2.Дослідження шлунка у моногастричних тварин

Найбільш поширене захвор. є гастрит. Гастрит х-зується запаленням слизової об та ін тканин стінки шлунка з порушенням його f (секреторної,моторної, екскреторної,інкреторної.)За характером ураження гастрит буває ексудативний і альтернативний(под на ерозійний і виразковий). Окрім гастриту, більше у коней реєструють гостре розширення шлунка (пілороспазм)- переповнення шлунка кормовими масами чи газами внаслідок спазму пілоруса.

У коней шлунок досліджувати важко внаслідок особливостей його положення в черевній порожнині. У зв’язку з цим під час діагностики захворювань шлунка у коней застосовують зовнішній огляд, зондування, гастроскопію, ректальне та лабораторне дослідження вмісту й соку.

Під час огляду можна виявити ряд своєрідних змін і симптомів, характерних для гострого й хронічного гастриту, функціональних розладів секреції і виразкової хвороби шлунка.

При гострому розширенні шлунка спостерігаються сильне занепокоєння тварин, вимушені пози (поза сидячого собаки), ядуха, блювання, а інколи незначне випинання 15–17 міжребер-них проміжків зліва над серединою грудної клітки.

У свиней шлунок досліджують внизу зліва біля краю реберної дуги, оскільки він розміщується на нижній черевній стінці в лівому підребер’ї. При цьому застосовують огляд, пальпацію, перкусію та аускультацію, а якщо треба – зондування, ендоскопічне і рентгенологічне дослідження.

У дорослих свиней внаслідок товстого шару жиру в підшкірній клітковині й сальнику, сильного занепокоєння тварин досліджувати шлунок загальними клінічними методами досить важко.

Шлунок м’ясоїдних (собак, котів тощо) досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, аускультацією, зондуванням, ендоскопією і рентгенівським дослідженням. Під час огляду звертають увагу на об’єм і форму живота, а також на наявність симптомів, характерних для захворювань шлунка. Шлунок пальпують з обох сторін позаду реберних дуг, поступово натискаючи пальцями в напрямку вперед і всередину. При цьому визначають розміщення шлунка, ступінь його наповнення, болючість, наявність сторонніх предметів і пухлин. Для виявлення шумів плеску застосовують поштовхоподібну пальпацію.

Перкусія ділянки шлунка дає тимпанічний звук при скупченні в ньому газів і тупий – при переповненні шлунка кормовими масами.

Ефективними методами є зондування, ендоскопічне і рентгенологічне дослідження.

Дослідження шлунка у птахів проводять тільки пальпацією і рентгенологічно.

Варіант

2. Артеріальний та венний тиск. Діагност. Знач.

АКТ- це тиск, який чинить кров на стінки судин ( боковий тиск) і на стовп крові, який наповнює судину ( кінцевий). АКТ залежить від трьох основних факторів: функціонального стану серця, тонусу периферичних артеріальних судин і кількості та в’язкості циркулюючої в організмі крові. У період серцевого циклу рівень кров’яного тиску в артеріях коливається , досягаючи максимуму, коли в ділянку артерії, де вимірюється тиск, надходить нова порція крові, що відповідає моменту надходження пульсової хвилі ( максимальний тиск). Після проходження крові через ділянку тиск у ній знижується, досягаючи свого мінімуму безпосередньо перед проходженням наступної пульсової хвиі ( мінімальний тиск). При вимірюванні АКТ визначають максимальний, середній, мінімальний і пульсовий тиск. Максимальним тиском (Мх) називають найвищий тиск в артеріальній системі під час систоли серця, тому його ще називають систолічним. Мінімальний тиск (Мп) — це найнижчий тиск в артеріальній системі під час діастоли. Його називають діастолічним. Він залежить в основному від тонусу периферичних артеріальних судин, особливо артеріол і капілярів. Максимальний тиск лабільніший за мінімальний. Різниця між Мх і Мп тиском становить пульсовий тиск, який відповідає висоті пульсової хвилі і характеризує систолічний об'єм серця. Середній артеріальний тиск (Му) найбільш стабільна величина із показників АКТ, яка відповідає дійсному внутрішньосудинному тиску. Його визначають за найбільшими осциляціями артерії.

Вимірювання АКТ проводять за допомогою сфігмоманометра, Аускультації –фонендоскопа та вимірюванні кров'яного тиску ртутним або пружинним манометрами.На нього впливають ряд фізіологічних факторів — стать, вік, конституція, темперамент тварин, сезон року, час доби, годівля, водопій, фізичне навантаження. Так, у жеребців АКТ дещо вищий, ніж у кобил. У молодих тварин він нижчий, ніж у старих. Найбільш виражене підвищення (гіпертонія) АКТ спостерігають при захворюваннях нирок — запаленні клубочків нирок (нефрит), нефросклерозі, при артеріосклерозі, деяких пороках серця (недостатність клапанів аорти) і при їх компенсації; при деяких хворобах, що супроводжуються болями (механічні травми, м'язовий і суглобовий ревматизм, кольки, перитоніт). Зниження АКТ (гіпотонія) може бути при хворобах серця (міокардит, міокардоз, ексудативний перикардит), при парезі артеріальних судин внаслідок інфекційних хвороб та інтоксикацій, при колапсі, значних крововтратах, анемії, деяких пороках серця (стеноз аортального отвору).

ВКТ. Методика вимірювання ВКТ у тварин розроблена й запропонована І. Г. Шарабріним у 1936 p. Флеботонометр І. Г. Щарабріна являє собою водяний манометр, який складається із U-подібної скляної трубки з внутрішнім діаметром 4 мм. Одне з колін манометра з'єднане з гумовою трубкою довжиною 60—70 см, у кінець якої вставлена канюля для приєднання голки, яку вводять у яремну вену на межі верхньої і середньої третин шиї. В гумову трубку накапують кілька крапель 3—5%-ного розчину натрію цитрату, потім вводять голку в вену і з'єднують її з гумовою трубкою приладу. При цьому нульову поділку шкали приладу установлюють на рівні введення голки. ВКТ визначають у мм водяного стовпа. Необхідно ураховувати, що тиск у правій яремній вені дещо нижчий, ніж у лівій. ВКТ залежить також від місця вимірювання: чим дальше від серця, тим він буде більшим.

ВКТ залежить від таких основних факторів: функт. стану серця, тонусу венозних судин, кількості циркулюючої в організмі крові, тонусу скелетних м'язів, величини артеріального кров'яного тиску. Підвищення його спостерігається після фізичного навантаження, при збудженні, хворобах міокарда, пороках серця, особливо в стадії декомпенсації, при травматичному перикардиті. Знижується ВКТ при недостатності або відсутності моціону, анемії, крововтратах, при хворобах з вираженою інтоксикацією і зниженням тонусу венозних судин і скелетних м'язів.