1.Предмет та завдання курсу ІДПУ. Історія держави і права України є однією з правових дисциплін. Вона є фундаментальною дисципліною, яка вивчається у всіх юридичних закладах України. Головним предметом цієї навчальної дисципліни є вивчення у часових і просторових рамках процесу виникнення, зміни і розвитку типів та форм держави і права, а також конкретних державних органів і правових інститутів. Предметом ІДПУ є пізнання загальних законів виникнення , розвитку і змін типів та форм держави і права , особливостей функціонування державних установ та інститутів права в конкретних історичних умовах України. Метою навчального курсу є оволодіти необхідними знаннями для кращого пізнання сутності, функцій і соціального призначення держави, її правової системи, перспективи і можливості їх розвитку. Завдання курсу: 1)пізнання та пояснення історії державно-правового розвитку України;2) визначення стійких тенденцій , закономірностей історико-правових явищ;3) ф-ння національної свідомості, високих правових і моральних цінностей, поваги до минулого українського народу та віри в його майбутнє.

2.Періодизація курсу ІДПУ. 1.Відродження Української держави (березень 1917 —квітень 1918рр.) У лютому 1917 року в Росії перемогла буржуазно-демократична революція. Російська імперія, яку ще не так давно називали "європейським жандармом", розвалилась, як картковий дім.За ініціативою Грушевського і Єфремова було ств. ТУП. Згуртування національних сил в Україні привело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру—Української Центральної ради. Головною метою діяльності Центральної ради було єднання українського народу, відродження національної державності шляхом переговорів з Тимчасовим урядом 2. Українська Гетьманська держава (квітень — листопад 1918 рр.) Окупація України австро-угорськими та німецькими військами викликала гостре незадоволення всього українського суспільства. Це незадоволення ще більше зросло, коли стало відомо, що за умовами Брестського миру Україна має сплатити Австро-Угорщині та Німеччині великі продовольчі та матеріальні податки. Центральна рада, яка не мала тісних зв'язків з провінцією, не могла виконати своїх зобов'язань щодо союзників і незабаром вони самі почали реквізицію продуктів харчування у населення, що викликало страшне обурення, перш за все, серед селянства. Почались конфлікти з окупаційними військами. ЦР втратила свою владу. Розпочинається новий період в історії української державності. На зміну республіканській соціалістичній демократії Центральної ради прийшла форма правління, близька до монархічної. Свою діяльність П. Скоропадський розпочав з рішучої відмови від політики Центральної ради. В "Грамоті до всього українського народу" від 29 квітня 1918 року він оголосив Центральну раду та її установи нездатними до державної праці і заявив, що для забезпечення порядку і спокою він бере необмежену владу над Україною, оголошує розпушеними Центральну раду, її місцеві органи та установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім попереднім формам приватної власності. 3.УНР часів Директорії (листопад 1918 — листопад 1920 рр.) До складу Директорії входили три директори — В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець. Незважаючи на розбіжності 26 грудня 1918 року було створено уряд, до складу якого ввійшли представники всіх політичних партій, що допомогли Директорії прийти до влади. Того ж самого дня Директорія оприлюднила програмну декларацію, в якій вона оголошувала себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу від народу, народові її і передасть. Влада в УНР повинна належати лише "класам працюючим — робітництву і селянству". В декларації підкреслювалося, що "класи нетрудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з праці трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й означили своє правління жорсткостями та реакцією, не мають права голосу в порядкуванні державою". 4. ЗУНР (1918—1923 рр.) 19 жовтня було обрано УНР, головою якої став Є. Петрушевич. Рада відразу ж проголосила, що Галичина, Північна Буковина і Закарпаття, які становлять "одноцільну українську територію",як Українська держава: щоправда, у складі Австрійської монархії. Всі національні меншини мали вислати до Ради своїх представників. Радою було також ухвалено рішення про прийняття найближчим часом нової Конституції. У відозві від 1 листопада 1918 року Українська Національна Рада проголосила створення національної держави. Її назву і територію визначив закон від 13 листопада: "Держава... має назву ЗУНР"; вона являє "українську суцільну етнографічну область... з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковиною та з українськими частинами бувших угорських столиць (комітатів).Закон утверджував державну самостійність ЗУНР. Одним з головних завдань ЗУНР вважала об'єднання з Великою Україною. Акт злуки відбувся 22 січня 1918 року на Софійській площі в Києві. ЗУНР отримує нову назву — Західна область УНР. Але об'єднання залишилося тільки на папері.. 5.Формування радянської державності в Україні (1917—1920 рр.) Жовтневий переворот 1917 року у Петрограді започаткував еру панування однієї з найжахливіших ідеологій XX століття, метою якої була світова соціалістична революція. Але на той час більшовики ще не мали значного впливу на населення. Вибори до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися в листопаді — грудні 1917 року, показали, що в Росії більшовиків підтримує тільки 25 відсотків виборців. В Україні за більшовиків віддали свої голоси біля 10 відсотків виборців, у той час як за українські партії — 75 відсотків. Внаслідок запровадження політики "воєнного комунізму" й диктатури пролетаріату загострилося внутрішньополітичне становище в Україні. У відповідь на тиск тоталітарної системи розгорнувся антибільшовицький рух селянства. Фактично в Україні розпочалася селянська війна, яку офіційна пропаганда називала куркульською контрреволюцією. Тільки в липні 1919 року було зафіксовано 207 антикомуністичних виступів на території УСРР. Уся селянська Україна повстала проти більшовиків. Особливу роль в цій війні відіграли селянські партизанські загони під проводом отаманів Григор'єва, Зеленого, Махно, Орловського, Соколовського. 6.Соціалістична державність і право в Україні (1921—1929 рр.) Економічна політика, яку проводили більшовики в перші роки радянської влади, повністю збанкрутувала. Громадянська війна, політика воєнного комунізму, спроби здійснити утопічну ідею про перемогу світової пролетарської революції привели до глибокої кризи. У радянській історичній науці наявність кризи початку 20-х років визнавалася, але причини її пов'язувалися переважно з війною. На території України, де війна тривала майже безперервно, економіка постраждала особливо. 7. Держава і право України в період панування тоталітарного режиму (1929-1938 рр.) Тридцяті роки XX століття породили найбільш страхітливі режими за всю історію існування людства — фашистський і комуністичний. У їхніх кровожерливих пащах загинули десятки мільйонів людей. 8. Держава і право України в роки другої світової війни (1939— 1945 рр.) У кінці 30-х років в Європі остаточно сформувалися два тоталітарні режими — гітлерівський і сталінський. Ненависть до демократії ріднила Німеччину і СРСР. При всіх суперечностях, що розділяли дві ідеології, фашистську і комуністичну, єдиною у них була кінцева мета — світове панування. 9. Держава і право України в перші повоєнні роки і в період десталінізації (1945 — перша пол. 60-х рр.) Після закінчення другої світової війни український народ сподівався на докорінні зміни: поліпшення матеріального становища, припинення репресій. Але тоталітарний режим залишився, більш того, зміцнів, оскільки перемога у війні приписувалась більшовицькій партії і вождю народів — Сталіну. Прагнення народів до оновлення суперечило самій суті режиму. 10. Держава і право України в період неототалітарного режиму (середина 60-х — середина 80-х рр.) В жовтні 1961 року відбувся ХХІІ з'їзд КПРС, який прийняв нову Програму партії — програму переходу суспільства до комунізму. Перші десять років (1961—1971) відводилися на створення " матеріально-технічної бази комунізму", наступні (1971-1981) - на вступ у комунізм. Передбачалось формування безкласового суспільства і передача функцій держави органам самоврядування трудящих. 11. Держава і право України періоду перебудови (1985—1991 рр.) Перебудова почала здійснюватися звичними командними методами. Головним напрямком реформування була економіка. Спроба прискорити розвиток економіки за рахунок випереджаючого розвитку машинобудування не дала бажаних результатів. У червні 1987 року пленум ЦК КПРС проголосив програму радикальної реформи управління економікою, яка передбачала розширення прав підприємств, запровадження орендних форм господарювання, широку кооперацію у торгівлі та промисловості, створення спільних підприємств з іноземними фірмами. 12.Держава і право України на сучасному етапі (1991—2005 рр.) Після прийняття Акта проголошення незалежності України і проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року Україна твердо стала на самостійний державницький шлях. Але одна справа проголосити незалежність, а зовсім інша — втілити її в життя.

3.Утворення УЦР,її склад та діяльність. В умовах революційного вибуху 1917 р. під тиском Думи 2 березня цар Микола II зрікся престолу, зрікся також його брат Михайло Миколайович. Так у Росії припинила своє існування династія Романових і впала монархія. 3-го березня було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим. Ці події активізували громадсько-політичне життя в Україні, відбувалося зростання українських політичних партій і угруповань. Подолати розпорошеність національних сил взялася Центральна Рада — широкопредставницький громадський орган, сформований 3 березня 1917 р. в Києві з представників українських партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. ЇЇ головою було обрано 51-річного професора історії Михайла Грушевського — лідера ТУП.Тож із створенням УЦР виник ще один орган влади, який узяв курс на демократизацію громадського життя, національне визволення, розв’язання соціальних конфліктів. 22 березня 1917 р. з’являється відозва “До українського народу”, яка закликала зберігати спокій, обирати нових людей до органів самоуправління, збирати кошти для українського національного фонду, творити нове, вільне життя. Для підтвердження своїх повноважень Центральна Рада скликала конгресс, який підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії, санкціонував утворення Центральної Ради. Головою Ради залишався М. Грушевський, заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов. Важливе значення для відродження державності мала українська армія. З цією метою створювались українські військові частини, українські військові товариства, а також створено Тимчасовий Український Військовий Генеральний Комітет на чолі з Симоном Петлюрою. Але соціалісти Центральної Ради недооцінювали значення власної армії, пропонуючи “знищення всіляких постійних армій”. Вони відмовилися від допомоги 40-тисячного українського корпусу П. Скоропадського, тож згодом Україні нічим було боронитися від більшовицького наступу. Не змогла Центральна Рада забезпечити і правопорядок в Україні, організувати роботу залізниць. Свої звернення до народу Центральна Рада, продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, оформляла у вигляді Універсалів. Були також постанови, ухвали, резолюції. Так, 23 червня 1917 р. Комітет (Мала Рада) Центральної Ради ухвалив текст I Універсалу Центральної Ради до українського народу, який мав конституційне значення. Цей універсал викликав негативну реакцію Тимчасового уряду і російських партій, а більшовики звинуватили Центральну Раду в “українському шовінізмі”.28 червня Комітет Центральної Ради створив перший тимчасовий революційний уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком, який водночас виконував обов’язки секретаря внутрішніх справ. Генеральний секретаріат, незважаючи на опір Тимчасового уряду, став повновладною структурою виконавчої влади в Україні. Наслідком переговорів Тимчасового уряду і Центральної Ради став компроміс: Центральна Рада зобов’язалася підтримувати уряд Петрограда, а той у свою чергу погодився визнати автономний статус України, а Центральну Раду — органом влади, не чекаючи Установчих Зборів.

4.Політика воєнного комунізму:причини введення,її суть та наслідки. Більшовицька партія не збиралася відмовлятися від свого стратегічного завдання – побудови соціалізму, навіть в умовах розореної війною країни. Тому ще під час громадянської війни встановлення влади більшовиків у будь-якому регіоні супроводжувалося запровадженням політики воєнного комунізму, в основі якої лежало прагнення встановити соціалістичний лад в економіці і водночас забезпечити продуктами Червону армію та голодуючі російські міста.Зміст політики «воєнного комунізму»:повна націоналізація промислових підприємств;відміна товарно-грошових відносин, натуралізація в оплаті правці(карткова с-ма розподілу продуктів, зрівняльний розподіл);заборона приватної торгівлі;введення продрозкладки;мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація). Наслідки політики: кризу промисловості спричинену війною не вдалося подолати;політична криза, селянські повстання по всій території України;виникла криза с/г виробництва;селяни зменшили обсяг оброблюваних земельна 1 /3.

5. 1-й Універсал Центральної Ради. Наприкінці травня ЦР вислала до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, М. Ковапевським.Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий Уряд висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України.У відповідь на відмову Тимчасового уряду ЦР видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 (23) червня та проголошений на Другому Військовому з'їзді. В ньому заявлялося: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори". В Універсалі наголошувалось, що Центральна Рада буде "творити новий лад вільної автономної України".Прийняття 1-го Універсалу змусило Тимчасовий Уряд вислати до Києва свою делегацію в складі міністрів Терещенка та Церетелі. Пізніше до них приєднався міністр юстиції Керенський. З українського боку участь в переговорах брали: М. Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра. Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління на Україні.Шовіністичні кола Росії були шоковані «нахабством» українців — 1 Універсалом. Тимчасовий уряд та преса наввипередки змагалися у звинуваченнях України у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту» та інших смертних гріхах. 29 червня 1917 р. до Києва прибула делегація ТУ у складі М. Терещенка і 1. Церетелі, до яких згодом долучився і О. Керенський. Після двох днів дебатів було знайдено компроміс. Петроградські міністри погодилися, щоб УЦР виробила статут автономії України з умовою, що його буде подано на остаточне затвердження Всеросійських установчих зборів. Отже, було вироблено текст нового Універсалу, який мав бути оголошений одночасно з Декларацією ТУ в один і той же день.У Петрограді відбулося бурхливе засідання ТУ, на якому М. Терещенко й І. Церетелі звітували про свою поїздку до Києва. Більшість ТУ все ж проголосувала за угоду з Україною. Текст угоди був телеграфований В. Винниченку 3 (16) липня. Телеграма підтверджувала повноваження Генерального Секретаріату як крайового уряду з розширенням його складу за рахунок представників меншин. ТУ також підтвердив свою прихильність до «розроблення Центральною радою проекту національно-політичного статусу України у такому розумінні, в якому сама Рада буде вважати це відповідним інтересам краю». Не погодився ТУ лише з одним — українізацією війська: «Що торкається військових українських комітетів на місцях, то вони здійснюють свої повноваження на загальних основах», «Тимчасове Правительство... уважає недопустимими заходи, котрі б могли нарушити єдність організації й управління армією».У відповідь на телеграму ТУ УЦР 3(16) липня 1917 р. видала свій II Універсал. Того ж дня у залі Педагогічного музею на урочистому засіданні УЦР В. Винниченко оголосив II Універсал і Декларацію ТУ..

7.2-й універсал УЦР:його загальна характеристика та значення. У залі Педагогічного музею на урочистому засіданні УЦР В. Винниченко оголосив II Універсал і Декларацію ТУ.Основні положення Універсалу:1. ТУ визнавав право України на автономію; 2. ТУ визнавав УЦР та Генеральний секретаріат як органи державної влади в Україні; 3. УЦР змушена була погодитися на те, що остаточно питання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами; 4. УЦР ще раз наголосила, що Україна не претендує на повну державну незалежність;5. УЦР приймала умови ТУ про розширення її складу за рахунок представників національних меншин України й розробить проекти законів про українську автономію для їх розгляду Установчими зборами Росії; 6. Щодо армії, то в Універсалі було зазначено: «Що ж торкається комплектування українських військових частин, Центральна Українська Рада матиме своїх представників при кабінеті міністрів війки, в генеральнім штабі й при верховному головнокомандувачу для участі при комплектуванні окремих частин виключно українцями».II Універсал був неоднозначне зустрінутий українцями. Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши «другим Переяславом». Гострій, почасти справедливій, критиці піддав його лідер українських націоналістів М. Міхновський. Більше користі з українсько-російського договору (а саме таким були II Універсал у поєднанні з Декларацією ТУ) отримали росіяни. Визнаючи право українців на автономію, ТУ не давав їм нічого зверх того, що вони вже і без його благословення здобули. Більше того, УЦР навіть відмовилася від певної свободи дій. Так, зокрема, УЦР запевнила, що вона налаштована рішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії України» до скликання Установчих зборів. До того ж, УЦР добровільно віддавала Тимчасовому урядові право затвердження членів українського Генерального секретаріату, яке раніше належало їй. Отже, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції. Водночас це був компроміс.

8. Утворення Малої Ради:причини та загальна характеристика діяльності. Мала Рада — орган УЦР, створений у квітні 1917, який діяв між її пленарними засіданнями.Спочатку існувала як виконавчий комітет УЦР (офіційна назва — Комітет УЦР). У кінці квітня 1917 до складу Малої ради входили М. Грушевсь-кий (голова), С. Єфремов і В. Винниченко — заступники голови, члени — X. Барановський, В. Бойко, Запорожець, Коваль, Косів, В. О'Коннор-Вілінська, Ф. Крижановський, 3. Мірна, А. Ніковський, Г. Одинець, В. Прокопович, М. Стасюк, Стариць-ка-Черняхівська, В. Садовський, Л. Чикаленко і П.Христюк. Після створення Генерального Секретаріату Комітет УЦР 6 липня 1917 було перейменовано у Малу Раду. Мала Рада мала здійснювати підготовчі та, до певної міри, законодавчі функції між сесіями УЦР. На засланнях Малої Ради обгорювалися і готувалися проекти рішень всіх найважливіших поточних політичних, економічних і військових питань, які пізніше затверджувалися на сесії УЦР. Щомісяця скликала сесії ЦР, в разі потреби — надзвичайні. В липні 1917 Мала Рада скла-далася з 40 представників від політичних фракцій УЦР, Президії Центральної Ради і Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів та 18 членів від національних меншин.

9.Утворення УН Республіки. У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 р. в Петрограді перемогло збройне повстання, очолюване більшовиками у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу ЦР, - партій соціал. реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище склалося у Києві. Одержавши повідомлення про повалення ТУ, керівництво ЦР прийняло резолюцію, в якій засуджувалось збройне повстання у Петрограді. Не маючи підстав захищати ТУ, укр. партії все ж таки висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, бо вони не представляли всієї революційної демократії.ЦР вважала, що в такій ситуації можливий єдиний вихід, щоб вона стала дійсною, фактичною, крайовою владою, - це утворення УНР. 7 листопада 1917 p. був оголошений текст III Універсалу ЦР. "Віднині Україна стає УНР... - говорилося в Універсалі.- Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів".Грушевський наголошував: на тому, що подібна "широка автономія об'єктивно дає початок "її перетворенню у "повну державу '. І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є "повною державою": 22 січня IV УЦР сповістив, що "віднині УНР стає самостійною, не від кого не залежною державою". Зрозуміло, були й інші чинники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак, з точки зору еволюції "чистих" державних форм, цей шлях є закономірним.З цього часу досить активно відбувається процес формування і удосконалення державного ладу УНР.

11.4-й Універсал УЦР. 9.01.1918р.-ІV Універсал. Причини проголошення: втрата надій на створення федеративної демократичної Росії; загроза захоплення більшовиками України, неспроможність УЦР самостійно дати їм відсіч; необхідність офіційно відмежуватись від радянської Росії для ведення мирних переговорів з іншими державами. Положення: проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою; бажання жити з усіма сусідніми державами у «згоді та приязні»; влада УНР належить народу; заклик до відчайдушної боротьби з більшовиками; проголошення програми соц.-економічних перетворень, підтвердження передачі землі трудовому народу без викупу на основі скасування приватної власності на землю. Наслідки: створення самостійної укр. держави – втілення мрій і боротьби багатьох поколінь; можливість розв’язувати нагальні соціально-економічні питання, не очікуючи на новий демократичний устрій Росії; самостійне ведення переговорів з іншими державами,у тому числі про припинення війни та допомогу в боротьбі з більшовиками.

12.Статут Генерального Секретаріату. 15.07.1917р.-був прийнятий Статут Генерального Секретаріату. Положення:Генсек-найвищий орган управління в Україні,який формується УЦР і відповідає перед нею; коли УЦР висловлює недовіру Генсеку,він подає у відставку,він подає у відставку;влада Генсеку поширюється на 9 укр. губерній:Ки-ївська,Волинська,Полтавська,Подільська,Херсонська,Катеринославська,Харківська, частина Чернігівської, частину Таврійської; до складу Генсеку входять 14 секретарств: внутрішніх, фінансових,військових,продовольчих,земельних,нац. справ, юстиції ,освіти, торгівлі, промисловості, пошти та телеграфу, праці,шляхів сполучення.

значення. Конституційний процес ЦР 14. Утворення вільного козацтва в УНР. Формування загонів Вільного козацтва розпочалося у квітні 1917 року в Звенигородському повіті на Київщині. На козацькому з'їзді у Звенигородці було прийнято такі постанови:Вільне козацтво організовано для оборони вольностей українського народу та охорони ладу;Вільне козацтво є територіальною військовою організацією, до якої мають право вступати громадяни повіту, не молодші 18 років;Не можна приймати до організації людей, ворожих українській справі, а також тих, хто мав кримінальні злочини;Всіма справами організації завідують ради козацької старшини;Командна старшина є виборною.На з'їзді було розроблено організаційну структуру, що копіювала давній козацький устрій, — з Ген. козацькою радою та наказним отаманом на чолі, з козацькою старшиною: осавулом, писарем, хорунжим, скарбником.Основою організації Вільного козацтва стала сотня, що набиралася з громадян одного села чи міста не молодших за 18 років і не мала чітко означеної кількості. Сотні волості формувалися в курінь, курені — в полки, а полки губернії об'єднувалися в Кіш. Вільнокозацький рух став загальноукраїнським, поширившись на Київщину, Волинь, Херсонщину, Катеринославщину та інші регіони.Козаки брали активну участь у створенні в Києві Першого Українського козачого полку ім. гетьмана України Б. Хмельницького. Полк самочинно був створений 18 травня 1917 року і налічував близько 3 тисяч солдатів. У серпні 1917 року відбулося формування загонів Вільного козацтва в повітах: Бердичівському, Уманському, Київському, Канівському, Черкаському, Остерському, Ніжинському та Борзнянсь-кому.21-28 вересня 1917 року в Києві відбувся з'їзд представників народів і областей Російської держави, який отримав назву «З'їзд народів» — 100 делегатів представляли понад 10 націй, а також 9 різних козацьких військ. 16-20 жовтня 1917 року в Чигирині на Черкащині відбувся з'їзд Вільного козацтва, на якому були присутні 2 тисячі делегатів, що представляли 60 тисяч організованих вільних козаків Київщини, Херсонщини, Катеринославщини, Чернігівщини та Кубані. Почесним отаманом Вільного козацтва став командувач 1-го Українського корпусу генерал Скоропадський. Оскільки генерал Скоропадський перебував на фронті, наказним військовим отаманом і генеральним писарем Вільного козацтва було обрано Івана Полтавець-Остряницю. Уже в листопаді 1917 року він виступив з планом реорганізації влади і утворення, при опорі на козацтво, Української Держави на чолі з гетьманом Скоропадським. Центральна Рада підтримувала ідею організації загонів Вільного козацтва, прагнула надати вільнокозацькому рухові чітких організаційних форм.13.11. 1917 р. ГенСек затвердив обов'язковий для вільнокозацьких організацій Статут «Вільного Козацтва на Україні». Статут суворо регламенттував діяльність вільних козаків. У кожному селі чи місті, незалежно від чисельності, могла існувати лише одна громада Вільного козацтва з осіб будь-якої національності й статі, її завданнями були боротьба з дезертирством при демобілізації, охорона громадського порядку та спокою населення, захист громадян та їхньої власності, запобігання грабункам, фізичний і духовний розвиток своїх членів, їх громадське виховання. Громади Вільного козацтва створювали піші й кінні загони, пожежні дружини, відкривали бібліотеки, видавали журнали і брошури, поширювали газети і літературу, організовували зібрання, лекції, читання, концерти тощо.

15.Утворення органів охорони громадського порядку в УНР. Комітет охорони революції: створений 7 листопада 1918,планувалося створити при комітеті комісії – військову, інформаційну,технічну; представники комітету повинні були діяти в держ.установах,громадських організаціях,залізницях, пристанях і т.д.;до компетенції відносилося – використання за необхідності резервів держ. органів, не державних організацій у боротьбі з контрреволюцією., повноваження роботи обшуки, зміщувати з постів та заарештовувати.При Ген. Секретарстві внутрішніх справ була створена особлива комісія з представників відомств до якої відійшли справи по охороні порядку та спокою в Україні.Була проведена реорганізація міської та сільської міліції - вона підпорядковувалася комісарам ЦР. 6.11.1918 року Укр. Нац. Рала прийняла рішення про створення Корпусу української державної жандармерії. Корпус очолила Команда української державної жандармерії на чолі з головним комендантом. На місцях утворювалися окружні та повітові команди жандармерії на чолі з окружними і повітовими комендантами. Низовою ланкою жандармерії були сільські і міські станиці, які очолювали жандармські сільські і міські коменданти. Система державної жандармерії отримала законодавче закріплення в законі від 15 лютого 1919 року. На місцях продовжувала діяти і народна міліція. Вона формувалася на громадських засадах шляхом виборів. На літо 1919 року до Корпусу української державної жандармерії входило близько 1 тисячі жандармів, 4 тисячі стажистів, ЗО офіцерів. До органів охорони громадського порядку входило також близько 3 тисяч народних міліціонерів.

16. Судова система УНР. Програмні цілі Центральної Ради на ниві реформи судової системи пролунали в її ІІІ Універсалі, в якому Генеральному секретарству судових справ приписувалось вжити всіх заходів щодо побудови демократичної системи судів. Незабаром, 2 грудня 1917 р., був прийнятий закон «Про утворення Ген. суду», а 17 грудня 1917 р. ЦР прийняла закон «Про заведення апеляційних судів».Закон «Про умови обсадження і порядок обрання суддів Ген. і апеляційних судів» від 22.12.17р. регулював порядок обрання суддів Генерального і апеляційних судів. Нами розкрито основні положення зазначених вище нормативно-правових актів та надано їм характеристику.Новий етап у створенні власної незалежної судової системи в Україні пов'язується з діяльністю ЦР та УНР. З їхньою діяльністю пов'язується і становлення принципу незалежності суддів, спроба створити суд як незалежну гілку влади. Вже при формуванні першого уряду ЦР наприкінці червня 1917 р. на чолі з В. Винниченком створюється секретарство судових справ або юстиції, щоправда, як складової частини Генсеку. Секретаріат очолив В. Садовський. Однак, ця спроба автономізації судочинства зустріла рішучий опір з боку ТУ Росії, у складі якої на той час все ще перебувала Україна. 30.10.1917 р. Генсек поповнився тимчасовим генеральним комісаром із справ судівництва М. Ткаченком . Рішенням ЦР комісара із судових справ було перейменовано на генерального секретаря. Важливим етапом на шляху автономізації судочинства став 3-й Універсал Центральної Ради, проголошений 20.11.1917 р. У ньому зазначалося, що «суд на Україні повинен бути справедливим, відповідний духові народу. Проблем чинності законодавства колишньої Російськоі імперіі торкалися ще дві статті зазначеного акта. Ген .суд пiсля формування свого персонального складу мав розробити свiй «докладний регламент" і через секретарство суд.справ подати його на затвердження ЦР.Прийнято закон «Про умови обсадження і порядок обрання суддів Ген. і апеляційних судів» від 23.12.1917р. Всі судді обиралися більшістю в 3/5 голосів.

17. Організація діяльності органів прокуратури та адвокатури в УНР. 28.06.1922 р. ВУЦВК затвердив Положення про прокурорський нагляд. Державна прокуратура УСРР входила до складу Міністерства юстиції. Керівником прокуратури, як Прокурор республіки, був Народний комісар юстиції УСРР. Першим Прокурором УСРР був призначений Скрипник. На цій посаді (з 10 травня 1925 р. як Генеральний прокурор) він перебував до квітня 1927 р.У безпосередньому віданні Прокурора УСРР знаходився відділ прокуратури, що входив до складу Народного комісаріату юстиції УСРР.Помічники Прокурора УСРР затверджувалися і звільнялися Президією ВУЦВК за поданням Прокурора республіки. Місцевими органами прокуратури були призначувані Прокурором УСРР прокурори губерній, які мали помічників, у тому числі у повітах, що також призначалися і звільнялися Прокурором УСРР.У 1922 р. був поновлений прокурорський нагляд, спочатку у складі Народного комісаріату юстиції, а потім Верховного Суду.З утворенням СРСР, ліквідацією губерній та переходом на триступеневу систему управління у травні 1925 р. до Конституції УСРР 1919 р. були внесені зміни. Прокурор республіки почав іменуватися Генеральним прокурором республіки. Народний комісар юстиції одночасно обіймав посаду Генерального прокурора республіки і входив до складу Ради народних комісарів УСРР. На кінець 1925 р. до складу Прокуратури УСРР входили 41 прокуратура округів та Прокуратура Молдавської АСРР.Справи про військові і деякі інші злочини, вчинені військовослужбовцями, розглядалися трибуналами. Адвокатура: 26 жовтня 1920 р. було прийняте Положення про народний суд. Ним правозаступники обов`язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, що розглядалися з участю шести нар.засідателів. Крім членів колегії правозаступників захисниками й представниками сторін могли бути близькі родичі, працівники державних установ, члени громадських організацій. Діяльність колегії правозаступників при ревтрибуналах регулювалася “ Тимчасовим положенням про революційні трибунали УСРР” від 14 лютого 1919 р.У лютому 1919 р. у всіх містах України були створені юридичні консультації. 18 жовтня 1921 р. постановою РНК УРСР “Про встановлення зборів у доход республіки за НКЮ” було запроваджено оплату за юридичну допомогу та участь правозаступника в судовому процесі. Однак в цьому правовому акті передбачалося положення, що незаможні особи звільняються від встановленої оплати за наданням їм юридичної допомоги на підставі відповідних документів, виданих відділами соціального забезпечення, волосними комітетами, комітетами незаможних селян або профспілковими організаціями. На розвиток положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 р. затвердив Положення про надання консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовується колегіями захисників. Усі члени колегії захисників водночас були й членами консультації.

18.Законодавча діяльність ЦР. Загальна характеристика законодавства УЦР містить матеріали ,що стосується розробки і прав. характеристики нормативно-правових актів інших галузей,які набули пріоритетного розвитку за часів діяльності УЦР.Своє висвітлення у даному підрозділі знайшла також законодавча діяльність у сфері військового будівництва, правового реформування земельних відносин,законодавчого визнання основ сімейного права,судоустрою і судочинства. Конст.,військ.,земельне,сім. законодавство про судоустрій,які були формою виразу відповідних галузей права. В Україні на той час діяли нормативні акти царської Росії, ТУ, радянської влади в різних галузях права, що не суперечили законодавчим актам та інтересам Укр. суверенної держави.Були видані 4 Універсали – визначних актів державотворення.Як свідчить дослідження,на поч.1917р.виникла нагальна потреба у створенні такої консолідуючої сили,яка була б здатна об’єднати та організувати укр. народні маси у боротьбі за утвердження незалежної держави.Лідером нац.-визвольного руху в Україні стала УЦР. На початковому етапі її діяльності провідною була ідея широкої нац.-територіальної автономії України в Рос. Федеративній Республіці, на що і були спрямовані перші правові акти. Перші нормативно-правові акти пері-оду УЦР мали більше політико-декларитивний характер, ніж правовий. Це у певній мірі було виправдано.Першими документами,що мали конст. Характер,були декларації(документ, офіційна заява, де проголошуються основні принципи зовнішньої та внутрішньої політики держави чи програмні положення партій та організацій) і універсали(актовий документ, який доводить до загального відома певну постанову влади, її розпорядження адміністративно-політичного характеру).Дослідження свідчить,що практично усі конст. акти УНР спиралися на концепцію правової держави.Треба зазначити,що в УНР поняття правової держави ототожнювалися з принципом верхо-венства права і вважалися одним з найважливіших здобутків людської цивілізації.В основу конст. актів такі загальновизнані засади,як ствердження суверенітету народу і суверенітету держави, розподілу функцій між окремими органами державної влади, забезпечення основних прав людини. Поєднання 2 начал-верховенства і незалежності – означає як право держави на незалежність і свободу від посягань ззовні і зсередини, так і право управляти, панувати,володарювати,вільно приймати рішення,здійснювати функції верховної влади,тобто те до чого прагнув укр. народ. Проблеми законодавчого процесу проблема кадрів,відсутність розвинутого апарату управління на місцях,скептичне ставлення лідерів УЦР до необхідності розбудови власних Збройних Сил,правового вирішення земельного питання та ряду інших.

19.Земельна реформа в УНР. ІІІ Універсал скасував право приватної власності на землю. ІV Універсал проголосив необхідність прийняття земельного закону і передачу землі трудовому народові без викупу.Наприкінці січня 1918р.ЦР ухвалила Земельний закон,основою якого стало скасування права власності на землю.Встановлювалося, що «землі відводяться земельними комітетами в приватнотрудове користування сільським громадам та добровільно складеним товариствам».Незважаючи на те,що закон дозволю вав, «перехід права користування в спадщину»,основна проблема – людини,землі і волі-так і лишилася неврегульованою,що, зрозуміло,врешті-решт призвело до фатальних наслідків.За свідченням Винниченка,«сільський пролетаріат в обіцянки і закони про землю не вірив,більше вірячи реальним фактам»,а з іншого боку,ідея «соціалізації землі»викликала обурення заможного селянства,«яке лаяло ЦР й агітувало на всі боки проти неї».Щоб якось виправдатись перед заможнім селянством,ЦР 29.04.1918р. прийняла поправку до Земельного закону,за якою ділянки розміром до 30 десятин не підлягали переділу.

23.Причини падіння УНР. Поглиблення економічної кризи Розвал сільського господарства,що супроводжувався катастрофічним падінням промисловості, транспорту та зв’язку. Населення України опинилось на межі голоду.Відкрите втручання в українські справи великих країн. Окупація німецькими та австро-угорськими військами, Окупанти, відчувши себе господарями, взяли безпосередню участь в усунені УЦР від влади.Відсутність стійких демократичних традицій в українського суспільства. Прагнення Центральної Ради відродити їх увійшло в протиріччя з реальністю буття, бо серед населення зростала популярність ідеї диктатури.Лідери Центральної Ради конфліктуючи між собою, захоплюючись національною ідеєю, нехтували соціальними проблемами.Широкі верстви розчарувались в українських політичних партіях, які боролись між собою і жертвували загальнонаціональними інтересами. Це призвело до самоізоляції не тільки багатьох партій, а й УЦР, що спиралась на нихВ кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

25. Закони про тимчасовий державний устрій Української держави 29 квітня 1918 року, умові прийняття та зміст . Закони про тимчасовий державний устрій України — другий офіційний документ Української Держави. Виконував роль тимчасової конституції правління за гетьмана Павла Скоропадського. Оприлюднений 29 квітня 1918 року, в день скинення ним Центральної Ради. Складався з 44 статей, згрупованих у 7 розділів.«Закони про тимчасовий державний устрій України» визначали функції гетьмана і його державного апарату, проголошували основні обов'язки і права громадян, визначали статус церкви. Вони складалися з таких розділів:Про Гетьманську владу (Статті 1 — 8)Про Віру (Статті 9 - 10)Права і обов'язки Українських Козаків і Громадян (Статті 11 - 22)Про закони (Статті 23 — 33)Про Раду Міністрів і про Міністрів (Статті 34 — 37)Про Фінансову Раду (Статті 38 — 41)Про Генеральний Суд (Статті 42 — 44). Гетьман ставав головою Української держави, керівником виконавчої і законодавчої влади, верховним головнокомандувачем Збройними силами. Він мав право схвалювати або відхиляти законопроекти, призначати і звільняти отамана Ради Міністрів разом з усім кабінетом, контролювати зовнішню та податкову політику держави, вводити воєнний, осадний або надзвичайний стан, та надавати амністію засудженим.Рада Міністрів і члени уряду координували діяльність окремих відомств. Міністри та державні службовці несли відповідальність перед гетьманом за стан державного управління, а за порушення підлягали цивільній або карній відповідальності.Генеральний суд ставав вищим охоронним та захисним закладом. Одночасно він був вищим судом України у судових та адміністративних справах. Генеральний суд мав обов'язок публікувати закони. Його голова та члени призначалися гетьманом.«Закони» передбачали для українських козаків і громадян обов'язки захисту держави, сплати податків та відбування повинностей. Гарантувалися права недоторканності особи і майна, права вільного пересування і вільного вибору праці, права громадян на об'єднання у громадські організації, свобода слова і друку. Встановлювався свобода віросповідання, хоча православна християнська віра визначалася пріоритетною в Українській державі.Закони Української Держави проголошувались обов'язковими для всіх українських громадян та іноземців, що перебувають на території України. Усі закони набирали чинності після оприлюднення. Незнання закону не позбавляло винного відповідальності за його порушення. Законопроекти розроблялися у міністерствах і затверджувалися гетьманом. Право тлумачити закони мав кабінет Ради Міністрів.У грудні 1918 «Закони» були скасовані Директорією УНР.

27. Організація та діяльність органів влади на місцях в Українській Державі. Прийшовши до влади, П. Скоропадський розпустив місцеві органи, сформовані Центральною радою, і поновив колишні назви. Було поновлено, існуючий ще за царизму, адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, волості. Місцеві адміністрації очолили старости, які замінили комісарів. Старостам належала вся повнота влади на місцях. За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським губернаторам. Законом про вибори до земств від 5 вересня 1918 року відновлюється діяльність земських установ. Хоча органи місцевого самоврядування і отримали колишні назви, їх склад не завжди лояльно відносився до політики П. Скоропадського. Можна навіть говорити про певне протистояння місцевої адміністрації і органів місцевого самоврядування, які вбачали в особі гетьмана противника українства і не безпідставно. На посади в місцеві адміністрації призначались колишні царські генерали, чиновники, поміщики. Слід підкреслити, що і сама модель місцевого самоврядування була аналогічна тій, що діяла раніше в Російській імперії. Законом від 1 серпня 1918 року створюється Управління столичного Отамана. Подібне Управління міського Отамана діяло в Одесі. 29 червня 1918 року приймається закон, який надає губернським старостам право розпуску таких органів самоврядування, як земські 28. Судова система часів Скоропадського. Мабуть, єдиною державною системою, що не зазнала втручань при зміні влади, була судова.За "Законами про тимчасовий державний устрій України" від 29 квітня 1918 року найвищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд, судді якого призначалися тепер гетьманом.25 травня 1918 року приймається Закон про титул, іменем якого твориться суд в Україні — "іменем закону Української держави". 2 червня 1918 року приймається закон, який уточнював функції Генерального суду й окреслював перспективи судової реформи. Згідно з цим законом Генеральний суд складався з трьох департаментів: цивільного, карного й адміністративного. Тимчасово, до завершення судової реформи, він мав виконувати касаційні функції Головного військового суду.8 липня 1918 року гетьман затверджує Закон про заснування Державного Сенату, який перебирав на себе функції "вищої в судових і адміністративних справах державної інституції". Закон визначав структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів і порядок їх призначення.Очолював Державний Сенат Президент. До структури Державного Сенату входили: Генеральний адміністраційний суд, Генеральний карний суд і Генеральний цивільний суд. Кандидати на посаду сенаторів повинні були мати вишу юридичну освіту і не менше як п'ятнадцятирічний стаж роботи " в судовім відомості на посадах не нище судового слідчого чи товариша прокурора окружного суду" або "в стані присяжного адвоката, а також з числа тих, що мають учений ценз Магістра або Доктора, Лекторів юридичних наук у вищих школах, що виконували лекторські обов'язки в той саме час".Закон забороняв займатися будь-якою іншою діяльністю, крім наукової і викладацької. Той факт, що повноваження Державного Сенату регулювалися колишнім царським законодавством, тільки констатував орієнтацію П. Скоропадського на дореволюційну судову систему. Це підтверджує і Закон "Про Судові палати І Апеляційні суди" від 8 липня 1918 року, який відновив діяльність Судових палат.Завершували систему загальних судів в Україні мирові суди

29.Утворення та діяльність державної ватри. У системі правоохоронних органів чільне місце належало створеній відповідно до закону від 18 травня Державній варті. На неї по¬кладалися охоронні, розвідувальні, контррозвідувальні, наглядові, силові й карні функції. Загальне керівництво її діяльністю здійснював департамент Державної варти Міністерства внутрішніх справ, а в губерніях і містах - старости й отамани.Державна варта як Департамент Міністерства внутрішніх справ Української Держави (Гетьманату) була створена за постановою уряду Ф. Лизогуба від 18 травня 1918 р. у складі МВС, почала діяти відповідно до функціонального призначення колишнього російського Департаменту поліції. Статут «Про організацію Департаменту Державної Варти», ухвалений Радою Міністрів і затверджений гетьманом 13 серпня 1918 р., визначав, що до його відання належать такі справи: «1) попередження і запобіження злочинств і охорони громадської безпечності і порядку; 2) устрою установ Варти і догляду за їх діяльністю і за правильним провадженням справ в цих установах; 3) призначення, переміщення, увільнення і нагороди служачих Варти і призначення їм пенсій і інших законом встановлених грошових видатків; 4) охорони і спостереження за прикордонною смугою; 5) постачання чужоземцям свідоцтв на проживання у межах Української Держави і висилки чужоземців; 6) перевірення свідчень осіб, які іменують себе за кордоном українськими громадянами, про передачу на Україну українських громадян, які затримані за кордоном і обвинувачуються у ріжних злочинствах; 7) догляду за питними та трактирними закладами; 8) прийняття мір безпечності від огню і догляду за виготуванням, хороненням, торгівлею і перевозкою пороху і інших вибухових речей; 9) догляду за виконанням законів і правил відносно паспортів і про втікачів і 10) іншими, докладно зазначеними в відповідних частинах Збірника Зведених Законів і в особливих законах».

30.Декларація Української Директорії від 26.12.1918. Відновлення УНР. Незабаром після вступу до Києва повстанських військ, до столиці 19 грудня 1918р. урочисто в'їхала Директорія. 26 грудня в Декларації - програмному документі нової влади - було проголошено відновлення Української Народної Республіки з республіканською формою державного устрою і призначено перший уряд на чолі з В. Чехівським - Раду Народних Міністрів.В основу будівництва держави було покладено так званий «трудовий принцип», відповідно до якого влада повинна була належати трудовим радам:- вища державна влада передавалася Директорії УНР;- законодавча - Трудовому конгресу (обраному без участі нетрудових класів - поміщиків і капіталістів);- виконавча - уряду (Раді Народних Міністрів), а на місцях - трудовим радам селян, робітничому класу, трудовій інтелігенції; зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції'.

31.Встановлення влади Директорії. У серпні 1918 р. замість Українського національно-державного союзу, створеного у травні 1918 р. опозиційними гетьманату українськими соціалістичними партіями, було утворено Український національний союз (УНС). До його складу ввійшли: українські есери, українські соціал-демократи, українські соціалісти-федералісти, низка дрібних громадсько-політичних організацій. На переговорах з представниками гетьманату керівники УНС поставили такі вимоги: проведення аграрної реформи з метою ліквідації великого землеволодіння і забезпечення землею трудового селянства; встановлення демократичних свобод; підготовка демократичного виборчого закону.14 листопада 1918 р. Павло Скоропадський видав грамоту про федерацію України з Росією (він мав на увазі Росію без влади більшовиків). Відреченням від державної самостійності гетьман розраховував як не на допомогу, то хоча б на прихильність з боку дипломатів Антанти. П. Скоропадський призначив новий уряд Української держави. у якому переважали політики проросійської орієнтації. Ці події прискорили початок антигетьманського повстання.Уночі проти 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання Українського національного союзу, де розглядалося питання про збройний виступ проти режиму П. Скоропадського. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Української Центральної Ради. На цьому засіданні було обрано тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки - Директорію у складі Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. Директорія створювалася з конкретною метою - для ліквідації гетьманського режиму. Після здійснення цієї мети и передбачалося по-новому визначити форму державної організації УНP.Приходу Директорії до влади сприяли: народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для антигетьманського повстання.

32.Універсал Трудового конгресу 23.01.1919: загальна характеристика та значення. 28 січня Конгрес ухвалив «Універсал Трудового конгресу до українського народу», в якому була визначена тимчасова схема української державності. Поповнена представником ЗУНР Директорія визнавалася вищою владою. Проте її функції не були регламентовані. Одночасно Універсал говорив про створення шести комісій Трудового конгресу для підготовки законопроектів. Виконавча влада доручалась Раді народних міністрів, яка мала відповідати за свою роботу перед Трудовим Конгресом, а на час припинення його засідань – перед Директорією. Уряду доручалося негайно виробити інструкцію про вибори в трудові ради, підготувати разом з комісіями закон про вибори всенародного парламенту незалежної соборної Української Республіки. Конгрес висловив «нерушиме побажання, щоб Директорія і Рада народних Міністрів провадили надалі свою працю по проведенню земельної реформи […] Одночасно Правительство повинно негайно подбати про знищення безробіття шляхом відновлення промисловості, про поліпшення долі робітництва і про закріплення всіх революційних здобутків українського пролетаріату». Намагаючись дати певні соціальні аванси селянству й робітникам, Унверсал Трудового Конгресу обійшов мовчанкою надзвичайно вагомі конституційні підвалини УНР, зокрема про розподіл владних функцій між Директорією та урядом, межу їх компетенції. Ця обставина в майбутньому постійно давала себе знати негативними проявами. Таким чином, Трудовий Конгрес не виробив цілісної політичної системи, хоча зміцнив позиції прихильників союзу з Антантою та антибільшовицькі настрої в Директорії.

33.Організація органів влади і управління за Директорії. В листопаді 1918 внаслідок антигетьманського повстання владу в свої руки взяла Директорія УНР. 26.12.1918 було проголошено відновлення УНР і сформовано уряд держави — Раду Народних Міністрів УНР.Рада Народних Міністрів УНР — виконавчий орган ,творилася на основі домовленностей головних партій. Склад Ради Народних Міністрів пропонував голова Української Центральної Ради, забезпечивши для неї підтримку більшости членів УЦР. Цього ж дня було відновлено законодавство УНР, в тому числі закон про адміністративний поділ. 23-28.1.1919 у Києві відбувся Трудовий Конгрес України, який затвердив Акт Злуки ЗУНР і УНР, проголошений 22.1.1919 на Софійському майдані столиці, і тимчасово передав законодавчі повноваження Директорії УНР. Адміністративно-територіальний устрій територій, які контролювала Директорія, визначався законом «Про організацію адміністративної влади УНР у місцевостях, звільнених від більшовицької окупації». Згідно з цим законом влада на місцях належала органам місцевого самоврядування — Трудовим радам. Однак нормальне функціонування цих органів за умов воєнного стану не могло бути забезпечене, і фактично адміністративні функції здійснювали військові отамани і комісари Директорії. Територія республіки поділялася на Західну (ЗО УНР) і Східну області. Східна область складалася з Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Житомирської, Кам'янецької і Холмської губернії. Столицею УНР вважався Київ, хоча фактично головним містом в різні часи ставали Вінниця і Кам'янець-Подільський. 12.11.1920 Директорія УНР ухвалила «Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці» та «Закон про Державну Народну Раду Української Республіки», які однак не були реалізовані через окупацію тер. УНР сусідніми державами.

34. Загальна характетика законодавчої діяльності Директорії. У той час, коли Директорія прийшла до влади, на території України зберігали чинність закони колишньої Російської імперії й Тимчасового уряду, законодавство Центральної Ради та гетьманства. До цього ж переліку слід додати й законотворчість радянської влади. Таким чином, основною проблемою, з якою одразу ж довелося зіткнутися Директорії, стала проблема колізій з цими попередніми й паралельними системами законодавства. Загалом же Директорія обрала той же шлях, що й гетьман Скоропадський — шлях часткового скасування одних і відновлення чинності інших законів залежно від своїх політичних інтересів. Наприклад, 24 січня 1919 року Директорія скасувала “закон бувшого гетьманського уряду від 9 липня 1918 року “про відміну закону 9 січня 1918 року про національно-персональну автономію й про скасування національних міністерств”. У національній політиці Директорія виходила з таких же принципів, що й Центральна Рада, тому без особливих проблем відновила дію цього закону, але — повторимо ще раз — так і не ухвалила якогось узагальнюючого акта щодо законодавства Центральної Ради (як і гетьмана Скоропадського). Оцінюючи законодавчу діяльність Директорії, можна стверджувати, що на ній повною мірою позначилася відсутність чітких орієнтирів, характерна в цілому для її державницької стратегії. До речі, це один з основних докорів, що адресуються їй. У зв'язку з цим прийнято посилатися на законодавство Директорії, затверджене нею наприкінці грудня 1918 — в січні 1919 p. — у відносно мирний період. Тоді Директорія скасувала деякі “другорядні” гетьманські акти — наприклад, закон від 18 листопада 1918 року “Про заснування державного симфонічного оркестру” (натомість законом від 24 січня 1919 року було засновано “Українську Республіканську капелу”) або закон від 3 жовтня 1918 року “Про утворення комісії для порядкування міської адміністрації столиці Києва”, а також ухвалила ряд законів, наприклад, 1 січня — закон “Про вищий уряд Автокефальної православної Соборної Церкви”, “Про службу в державних установах урядовців іноземних підданців”, “Про державну мову”, 9 січня — “Про звільнення від мобілізації деяких урядовців Судового відомства” та деякі інші. З одного боку, цей перелік справді дає підстави для висновків, що Директорія потонула в дрібницях. Проте, з іншого боку, досвід сучасної законотворчості переконує в тому, як важко в процесі формування національної правової системи знайти необхідні пріоритети, якщо йдеться не про основоположні акти, що визначають державний устрій, а про врегулювання конкретних суспільних та економічних проблем. А втім, на тлі загальної невизначеності (нині немає однозначної відповіді навіть на питання, яку ж державу будуємо) галузеве законодавство, що розвивається без належного концептуального обґрунтування, “без стерна і вітрил”, стає прекрасною мішенню для звинувачень у “другорядності” й “дріб'язковості”. У цілому ж законодавство “другої” УНР можна охарактеризувати як законодавство перехідного періоду, коли закони приймаються лише за необхідності “швидкого реагування” на конкретні обставини. Звідси й відсутність власних кодифікованих актів у галузі цивільного й кримінального законодавства.

35.Причини поразки українських державницьких змагань 1917-1921. Якщо оглянути весь час революції 1917-1921 рр., то можна виділити одразу декілька конфліктів, що групуються таким чином:До осені 1918 року Україна залишалася одним з головних театрів воєнних дій Першої світової війни. Тривав конфлікт між Тимчасовим урядом і Радами, який після жовтневого перевороту набрав форми громадянської війни і суттєво вплинув на події в Україні. Визрів і набрав великої сили український національний рух, який виступив за політичне самовизначення України аж до відокремлення від Росії. В Україні йшла власна громадянська війна між лівими і правими силами. Найбільшої сили набрав третій конфлікт - прагнення українців здобути політичні права для своєї нації. Саме цей чинник перетворив революцію в Україні на українську революцію.Аналізуючи причини поразки Центральної Ради, перш за все необхідно наголосити на тому, що її керівництво недооцінило необхідність створення міцної національної армії, яка б захистила народ від зовнішніх ворогів та ліквідувала внутрішню анархію. Багато селян були незадоволені земельною політикою УЦР, а робітники вчасно не отримували заробітну платню. Невдачі Центральної Ради були зумовлені ще й недостатнім розвитком національного руху, нездатністю її керівників повести за собою широкі народні маси. Діячі і УЦР недооцінювали динаміку революційного процесу й ініціативу у неї перехопили інші політичні сили.З самого початку Гетьманату стала викристалізовуватися опозиція Скоропадському. Виник і координаційний осередок опозиції на чолі з В.Винниченком. Антигетьманський курс взяв і Всеукраїнський земський союз, який очолив С. Петлюра. В середині травня опозиційні групи об'єдналися в Український Національно-Державний Союз, головою якого обрали А.Ніковського. Союз діяв в основному через пресу, підтримував страйки робітників. У різних куточках України були організовані повстанські загони. Для загального керівництва повстанням проти гетьмана було обрано Директорію.Причинами поразки Директорії стали:- неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим, державний апарат, армію, органи охорони громадського порядку, дієздатну систему органів законодавчої і виконавчої влади як в центрі, так і на містах;- відсутність єдності національно-демократичних сил; - боротьба за владу між різними політичними партіями не могла не послабити авторитет між різними політичними партіями серед населення, особливо серед селян;- у лавах керівників Директорії не було єдності в погляді на тактику і стратегію національно-державного будівництва;- нерішучість у проведенні ефективної внутрішньої політики, перш за все аграрної реформи, яка мала би створити широку соціальну основу нового режиму;-війна радянської Росії проти УНР, що почалася наприкінці 1918 р.; війна денікінських військ проти УНР, що почалася 24 вересня 1919 p.;- розгул отаманщини: придушення робітничих страйків, розгін профспілок, робітничих організацій політичного характеру, єврейські погроми; - союз із поляками і захист силами військ Директорії інтересів польських поміщиків на Правобережжі зумовили відхід від С. Петлюри найбільш сильного і боєздатного з'єднання - Української Галицької Армії; - керівництво Директорії опинилося в міжнародній ізоляції: країни Антанти не підтримали ідею незалежності УНР.

36.Варшавський та Ризький Договори :їх зміст і значення. Варшавський договір — міждержавна угода Польщі і УНР, за якою в квітні 1920 р. польський уряд відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР.Ця угода мала символічне значення для України. За цим договором Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних угод, спрямованих проти Укр. Гарантувались нац-культурні права укр населення в Польщі і польського в Україні. Складовою частиною договору була військова конвенція, підписана 24.04.1920 р укр. генералом Сінклером та представником польського військового відомства Славеком, яка передбачала початок спільних польсько-укр військових дій проти більшовицьких військ на території Укр.Варшавський договір був засуджений найближчими прибічниками Петлюри – Винниченком, Грушевським. Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18.03.1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ укр і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920. Договір складався з 26 статей і включав ряд дод протоколів і умов, які регул різні економічно-правові питання. Він уточнював держ кордон між Росією, Білоруссю і Укр з одного боку, і Польщею-з другого. Обидві сторони визнавали незал України і Білорусії та зобов'язувалися шанувати суверенні права і не втручатися у внутрішні справи другої сторони. Окремі статті Ризького миру регулювали питання громадянства та репатріації.Він формально набрав чинності після обміну ратифікаційними документами в Мінську 30.04.1921 і був дійсний до 17.09.1939.

37.Утворення ЗУНР. 18.10 у Львові відбулися збори усіх укр. Послів Австрійського парламенту,Галицького і Буковинського сеймів на яких було обрано Укр нац. раду на чолі з Петрушевичем і прогол що Галичина,пн. Буковина та Закарпаття утв Укр державу,що правда у складі А-У. Рада створила свої викон орг. на чолі з Петрушевичем,Левицьким. Проте в цей час активно готувалися до захоплення влади в Галичині поляки,які вважали цей край своєю терит. 1.11. було заплановано захопити Галичину,але укр. випередили їх і взяли під владу найважливіші пункти міста.1.11. Нац рада видала відозву «До населення Львова про утв Укр держ з найвищою владою-Укр нац. Радою».Усім громад Укр держ надавалася громадська,нац, віросповідна рівність.На засіданні Укр нац. Ради 9.11.1918р було визначено назву Укр державою - ЗУНР до скл якої увійшли сх. Галичина,пн. Буковина та Закарпаття. Держава охопила вел терит з населенням 6 млн. Закон утверджував самостійність ЗУНР.Одним із головних завдань ЗУНР вважало- обєднання з Великою Укр,що і відбулося згодом.

40.Місцеві органи влади ЗУНР. 1.11.1918р Укр нац. рада проголосила ліквідацію на всій терит держави старих орг. місцевої влади і закликала народ до ств нових .На протязі місяця вибори до місцевих органів влади пройшли на всій терит ЗУНР. Такими орг. стали: у селах та містах-громадські та міські комісари;у повітах-повітові комісари.У всіх адмін-терит одиницях були ств прибічні ради,які виконували ф-ї дорадчого органу.Повітового комісара призначав державний секретар внутр. справ. комісар був вищим представником влади у повітах.він затверджував кандидатури обраних сільських і міських комісарів,мав прово розпуску прибічних рад і призначав нові вибори до них.Крім цього повітові комісари повинні були:оберігати інтереси укр. народу;приймати присягу від службовців повітових служб;затверджувати розпорядження повітових властей; давати дозвіл на носіння зборої цив населенню;здійсн нагляд за діловодством усіх держ орг. і службових осіб у повіті.

41.Законодавча діяльність ЗУНР. 15 лютого 1919 р. УНР прийняла Закон про державну мову – українську; притому, національним меншинам гарантувалось право послуговуватись усно і письмово в офіційних відносинах з державною владою рідною мовою, а державним інституціям надавати відповідь рідною мовою цих громадян. У квітні був виданий Закон про громадянство і правовий статус чужинців, а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних інституцій – ними могли бути лише громадяни ЗУНР, віком до 40 р., “бездоганної поведінки”, які володіють українською мовою і мовою хоча б однієї з національних меншин.У квітні 1919 р. був ухвалений Закон про земельну реформу, який передбачав конфіскацію земель поміщиків та інших великих землевласників понад встановлений максимум – ці землі переходили у земельний фонд ЗУНР, з якого мали наділятись безземельні і малоземельні селяни.Розв`язувалось питання охорони здоров`я – відкривались лікарні, поліклініки, медпункти, аптеки; проводилась рішуча боротьба з епідеміями, основними носіями яких були колишні військовополонені.Були значні здобутки у галузі освіти – передусім, розпочалась українізація школи: У сфері фінансів було вирішено тимчасово зберегти австрійську крону, оскільки не було змоги друкувати власні гроші, а також уводились в обіг гроші УНР – гривні і карбованці. Активною була зовнішньополітична, дипломатична діяльність ЗУНР. З початку існування УНР відправила делегацію на чолі з державним секретарем зовнішніх справ В.Панейком у Париж, щоб на Паризькій мирній конференції домогтись дипломатичного визнання і відстоювати інтереси ЗУНР. І хоч офіційного визнання ЗУНР не домоглась, з нею фактично вступили у контакти Австрія, Чехословаччина та інші країни; представники ЗУНР перебували у США, Канаді, Франції, Німеччині, Англії, Бразилії.

42.Акт Злуки від 22 січня 1919 р,його зміст та історичне значення. 22.01.1918 року у Києві було прогол Акт злуки,тобто обєднання,соборності Укр,за яким ЗУНР гарантувалася автономність.Осн положеннями були: ЗУНР користувалася повною автономією і отр назву Західної Області УНР;збройні сили двох держав об'єднувалися;всім громадянам гарантувалися демократичні права і свободи. Обєднання УНР і ЗУНР багато в чому мало формально-політ,а не держ-правовий характер.Соборна Укр існувала формально тільки 9 місяців. Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію укр. народу про незал, соборну нац державу.Він став могутнім виявом волі укр до етнічної й терит консолідації,становлення політ нації. Ідея соборності укр земель набула держ статусу,в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним положенням програмних цілей усіх течій нац-визвольного руху.Надав завершеної форми самост укр державі,сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти. Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного збирання територій в єдиній суверенній державі.

43. Падіння. ЗУНР причини та наслідки. Західноукраїнська Народна Республіка не поспішала остаточно об'єднатися з Наддніпрянською Україною, і на те були поважні причини. У січні 1919 р. обидві республіки послали спільну делегацію на мирну конференцію до Парижа, де обстановка у чотирьох частинах України розглядалася окремо. Найкращим було становище Галичини, бо з розпадом Австрії всі народи, що входили до її складу, отримали право на розбудову власного життя у власній державі.На практиці сталося інакше. Уряд ЗУНР негайно, в листопаді 1918 повідомив президента Вільсона про своє оформлення і просив захисту проти намагань Польщі анексувати Галичину. Польський комітет народовий, представник Польщі на мирній конференції вжили заходів, щоб донести світові, що українські війська перебувають під командою німецьких старшин і що створення України в інтересах Німеччини та Австрії.Наприкінці лютого 1919 р. мирна конференція направила місію до уряду ЗУНР для переговорів з приводу перемир'я з Польщею, Члени місії виявили повне нерозуміння взаємовідносин Галичини і Польщі, і, поставивши вимогу негайно припинити воєнні дії, запропонували демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею. Третина Східної Галичини зі Львовом та Дрогобицьким районом (нафта) залишалася за Польщею. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, І війна з Польщею продовжувалася. Внаслідок скарг уряду ЗУНР до мирної конференції 4 квітня 1919 р. було вислано іншу комісію під головуванням генерала Боти. Новий міжнародний проект українсько-польської угоди був більш сприятливий. За Галичиною залишався Дрогобицький повіт. Уряд ЗУНР прийняв цей проект у квітні.У1919 р. до Польщі із Франції прибула добре озброєна армія генерала Галлера. Вона була призначена Антантою винятково для боротьби проти більшовиків, але польський уряд спрямував її проти галицької армії. Перед переважаючими силами французів війська галицької армії відступили.На початку червня, щоб запобігти падінню дисципліни, було проведено реформу: президентові Є. Петруше-вичу надано права диктатора, він створив Раду уповноважених (С. Голубович.С. Витвицький, В. Курманович,!. Мирон). Диктатура сприяла заспокоєнню у війську й припинила анархію. Внаслідок цього галицька армія мала успіхи, але вони були нетривкі.Усередині липня 1919 р. Українська галицька армія перейшла р. Збруч, щоб об'єднатись з військами УНР. Але об'єднати два уряди було неможливо — цьому перешкоджали ідеологічні та персональні чинники.С. Петлюра І весь провід УНР вважали €. Петрушевича диктатором недемократичним і незаконним, а Є. Петрушевич і провід ЗУНР вважали перебування С. Петлюри на чолі армії шкідливим для справи.Так закінчився короткий і глибоко трагічний період історії ЗУНР, яка дала багато прикладів національної солідарності та розуміння державних інтересів.

44.Брестська мирна угода : її зміст та значення. Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між УНР з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті ; перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Шукаючи допомоги у боротьбі з більшовиками, уряд УНР вступив у переговори з країнами Четверного союзу. Наслідком цих переговорів стало укладання Брест-Литовського мирного договору та додаткового протоколу до нього.

Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

45. Система органів державної влади усрр: за Конст. 1919р.

• вища влада – з’їзд Рад, який мав збиратись не менше 2 разів на рік;

• ВУЦВК, який мав функції вищої влади у перервах між з’їздами тобто він фактично підміняв з’їзд Рад

• Рада Народних Комісарів, яка формувалась та відповідала перед з’їздом Рад;

• галузеві органи управління – Народні Комісаріати.

• на місцях - губернські, повітові і волосні з'їзди рад, обрані ними виконкоми. Соціальна основа держави - диктатура пролетаріату; політична основа - влада рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.    Конституція радянської влади (мала підрозділи "А" та "Б"): А. Організація центральної влади - законодавчі функції надавалися Всеукраїнському з'їзду рад, Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету Рад (ВЦВК), президії ВЦВК, Раді Народних Комісарів; Б. Організація радянської влади на місцях - губернські, повітові і волосні з'їзди рад, обрані ними виконкоми. Виборче право - обмежене, лише трудящим масам (робітникам та селянам-біднякам), вибори - багатоступеневі при відкритому голосуванні списком

46.Конституція УРСР 1919 р,її характеристика і значення. 10 березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з’їзду Рад. Якщо зважати на думку деяких істориків, то проголошення Конституцією диктатури пролетаріату було чистою фікцією. Насправді владу на той час прибрала більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави. Українська Соціалістична Радянська Республіка визначалась, як організація диктатури працюючих та експлуатуємих мас пролетаріату і біднішого селянства для перемоги над їх віковими гнобителями і експлуататорами-капіталістами та поміщиками (Розділ І, пункт 1). У першому розділі Загальні положення Конституції визначалися основні завдання диктатури пролетаріату аналогічні Конституції РСФРР, а саме:здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів. А після здійснення цих завдань диктатура зникне, а за нею, до остаточного оформлення майбутнього комуністичного ладу, зникне й держава, уступивши місце вільним формам суспільного життя, збудованого на основах організації загальної праці на загальну користь і братерську солідарність людей (Розділ І, пункт 2). Офіційний проект та остаточна редакція Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки написані російською мовою.Значення Конституції 1919 року полягає в тому,що вона поклала початок конституційного будівництва УРСР.

47.Утворення радянської судової системи в Україні (1917-1921). Радянська судова система - це сукупність судових органів Радянської держави, взаємозв'язаних здійсненням цілей і завдань правосуддя. Судова система СРСР відображала федеративний устрій радянського багатонаціональної держави. У зв'язку з цим у ній розрізняли загальносоюзні суди та суди союзних республік. Кожен судовий орган для здійснення правосуддя був наділений конкретними повноваженнями. Суди з однаковими повноваженнями в межах однієї союзної республіки становили ланка судової системи. Були такі принципи судоустрою та судочинства, як виборність деяких категорій судів, незалежність суддів від адміністрації, гласність і змагальність процесу, рівність сторін перед судом, право обвинуваченого на захист. Однак зазначені принципи були значною мірою декларативними.Скористатися ними могли, головним чином, представники заможних класів. Суд складався переважно з представників цих класів. Для кандидатів у мирові судді був встановлений майновий, національний, віковий та освітній ценз. У сільських місцевостях судді обиралися земськими зборами, тобто зборами поміщиків, в містах - міськими думами - зборами представників заможного класу (фабрикантів, купців, домовласників та ін.) Перший законодавчий акт Радянської влади про суд - декрет № 1 -, був прийнято 23 листопада 1917 року, тобто майже через місяць після перемоги Жовтневої революції. На місцях, особливо у віддалених районах, декретстав відомий значно пізніше. Але ще до його видання у Петрограді, Кронштадті, Москві, Смоленську, Саратові, Ярославській, Тверській, Новгородській губерніях, на Україні, в Сибіру та інших районах за почином місцевих Рад створювалися нові, пролетарські суди, які мають різні найменування: революційні народні суди, слідчі комісії (з функціями суду), суди громадської совісті та ін Знову організовані суди зазвичай обиралися на короткий термін Радами робітничих, солдатських і селянських депутатів. Повсюдно суди створювалися на засадах колегіальності: одна постійна суддя і декілька тимчасових суддів -засідателів.В окремих місцях були засновані тільки революційні трибунали,які розглядали всі кримінальні і цивільні справи. Іноді такі суди створювалися і в деяких волостях.Перші радянські суди вирішували справи, керуючись революційною совістю і революційною правосвідомістю. Вони виносили вироки, не обмежуючи себе законами повалених урядів. Обвинувачений міг доручати захист своїх інтересів довіреною особою, як в період попереднього розслідування, так і на суді.У РРФСР подальший розвиток загальної судової системи отримало законодавчу рекомендацію в декреті № 2 про суд від 7 березня 1918 року. Цей декрет був виданий у розвиток і доповнення першого декрету про суд. Для розгляду касаційних скарг на вироки і рішення окружних народних судів передбачалося з цього декрету заснувати обласні народні суди,обслуговують кілька окружних судів. Для досягнення однаковості касаційної практики намічалася організація Верховного судового контролю.Місцеві народні суди, виносячи вироки і судові рішення, посилалися на закони повалених урядів вкрай рідко. Такі посилання спостерігалися лише тоді, коли у складі суду були старі фахівці. У цих випадках вироки і рішення рясніли безліччю посилань на статті, узяті з царських законів. Вказівки в декреті № 2 про суд про те, що члени Верховного судового контролю можуть бути переобрані і відкликані Радами, що скасовувати рішення Верховного судового контролю може тільки законодавчий орган Радянської влади, внесені на додаток до початкового проекту декрету за пропозицією В.І. Леніна.Декретом № 3 про суд від 20 липня 1918 року було проведено розмежування підсудності справ між місцевими та окружними народними судами. На місцеві народні суди було покладено розгляд більшості справ про злочини.  Справи про посягання на людське життя, про згвалтування, розбій,бандитизм, підробка грошових знаків, хабарництві і спекуляції підлягал ирозгляду окружними народними судами. Місцевим народним судам було надано право розглядати цивільні справи ціною позову до 10000рублів, у кримінальних справах - призначати покарання до п'яти років позбавлення свободи.Декрет № 3 про суд встановлював, що касація не допускається у справах,за якими призначено грошове стягнення до 500 рублів або позбавлення волі до семи днів.

48.Утворення надзвичайних органів влади (1917-1920). У результаті державного перевороту 25 жовтня 1917 р. більшовики захопили владу і проголосили її встановлення на всій території Росії у формі рад. Для забезпечення своєї влади на місцях, в т. ч. в Україні, їм необхідно було створити і встановити свою систему управління, тому намагалися підпорядкувати собі ради селянських депутатів та забезпечити свою перевагу і контроль на селянських з’їздах.З метою встановлення своєї влади більшовики створювали надзвичайні органи управління – революційні комітети, діяльність яких забезпечувалася спеціально створюваними збройними загонами Червоної гвардії. Однак режим радянської влади та управління в українському селі був нетривалим. Він був повалений в лютому-березні 1918 р.Відновлення більшовицьких органів влади і управління відбувалося після нового захоплення України збройним шляхом у грудні 1918-січні 1919 рр. Органами влади були ради, комітети бідноти, революційні комітети. Ревкоми як надзвичайні органи влади, створені без згоди селянства, не зважали на його потреби і бажання. Формою ревкомівського управління були накази для виконання постанов центральних та місцевих органів влади. Ревкоми стосовно селянства не дотримувалися не лише законності, але й норм моралі. Вони були тоталітарними органими влади й управління.З грудня 1918 р. до серпня 1919 р. більшовики запроваджували в Україні комбіди, механічно перенісши їх з Росії, хоча їхня діяльність там себе не оправдала. Займались в основному реквізицією і розподілом продуктів та перерозподілом землі на користь колективних господарств.Їх робота вносила розкол в українське село, що викликали збройний протест селянства.Законом ВУЦВК від 9 травня 1920 р. були запроваджені комітети незаможних селян, широка мережа яких була створена в Україні. Будучи органами сприяння більшовицькій владі та управлінню, вони збирали продрозкладку, розкуркулювали багатші господарства, вносили розкол у селянське середовище, чим забезпечували запровадженню більшовицького режиму влади.Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контреволюцією, спекуляцією і саботажем (ВЧК), пізніше Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою, орган державної безпеки, наділений надзвичайними повноваженнями для ліквідації контрреволюції в роки встановлення радянської влади та Громадянської війни.Принципи діяльності ВЧК як карального органу диктатури партії більшовиків розробив і теоретично обгрунтував В. І. Ленін, який відводив їй виняткове місце в радянському державному апараті. Методи боротьби «караючий меч революції» були дуже різноманітні: терор, заручництва, провокації, конфіскації майна, ув'язнення в концтабори, впровадження агентів в антирадянські організації, іноземні місії та установи, а сфера діяльності - надзвичайно широка: від придушення антибільшовицьких збройних повстань, розкриття змов іноземних розвідок до забезпечення роботи транспорту, боротьби з безпритульністю та епідеміями тифу. Рупором ВЧК стали власні друковані видання: «Тижневик ВЧК», «Червоний меч», «Червоний терор» та ін . Незмінним керівником ВЧК залишався відомий член партії більшовиків Ф. Е. Дзержинський. Масовий терор і свавілля, що супроводжував діяльність ВЧК, викликав спалахи антирадянських виступів, відкрите невдоволення широких верств населення, навіть тієї частини російської інтелігенції, яка лояльно ставилася до радянської влади. Методи «надзвичайлівки» у становленні правопорядку стали основою радянського державного ладу, а самі ці надзвичайні органи були поставлені над законом, що створило сприятливе середовище для масових репресій 1930-х рр.., Які своїм корінням йдуть в практику «червоного терору» часів громадянської війни. Влада ЧК ставала всеосяжною, проникаючи в усі пори радянського суспільства. Недарма Лацис писав: «немає такої області, куди не повинна втручатися ЧК». Після закінчення громадянської війни, у лютому 1922 ВЧК була скасована і на її місці створено Державне політичне управління (ГПУ) у складі НКВС РРФСР.

49.Положення про всеукраїнські та місцеві надзвичайні комісії 1919 : причини та наслідки їх запровадження в УРСР. Всеукраїнська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією В Україні за прикладом РСФРР був створений спеціальний орган боротьби перш за все з політичними противниками — надзвичайні комісії для боротьби з контрреволюцією, саботажем та злочинами за посадою на підставі декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 3 грудня 1918 р. "Про організацію Всеукраїнської Надзвичайної Комісії". Надзвичайні комісії виявилися жорстокими, каральними, репресивними структурами більшовицької радянської влади. ЗО травня 1919 р. ВУЦВК затвердив Положення про Всеукраїнську та місцеві надзвичайні комісії. ВУНК відповідно до цього Положення була відділом наркомату внутрішніх справ. У процесі формування центрального апарату у складі ВУНК було створено юридичний відділ, який здійснював розслідування та підготовлював справи до передачі в ревтрибунал. У березні 1919 р, був утворений відділ іноземного контролю для боротьби з діяльністю агентів іноземних держав. Одним із найважливіших вважався оперативний відділ ВУНК. До його завдань входило попередження, припинення та розкриття злочинів перш за все політичних противників. Положення від ЗО травня 1919 р. регулювало також організацію місцевих органів НК, які створювалися при губернських та повітових виконкомах Рад. Голова та члени місцевої НК обиралися і відкликалися виконкомом; голова місцевої НК затверджувався ВУНК. Центральні органи НК мали право надсилати своїх представників до нижчих органів НК з правом вирішального голосу. При комплектуванні місцевих НК радянська влада зазнавала гострої нестачі кадрів, і до цих органів нерідко потрапляли сумнівні у моральному відношенні люди, кримінальні елементи. Внаслідок кадрових труднощів довелося ліквідувати багато повітових НК. Навіть Ленін відмічав засміченість кадрів в органах ВУНК. Напри­кінці грудня 1919 р. при Всеукрревкомі було створено Управління надзвичайних комісій та особливих відділів республіки, перетворене 17 березня 1920 р. у Центральне управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою (Цупнадком). У процесі його організації було враховано досвід 1919 р. і проведено велику централізацію. За всю роботу НК відповідав начальник Цупнадкому, який підпорядковувався Раднаркому УСРР. Структура центрального апарату НК в основному була тією ж самою, що і у 1919 р. Було створено новий відділ Цупнадкому для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті. Місцевий апарат НК в Україні з 1920 р. складався з губернських відділів та районних транспортних НК. ВУНК були підпорядковані корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призначення (ЧОП). Будівництво НК здійснювалося під безпосереднім керівництвом більшовицької партії. Це було вирішальною умовою роботи органів НК, гарантією виконання ними завдань утвердження пролетарської диктатури. ЦК РКП(б) неодноразово зазначав, що "НК створені, існують та працюють лише як прямі органи партії". У ВУНК у ті чи інші періоди працювали направлені ЦК партії більшовики Дзержинський, Лацис, Манцев. Взагалі діяльність Всеукраїнської НК значною мірою спрямовували керівні органи Всеросійської НК. Важливе значення для організації діяльності НК мало "Звернення ЦК РКП(б) до комуністів-робітників всіх надзвичайних комісій" від 8 лютого 1919 p., де підтверджувалась думка про партійність органів НК. Звернення ЦК РКП(б) було покладено в основу діяльності ВУНК, яка постійно зміцнювала організаційні зв'язки з партійними органами. Йшов процес перетворення НК в своєрідну партійну структуру. Апарат НК до кінця 1920 р. уже налічував у своєму складі майже 40% комуністів — на той час це досить велика цифра. У діяльності НК мали місце грубі порушення законності. Здійснюючи не тільки оперативну роботу, слідство, а й позасудові репресії, органи НК нерідко проводили жорстку лінію на ліквідацію ідеологічних противників. Здійснювався "червоний терор". ВУНК проводила арешти та інтернування деяких категорій населення за класовою ознакою. Існував також інститут заложників. Радянська міліція створюється наприкінці 1917 p. Тоді ще домінувала більшовицька ідея про загальний міліцейський обов'язок для трудящих. На підставі виданого наприкінці 1918 p. декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України "Про організацію влади на місцях" при військово-революційних комітетах створювалися відділи народної міліції. 5 лютого 1919 p. Тимчасовий робітничо-селянський уряд прийняв декрет про будівництво радянської міліції у республіканському масштабі. Здійснювався перехід до штатної державної міліції. Під керівництвом НКВС впроваджувалася однотипність в структуру та форми діяльності міліції, яка ставала органом місцевих Рад. Поступово складалися спеціалізовані структури міліції: карний розшук, загальна, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова та морська служби міліції. Органи загальної міліції спостерігали за станом революційного порядку в містах та селах, вживали заходів попередження та припинення порушень цього порядку, стежили за дотриманням декретів і постанов радянської влади, сприяли іншим державним органам у здійсненні покладених на них завдань, вживали заходів до своєчасного сповіщення населення про розпорядження Рад. На міліцію покладався обов'язок у випадках вчинення злочинів проводити невідкладні слідчі дії та вживати заходів до затримання злочинця. Міліція сприяла судовим установам у виконанні вироку. Організація та діяльність загальної міліції регламентувалася Інструкцією про організацію робітнича-селянської міліції, розробленою НКВС УСРР у середині 1919 р. У міліції могли служити громадяни, які користувалися виборчим правом і яким уже виповнився 21 рік. Посади керівного складу могли займати особи з відповідною "політичною" підготовкою, віддані справі пролетарської диктатури. На початку 1919 p. органи карного розшуку ще не були підпорядковані загальній міліції. У середині квітня 1919 р. Раднарком України видав декрет, згідно з яким усі органи розшуку та судово-кримінальної міліції було повністю підпорядковано НКВС та його місцевим установам. Відповідно до постанови Раднаркому УСРР від 18 червня 1919 р. "Про організацію залізничної міліції" до відання залізничної міліції відносилися: боротьба із злочинами на транспорті, охорона разом з армійськими частинами залізничних споруд, охорона порядку на станціях, нагляд за очищенням шляхів. Залізнична міліція будувалася з урахуванням структури управління залізницями. За аналогічними принципами будувалася також річкова та морська міліція. На спеціальну промислову міліцію покладалася охорона заводів, фабрик та інших промислових об'єктів.