50. Утворення радянської міліції.

Робітничо-селянська міліції (РКМ) була створена відразу після Жовтневої революції 10 листопада (28 жовтня за старим стилем) 1917 року для охорони революційного громадського порядку. До міліції приймалися громадяни, що досягли 21 року, що визнавали Радянську владу, грамотні і що мали виборче право. Кожен хто йшов до міліції давав підписку служити не менше 6 місяців. При багатьох міських та повітових виконкомах створювалися добровільні організації сприяння радянської міліції ("Добровільні загони міліції", "Дружинники громадського порядку" та ін.) Введення єдиної форми одягу для працівників міліції підвищувало її авторитет в очах трудящих. У роки Громадянської війни та інтервенції співробітники міліції активно брали участь у бойових діях і на фронтах. У 1919 році в Червону армію було направлено понад 8 тисяч міліціонерів. У 1920 році в боях проти військ Врангеля і білополяків брала участь вся міліція прифронтової смуги: більше 3 тис. працівників залізничної міліції було спрямовано на Західний фронт. "Положення про робітничо-селянську міліцію" від 10 червня 1920 встановило, що основними ланками апарату РКМ є міська і повітова (загальна), промислова, залізнична, водна (річкова і морська) і розшукова міліція. Положення визначало РКМ як озброєний виконавчий орган, який має значення збройних частин особливого призначення.

51. Становлення радянського права в Україні (1917 – 1920 рр.)

Головною особливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що вона складалася, як однорідна з системою права в більшовицькій Росії. Цей процес можна назвати рецепцією права — прямим запозиченням норм однієї держави для пристосування їх до умов іншої країни. З прийняттям Конституції (1919 р.) створювалася юридична база для наступної законотворчості. В соціальній сфері проголошувалася нова система суспільних відносин, були задекларовані нові принципи і соціальні цінності. Так, основою радянського цивільного законодавства стала соціалістична власність, яка виникла в результаті експропріації поміщиків і капіталістів, націоналізації землі, заводів, фабрик, транспорту. Законом “ Про соціалізацію землі ” була оформлена примусова конфіскація хліба, хоча фактично примусова конфіскація хліба у селян України розпочалася ще в січні 1918 року. Декретом Всеросійського центрального виконавчого комітету “ Про продуктову диктатуру ” від 9 травня 1918 року запроваджувалася політика військового комунізму. У відповідності до неї заборонялася торгівля хлібом та хлібними продуктами, на які вводився розподіл, хлібопекарні реквізовувалися.

Основою радянського земельного законодавства був декрет “ Про землю ”, чинність якого було розповсюджено на всю територію України, постанова РНК РСФРР “ Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів ” від 5 листопада 1917 року, закон України “ Про соціалізацію землі ”, прийнятий на третьому Всеросійському з’їзді Рад. Ці нормативні акти фактично встановлювали порядок націоналізації землі і передання права розпорядження землею до місцевих Рад та підпорядкованим їм волосним земельним комітетам. Основи сімейно-шлюбного законодавства в радянській Україні були закладені декретами Раднаркому України від 20 лютого 1919 року. Вони, в свою чергу, базувалися на декретах Раднаркому РРФСР. В декретах “ Про організацію відділів запису актів громадянського стану ” та “ Про розлучення ”, “ Про громадянський шлюб та про введення книг актів громадянського стану ” підкреслювалася законність тільки громадянських шлюбів. У трудовому законодавстві також відбувалися зміни. Так, поширювалася на Україну дія прийнятого 10 грудня 1918 року РСФРР Кодексу законів про працю. В цьому документі вміщувалися норми, що закріплювали загальний обов’язок працювати та право на працю, регулювалися питання оплати праці, дисципліни праці, право на відпочинок та матеріальне забезпечення. Для залучення до праці широко використовувалася трудова повинність, трудова мобілізація .В розвитку кримінального законодавства каральна політика радянської держави базувалася на програмі партії більшовиків (1919 р.). При цьому, при визначенні міри покарання слід було брати до уваги характер дії, особу звинувачуваного, його соціальне походження та становище. Фактично кримінальне законодавство передбачало покарання не лише за закінчене діяння, але й за задум та недонесення. Становлення судової системи. В “ Тимчасовому положенні про народні суди і революційні трибунали УРСР” від 20 лютого 1919 року, “ Положенні Ради Народних Комісарів про народний суд ” від 26 жовтня 1920 року, інструкції НКЮ УРСР “ Про судочинство ” від 3 червня 1919 року та різних циркулярах НКЮ УРСР закріплювалися головні принципи діяльності судів, принципи кримінального процесу. Характерно, що вони були єдині як для народних судів, так і для революційних трибуналів. Так, у циркулярах, виданих 29 лютого 1920 року Народним комісаріатом юстиції УРСР, попереднє розслідування .

52. НЕП в УСРР: причини її запровадження та наслідки. На початку 1921 року кризова ситуація досягла вибухонебезпечної межі. Повстання матросів і робітників Кронштадта, селянські заворушення в південних губерніях України змусили уряд відмовитися від продрозкладки. Юридичною підвалиною реформи став "Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком", схвалений ЦК РКП(б) 18 лютого 1921 року. Цей документ було розіслано в партійні комітети губерній і національних окраїн. У ньому пропонувалося завчасно до початку посівної кампанії визначити загальну суму податку, з тим, щоб селяни знали скільки хліба вимагатиме від них держава. Після сплати податку їм надавалося право вільного розпорядження лишками сільгосппродукції, в тому числі реалізувати хліб "у місцевому господарському обороті", що означало не що інше як відновлення вільної торгівлі, ринкових відносин. X з'їзд РКП(б) у березні 1921 року прийняв рішення про надання можливості селянам використовувати залишки продукції в місцевому товарному обігу. Виходячи з рішень X з'їзду надзвичайна сесія ВУЦВК 27 березня1921 року прийняла постанову "Про заміну продовольчої розкладки натуральним податком". Згодом РНК УСРР видала декрет про форми і розмір податку, який був значно меншим у порівнянні з продрозкладкою. Вперше словосполучення "нова економічна політика" зустрічається у резолюції травневого (1921 р.) пленуму ЦК РКП(б). Вона передбачала правильний грошовий обіг, створення мережі організацій і підприємств державної торгівлі, насамперед, оптової, регулювання приватної торгівлі за допомогою банків, кредитних установ і податкової політики.9 серпня 1921 року В. Ленін підписав "Наказ Ради Народних Комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики'. Згідно з ним у державній власності залишалися тільки великі підприємства. На інших заводах і фабриках допускалося приватне господарювання, але через оренду. На середину 1923 року в Україні було здано в оренду біля половини всіх підприємств. Середні й великі підприємства об'єднувалися за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознаками. Такі об'єднання були названі трестами. їх складові частини втрачали виробничу, комерційну, а інколи і юридичну самостійність, оскільки не мали статуту юридичних осіб. Майже одночасно з трестами утворювалися синдикати, організації, які займалися торгівельними операціями, збутом продукції. За темпами відбудови велика промисловість відставала від дрібної. Після проведення у жовтні1922 року грошової реформи з'явилися кошти, які були спрямовані на електрифікацію і розвиток машинобудування. У1925— 1926 роках було перевищено довоєнний рівень промислового виробництва. Менш вражаючих результатів досягла нова економічна політика у сільському господарстві. У 1923 році було завершено перерозподіл землі. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в півтора рази. У травні 1923 року всі податки з селянського двору були зведені до єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі. На гроші, одержані за цим податком, держава купувала зерно на ринку. Але більша частина незаможників звільнялася від сплати податку й уже в 1925 році податок не сплачувала п'ята частина селянських дворів, тобто фактично всі незаможники. Натомість заможні, фермерські господарства пере-оподатковувалися і головний тягар податків ліг на них. Це негативно відбилося на нарощенні виробництва сільськогосподарської продукції цими господарствами. Вони просто не були зацікавлені в цьому. Село вже не могло забезпечувати всі потреби держави у зерні. Радянська влада не була зацікавлена в розвитку одноособових, фермерських господарств, її програмною метою було створення радгоспів і колгоспів. В основі пере-оподаткування лежали не економічні, а політичні розрахунки. Звільняючи від податків незаможників, більшовицька партія готувала собі соціальну опору для майбутніх глобальних перетворень на селі. У травні 1923 року в газеті "Правда" з'явилася стаття В. Леніна "Про кооперацію". В ній Ленін переглянув свій погляд на кооперацію, яку раніше він вважав характерною тільки для капіталістичного ладу. В статті був сформульований фундаментальний висновок; лад цивілізованих кооператорів при суспільній власності на засоби виробництва — це є соціалістичний лад. А це означало одне: замість того, щоб колективізувати селян-власників необхідно було створювати умови для кооперативного руху. Кооперативи не потребували відчуження власності і селяни з охотою йшли до них. Особливо швидко розвивалися сільськогосподарські види кооперації—тваринницькі, цукробурякові, машинно-тракторні тощо. На початок 1928 року у сільськогосподарську кооперацію було залучено більше половини селянських господарств України. Отже, вирішувалася проблема з селянином-власником. Але керівництво більшовицької партії проігнорувало останні поради вождя.У партії отримали перемогу сили, які стояли за збереження її диктатури в політичному і економічному житті. Після проголошення курсу на індустріалізацію посилюється тиск на непманів. Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 року. З ліквідацією непу створювалася жорстка командно-адміністративна система керівництва народним господарством.

53. Судова реформа 1922 р. в УСРР Нова економічна політика вимагала перебудови судової системи. Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВ К від 16 грудня 1922 року, яка затвердила "Положення про судоустрій УСРР". Цей документ був майже точною копією "Положення про судоустрій РСФРР" від 31 жовтня 1922 року. Згідно з Положенням в Україні створювалась єдина система судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР. Тимчасово дозволялася діяльність воєнних трибуналів, — у справах про злочини проти Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів — про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів — у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій — у земельних справах; арбітражних комісій — у справах про спори міждержавними організаціями відносно майнових прав. Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного народного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів. У 1924 році приймаються загальносоюзні "Основи судоустрою Союзу PCP і союзних республік". У зв'язку з переходом на триступеневу систему управління IX Всеукраїнський з'їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове "Положення про судоустрій Української СРР", за яким судова система набула такого вигляду: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР. Положення регламентувало організацію і діяльність не тільки судових органів, але й прокуратури, слідчих, колегії захисників, нотаріату тощо.

54. Утворення радянської прокуратури в УСРР. Державна прокуратура УСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР, "Положення про прокурорський нагляд" було прийняте ВУЦВК 28 червня 1922 року. Воно передбачало створення державної прокуратури УСРР як відділу в складі наркомату республіки. Згідно з "Положенням про судоустрій Української СРР" державна прокуратура УСРР залишалась у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції був одночасно і генеральним прокурором республіки. Він здійснював загальне керівництво відділом прокуратури Наркомюсту УСРР. Місцевими органами прокуратури були прокуратури округів, які безпосередньо підпорядковувалися генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 року визначало права і обов'язки прокуратури УСРР в цілому і кожного її органу окремо.

У зв'язку з тим, що до "Положення про судоустрій Української СРР" 1925 року протягом 1925— 1929 років були внесені численні зміни, виникла необхідність прийняття нового Положення. Воно було затверджене ВУЦВК і РНКУСРР 11 вересня 1929 року. Положення зберегло діючу судову систему — народний суд, окружний суд, Верховний суд УСРР.