6.7. Утримання та годівля свиней 6.7.1. Системи утримання свиней

У практиці свинарства застосовують дві основні системи утри­мання: вигульну та безвигульну. Вигульну використовують на не­великих свинофермах та племінних репродукторах великих свино-комплексів. Для останніх існує режимно-вигульна та вільно-вигуль­на системи утримання тварин. Безвигульна поширена у великих господарствах промислового типу.

Для вирощування молодняку свиней застосовують три системи— три-, дво- та однофазну. Трифазна передбачає перебування поросят у трьох приміщеннях: свинарнику-маточнику — до 60-денного віку, дорощуванні — до 90 — 120-денного та на відгодівлі; двофазна — в двох приміщеннях: свинарнику-маточнику — до 90 — 120-денного віку та на відгодівлі; однофазна — поросята від народження до до­сягнення технологічних м'ясних кондицій перебувають у свинарни-ку-маточнику в тому самому станку.

Існуючі технології різної потужності виробництва свинини на З, 6, 12 і 24 тис. свиней за рік передбачають різні типи приміщень, їхні розміри та призначення.

О Як приклад наводимо склад свиноферми на 12 тис. голів за рік: два свинар-ники-маточники для холостих і поросних свиноматок на 600 голів кожний, 70 ремонтних свинок та 9 кнурів з пунктом штучного осіменіння; чотири свинар-

вики для проведення опоросів на 120 голів кожний; два свинарники для відлу­чених поросят на 2440 і вісім свинарників-відгодівельників на 1200 голів кож­ний; два цехи з виробництва вологих кормосумішей потужністю 80 т на добу; два складсвких приміщення для сипких і гранульованих кормів загальною міст­кістю 200 т кожний; дві траншеї для силосу місткістю 750 т кожна; ветеринарно-санітарний пропускник на 70 чоловік.

Для різних статево-вікових груп свиней використовують станки різних конструкцій. Індивідуальні — для свиноматок та вирощу­вання поросят: ОСМ-60 для товарних та племінних ферм, СОС-Ф-35 для індустріальної технології, універсальні станки УСП і СОІЛ-17, станок-секція для безперегрупованого вирощування молодняку свиней за двофазною технологією; станки для групового утримання свиней: ОСУ-1, ОСУ-1.20.А та БКВ-2.

6.7.2. Механізація виробничих процесів

Залежно від розмірів свинарських ферм, їх виробничого спряму­вання, типів приміщень, умов годівлі та утримання тварин викори­стовують різні системи машин і обладнання.

З метою удосконалення управління, оптимального використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, збільшення вироб­ництва свинини, поліпшення її якості, зниження собівартості й під­вищення рентабельності галузі передбачають автоматизовані тех­нологічні лінії та диспетчерські пульти управління. Рівень автома­тизації основних виробничих процесів під час проектування або ре­конструкції свинарських підприємств має становити не менше ніж 15 %, у тому числі за системами забезпечення мікрокліматичних параметрів — не нижче від 60 %.

До трудомістких процесів відносять приготування і роздавання кормів, водопостачання, видалення гною, створення необхідного мікроклімату в приміщеннях.

Серед загальної кількості витрат на виробництво тваринницької продукції на приготування кормів припадає близько 20 — 30 %. Для одержання повноцінних сухих розсипних та гранульованих комбі­кормів у свинарських господарствах використовують комплекти комбікормових цехів ОКЦ-4, ОКЦ-8, ОКЦ-15, ОКЦ-30, ОКЦ-50 або «Харків'янка», де корми подрібнюють і змішують. На невеликих свинофермах для подрібнення зернових кормів можна застосовува­ти агрегати АМК-2, АК-1,2, КЕН-ЇМ.

У процесі приготування вологих кормосумішей для одночасного миття, подрібнення й завантаження коренеплодів у змішувач або транспортні засоби використовують машини ИКС-5М, ИКМ-5 та АПК-10 різної потужності; для подрібнення коренебульбоплодів — подрібнювачі КПИ-4 і «Волгарь-5».

Трав'яне борошно вологістю 10 — 13% отримують на агрегатах АВМ різних модифікацій та СБ-1,5, сінне — на універсальних дро-

барках ДКУ-1 і ДКУ-2. Для одночасного змішування кількох видів кормів використовують змішувачі-запарники С-12, АПС-б, С-2 і ВК-1. У випадку, коли в господарстві свиням згодовують картоплю у су­міші з іншими кормами, застосовують агрегати КН-3 або ЗПК-4.

Подавання коренебульбоплодів із сховищ у кормоцех здійснюють конвеєрами СТ-2, ТК-5Б, ТК-3. Щоб вивантажити кормосуміші з кормоцеху в транспортні засоби чи подати сінне борошно, січку, зе­лену масу тощо, використовують похилі ланцюгові конвеєри ТС-40М або ТС-40С. У горизонтальному напрямку корми переміщують на шнекових конвеєрах ПІЗС-40, ІПВС-40. Приймання, тимчасове збе­рігання і дозоване видавання концкормів у змішувачі та запарники здійснюють за допомогою живильників ПК-6, бункерів Б-6, БСК-10, Г-807СтаПСМ-10.

Використовуючи зазначені малтини й обладнання та розміщую­чи їх у певному порядку, створюють кормоцехи для свинарських комплексів із технологічними лініями: коренебульбоплодів, зеленої маси, сінного борошна, концентрованих і рідких кормів, змішування та вивантаження кормових сумішей.

Залежно від типу годівлі, системи утримання свиней, типу при­міщень застосовують відповідну систему роздавання кормів і тип кормороздавачів. Для цього використовують мобільні й стаціонарні роздавачі, а також пневматичні установки.

Сухі розсипні і гранульовані корми роздають за допомогою ста­ціонарних кормороздавачів тросо-шайбового типу КШ та ТШ. Із мо­більних електрифікованих для вологих кормо сумішей використову­ють КС-1,5, РС-5А, КСА-0,8 і КЗС-1,7. Кормороздавач КЗС-1,7 при­значений для роздавання сухих кормів та готових кормосумішей у спарені групові годівниці, а кормороздавач КСА-0,8 — для змішу­вання і роздавання кормів вологістю 60 — 75 % в індивідуальні та групові годівниці для всіх статево-вікових груп свиней, а також для роздавання поросятам-сисунам знежиреного молока, комбікорму в сухому вигляді та іншої підгодівлі.

Замість кормороздавачів КС-1,5, РС-5А і КЗС-1,7 виготовляють універсальний мобільний з програмним керуванням КУС-Ф-2. Він призначений для нормованого роздавання вологих кормових сумі­шей та сухих концентрованих кормів для всіх статево-вікових груп як у групові переривчасті годівниці, що розміщені з обох боків кор­мового проходу, так і в суцільні спарені. Це дає можливість знизити затрати праці та електроенергії в 1,5 раза.

Вода на свинофермах необхідна для напування тварин, приготу­вання кормів та прибирання приміщень. З цією метою використо­вують в основному підземні джерела. У водонапірні баніти воду за­качують за допомогою насосів різних типів: АПВ, КМ, ЗПЛ, 9ЦВ то­що. Також її подають і безбаштовими автоматичними водопідйом­ними установками БУ-5-30, БУ-7-65, ВУ-10-ЗОА, ВУ-10-80.

Для напування свиней використовують клапанні одночашкові автонапувалки ПСС-1 — для поросят після відлучення та дорослих свиней і АС-Ф-25 — для поросят-сисунів та поросят після відлучен­ня і таких, що відстають у рості. Крім того, використовують клапан­ні соскові напувалки для дорослих свиней ПДС-2Б, ПБС-1 та поро­сят ПБП-1. Ними обладнують приміщення в разі індивідуального і групового утримання тварин.

Вибір технічних засобів для видалення гною залежить від спосо­бу утримання свиней, типу приміщень, виду підстилки, а також до­бового виділення сечі та гною. Середні добові норми виділення сечі та виходу гною від свиней, кг:

Виробнича група	Виділення сечі	Вихід гною
Кнури-плідники	6	9
Свиноматки:
холості та поросні	8	9
підсисні з поросятами	10	12
Відлучені поросята	0.8	2.5
Ремонтний молодняк	2,5	5,0
Свині на відгодівлі:
молодняк	2,5	5,0
дорослі	8	9

Видалення сечі та гною — найтрудомісткіший процес, який ста­новить понад 50 % усіх трудових витрат з догляду за тваринами. На невеликих свинофермах застосовують скребкові конвеєри кільцевої дії ТСН-3,0Б, ТСН-160А, а для подавання у транспортні засоби — навантажувачі ПУ-0,5, ПГ-0,5Д, ППІ-0,4; рідку фракцію пере­качують установкою УН-1 або УН-100, УТН-10. На свинофабриках потужністю 3, 6, 12 та 24 тис. голів використовують установки КНУС-3, КНУС-6, КНУС-18 і КНУС-24.

Для створення необхідного мікроклімату в свинарських примі­щеннях використовують електрокалорифери СФОА, обігрівально-вентиляційне обладнання типу «Клімат», тепловентилятори ТВ-6 і ТВ-36, обігрівально-опромінювальне обладнання для поросят ІКУФ-1МтаК-С-16.

6.7.3. Годівля свиней різного віку та фізіологічного стану

До найістотніших, зоотехнічно та економічно ефективних спосо­бів годівлі свиней, які сприяють підвищенню продуктивності й ра­ціональному використанню кормів, відносять: нормування добової даванки корму, кратність, місце і час годівлі та напування, щіль­ність тварин у станку, розмір кормових груп, фронт годівлі.

У нормуванні годівлі за основними поживними речовинами не­обхідно враховувати величину добової даванки корму, що пов'язана

з анатомо-фізіологічними особливостями травного каналу свиней різ­ного віку та статі. Особливо це стосується годівлі з використанням об'емистих кормів (соковитих, зелених, грубих), добову даванку яких можна регулювати кількістю останніх у раціоні, кратністю роздаван­ня та зміною консистенції корму (співвідношення корму і води).

Новонароджених поросят уперше годують не пізніше як через 1,5 — 2 год після народження. Протягом первтих 2 — 3 днів їх під­саджують під свиноматку через кожні 50 — 60 хв, а далі інтервали між годівлями збільшують. Підгодівлю поросятам до 30-денного ві­ку роздають чотири, до 60-денного — три рази на добу. Свиням ін­ших виробничих груп — двічі на добу.

Для кожної статево-вікової групи тварин розроблені оптимальні норми площі утримання та фронт годівлі на одну голову (табл. 6.10). За групового утримання в станку фронт годівлі можна зменвтити, оскільки тварини, які перебувають на нижчих ступенях ієрархії, не підходять до годівниць доти, поки старші не відійдуть від годівниці. Зважаючи на це, корму в годівницях має бути вдосталь.

6.10. Норми площі станка та фронт годівлі свиней, на одну голову

Виробнича група	Площа на одну тварину, м2				Фронт ГОДІВЛІ, см
	лігва стан­ка в стаціо­нарному приміщенні	у разі літньо-табірного утримання
		усього	під навісом	вигуль­ний майдан­чик
Кнури-плідники Свиноматки: холості та поросні підсисні з поросятами Поросята 2-місячного віку Ремонтний молодняк Молодняк на відгодівлі	7 1,5-1,8 5-6 0,25 - 0,30 0,5 - 0,7 0,5	20-22 5,5 15 1,3-1,5 3 3	5-7 2 5 0,5 0,8 0,8	15 3,5 10 0,8-1 2,2 2,2	40 35 35 25 30 30

Розміри кормових груп для свиней різного віку визначено такі: кнури-плідники — індивідуально або 2 — 3 голови в станку; холості та поросні свиноматки (до 100 — 105 днів) — групами: на племінних фермах — по 8 — 10, на товарних — по 10 — 12 голів; підсисні свино­матки — за 10 — 15 днів до опоросу — в індивідуальному станку; по-росята-сисуни — по 10 — 12 голів у станку після опоросу разом із свиноматками; поросята після відлучення — групами по 20 — 25 або погніздно — по 10 — 12 голів у станку; ремонтний молодняк групами по 10 — 12 голів у станку; молодняк на відгодівлі до м'ясних конди­цій — групами по 25 — 30, до беконних — по 8 — 10 голів у станку.

Ефективність використання корму, вгодованість та стан здоров'я тварин значною мірою залежать від організації місць годівлі та на-

пування. Вони мають бути зручними, доступними, підтримуватися в належному санітарному стані. Підгодівлю поросят організовують у спеціальному відділенні станка, недоступному для свиноматки (рис. 6.8). Молодняк свиней утримують у групових станках. Місце годівлі та напування обладнують біля кормового проходу.

Рис 6.8. Індивідуальні станки для утримання свиноматок із поросятами

Напувають свиней усіх виробничих груп із годівниць або автона­пувалок досхочу, крім підсисних свиноматок перед відлученням по­росят, яким за добу до цього зменшують норму води наполовину (табл. 6.11).

6.11. Потреба свиней у воді

Виробнича група	Норма споживання води на одну тварину за добу, л
	усього	у тому числі для
		напуван­ня	підготов­ки корму	технічних витрат
Кнури - плідники Свиноматки: холості та поросні підсисні з поросятами Поросята після відлучення Ремонтний молодняк Свині на відгодівлі	25 25 60 5 15 15	10 12 20 2 6 6	7,5 6,0 20 1,5 4,5 4,5	7,5 7,0 20 1,5 4,5 4,5

6.7.4. Годівля кнурів-плідників

Статева активність і якість сперми кнурів значною мірою зале­жать від біологічно повноцінної годівлі та правильного режиму їх використання. Тому тварини, яких використовують для парування, повинні бути клінічно здоровими, мати заводську вгодованість і ви­являти високу статеву активність. Порівняно з іншими виробни­чими групами дорослих свиней вони характеризуються вищим рів­нем обміну речовин та енергії в організмі. Так, у молодих кнурів у 9,5-місячному віці теплопродукція з розрахунку на 1 кг живої маси за добу досягає 44,6 ккал (0,19 МДж), тоді як у лактуючих свино­маток — 40,8 ккал (0,17 МДж), а в поросних — тільки 24,3 ккал (0,10 МДж). Для підтримання нормального обміну речовин, утво­рення й виділення високоякісної сперми кнурів необхідно забезпе­чувати достатньою кількістю енергії, біологічно повноцінним про­теїном, жирами, мінеральними речовинами, вітамінами та іншими елементами живлення. Потреби кнурів-плідників у поживних речо­винах залежать від віку, живої маси, інтенсивності використання, стану здоров'я й індивідуальних особливостей. На 100 кг живої маси молодим кнурам згодовують 2 к. од., або 22,2 МДж обмінної енергії, дорослим відповідно 1,5 і 16,6. Потреба в сухій речовині раціону на 100 кг живої маси становить для молодих кнурів, що ростуть, — 1,9 — 2,4, для дорослих, які закінчили ріст, — 0,98 — 1,15 кг, а кон­центрація енергії в 1 кг сухої речовини повинна дорівнювати 1,28 к. од. продуктивної або 14,2 МДж обмінної енергії.

Щ Із розрахунку на 1 кг сухої речовини в раціонах кнурів має бути: сирого протеїну — орієнтовно 198 або перетравного — 155 г; лізи­ну — 9,5, метіоніну + цистину — 6,3 г; мінеральних речовин — мак­роелементів: кальцію — 9,3 г, фосфору — 7,6, натрію — 1,4, хлору — 2,0 г; мікроелементів: заліза — 116 г, міді — 17, цинку — 87, мар­ганцю — 47, кобальту — 1,7, йоду — 0,35 мг; каротину — 11,6 мг.

Оскільки у разі недостатнього надходження поживних речовин у кнурів утворюється менше сперми і погіршується її запліднювальна здатність, а за надмірної вгодованості — знижується статева ак­тивність, годувати тварин потрібно за нормами. Проте в тривалий непарувальний період норми годівлі за всіма поживними речови­нами знижують: дорослим кнурам живою масою 200 — 250 кг — на 10, а 250 — 350 кг — на 20 %. Молодим кнурам і за помірного вико­ристання їх залишають без змін.

При складанні раціонів для кнурів насамперед враховують нор­ми і тип годівлі, пору року та інтенсивність використання, що зу­мовлює їхню структуру і поживність (табл. 6.12).

Ц Орієнтовний склад концентратної частини раціону може бути та­ким, % за масою: ячмінь — 9, овес — 22, кукурудза — 25, горох (соя, люпин) — 15, висівки пшеничні — 16, шрот — 5, рибне (м'ясо-кісткове) борошно — 4, кормові дріжджі — 4.

6.12. Структура кормових раціонів для кнур ів-пл іде иків, % за поживністю

		За інтенсивного		У непаруваль-
Тип годівлі	Група кормів	використання		ний період
		взимку	влітку	ВЗИМКУ	влітку
Концентр агно-	Концентровані	70	75	70	75
коренеплідний	Коренеплоди та комбісилос	15	—	25	—
(зона Лісостепу)	Трав'яне борошно	5	—	5	—
	Збиране молоко	10	10	—	—
	Зелені та баштанні	—	15	—	25
Концентр агно-	Концентровані	70	75	70	75
каргопляний	Картопля та комбісилос	15	10	20	15
(зона Полісся)	Коренеплоди	5	—	5	—
	Трав'яне борошно	5	—	8	—
	Збиране молоко	5	5	—	—
	Зелені та баштанні		10		10
Концентр агний	Концентровані	75	80	75	80
(зона Степу)	Коренеплоди та комбісилос	17	—	22	—
	Трав'яне борошно	3	—	3	—
	Збиране молоко	5	5	—	—
	Зелені та баштанні	—	15	—	20

Влітку до раціону обов'язково вводять зелену масу бобових (лю­церна, конюшина, еспарцет) і соковитих злакових (кукурудза, ріпак та ін.) трав, а також соковиті корми (гарбузи, кабачки, кормові каву­ни); взимку — кормові й напівцукрові буряки, моркву, комбісилос, картоплю, трав'яне та сінне борошно. Обов'язковим компонентом раціонів для кнурів є корми тваринного походження (збиране моло­ко, сироватка, рибне і м'ясо-кісткове борошно тощо).

Оскільки вплив повноцінної годівлі виявляється лише через 20 — 30 днів, готувати кнурів до інтенсивного використання почи­нають заздалегідь.

Велике значення у годівлі плідників має дотримання розпорядку дня. Так, годують їх двічі на добу в той самий час. Добова даванка не повинна перевищувати 2 — 3 % маси тіла (5 — 7 кг кормової сумі­ші). В раціон не можна вводити велику кількість об'емистих кормів (трав'яне борошно, комбісилос, зелена маса), які знижують поїдання всієї кількості корму. Напувають досхочу.

На якість сперми позитивно впливає моціон, який надають кну­рам щодня на відстань 3 — 4 км. Влітку їх доцільно утримувати у літніх таборах з використанням пасовищ, регулярно купати під ду­шем з температурою води 24 — ЗО °С.

Строк раціонального використання кнурів значною мірою зале­жить від навантаження під час парування та одержання сперми для штучного осіменіння. Норма на одного кнура в разі природного парування — 50 — 70, штучного осіменіння — 300 — 350 свиноматок

за рік. Помірне використання кнурів сприяє підтриманню їх нор­мального фізіологічного стану, доброго апетиту та високої статевої активності.

6.7.5. Годівля холостих та поросних свиноматок

Багатоплідність свиней є важливою біологічною особливістю цьо­го виду тварин. Розрізняють два поняття: плодючість і багатоплід­ність. Під плодючістю розуміють життєву продуктивність свиномат­ки, тобто кількість поросят, одержаних за її продуктивне життя (80 — 100 голів), а багатоплідність — це кількість поросят, отрима­них від свиноматки за один опорос (10 — 14 голів). Відомі випадки, коли за один опорос у свиноматок народжувалося до 20 — ЗО поросят. Багатоплідність буває потенційною, яка характеризується загальною кількістю виділених за одну овуляцію яйцеклітин (до 20 — 25 пгт.), здатних до запліднення, і фактичною — за кількістю народжених поросят за один опорос (10 — 12 голів). Тобто із загальної кількості утворених організмом яйцеклітин гине 50 %.

Іншим, не менш важливим показником продуктивності свинома­ток, є великоплідність, тобто жива маса поросяти при народженні. В середньому вона становить 1,2—1,4 кг, хоча коливання досить значні — від 0,5 до 2,0 кг. Слід зазначити, що дрібні поросята, як і перерозвинені, не бажані для виробництва, оскільки перші значно слабші й частіше гинуть, а останні — травмуються під час родів, особливо за відсутності у свиноматки в період поросності активного моціону.

Одержання багатоплідних і вирівняних опоросів (10 — 12 голів), добре розвиненого й життєздатного молодняку (жива маса поросяти при народження 1,2 — 1,5 кг) значною мірою залежить від організа­ції годівлі свиноматок під час підготовки до парування чи осіменін-ня та протягом усього періоду поросності.

Як зазначалося, під час овуляції виділяється значно більше яй­цеклітин, ніж народжується поросят. Так, у молодих свиноматок ве­ликої білої породи в середньому дозріває 15,7 яйцеклітини (від 9 до 22), у дорослих 20 (від 12 до 25). Однак уже через 48 год після ову­ляції частина їх (до 6,2 %) гине.

На 45-й день внутрішньоутробного розвитку гине до 21,7, 90-й — до 29,8 % зародків. До опоросу загибель останніх досягає 39,8 % по­тенційної їх кількості. Отже, у молодих свиноматок народжується в середньому близько 9,4 поросяти проти 15,7 можливих, у дорос­лих — 11,5 замість 20.

Життєздатність яйцеклітин і зигот значною мірою залежить від повноцінності годівлі та стану організму свиноматок після відлу­чення поросят і в період підготовки до парування (осіменіння).

У худих та надмірно вгодованих свиноматок у період овуляції виділяється незначна кількість яйцеклітин. Крім того, більшість із них містить недостатню кількість поживних речовин, необхідних для нормального обміну й перебігу фізіологічних процесів дроблен­ня зигот від запліднення до закріплення їх на слизовій оболонці рогів матки. В цей період свиноматки не потребують надходження великої кількості поживних речовин для розвитку зародків, але ра­ціон їх повинен бути біологічно повноцінним. Жива маса зародка на 45-й день розвитку становить у середньому 25 г, а за наявності 15 зародків загальна ембріональна маса у свиноматок становитиме лише 375 г.

Після 45-го дня внутрішньоутробного розвитку процес органоге­незу у зародків в основному закінчується і починається інтенсивний ріст всіх органів за масою та об'ємом. Маса одного плоду на 90-й день розвитку вже становить у середньому 606, а до народження досягає 1000 — 1500 г. Тому потреба в поживних речовинах у свино­маток у другу половину поросності значно зростає.

З метою запобігання ожирінню свиноматкам у період підготовки до парування і в першу половину поросності частково обмежують даванку енергетичних кормів. Однак годівля має бути збалан­сованою, щоб забезпечити високу біологічну повноцінність яйцеклі­тин. Для підвищення запліднюваності свиноматкам у період підго­товки до парування кілька днів згодовують високоенергетичні раці­они з введенням пшениці, кукурудзи, кормового ясиру тощо.

Важливим критерієм повноцінності годівлі свиноматок є приріст живої маси за період поросності. За оптимальних умов годівлі й утримання за 114 днів поросності до дворічного віку вони збільшу-ють живу масу на 50 — 55, а в старшому віці — на 35 — 40 кг. Поло­вина приросту припадає на накопичення резервних речовин тіла свиноматки (жири, білки, мінеральні речовини та ін.), а решта пов'язана із збільшенням маси плодів, вим'я, статевих органів.

Годують свиноматок за нормами з урахуванням періоду підгото­вки до парування чи осіменіння (за 3 — 14 днів), стану поросності (перші 84, останні ЗО днів), живої маси, віку, а також вгодованості. Холостим свиноматкам згодовують корми з розрахунку на 100 кг живої маси 1,5 — 1,8 к. од.; поросним у перші 84 дні — 1,2, а в остан­ні ЗО днів — 1,5 — 1,7 к. од.

Щ У раціоні холостих і поросних свиноматок на 1 кг сухої речовини має припадати: кормових одиниць — 1,05, протешу сирого — 140 г, перетравного — 105, лізину — 6,0, метіоніну + цистину — 3,6, сирої клітковини — 140, солі кухонної — 5,8, кальцію — 8,7, фосфо­ру — 7,2, натрію — 1,2, хлору — 1,5 г, заліза — 81 мг, міді — 17, ци­нку — 87, марганцю — 47, кобальту — 1,7, йоду — 0,35, каротину — 11,6 мг.

Тваринам із низькою або надмірною вгодованістю норми регу­люють із розрахунку на кожні 100 г середньодобового приросту ± 0,4 к. од., або ± 4,4 МДж обмінної енергії. Для забезпечення нор­мального росту й розвитку поросних свиноматок до дворічного віку незалежно від їхньої живої маси рекомендується годувати за нор­мами дорослих тварин живого масою 181 — 200 кг.

Раціони для годівлі свиноматок у період підготовки до паруван­ня чи осіменіння і поросності складають з урахуванням потреби в поживних речовинах та їх структури (табл. 6.13).

6.13. Структура кормових раціонів для поросних свиноматок,

% за поживністю

Тип годівлі	Група кормів	Період
		зимовий	літній
Концентр агно-	Концентровані	55-60	65-75
коренеплідний	Коренеплоди та комбісилос	40-35	—
(зона Лісостепу)	Трав'яне борошно	5	—
	Зелені та баштанні	—	35-25
Концентр агно-	Концентровані	50-60	65-75
каргопляний	Картопля та комбісилос	35-25	15-10
(зона Полісся)	Коренеплоди	5	—
	Трав'яне борошно	10	—
	Зелені та баштанні		20-15
Концентр агний	Концентровані	75	80
(зона Степу)	Комбісилос та коренеплоди	20	—
	Трав'яне борошно	5	—
	Зелені та баштанні	—	20

Щ До складу концентратної частини мають входити: ячмінь — 40 — 45 %, кукурудза — 10 — 15, пшениця — 15 — 18, зернобобові (го­рох, соя, люпин) — 5 — 6, шрот (соняшниковий, соєвий, льоновий, бавовняний та ін.) — 2 — 3, кормові дріжджі — 2 — 3 %, мінеральні добавки та премікс. У перпгу половину поросності з метою запобі­гання можливому ожирінню рівень концкормів знижують на 10 — 15 %, але збільшують частку зелених, соковитих та інших об'ємистих кормів.

Взимку в раціони свиноматок обов'язково вводять трав'яне бо­рошно, комбінований силос, буряки та інші соковиті корми. У період годівлі холостих та поросних свиноматок стежать за якістю кормів, особливо за ураженістю грибними мікроорганізмами. Годують по­росних свиноматок двічі на добу, напувають без обмежень.

У приміщеннях, де утримують холостих та поросних свиноматок, підтримують такі оптимальні зоогігієнічні параметри: температура повітря — 10—16 °С, відносна вологість — 70 — 75 %; вміст: вугле­кислого газу — 0,3 %, аміаку — не більше ніж 0,026 %, швидкість руху повітря — 0,2 — 0,3 м/с.

6.7.6. Годівля підсисних свиноматок

Організація годівлі свиноматок під час лактації повинна сприя­ти підвищенню молочності, збереженню приплоду й вирощуванню міцних поросят від народження до відлучення з тим, щоб жива маса поросяти в 60-денному віці досягала 18 — 20 кг.

У цей період організм свиноматки функціонує із значно більшим фізіологічним навантаженням порівняно з періодом поросності. За 60 днів лактації свиноматка в середньому виділяє 300 кг молока, в якому міститься: сухих речовин — близько 53,5 кг, білка — 16, жи­ру — 21, молочного цукру — 14, мінеральних речовин — 2,5 кг, а також вітаміни та інші біологічно активні речовини.

Молоко протягом лактації утворюється нерівномірно. Найбільше його виділяється у другій та третій декадах молочного періоду (в се­редньому 22 % усієї кількості), після чого інтенсивність продуку­вання поступово знижується. За перші 30 днів лактації виділяється близько 60 % молока. У другому місяці цього періоду продуктив­ність свиноматки знижується і поросята споживають значно меншу кількість материнського молока, що може призвести до затримання їхнього росту й розвитку. Тому для забезпечення поросят поживни­ми речовинами в повному обсязі з раннього віку їх привчають до поїдання різноманітних кормів.

У перші дні лактації свиноматки виділяють молозиво, спожи­вання якого поросятами в перші години життя має винятково вели­ке значення. Навіть невеликі його порції, що потрапляють у трав­ний канал, активізують функції травних органів, зміцнюють зага­льний стан організму, виробляють пасивний імунітет і запобігають хворобам. Поросята стають активними, добре масажують молочну залозу й ссуть свиноматку.

Упродовж перших двох діб для молозива характерний високий уміст поживних речовин: сухої речовини — 24 %, білка — 11,5, жи­ру — 7,5, вуглеводів — 4,5 та 0,75 % мінеральних речовин; 1 кг мо­лозива містить 1510 ккал (6,32 МДж) валової хімічної енергії, необ­хідної поросятам у перші години життя. В молоці свиноматок пожив­них речовин значно менше і вміст їх протягом лактації змінюється несуттєво. Хімічний його склад такий: сухої речовини — 18,7 %, біл­ка — 5,7, жиру — 7,2, молочного цукру — 4,9, золи — 0,8 %, а кало­рійність 1 кг становить 1212 ккал (5,07 МДж).

Проте молоко й молозиво свиноматки відрізняються мін; собою насамперед за складом та якістю білка. В перших порціях молозива понад 55 % усього білка припадає на глобуліни, переважно гама­глобуліни, кількість яких у молоці незначна. Тобто вміст глобулінів у молозиві вже через 12 год знижується в 3 рази. Водночас у поросят за цей період майже вдвічі знижується засвоюваність імунних тіл у травному каналі. Тому раннє споживання молозива (не пізніше від

1,5 — 2 год після народження) надійно захищає новонароджених від різних інфекційних та простудних захворювань. Тварини, у яких молозиво з'являється перед опоросом, за материнськими якостями ціняться значно вище і їх обов'язково залишають у стаді.

Під час лактації у свиноматок спостерігають значно інтенсивні-ший обмін речовин, ніж: в інші фізіологічні періоди. Так, тепло­продукція на 1 кг живої маси тіла за добу становить 40,8 ккал (0,17 МДж), що порівняно з періодом поросності вище на 66,2 %. Ко­ефіцієнт корисної дії корму у лактуючих свиноматок достатньо ви­сокий і досягає 33,6 %.

Потреба підсисних свиноматок у поживних речовинах залежить від живої маси, віку, кількості поросят у гнізді, рівня молочності та строку відлучення молодняку (26, 35 — 45, 60 днів). На 100 кг живої маси їм необхідно згодовувати 1,5 к. од. та додатково 0,33 — 0,38 к. од. на кожне порося, що становить 2,8 кг в перерахунку на суху ре­човину за наявності 10 поросят.

| У 1 кг сухої речовини раціону для підсисної свиноматки має бути: кормових одиниць — 1,30; обмінної енергії — 14,4 МДж; сиро­го протешу — 186 або перетравного — 145 г; лізину — 8,0 г; метіо­ніну + цистину — 4,8, сирої клітковини — 70, кухонної солі — 5,8, кальцію — 9,3, фосфору — 7,6, натрію — 1,4, хлору — 2,0 г; мікро­елементів: заліза — 116 мг, міді — 17, цинку — 87, марганцю — 47, кобальту — 1,7, йоду — 0,35 мг; каротину — 11,6 мг.

Успішне вирощування поросят, особливо в перший період їх життя, значною мірою залежить від молочності свиноматок.

Для підвищення молочності в раціони для свиноматок вводять молокогінні корми, а потребу в енергії та протеїні забезпечують за рахунок інших різноманітних кормів з урахуванням природно-кліматичних зон (табл. 6.14).

Щ Концентратну частину повинні становити зернові злаки й зерно­бобові культури, а також корми тваринного походження, мінеральні добавки орієнтовно в таких кількостях, % за масою: ячмінь — 25 — 30, кукурудза — 15 — 20, пшениця — 15 — 20, овес — 10 — 15, зернобобо­ві (горох, соя, люпин) — 5 — 6, шрот (соняшниковий, соєвий та ін.) — 3 — 4, кормові дріжджі — 3 — 5, рибне, м'ясо-кісткове і кісткове бо­рошно — 2 — 3, трав'яне боропіно (або сінне) — 4 — 5, кухонна сіль — 0,5, мінеральні добавки (крейда, фосфати та ін.) — 2 — 3, премікс — 0,5-1.

До раціонів підсисних свиноматок взимку обов'язково вводять со­ковиті корми (буряки, морква), комбінований силос, трав'яне боропі­но бобових трав, а влітку — зелені та баштанні культури зеленого конвеєра. Молокогінними кормами для них є: збиране молоко, си­роватка, зелені бобові трави, кормові буряки, морква, баштанні культури.

6.14. Структура раціонів для підсисніїх свиноматок,

% за поживністю

Тип годівлі	Група кормів	Період
		зимовий	літній
Концентр атно-	Концентровані	65	75
коренеплідний	Коренеплоди та комбісилос	25	—
(зона Лісостепу)	Трав'яне борошно	5	—
	Збиране молоко	5	5
	Зелені та баштанні		20
Концентр атно-	Концентровані	65	75
картопляний	Картопля та комбісилос	20	10
(зона Полісся)	Коренеплоди	5	—
	Трав'яне борошно	5	—
	Збиране молоко	5	5
	Зелені та баштанні		10
Концентр атний	Концентровані	75	80
(зона Степу)	Комбісилос та коренеплоди	15	—
	Трав'яне борошно	5	—
	Збиране молоко	5	5
	Зелені та баштанні	—	15

Режим годівлі свиноматок у період лактації залежить від прий­нятої технології виробництва, стану організму після опоросу, строку відлучення поросят, а також від індивідуальних особливостей. На фермах спеціалізованих господарств свиноматок годують двічі на добу зволоженими кормо сумішами, напувають досхочу.

Особливість годівлі підсисних свиноматок полягає в тому, що че­рез 4 — 6 год після опоросу їм випоюють рідку суміш із пшеничних висівок, ячмінної чи вівсяної дерті, замішаних на теплій воді або збираному молоці. Протягом двох днів після опоросу свиноматкам згодовують 50 % даванки і лише на 6 — 8-й день їх переводять на повний раціон, поступово додаючи соковиті, грубі, а в літній період— зелені і баштанні корми. Комбінований силос до раціону вводять поступово і дуже обережно, ретельно стежачи за станом мо­лочних залоз та поведінкою поросят, щоб запобігти захворювання свиноматок на мастит, а поросят уберегти від шлунково-кишкових розладів.

Для зменшення впливу стресових ситуацій і запобігання захво­рюванню на мастит рекомендують такий режим годівлі свиноматок у разі відлучення поросят у 60-денному віці. За добу до нього з раці­ону виводять усі молокогінні корми, даванку зменшують на 50 %, увечері не дають води. В день відлучення зранку свиноматок не го­дують і лише ввечері їм дають половину раціону та води. На другий день відлучення свиноматок переводять на раціон холостих, групу­ючи їх у кормові групи по 2 — 3 голови з урахуванням стану вгодо­ваності та молочності. Непридатних для відтворення вибраковують,

а тваринам з низькою вгодованістю норму годівлі збільшують на 0,4 к. од., або 4,4 МДж обмінної енергії з розрахунку на 100 г серед­ньодобового приросту. Утримують під сисних свиноматок в індивіду­альних станках із організацією активного моціону.