3.2. Чинники, що впливають на склад і поживність кормів

Корми, які використовують у годівлі сільськогосподарських тва­рин, відрізняються як за хімічним складом, так і за поживністю. Причому мінливість у складі й поживності того самого виду корму спостерігається навіть в умовах одного господарства й залежить від ґрунтово-кліматичних умов, агротехніки, способу збирання, умов зберігання, технології підготовки до згодовування тощо.

На хімічний склад рослин впливають природно-кліматичні чин­ники — світловий і температурний режими, кількість опадів, воло­гість повітря, тривалість сонячної інсоляції. Так, рослини, вирощені в різних кліматичних зонах, відрізняються за наявністю протейну. Зазвичай його вміст підвищується у рослинах під час переміщення їх із півночі на південь, із заходу на схід. На південних схилах кіль­кість протеїну і каротину в того самого виду рослин більша, ніж на північних. Нижчий рівень протеїну і сухої речовини буде у разі зниження температури і зростання кількості опадів порівняно з те­плішою й сухішою погодою.

Урожайність і хімічний склад рослин тісно пов'язані з родючістю ґрунтів. У деяких регіонах склад ґрунтів відрізняється за надлиш­ком або нестачею окремих хімічних елементів (йод, кобальт, мідь та ін.), що зумовлює певні зміни і в складі рослин. Так, корми, виро­щені на заболочених ґрунтах, бідні на кобальт і часто спричинюють захворювання тварин на акобальтоз.

Із метою послаблення негативного впливу, пов'язаного з неста­чею деяких елементів у грунтах, і для правильного внесення міне­ральних добрив у господарствах складають ґрунтові карти, які да­ють можливість певною мірою регулювати забезпеченість нормаль­ного живлення рослин. Значно змінюється хімічний склад кормових культур під впливом добрив (табл. 3.4).

Особливо впливають на врожайність і вміст протеїну в рослинах азотні добрива. При цьому злакові реагують більше, ніж бобові. Слід зазначити, що внесення азотних добрив сприяє накопиченню в

кормових рослинах нітратів, а вміст у сухій речовині раціону понад 0,5 % нітратів може спричинити отруєння жуйних. У рубці, особливо за нестачі цукрів у раціоні, відновлення нітратів до аміаку припи­няється на стадії нітритів. Нітрити токсичні для організму і спри­чинюють у тварин аноксію (кисневе голодування).

3.4. Вміст органічних речовин у зерні кукурудзи залежно від внесених добрив, %

Добриво	Протеїн	Жир	Крохмаль
Контроль	9,9	4,0	72,4
Фосфор — 40 кг/га	10,6	5,3	66,9
Фосфор/азот — 40/50 кг/га	11,9	7,4	67,3
Гній — 20 т/га	10,3	6,7	63,7

Склад і поживність кормових рослин залежать від фази вегетації під час заготівлі їх. В ранні фази вегетації у сухій речовині вищий уміст протеїну, безазотистих екстрактивних речовин і нижчий — клітковини. В пізніші фази у рослин збільшується кількість клітко­вини, корм гірше поїдається і перетравлюється (табл. 3.5).

3.5. Вміст і перетравність поживних речовин у конюшино-зляковій суміші, %

Фаза вегетації	Протеїн		Клітковина
	вміст	коефіцієнт перетравності	вміст	коефіцієнт перетравності
Бутонізація Кінець цвітіння	15,0 9,0	65 48	27,0 36.0	64 56

Проте поживність не всіх кормових рослин знижується з пізні­шими фазами вегетації під час заготівлі. Так, у кукурудзи при зби­ранні на силос найбільше поживних речовин накопичується у фазі воскової і технічної стиглості зерна. При цьому перетравність їх майже не змінюється (табл. 3.6).

3.6. Зміна поживності рослин кукурудзи впродовж вегетації

Фаза вегетації	Вміст в 1 кг корму
	кормових одиниць	перетравного протеїну, г
Початок утворення зерна Молочна стиглість Молочно-воскова стиглість Воскова стиглість	0,18 0,22 0,30 0,32	13,6 13,0 13,0 14,0

Накопичують поживні речовини до фази воскової стиглості без істотної зміни перетравності горох, люпин, кормові боби та ін. Кор­мові коренеплоди і зерно найбагатші на поживні речовини у фазі повної стиглості. Тому збирати ті чи інші культури для заготівлі кормів слід у такі фази їхнього розвитку, коли з одиниці площі можна одержати максимум кормових одиниць та перетравного протеїну.

Хімічний склад і поживність кормів значною мірою залежать від сорту рослин. Так, уміст протеїну у кременистих сортів кукурудзи коливається в межах 7,7 — 14,7%, зубоподібних — 8,0 — 13,5, крох­малистих — 6,9 — 12,2 %.

Суттєво впливає на поживність кормів спосіб заготівлі. Напри­клад, при висупгуванні трави на сіно в польових умовах втрати по­живних речовин становлять 30 — 40 %, а за дощової погоди — 50 %, під час досушування сіна за допомогою активного вентилювання вони зменшуються до 20 — 25%. Знижуються поживність та якість силосу за тривалого завантаження у силососховище, трамбування тощо.

Крім того, склад і поживність кормів залежать від строків та спо­собів сівби, густоти травостою, догляду за кормовими культурами в період їхнього росту, способів консервування, умов зберігання і під­готовки кормів до згодовування. Забруднення їх пестицидами під час догляду за рослинами (деякі накопичуються в рослинах), ура­ження останніх фітофторою, сажкою, іржею, плісенню внаслідок зберігання кормів у незадовільних умовах знижують їхню поживну цінність і можуть спричинювати токсикоз у тварин.

Таким чином, даними про поживність кормів, наведеними у від­повідних довідниках, слід користуватися як орієнтовними, а для організації повноцінної годівлі тварин у господарстві потрібно сис­тематично визначати фактичну поживність заготовлених кормів.

3.3. Нормування годівлі

сільськогосподарських тварин

Організація годівлі передбачає використання норм, розроблених науковими установами для різних видів і вікових груп тварин. Нор­ма годівлі — це потреба організму в енергії, поживних і біологічно активних речовинах, зумовлена живою масою, продуктивністю, фі­зіологічним станом, господарським використанням та особливостя­ми утримання.

Загальну потребу тварин в енергії і поживних речовинах теоре­тично прийнято розподіляти на такі частини, зокрема на пов'язану з:

1) підтриманням життєдіяльності організму в спокійному і не­продуктивному стані (підтримувальна потреба);

2. основною продуктивністю — ростом молодняку, приростом живої маси при відгодівлі, утворенням молока у лактуючих тва­рин, яєць у птиці під час яйцекладки (потреба на продукцію);

3. супутньою продуктивністю або з специфічним станом тварин, наприклад із продовженням росту молодої лактуючої корови, з но­вою вагітністю і розвитком плода у лактуючих тварин тощо (супутня потреба).

Норми, що застосовуються нині у нас в практиці тваринництва, розраховані на сумарну потребу тварин для підтримання життє­вих функції організму, ріст і розвиток молодняку, основну продук­цію чи репродуктивні функції й не враховують для деяких груп тварин потреби на супутню продуктивність, яку необхідно додат­ково брати до уваги при визначенні загальної норми, наприклад на ріст молодих дійних корів, роздій новотільних тощо. Нині для визначення норми годівлі використовують деталізовані норми, за якими рекомендується враховувати від 20 до 40 показників по­живності раціону. Відповідно до встановленої норми годівлі скла­дають раціони.

Раціон — це набір і кількість кормів, які споживає тварина за певний проміжок часу (доба, місяць, сезон, рік). Якщо раціон по­вністю і всебічно задовольняє потребу організму в необхідних пожи­вних речовинах, то він називається збалансованим,. Раціон склада­ють із доброякісних кормів, що відповідають природі живлення тва­рин. До нього мають входити різноманітні корми, які при поєднанні сприятливо впливають на процеси травлення, відповідають струк­турі кормовиробництва у господарстві і по можливості є дешевими. В раціоні має бути і певне співвідношення між: окремими кормами.

У практиці годівлі сільськогосподарських тварин можливі різні співвідношення кормів у раціонах залежно від типу годівлі, що склався в господарстві.

Під типом годівлі розуміють умовну назву раціону, яка зале­жить від умісту в ньому окремого корму або групи кормів за енерге­тичною поживністю чи сухою речовиною. Визначають тип годівлі за структурою раціону.

Структура раціону — це співвідношення окремих груп кормів у ньому за вмістом енергії, виражене у відсотках до загальної його поживності.

Типи годівлі великої рогатої худоби прийнято характеризувати за вмістом концкормів або співвідношенням за поживністю між су­хими і соковитими кормами (табл. 3.7, 3.8).

3.7. Типи годівлі великої рогатої худоби залежно від кількості концкормів у раціоні

Тип годівлі	Кількість концкормів у структурі раціону, %	Кількість концкормів на 1 кг молока, г
Концентр атний	40 і більше	370 і більше
Напівконцентр атний	39-25	360 - 230
Малоконцентратний	24-10	220-110
Об'емистий	9 і менше	100 і менше

3.8. Типи годівлі великої рогатої худоби залежно від кількості сухої речовини в раціоні, %

Тип годівлі	Співвідношення: сухої речовини у кормах
	сухих	соковитих
Сухий Малосоковитий Напівсоковитий Соковитий	100 - 90 89-75 74-50 Менше ніж 50	0-10 11-25 26-50 Більше ніж 50

На основі цих типів виділяють 16 проміжних, наприклад кон­центратний сухий, концентратний напівсоковитий, або залежно від виду переважаючого соковитого корму — силосний, коренеплідний тощо.

Типи годівлі свиней характеризують за вмістом концкормів у ра­ціоні відповідно до віку тварин (табл. 3.9).

3.9. Типи годівлі свиней за співвідношенням груп кормів у раціоні, %

Тип годівлі	Дорослі свині, молодняк старше від 6-місячного віку		Молодняк 2,5 — 6-місячного віку
	концкорми	об'емисті	концкорми	об'емисті
Концентр атний Напівконцентратний Об'емистий	75 і більше 65-50 До 40	До 25 35-50 60 і більше	80 і більше 75-60 35-40	20 і менше 25-40 45-60

Поживність кормів для птиці виражають в обмінній енергії, а тип (спосіб) годівлі — за співвідношенням сухих і вологих кормів у раціоні. Бувають такі типи годівлі: сухий, комбінований та вологий. Сухий тип годівлі, коли всі корми в раціоні згодовують у сухому ви­гляді. Комбінований, коли частину кормів дають у сухому вигляді, а частину — вологими мішанками з додаванням соковитих кормів. Вологий — усі корми згодовують у вигляді вологих мішанок.

За сучасних умов у тваринництві застосовують не індивідуальну годівлю, а групову. При цьому формують більш-менш однорідні групи тварин, визначають норму і складають раціон з розрахунку на середню голову. За структурою раціону добирають певні групи

кормів із таким розрахунком, щоб забезпечити потребу в енергії й основних поживних речовинах — протеїні, жирі, амінокислотах, ву­глеводах (цукор і клітковина). У разі нестачі мінеральних речовин та вітамінів їх доповнюють додатковою годівлею.

В іншому варіанті потребу тварин в енергії та поживних речови­нах виражають через їхню концентрацію у сухій речовині й згодо­вують кормосуміш досхочу або лімітують певну її кількість залежно від продуктивності. Цей принцип практикують під час розробки пов-нораціонних комбікормів для птиці та свиней.

У деяких господарствах залежно від продуктивності застосовують різний рівень годівлі, під яким розуміють ступінь забезпечення тварин енергією і поживними речовинами. Визначають його за вмі­стом енергії в раціоні на одиницю живої маси за співвідношенням між загальною кількістю енергії в раціоні та енергією для підтри­мання життєдіяльності організму. Рівень годівлі за окремими по­живними речовинами встановлюють за їхньою концентрацією у су­хій речовині або кількістю на 1 к. од. Від рівня годівлі залежать продуктивні якості тварин, витрати та оплата корму.

Витрата корму — це кількість тваринницької продукції, отри­маної на одиницю спожитого корму.

й Наприклад, за річної витрати на одну корову 4200 к. од. і надою 3500 кг ви трата корму на 1 кг молока становить 1,20 к. од., а його оплата — 0,83 кг молока на 1 к. од.

Контрольні запитання та завдання

1. Що розуміють під класифікацією кормів? 2. На які групи поділяють корми за походженням? %± За якими ознаками корми поділяють на концентровані і об'емисті? 4^ Які корми відносять до грубих? 5і Основні корми тваринного похо­дження. .6. Способи використання зелених кормів. 7. У яку фазу доцільно ско­шувати злакові і бобові трави на сіно? 8^ Технологія заготівлі розсипного і пре­сованого сіна. 9^ Технологія заготівлі силосу й сінажу. 10. Які культури нале­жать до корене- і бульбоплодів? 11. На які групи поділяють зернові корми? 12. Способи підготовки зернових кормів до згодовування. 13. Які кормові засоби відносять до залишків промислового виробництва? 14. Які сполуки використо­вують як кальцієво-фосфорні мінеральні добавки? 15. Вітамінні кормові добав­ки. 16. Що розуміють під терміном «премікс»? Використання преміксів. 17. Які чинники впливають на склад і поживність кормів? 18. Типи годівлі великої ро­гатої худоби, свиней і птиці. 19. Що розуміють під витратою і оплатою корму. 20. Річна витрата кормів на корову становить 54 ц к. од., а надій молока — 6000 кг. Які витрата і оплата корму на виробництво 1 ц молока?

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА

4.1. Значення великої рогатої худоби та її біологічні особливості

Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Частка його то­варної продукції в загальній вартості продукції тваринництва ста­новить понад 63 %. Від великої рогатої худоби одержують цінні й незамінні продукти харчування — молоко та яловичину.

Молоко містить усі необхідні поживні речовини і в найсприятли­вішому співвідношенні. З нього виготовляють різні продукти харчу­вання — вершкове масло, сири, кисле молоко, ряжанку, кефір тощо. Яловичина і телятина відзначаються високими смаковими якостя­ми і користуються підвищеним попитом у населення. У раціоні лю­дини на ці продукти має припадати 50 % загальної потреби в тва­ринному білку. За рахунок молочного скотарства у нашій країні ви­робляють 99 % молока і 64 % м'яса.

Від скотарства отримують цінну пгкіряну сировину, а також по­бічні продукти забою (кров, киппси, кістки, роги, волос та ін.). Вели­ку рогату худобу використовують і як тяглову силу. Крім того, вона дає цінне органічне добриво, яке має велике значення для підви­щення родючості грунтів. Від однієї корови за рік можна отримати 10 — 12 т гною.

Внаслідок біологічних особливостей велика рогата худоба здатна споживати і добре засвоювати дешеві рослинні корми, що містять багато клітковини. Наявність у неї чотирикамерного шлунка дає можливість їй перетравлювати клітковину на 55 — 65 %, тоді як у свиней і коней цей показник становить 18 — ЗО %.

Мікрофлора в рубці великої рогатої худоби дає їй змогу викорис­товувати азотисті сполуки небілкової природи. До 25 % протешу в раціонах худоби можна замінювати синтетичними азотистими спо­луками, такими як сечовина, амонійні солі та ін. Бактерії рубця ви­користовують азот зазначених сполук на побудову свого тіла і при відмиранні вони перетравлюються, а їхні білки використовуються організмом тварин. На одиницю корму корови виробляють більше продукції для людини, ніж інші сільськогосподарські тварини.

Молочна худоба перетворює рослинний протеїн у тваринний на 22 — ЗО %, тоді як кури — на 20 — 26, бройлери — 17 — 26, свині — 12 — 15, м'ясна худоба — на 4 — 8 %. Енергію корму в енергію проду­ктів харчування молочна худоба перетворює на 25 % і посідає друге місце після курей яєчного напряму продуктивності (26 %), а у брой­лерів цей показник становить 23 %, індиків — 22, свиней — 14, м'ясної худоби — 4 %.

Велика рогата худоба відрізняється витривалістю і пристосовані­стю до різних кліматичних умов, що дає можливість розводити й майже на всіх континентах світу. Вона добре переносить як високу, так і низьку температуру.

За рівнем продуктивності велика рогата худоба значно перева­жає інших сільськогосподарських тварин. У передових господарст­вах середньорічні надої від корови становлять 5000 — 7000 кг моло­ка, а рекордистки здатні давати його 25 000 — 27 000 кг і більше за лактацію. В умовах інтенсивного вирощування і відгодівлі серед­ньодобові прирости молодняку становлять 1200 — 1500 г і більше.

На виробництво 1 кг молока високопродуктивні корови витрача­ють 0,7 — 0,9 к. од. Влітку велика рогата худоба значною мірою може забезпечувати потребу організму в поживних речовинах за рахунок зеленого корму, а взимку основою її раціонів є грубі та соковиті кор­ми. Пасовищний корм — найдешевший і сприятливо впливає на здоров'я та продуктивність тварин. За літній період господарства одержують 50 % і більше загальної кількості молока.

У великої рогатої худоби порівняно тривалий період життя (35 — 40 років), тому її використовують довше, ніж інші види сіль­ськогосподарських тварин.

4.2. Сучасний стан і тенденції розвитку скотарства

Найпоширенішим видом сільськогосподарських тварин у світі є велика рогата худоба. Станом на 2002 р. її поголів'я становило 1 366 664 тис. і порівняно з 1989 — 1991 рр. зросло на 71,8 млн. Ос­новну кількість худоби вирощують на Американському та Азіат­ському континентах (69,3 %). У світі чотири країни, які мають най­більшу кількість великої рогатої худоби (Індія — 221 900 тис. голів, Бразилія — 176 000, Китай — 106 175, США — 96 700 тис. голів).

Рівень розвитку молочного скотарства у різних країнах світу ду­же різноманітний. Найбільше воно розвинене у країнах Європи та Північної Америки. У 2002 р. світове виробництво молока становило 502 325 тис. т. Якщо цей показник прийняти за 100 %, то на окре­мих континентах світу частка виробництва молока становитиме, %: у Європі — 42,3, Америці — 28,8, Азії — 19,7, Океанії — 5,1, Афри-

ці— 4,1. Серед країн світу найбільше молока виробляють: США — 77 021 тис. т, Індія — 35 700, Російська Федерація — 33 100, Німеч­чина — 28 012, Франція — 25 197, Бразилія — 22 635 тис. т.

У світі 15 країн, де в середньому за рік від корови надоюють 6000 кг молока і більше (Ізраїль — 10 424, Республіка Корея — 9053, США — 8431, Саудівська Аравія — 8419, Швеція — 7734, Ка­нада — 7501, Данія — 7344, Нідерланди — 7296, Фінляндія — 7036, Японія — 6874, Велика Британія — 6714, Угорщина — 6522, Ні­меччина — 6281, Франція — 6062, Кувейт — 6000 кг).

Середньорічний надій від корови у світі становить 2236 кг. Високі надої одержують на континентах Північної Америки та Європи — від­повідно 4816 і 4383 кг, а найнижчі — в Африці (492) і Азії (1248 кг). Низька продуктивність худоби цих континентів пояснюється тим, що на них розводять зебуподібну худобу і буйволів, які мають низь­ку молочну продуктивність.

Світове виробництво яловичини і телятини в 2002 р. досягло 57 883 тис. т. Найбільше вироблено їх на Американському конти­ненті (Північна — 15 760, Південна Америка — 12 432, тис. т), а се­ред країн світу — в США (12 438 тис. т), Бразилії (7136), Китаї (5320), Аргентині (2700), Австралії (2034 тис. т). Середня маса туші однієї голови в світі становила 204 кг, а в десяти країнах цей показ­ник перевищує 300 кг (Японія — 423, Ізраїль — 366, Канада — 349, США — 336, Бенілюкс — 335, Сальвадор — 311, Німеччина — 308, Австралія — 307, Ірландія — 305, Республіка Корея — 300 кг).

В Україні на 1 січня 2004 р. поголів'я великої рогатої худоби ста­новило 7712,1 тис, із них корів — 4283,5 тис. Молока в 2003 р. ви­роблялося 13 660,9 тис. т.

У нашій країні є необхідний потенціал для розвитку галузі ско­тарства, який здатний задовольняти потребу населення в молоці та яловичині. Виведено нові молочні породи великої рогатої худоби (українську червоно-рябу молочну, українську чорно-рябу молочну), внутрішньопородні типи з рівнем продуктивності в окремих стадах 5000 — 7000 кг молока від корови за рік. Успішно розвивається м'ясне скотарство. Створено три вітчизняні м'ясні породи худоби (українську, поліську і волинську), тварини яких за середньодобо­вих приростів 1200— 1500 гу 18-місячному віці досягають живої ма­си 600 - 650 кг.