1.Державне право зарубіжних країн як наука та навчальна дисципліна.

ДПЗК як наука-це система знань,наукових концепцій, теорій та ідей про основи правового стану особи і про основи юридичної організації держави.

Наука конституційного (державного) права зарубіжних країн має своїм предметом вивчення процесу формування, еволюції та реального функціонування інститутів і норм конституційного права.

ДПЗК як навчальна дисципліна- це дисципліна яка складається з двох частин :

-Загальна, яка включає в себе вивчення основних інститутів державного ( конституційного) права.

-Особлива, яка передбачає комплексне застосування знань, отриманих при вивченні загальної частини для вивчення основ державного ( конституційного) права США, Франції, Сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії, ФРН,Японії.

2.Система державного права в зарубіжних країнах.

Правова наука в рамках системи права традиційно виділяє такі елементи :

-галузі права, які в свою чергу поділяються на інститути, що складаються з норм права.

Основними елементами системи державного( конституційного) права є норми та інститути та принципи. Важливим елементом структури конституційного права є його інститути. Конституційно-правовий інститут – це сукупність юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов’язаних відносин. Конституційно-правові інститути поділяються на три види: загальні – це складні нормативні формування комплексного змісту (інститут начал організації і діяльності державного механізму, інститут територіальної організації держави, інститут конституційного статусу особи); головні – входять до складу загальних; початкові – включають кілька правових норм. Суттєвим елементом системи конституційного права є його норми. Конституційно-правова норма – це правило поведінки учасників державно-політичних відносин владарювання, яке встановлене державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов – примусом. За функціями конституційно-правові норми поділяються на установчі (конкретні правила поведінки), регулятивні (регулюють державно-правові відносини владарювання), охоронні (пов’язані із встановленням юридичних заборон). Основні принципи державного права становлять, так би мовити, каркас системи державного права і надають їй єдиної спрямованості. У державному праві можна виявити, по-перше, загальні принципи, які декларуються конституціями: 1) народний суверенітет;2) народне представництво,3) поділ влади; 4) рівноправність; 5) невідчужувані, "природні" права людини.

Ці принципи, по-перше, не формулюють конкретних прав і обов'язків і не завжди забезпечені правовими санкціями, однак мають вирішальне значення для багатьох державно-правових норм. По-друге, ці принципи мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: 1) незалежність депутатів від виборців; 2) судовий захист конституційних прав; 3) невідповідальність глави держави у монархічних країнах та ін.

3.Норми та інститути державного права в зарубіжних країнах. Інститут державного права є сукупністю однорідних норм, що регулюють певний вид суспільних відносин.

Інститути державного права можна поділити на 2 групи :

-Основні положення прав особистості(інститут правового стану особистості,І прав і свобод особистості, І міжнародних стандартів прав і свобод особистості , І обов’язків особи, І гарантій прав і свобод особистості)

-основи правового положення держави ( І форми держави,І політичного устрою держави, І виборів, І референдумів, І законодавчої влади, І виконавчої влади, І глави держави, І місцевого самоврядування)

Державно-правові норми – це загальнообов'язкові правила поведінки, установлені або санкціоновані державою для охорони та регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права й обов'язки та забезпечуються примусовою силою держави.

В ДПЗК норми поділяються на такі види:

-норми- цілі або норми-програми

-норми- принципи

- норми-правила які складаються з гіпотези, санкції і диспозиції.

Також норми права можна поділити на :

• за дією в часі – норми постійні, тимчасові та виняткові. Більшість норм – постійні; у них невизначений термін дії.

• за функціональною спрямованістю- регулятивні та охоронні

• за способом впливу на суб'єкти права – норми-уповноваження, зобов'язувальні , заборонні

• за характером регульованих суспільних відносин – матеріальні та процесуальні.