим енергійніший рух повітря, тим більше амплітуда коливань патологічного випоту і тим сильніші хрипи. За механізмом виникнення та звуковим вираженням, яке одержують при аускультації, розрізняють сухі й вологі хрипи.

Сухі - при відкладенні на поверхні слизової оболонки бронхів липкого, в'язкого, тягучого ексудату і звуженні бронхів. Характер сухого хрипу — його висота, сила, тембр залежать від ступеня звуження отвору бронхів, довжини, ширини й товщини плівки, що коливається, від її форми, щільності. Так хрипи високого тембру виникають у дрібних бронхах (мікробронхіт, бронхопневмонія), вони подібні за звучанням до свисту, писку, шипіння, а хрипи низького тембру — у великих бронхах (макробронхіт) і нагадують дзижчання, гудіння.

Вологі - при нагромадженні в них крові, патологічного випоту (ексудату або транссудату) рідкої або напіврідкої консистенції. Вони нагадують собою звуки, які вислуховуються при лопанні пухирців повітря, булькання, клоко-ання. Пухирці, підіймаючись на поверхню бронха, лопаються, що сприймається дослідником як вологий хрип. Вологі хрипи прослуховуються під час вдихання і видихання повітря. Якщо в дрібних бронхах, тому їх називають дрібно-пухирчастими й характерні для мікробронхіту, пневмонії. Інші хрипи виникають у великих бронхах, вони відносно сильні, низькі й продовжені. Називають такі хрипи велико-пухирчастими. Вони утворюються у великих бронхах, бронхоектазах, легеневих кавернах.Усі вологі хрипи поділяють на незвучні та звучні (сильні).

Шуми тертя плеври- (схіожі на звуки згинання нової шкіри, хруст снігу)прослуховуються в обидві дихальні фази, краще вдиху. Локалізуються у місці розміщення ділянки ураження плеври, частіше це нижня частина грудної клітки позаду ліктьового горба (3—5-ий міжреберні проміжки). Диференціація:шуми тертя плеври прослуховуються нібито біля вуха, посилюються при тиску на грудну клітку стето- чи фонендоскопом або пальцями внаслідок зближення листків плеври, не змінюються при кашлі, вислуховуються у вигляді переривчастих звуків, тоді як сухі хрипи являють собою протяжні звуки. Від крепітації шуми тертя плеври відрізняються тим, що вислуховуються в обидві дихальні фази, а крепітація лише при вдиханні повітря.

Шум хлюпання виникає у плевральній порожнині при наявності рідини (ексудату, транссудату) і незначної кількості повітря або газу. Він нагадує звуки, які виникають під час струшування пляшки з невеликою кількістю у ній рідини. Прослуховуються ці шуми при рухах тварини, серцевих скороченнях, дихальних рухах. Спостерігаються вони в легенях у випадку наявності каверн, але частіше — у плевральній порожнині при пневмотораксі, ускладненому плевритом, або при гнійному плевриті, коли у цих порожнинах нагромаджуються одночасно рідина та газ (повітря). Оскільки плевральні шуми хлюпання збігаються з серцевим ритмом, бо працююче серце є головним генератором коливання рідини й газу в плевральній порожнині, то їх необхідно відрізняти від перикардіальних шумів хлюпання. Плевральні шуми хлюпання прослуховуються краще за перикардіальні по горизонтальній лінії притуплення, яку виявляють перкусією грудної клітки при ексудативному плевриті.

Шум легеневої фістули (клекотіння, булькання) виникає при утворенні в легенях відкритої каверни, яка через фістулу з'єднується з плевральною порожниною, що містить рідкий ексудат, і нагадує булькання, яке виникає при проходженні струменя повітря через рідину. Він з'являється на фазі вдиху при набряку, гангрені або туберкульозі легень, клапанному пневмотораксі, ускладненому ексудативним плевритом, а також ураженнях легень і наявності легеневих свищів.