9.8. Виробництво м'яса гусей

Одним із джерел збільшення виробництва м'яса птиці є розве­дення гусей, м'ясо яких характеризується високими смаковими яко­стями. У м'ясі молодняку гусей міститься, %: води — 73 — 75, білка — 18 — 18,8, жиру — 5,3 — 7,3, мінеральних речовин — 1 — 1,16. За вмістом ясиру в прирості маси двомісячні гусенята набагато пе­реважають бройлерів та каченят. Порівняно з іншими сільськогос­подарськими тваринами гусячий жир має низьку точку топлення (26 — 34 °С), що є основним показником його харчової цінності. Від гусей отримують велику печінку (до 0,5 — 1,5 кг), із якої виготовля­ють делікатесні страви, а пух і пір'я використовують у легкій про­мисловості. Вони мають густе і щільне оперення, внаслідок чого

можуть переносити зниження температури до —25...—ЗО °С. Гуси — пізньоспіла птиця. Статевозрілими за звичайних умов утримання вони стають у 34 — 44-тижневому віці. На м'ясо їх доцільно вирощу­вати до 8 — 9 тижнів. Для гусей характерне підвищення несучості до З — 4-річного віку щороку на 15 — 20 %. Тому з метою відтворення їх використовують 3 — 4 роки, щороку поповнюючи стадо молодняком тільки на 25 — 30 %.

9.8.1. Породи гусей

Для отримання м'яса використовують такі породи: велику сіру, горьковську, італійську білу, кубанську, угорську білу, тулузьку, мамути, роменську та оброшинську.

Велика сіра порода створена в Тамбовській області на основі схрещування роменських гусей з тулузькими. Жива маса дорослої птиці становить: самок — 5,3 — 5,8, самців — 6,5 — 7,0 кг (рис. 9.15). Продуктивність молодих гусок за сезон досягає 30 — 35, переярих — 40 — 45 яєць; заплідненість — 87 — 90, вивід молодняку — 60 — 65 %; середня жива маса 9-тижневих гусенят — 4,2 — 4,4 кг. Порода по­ширена в лісостепових і степових зонах України.

Рис. 9.15. Великі сірі гуси

Горьковська порода виведена складним відтворним схрещу­ванням китайських, місцевих та сонцегірських гусей і розведенням помісей «у собі)). Гуси мають широкий, глибокий, довгий тулуб, гу­лястий наріст на лобі, біле або сіре оперення. Жива маса гусок ста-

іовить 6 — 7, гусаків — 7 — 8 кг, несучість — 50 — 60 яєць. Життєздат-іість молодняку та інкубаційні якості яєць високі. Гусей викорис-^повують для отримання м'яса і гібридів, які відзначаються високою іесучістю (80 — 86 яєць).

Роменська порода виведена в Полтавській області з місцевих "усей масовою селекцією на підвищення продуктивності. Гуси добре пристосовані до місцевих умов, характеризуються високою життє-ідатністю, добрими м'ясними формами і цінними в ід годівельними ікостями (рис. 9.16). Жива маса дорослих гусок 4,5 — 5,5, гусаків > — 7 кг; несучість молодих гусок — 20 — 25 яєць, вивід молодняку — 1:5 — 55 %; середня жива маса гусенят у 9-тижневому віці — 3,2 — 3,6 кг. їа кольором оперення розрізняють сіру, білу й рябу птицю, проте 50 % усього поголів'я становлять сірі гуси. Поширені в Сумській, їернігівській, Полтавській та інших областях.

Рис. 9.16. Роменські гуси

Оброшинські гуси виведені складним відтворним схрещуван-іям місцевих білих, китайських сірих і великих сірих гусей. Відзна-іаються високою несучістю й скороспілістю, добрими м'ясними яко-ггями. Жива маса дорослих гусок — 6,5, гусаків — 7,0 кг. Продуктив-псть молодих гусок — 40 — 50 яєць, вивід молодняку — 66 — 80 %. їа сезон від гуски отримують 28 — 33 гусеняти; жива маса молодня-су в 9-тижневому віці — 3,5 — 4,0 кг. Гуси добре пристосовані до па-іовищного утримання й невибагливі до кормів. Поширені в захід-іих областях України.

Використання інших порід. Кубанські гуси відзначаються високою несучістю (60 — 70 і навіть 100 яєць), а м'ясні якості їх перебувають на рівні гусей великої сірої та горьковської порід. Італійських та угорських білих гусей використовують для відго­дівлі й отримання печінки (маса 500 — 700 г), а також пуху й пір'я, застосовуючи прижиттєве обскубування. Гібриди з високою несучістю отримують від поєднання гусей італійської білої з горь-ковською породою. Тулузькі гуси, жива маса яких може досягати 12 — 16 кг, мають жирові складки на животі і придатні для саль­ної відгодівлі, їх використовують для підвищення м'ясних якос­тей інших порід.

9.8.2. Комплектування, утримання й годівля батьківського стада

Система цілорічного виробництва м'яса гусей передбачає щоріч­не одноразове поповнення батьківського стада молодняком березне­во-травневого строків виведення. Так, у батьківському стаді повин­но бути: гусей першого року життя — 35 %, другого — ЗО, третього — 25, четвертого — 10 %. За природного парування на одного гусака утримують (залежно від породи) 3 — 4, штучного осіменіння — 15 — 30 гусок.

Гусей утримують у типових приміщеннях 18 х 72, 18 х 84, 18 х 96 м на глибокій підстилці. Центральним проходом пташник розділя­ють на дві частини, кожну з яких, в свою чергу, — на секції міст­кістю 50 голів. Із обох боків від центрального проходу на висоті 25 — ЗО см від підлоги обладнують сітчастий настил заввишки 2 — 2,5 м. Решту підлоги пташника засипають підстилкою — дерев­ною стружкою, тирсою чи солом'яною різкою. В кожній секції роз­міщують гнізда — одне на 2 — 3 гуски, у кожних двох суміжних секціях — дві бункерні годівниці БСУ-5. Корми роздають ланцю­гово -шай бо в им або тросовим кормороздавачами. У приміщеннях використовують жолобкові напувалки, які встановлюють уздовж центрального проходу.

Навколо пташника обладнують вигульний майданчик, у 1,5 раза більший за площу підлоги приміщення. Ту частину, що прилягає до пташника, роблять із твердим покриттям, а на іншій копають ка­навки для купання птиці. Вихід гусей на вигульний майданчик за­безпечують через лази 0,6 х 0,5 м, які роблять у кожній секції.

У холодну пору року температуру в приміщенні підтримують на рівні 5 — 7 °С, оскільки висока температура повітря негативно впливає на загальний стан птиці, особливо активність самців. Для утримання батьківського стада в клітках використовують батареї КВМ-2Д із розрахунку один гусак або дві гуски на клітку.

Птицю батьківського стада годують сухими розсипними або гра­нульованими повнораціонними комбікормами. Можливе застосу­вання комбінованого типу годівлі, коли поряд із сухими комбікор­мами використовують місцеві корми.

Ц У разі комбінованого типу годівлі добовий раціон дорослих гусей має складатися з комбікорму (250 — 280 г) та коренебульбоплодів (буряки до 400 г або картопля 200 — 300 г на одну голову за добу). В осінньо-зимовий період до такого раціону вводять із розрахунку на одну голову, г: ячменю — 100, кукурудзи — 30, висівок пшенич­них — 45, гороху — 30, трав'яного борошна — 20, макухи соняшни­кової — 15, дріжджів гідролізних — 5, рибного борошна — 5, цук­рових буряків — 400, картоплі вареної — 100, черепашок — 8, знефтореного фосфату — 3, жиру кормового — 3. У разі застосу­вання сухого типу годівлі добова даванка комбікорму на одну го­лову становить 300 — 330 г. При цьому бажана така структура ра­ціону, %: зернові — 55 — 70, висівки пшеничні — 10, шрот — 10, корми тваринного походження — 3 — 5, кормові дріжджі — 7 — 10, трав'яне борошно — 2 — 3, крейда і черепашки — 2,6 — 3,5, кісткове борошно— 0,8—1,5, жир кормовий — 2. Гуси здатні споживати велику кількість зелених кормів. Так, доросла птиця з'їдає до 2 кг зеленоїтрави.

9.8.3. Вирощування ремонтного молодняку

Для заміни однієї голови батьківського стада на вирощування приймають 3,5 добового гусеняти весняного виведення, а в разі роз­поділу молодняку за статтю у добовому віці — 2 самки та 5 самців. У 9-тижневому віці залишають 140 % самок і 300 % самців від пого­лів'я, яке замінюють, а в 34-тижневому — відповідно 100 та 130 %. Для цілорічного виробництва м'яса гусей ремонтний молодняк ви­рощують у пташниках без вікон із березнево-квітневого виводу. Від добового до 3-тижневого віку гусенят утримують на підстилці. Для їх обігрівання використовують електробрудери.

Ремонтний молодняк від добового до ЗО — 34-денного віку виро­щують в одному приміщенні на глибокій підстилці або сітчастій підлозі, від добового до 8-тижневого — у пташнику, а від 8- до 26-тижневого віку — в літніх таборах, які обладнують зазвичай біля водойм. У перші два тижні для гусенят температуру повітря в при­міщенні підтримують на рівні 25 — ЗО °С, а потім поступово знижу­ють до 18 — 20 °С; відносна вологість має бути 60 — 70 %.

У перші п'ять днів вирощування гусенят утримують за цілодобо­вого освітлення з подальшим скороченням його у 9-тижневому віці до 16 год. Від 9- до 35 — 37-тижневого віку їм забезпечують поступо­ве скорочення світлового дня — від 16 до 8 год із різким переходом

на стабільний 14-годинний або з переведенням із 9-тижневого віку на природний світловий день. Для них обов'язкове користування водоймами або купальними канавками, які влаштовують у солярії. В 26-тижневому віці ремонтний молодняк переміщують у пташник для дорослої птиці.

9.8.4. Вирощування гусенят на м'ясо

Молодняк утримують у приміщеннях на глибокій підстилці, сіт­частій підлозі, кліткових батареях, а в теплу пору року від 3-тижне-вого віку — з дорощуванням у таборах під навісами чи на спеціаль­но обладнаних від годівельних майданчиках.

У приміщеннях на глибокій підстилці гусенят утримують у сек­ціях по 200 — 250 голів у кожній щільністю 8—10 голів до 4-тижне-вого віку, а від 4- до 9-тижневого — відповідно 100— 125 голів та 4 — 5 голів на 1 м² площі підлоги. Сітчастий настил у пташниках обладнують на висоті 25 — 40 см над підлогою. В разі вирощування в кліткових батареях КБМ-2 у клітці площею 0,64 м² розміщують по 12 добових гусенят.

Від добового до тижневого віку їх утримують за цілодобового освітлення з освітленістю 20 лк. Далі світловий день скорочують до 14 - 16 год на добу за освітленості 15 лк.

Залеясно від віку молодняку в батарейному цеху підтримують температуру: в перші три дні вирощування — ЗО °С, на 4 —5-й день— 28 °С, 6-7-й — 26 °С, 8-10-й — 24 °С, 11-20-й день — 20 °С. Відносна вологість повітря має бути 66 — 75%, циркуляція свіжого повітря — не менше ніж 6 — 7 м³/год на 1 кг живої маси птиці.

Щ У перші 3 — 5 днів гусенят звичайно годують круто звареними яй­цями, перетертими з крупою (кукурудза, пшениця, горох), додаючи в цю суміш: збиране молоко і подрібнену зелень.

Для вирощування на м'ясо застосовують сухий або комбінований тип годівлі. В умовах промислового підприємства, починаючи з 5-денного віку, гусенятам згодовують сухі повнораціонні комбікорми для першого віку вирощування (1 — 20 днів), у складі яких міститься 20 % сирого протеїну та 1172 кДж обмінної енергії.

Із 3-тижневого віку гусенят поступово переводять на комбікорм для другого віку вирощування (3 — 9 тижнів), який містить 1172 кДж обмінної енергії та 18 % протеїну. При цьому комбікорми доцільно використовувати гранульовані.

Основним джерелом енергії для гусенят є зернові корми (ку­курудза, пшениця, ячмінь і овес без плівок) та кормовий жир. Як джерело протеїну в раціонах для молодняку використовують зерно­бобові культури (горох, боби, безалкалоїдний люпин) у меленому

вигляді (до 20 %), макуху і шроти (близько 20 %). Корисно згодову­вати борошно: рибне — 3 — 5 %, м'ясо-кісткове — 2 — 3, кров'яне — 1 — 2 %, а також відходи інкубації — 2 — 3 % маси сухого комбікорму.

У деяких сільськогосподарських підприємствах кормові суміші для гусенят виготовляють із місцевих кормів із додаванням до них вітамінів та мінеральних речовин. У цьому разі молодняк годують вологими мішанками. За комбінованого типу годівлі до раціону вво­дять проварені свіжу рибу, відходи інкубації, м'ясо, кров.

У випадках застосування сухого типу годівлі для гусенят за дев'ять тижнів вирощування необхідно 13,4 кг комбікорму, комбі­нованого — 8,7 і 21,4 кг зелених та соковитих кормів.

Для того щоб надати тушці відповідного товарного вигляду, в останні 10 днів вирощування до раціону гусенят додають зерно жовтої кукурудзи (не менше ніж 20 %) або люцернове борошно (до 10 %).

На м'ясо їх забивають у віці 9 тижнів з досягненням живої маси 3,8 — 4,2 кг, оскільки старший молодняк починає линяти, що усклад­нює обробку тушки та погіршує її товарний вигляд.

9.9. Забій птиці, обробка тушок та їх реалізація

На забій надходить сільськогосподарська птиця всіх видів і віко­вих груп. Перед забоєм її оглядають і зважують, сортують за живою масою, віком, витримують упродовж 10 год без корму, забезпечуючи тільки водою, що сприяє очищенню травного каналу.

З метою зменшення втрат живої маси птицю відловлюють рано-вранці або вдень, затемнюючи приміщення за допомогою фіолето­вих чи синіх електричних ламп. Відловлюють її спеціальними сіт­частими переносними ширмами та ловильними клітками. Ширмою відгороджують частину приміщення і в ловильну клітку заганяють 400 — 500 голів, яких далі розміщують у дерев'яних ящиках, стаціо­нарних та знімних клітках, контейнерах різних конструкцій, в яких доставляють птицю в забійний цех або реалізують живою на м'ясо -переробні підприємства.

Відповідно до державного стандарту (ДСТУ 3143—95) птицю, призначену для забою, поділяють на молодняк (курчата, курчата-бройлери, індиченята, каченята, гусенята, цесарята) та дорослу (ку­ри, качки, індики, гуси, цесарки). Характерними особливостями мо­лодняку є хрящоподібний кіль грудної кістки, еластичні трахейні кільця (легко здавлюються), одне чи більше ювенальних махових пір'їн у крилі (у бройлерів не менше від п'яти), еластична шкіра з

щільно прилягаючою лускою на кінцівках, нерозвинені шпори у півнів і індиків та неороговілий дзьоб у каченят і гусенят; для дорос­лої птиці — окостенілий кіль грудної кістки, тверді трахейні кільця, груба луска на кінцівках, тверді шпори у півнів та індиків, орогові­лий дзьоб.

Жива маса молодняку, який здають на забій, має бути не менше, г: курчата — 600, курчата-бройлери — 900, каченята — 1400, гусе­нята — 2300, індиченята — 2200, цесарята — 700. Вгодованість оці­нюють за зовнішнім виглядом та промацуванням м'язів і підшкір­них жирових відкладень у ділянках грудей, кінцівок, спини, ниж­ньої частини живота.

На кожну здавану партію виписують ветеринарне свідоцтво та товарно-транспортну накладну, де зазначають вид птиці, кількість голів та їхню живу масу.

Під час здавання-приймання птицю зважують разом із тарою, потім лише тару і за різницею встановлюють її живу масу, з якої вираховують знижку на вміст травного каналу залежно від відстані перевезення — до 50 км — З %, 51 — 100 — 1,5 %, понад 100 км за­раховують фактичну живу масу.

Переробляють птицю після 6 — 8-годинного голодного витриму­вання на потоково-механічних лініях, де послідовність операцій та­ка: оглушення, забій, знекровлювання, знімання пір'я, туалет (об-палення, промивання), патрання (з наступним туалетом або без нього), сортування, маркування, охолодження у відкритій тарі, упа­кування в тару, заморожування тушок (якщо передбачено техноло­гією), зберігання м'яса.

Птицю оглушують електричним струмом силою 25 А і напругою 550 — 950 Вт упродовж 15 с. Для знекровлювання над жолобом для збирання крові у неї надрізають шию нижче від мочок вух — біля кута нижньої щелепи. По конвеєру тушки надходять до ванни з га­рячою водою (54 °С) для ослаблення кріплення пір'я, потім у маши­ни валкового, барабанного, бильного чи дискового типів, де воно видаляється. На ділянці конвеєра пір'я доощипують уручну, після чого в газовій печі тушки обпалюють, потім промивають і патрають.

Тушки птиці поділяють на напівпатрані, патрані й патрані з комплектом потруху та шиєю. Напівпатрані — тушки, у яких ви­далено кишки з клоакою, наповнене воло, яйцепровід (у жіночих особин); патрані — без внутрішніх органів, голови (між другим та третім шийним хребцями), шиї (без шкіри) на рівні плечових сугло­бів, кінцівок до заплеснового суглоба чи нижче від нього, але не бі­льше ніж на 20 мм, із внутрішнім жиром; патрані з комплектам потруху та шиєю — це тушки, в порожнину яких вкладено потрух— серце, печінку без жовчного міхура, м'язовий шлунок без кутикули і шию, що вимиті й запаковані в пергамент.

За вгодованістю та якістю обробки тушки поділяють на першу й другу категорії та нестандартні. Категорію визначають за розвит­ком м'язів (добре, задовільно розвинені), відкладенням підшкірно­го жиру на животі й спині (різні вимоги до видів птиці) та випук­лістю кіля грудної клітки (виділяється, не виділяється). До неста­ндартних відносять тушки, які не відповідають вимогам другої ка­тегорії, з викривленнями спини та грудної кістки, з подряпинами на спині, погано знекровлені, із саднами, кров'яними плямами, наминами, відкритими переломами гомілки та крил, заморожені більше від одного року, з темною пігментацією (за винятком інди­ків і цесарок).

Залежно від температури в товщі грудних м'язів тушки поділя­ють на остиглі (не вище за 25 °С), охолоджені (від 0 до 4 °С), моро­жені (не вище від —8 °С).

Тушки птиці звичайно одного виду, категорії вгодованості та спо­собу обробки пакують у ящики. Маркують їх електротавром чи ети­кетками. Електротавром на зовнішньому боці кінцівки тушки кур­чат, курчат-бройлерів, цесарят, каченят, курей, цесарок і на обох кінцівках тушок качок, гусей, гусенят, індиченят та індиків нано­сять категорію — для першої — цифру 1, другої — 2. Паперову ети­кетку рожевого кольору для першої і зеленого для другої категорії наклеюють на кінцівку напівпатраної тушки нижче, а патраної — вище від зап'ясного суглоба.

Транспортну тару маркують фарбою без запаху або наклеюють паперову етикетку, де зазначають: назву підприємства-виробник а, його товарний знак, умовні позначення виду, категорії та способу обробки тушок птиці, їх кількість, масу нетто, дату виготовлення. На етикетці має бути смужка по діагоналі — рожева для першої і зелена для другої категорій. Таку саму етикетку, але із зазначен­ням номера пакувальника, кладуть усередину ящика. Ящики з м'ясом птиці направляють до торговельної мережі або зберігають у холодильних камерах.