97. Правове положення імператора

Ст.4 К. встановлює, що імператор здійснює лише ті дії, які передбачені К. і не наділений повноваженнями, які пов’язані зі здійсненням державної влади. К. проголошує імператора символом державної влади і єдності народу, одночасно підпорядковуючи його народу як носію суверенітету.

Імператор є виключно церемоніальною фігурою, ст.3 К. визначає, що всі дії імператора, які відносяться до державних справ, можуть бути здійснені ним не інакше як зі згоди та поради КМ, і КМ несе за них відповідальність.

В той же час К. містить достатньо обширний перелік «державних справ», виконання яких передбачає участь Імператора. Він призначає визначеного П. кандидата Прем’єр-міністром, а визначеного КМ кандидата – Головою Верховного суду. З поради і згоди КМ Імператор:

промульгує (опублікування, оприлюднення) поправки до К., закони, договори, представницькі укази;

скликає П. і розпускає Палату представників;

у відповідності з законом підтверджує призначення і усунення міністрів та інших посадових осіб;

підтверджує повноваження та вірчі грамоти послів і посланників;

підтверджує загальні і часткові амністії, пом’якшення та відстрочки покарань, відновлення в правах;

у відповідності з законом підтверджує ратифікаційні грамоти і ін. дипломатичні документи;

приймає іноземних послів та посланників;

здійснює церемоніал.

Власністю Імператора та Імператорського Дому розпоряджається держава. Витрати Імператора і повинні покриватися виключно за рахунок коштів цивільного листа, який затверджується П.

Також згода П. необхідна для здійснення будь-якого переходу права власності від Імператора і членів Імператорського Дому чи до них, навіть якщо мова йде про отримання подарунків.

Правила престолонаслідування встановлені в законі про Імператорський Дім (1947 р.), він встановлює салічну систему і допускає до престолонаслідування лише чоловіків.

98. П. , його структура. Способи прийняття законів

Стаття 41 К. встановлює: «П. є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом».

П. складається з 2 палат - Палати представників (нижньої палати) і Палати радників (верхньої палати). Організація П., його повноваження, процедурно-процесуальне регулювання його діяльності, статус членів П. визначається К, Законом про П. і та регламентами палат. Чисельність ПП складає 480 депутатів, що обираються на термін 4 роки. 300 депутатів обираються в одномандатних виборчих округах із застосуванням системи відносної більшості, а 180 депутатів обираються в 11 багатомандатних виборчих округах за пропорційною системою.

ПР налічує 242 члена, які обираються на строк 6 років. 192 радники обираються в багатомандатних виборчих округах із застосуванням системи єдиного голосу, що не передається, а 96 радників обираються в національному виборчому окрузі за пропорційною системою відкритих списків. ПР формується із застосуванням принципу ротації. Її склад оновлюється кожні 3 роки на половину.

Кандидатом на виборах в ПП можна висуватися по досягненні 25 р., а в ПР - після досягнення 30 р.

ПП може бути розпущена за рішенням КМ. Про розпуск Палати видається Імператорський рескрипт і оголошуються позачергові вибори. ПР не може бути розпущена, а лише призупиняє свою діяльність до формування нового складу нижньої палати.

Депутати П. користуються імунітетом на період сесії. У цей період арешт члена П. можливий не інакше як за згодою відповідної палати або in flagrante delicto (на місці злочину). Заарештовані в період між сесіями депутати можуть бути звільнені з заключення на період сесії за вимогою відповідної палати. З письмовим клопотанням про таке звільнення до головуючого в палаті повинні звернутися не менше ніж 20 її членів.

Вимоги до несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності в відносно м'які. Встановлюється, що члени П. не можуть одночасно займати інші державні і муніципальні посади, а також посади в публічних корпораціях. Ця заборона не поширюється на Премєр -міністра, членів КМ і ряд інших посад у системі виконавчої влади.

Кожна з палат обирає свого голову, його заступника і генерального секретаря палати.

Голова палати та його заступник обираються з числа її членів на весь термін повноважень палати (ПП) або на весь термін повноважень самого П. (ПР). Голова палати організовує її роботу, забезпечує підтримання порядку і виконує представницькі функції.

Генеральний секретар палати має бути обраний з числа осіб, які не є її членами. Він очолює секретаріат палати і підписує офіційні документи.

У кожній з палат утворюються комітети двох видів - постійні і спеціальні.

У формуванні комітетів важлива роль належить партійним фракціям палати. Кожна фракція самостійно визначає персональний склад своїх представників у комітеті. Кількість місць, які партія отримує в кожному з комітетів, пропорційна загальній чисельності партійної фракції в палаті.

Комітет очолюється головою, який обирається на засіданні комітету з числа його членів. Голова комітету організовує його роботу і керує нею, від імені голови комітету подаються також розроблені в комітеті законопроекти.

Щорічна чергова сесія П. відкривається в січні спеціальною церемонією за участю Імператора. Тривалість чергової сесії складає 150 днів з можливістю одноразового продовження.

КМ наділений, згідно зі ст. 53 К. правом скликати позачергові сесії П. Якщо скликання позачергової сесії П. вимагає не менше ніж одна четверта складу однієї з палат, то КМ зобов'язаний скликати позачергову сесію. Позачергова сесія також скликається після проведення чергових виборів до ПП або чергової ротації складу ПР.

Про скликання чергових, позачергових та спеціальних сесій П. промульгується Імператорський рескрипт.

Кворум, необхідний для відкриття пленарного засідання ПП або ПР, становить одну третину від загального числа її членів.

За загальним правилом, рішення на пленарних засіданнях палат приймаються більшістю голосів присутніх членів палати. При рівності голосів прийнятим вважається рішення, за яке проголосував головуючий на засіданні.

До основних конституційних повноважень П. належать: прийняття законів; затвердження бюджету і вирішення інших питань у сфері державних фінансів; схвалення міжнародних договорів; висунення кандидатури Прем'єр-міністра та здійснення парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади; ініціювання поправок до К..

К. не встановлює жодних винятків із законодавчої компетенції П., вона містить тільки перелік окремих питань, регулювання яких має здійснюватися саме законами. До їх числа відносяться, зокрема, статус Імператорського Дому та порядок престолонаслідування, японське громадянство; порядок реалізації окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина; податкова система; виборчий процес, організація і статус КМ; організація державної адміністрації; організація судової влади та статус суддів, імпічмент суддів; система та повноваження органів місцевого самоврядування і т. д.

Законопроекти вносяться до П. КМом чи членами законодавчого зібрання. Законопроект може бути внесений у будь-яку з палат, за винятком проекту державного бюджету, який вноситься спочатку в ПП. Проекти державного бюджету та законопроекти про ратифікацію міжнародних договорів вносяться виключно КМ. парламентарю для внесення законопроекту необхідно заручитися підтримкою не менше ніж 20 членів в нижній палаті і не менше ніж 10 - у верхній. Якщо законопроект передбачає внесення будь-яких змін до бюджету, то необхідна кількість депутатів нижньої палати, які мають підтримати проект, зростає до 50, а членів Палати радників - до 20.

Законопроект направляється в профільний комітет палати, в яку він був поданий. Членам комітету проект представляє міністр або парламентарій, яким він був внесений у палату. Після представлення проекту комітет проводить дебати, за якими слідує голосування, що визначає позицію комітету «за» або «проти» законопроекту. Після цього законопроект розглядається на пленарному засіданні палати і, в разі, якщо він був нею підтриманий, направляється в другу палату П. У другій палаті процедура розгляду комітетом і на пленарному засіданні палати повторюється.

У тому випадку, якщо обидві палати прийняли законопроект, то він направляється на промульгацію Імператору. На промульгацію закон подається спікером тієї палати П., яка прийняла проект останньою. В силу положень ст. 74 К. всі закони, що подаються на промульгацію, повинні бути підписані компетентним міністром і контрасигновані Прем'єром. Строк, протягом якого повинна бути проведена промульгація закону, відраховується з дня його подачі спікером палати і становить, 30 днів.

Позиції ПП в законодавчому процесі істотно сильніші в порівнянні з ПР. Це обумовлено положеннями статей 59-61 К. Так, зокрема, відхилення ПР законопроекту не означає, що цей законопроект не має ніяких перспектив стати законом. ПП може повторно розглянути цей законопроект і прийняти його остаточно більшістю у дві третини голосів від присутніх на засіданні депутатів. Конституційно обмежується і термін, протягом якого ПР повинна прийняти рішення щодо законопроекту. Він складає 60 днів. Після закінчення цього терміну законопроект вважається відхиленим ПР, і ПП вправі прийняти його самостійно. Ще більш ослабленими є позиції ПР у питаннях бюджету і укладення міжнародних договорів, де термін, протягом якого ПР повинна прийняти рішення, скорочується до 30 днів.

Функції парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади П. реалізує способами, загальними для П. Вестмінстерської системи. Крім контрольної діяльності профільних комітетів палат використовуються спеціальні процедури питань до уряду, інтерпеляція, створення слідчих комітетів.