
- •1.1. Походження та одомашнення сільськогосподарських тварин
- •1.6. Методи розведення
- •1.7. Організація племінної роботи
- •1.8. Біотехнологія у тваринництві
- •2.1. Хімічний склад кормів і фізіологічне значення поживних речовин у живленні тварин
- •2.2. Травлення у сільськогосподарських тварин
- •2.4. Оцінювання енергетичної поживності кормів
- •3.1.5. Зернові корми
- •3.2. Чинники, що впливають на склад і поживність кормів
- •4.3. Молочна продуктивність корів
- •4.4. Основні породи худоби та їх використання
- •4.6. Основи відтворення стада
- •4.7. Вирощування молодняку
- •4.8. Роздоювання корів
- •4.9. Утримання, годівля та доїння корів
- •4.11. Основи технологи виробництва молока на промисловій основі
- •4.12.1. Первинна обробка молока
- •4.12.2. Вторинна обробка молока
- •5.1. М'ясна продуктивність великої рогатої худоби
- •5.2. Системи та способи утримання молодняку
- •5.3. Технологія вирощування молодняку молочних і молочно-м'ясних порід на м'ясо
- •6.2. Використання гібридизації у свинарстві
- •6.3. Породи свиней та їх використання
- •6.3.4. Використання інших порід
- •6.4. Племінна робота у свинарстві
- •6.5. Відтворення стада
- •6.6. Вирощування молодняку свиней
- •6.7. Утримання та годівля свиней 6.7.1. Системи утримання свиней
- •6.8. Відгодівля свиней
- •6.8.1. М'ясна відгодівля
- •6.12. Виробництво свинини в особистих підсобних і фермерських господарствах
- •7.2. Продукція вівчарства 7.2.1. Вовна
- •7.4. Виробництво продукції вівчарства
- •7.4.1. Відтворення стада овець
- •8.1. Народногосподарське значення та господарсько-біологічні особливості кіз
- •8.4. Виробництво продукції козівництва
- •9.1. Народногосподарське значення, біологічні особливості, стан і перспективи розвитку птахівництва
- •9.2. Племінна робота у птахівництві
- •9.3. Породи та кроси курей
- •9.4. Виробництво харчових яєць
- •9.5. Виробництво м'яса бройлерів
- •9.7. Виробництво м'яса індиків
- •9.7.1. Породи та кроси індиків
- •9.8. Виробництво м'яса гусей
- •9.8.1. Породи гусей
- •9.10. Виробництво харчових яєць і м'яса
- •10.1. Народногосподарське значення галузі та біологічні особливості коней
- •10.2. Породи коней
- •10.2.1. Верхові породи
- •10.9. Використання робочих коней
- •10.12. Кінний спорт
- •11.1. Народногосподарське значення галузі
- •11.2. Біологічні особливості та представники сучасної полікультури риб
- •11.5.4. Вирощування товарної риби за трирічного циклу
- •12.3. Медоносна база і запилення рослин
- •12.4.4. Виведення бджолиних маток
- •12.5. Виробництво продукції бджільництва
- •12.5.1. Отримання меду
- •12.6. Хвороби бджіл
- •12.7. Планування та обліку бджільництві
- •13.1. Значення галузі та біологічні особливості кролів
- •13.2. М'ясна, шкуркова і пухова продуктивність
- •13.4. Відтворення поголів'я кролів
- •13.5. Утримання кролів
- •13.6. Годівля кролів
- •13.7. Забій кролів і первинна обробка продуктів забою
- •14.1. Значення галузі та біологічні особливості хутрових звірів
- •14.2. Коротка характеристика хутрових звірів
- •14.3. Комплектування стада
- •14.4. Утримання хутрових звірів
- •14.5. Годівля хутрових звірів
- •14.6. Забій звірів і первинна обробка шкурок
- •9. Технологія виробництва яєць і м'яса сільськогосподарської птиці
11.5.4. Вирощування товарної риби за трирічного циклу
У північних районах, де сума активних температур не дає можливості отримати товарну рибу за дворічним циклом, а також у районах, де попитом користується риба масою 1 кг і більпіе, застосовується трирічна технологія вирощування риби. Вона попіирюється і в деяких регіонах, які вирощують рослиноїдних риб. Товстолобик, який за два вегетаційних періоди досягає маси 0,5 — 0,8 кг, користується значно меншим попитом, ніж короп. Отже, його доцільно вирощувати до маси 1,5 — 3 кг і навіть до 4,5 кг, оскільки у м'ясі товстолобиків трирічного віку міститься більпіе білка, а високий уміст жиру надає змогу виготовляти з нього високоякісні баликові вироби.
Трирічний цикл вирощування рослиноїдних риб ефективний також у господарствах, які мають глибокі неспускні водойми. У господарствах, де застосовують таку технологію, змінюється співвідношення окремих категорій ставів. Так, за трирічного циклу необхідно мати вирощувальні стави І та II порядків, а для зимівлі цьоголітків і дволітків — більщу кількість площ зимувальних водойм. Норма посадки личинок у вирощувальні стави І порядку становить 250 — 300 тис. екз/га, і до кінця вегетаційного періоду цьоголітки
досягають маси 9 — 10 г. Восени зі зниженням температури води їх пересаджують у зимувальні стави І порядку з нормою посадки
1 млн екз/га. Однорічок з щільністю посадки 25 — 30 тис.екз/га пе ресаджують у вирощувальні стави II порядку, серед них ЗО % повин ні становити рослиноїдні риби. Після зариблення розпочинається їх годівля, яка сприяє досягненню дволітками середньої маси 100 г. Зимівля їх відбувається у зимувальних ставах II порядку.
Нагульні стави зариблюють дволітками з щільністю посадки
2 — 3,5 тис.екз/га. Трилітки досягають товарної маси близько 1 кг, а рибопродуктивність з 1 га — 2 — 2,5 т. У всіх ставах ретельно сте жать за температурою води, вмістом розчиненого кисню в ній, роз витком природної кормової бази, наявністю у воді біогенних еле ментів, проводять контрольні облови для спостереження за ростом, розвитком і станом здоров'я риби.
Вирощування риби за трирічного циклу дає можливість отримувати коропа масою близько 1 кг, значно подовжити термін реалізації товарної риби, оскільки селективний її вилов розпочинається з липня, знизити витрати рибопосадкового матеріалу на одиницю вирощуваної продукції, підвищити економічну ефективність ведення господарства завдяки реалізації товарної риби більшої живої маси і за вищими цінами.
Однак за трирічного циклу вирощування зростає відхід риби, оскільки вона двічі зимує, а трилітній короп більшою мірою схильний до захворювання на краснуху. Тому потрібно використовувати коропово-сазанові гібриди, які мають високу стійкість проти захворювань.
11.6. Транспортування живої риби,
первинна обробка та зберігання її
Рибу перевозять автомобільним транспортом, залізницею, літаками, гелікоптерами, використовуючи брезентові та металеві чани, молочні фляги, ванни, поліетиленові пакети, ізотермічні контейнери, живорибні машини, молоковози тощо. Перед завантаженням рибу 12 — 15 год не годують і 2 — 4 год витримують у чистій проточній воді з метою вивільнення її від бруду, промивання зябер, вивільнення кишечнику від умісту, оскільки транспортування краще переносить голодна риба. Тару, призначену для транспортування риби, дезінфікують 20 %-м розчином негашеного вапна, після чого ретельно промивають чистою водою.
Воду для перевезення риби беруть із річки, озера чи ставу, і, як виняток, можна використовувати і водопровідну хлоровану воду, проте її необхідно піддати повітряній аерації впродовж 30 — 50 хв
для доброго насичення киснем. Температура води у транспортній місткості, там де була риба і куди її випускатимуть, повинна бути однаковою з допустимою різницею для мальків 1 — 2 °С, для однорічок і старших вікових груп — 3 — 4 °С. Якщо у водоймі, в яку випускають рибу, ці нормативи перевищені, то температуру води треба вирівнювати, і тільки після цього випускати рибу.
Для збереження життєдіяльності співвідношення риби (коропа, амура, сома, буфало, сазана) до води має становити 1 : 1,25; карася, лина — 1:1 (без примусової аерації води — 1:2); форелі, судака — 1 : 5; ляща, товстолобика, щуки та ін. — 1:2 (без аерації води — 1 : 3). Оптимальна температура води для перевезення теплолюбних риб влітку 10 — 12 °С, взимку і восени — 5 — 6 °С, а для холодолюбних — відповідно 6 — 8 і 3 — 5 °С. Взимку всі види риб можна перевозити за температури води 1 — 2 °С. За мінусових температур рибу перевозити небажано. У теплу пору року краще перевозити рибу рано вранці чи ввечері, а за умови перевезення вдень необхідно мати лід (0,5 кг на 10 л води), який кладуть у тару, попередньо обгорну впій його мішковиною чи марлею.
Тривалість перевезення коропа, амура, буфало, сазана, карася, лина за температури води 10 °С не повинна перевищувати 8 год без зміни води, а інших прісноводних риб — 12 год. Якщо температура води підвищується, її охолоджують льодом, а тривалість транспортування скорочують до 6 год; для інших прісноводних риб воду через 6 год поступово замінюють, тобто яку кількість випустили з транспортної тари, таку й додають.
Під час перевезення риби не можна робити тривалих зупинок (більше ніж 1 год), оскільки у разі стояння транспорту вода не перемішується і не насичується киснем. Живу рибу можна перевозити і без води, для коропових риб тривалість транспортування не повинна перевищувати 2 — 4 год. У лотки чи ящики з отворами у дні, яке вистеляють марлевими серветками у кілька шарів чи травою, рибу кладуть у 1 — 2 шари. Перед перевезенням рибу зрошують і закривають брезентом для збереження вологи.
Відповідно до ДСТУ—93 жива риба, вирощена в рибницьких господарствах, за живою масою має відповідати таким нормам: короп, білий амур, буфало — 250 — 600 г (відбірні більше ніж 600 г); товстолобик — 250 — 600, товстолобик великий — 600 — 2000 (відбірний більше ніж 2000); сазан, сом канальний — 250 і більше; карась сріблястий — 100 — 250; форель — 120 — 250, форель велика — 250 - 800 г (відбірна 800 г і більше).
Виловлену рибу передусім необхідно промити чистою водою для зменшення кількості бактерій на шкіряному покриві. Для потрошіння роблять розріз черевця від анального отвору до голови, після чого видаляють внутрішні органи, разом з якими виводяться з ор-
ганізму ферменти і мікроорганізми, під дією яких розм'якшується м'ясо і прискорюється його псування.
Рибу зберігають в охолодженому чи замороженому стані. Охолоджену зберігають за температури 0,5 — 5 °С і вологості повітря 90 — 95 %. Заморожувати рибу треба швидко і зберігати 3 — 4 міс за температури —12...— 30 °С.
11.7. Виробництво риби в особистих підсобних і фермерських господарствах
Об'єктом фермерського господарства з виробництва риби є стави, яких в Україні налічується 200 тис. У великих неспускних ставах виробництво риби краще починати з випасної системи і використання таких риб, як короп, товстолобик, судак, сом, лин, сріблястий карась та ін. Рибницька галузь досить капіталомістка, особливо якщо йдеться про будівництво і ремонт ставів, то витрати окупляться не раніше ніж через 8 — 10 років. Тому вирощування риби спочатку треба поєднувати з вирощуванням сільськогосподарських культур і виробництвом тваринницької продукції, практикуючи розведення гусей, качок, хутрових звірів. Частину коштів можна отримати від введення платного рибальства. Застосування випасної системи дає змогу отримати 4—6 н/га товарної риби. У ставах площею 10 — 15 га, де є можливість упродовж 3 — 7 днів спускати воду сифоном, можна використовувати полікультуру риб, а на малих водоймах (1 — 3 га) вирощувати і такі цінні риби, як сом, товстолобик, бестер, веслоніс. Якщо у ставу є хижі риби, то треба організувати їх годівлю.
Використання водойм, що заросли водною рослинністю і мають низький уміст розчинного кисню у воді, потрібно розпочинати з платного рибальства на щуку та окуня і одночасно підселяти лина, карася та інших риб. Такі водойми можуть дати 2 — 5 ц риби з 1 га, а за умов впровадження меліоративних робіт (поглиблення ставу, видалення рослинності) продуктивність водойми може збільшитися до 4— 10 ц риби з 1 га. Осушення й очищення водойм від корчів і рослинності дає можливість застосовувати безперервну технологію вирощування риби і використовувати крім коропа товстолобика, карася і лина, судака, ляща та ін. Якщо ж годувати рибу штучними кормами, то з 1 га площі ставу можна отримати 2 — 3 т риби.
На присадибних ділянках для вирощування риби можна побудувати став чи копанку, а за можливості — і каскад ставів з організацією повного циклу вирощування — від мальків до товарної риби. Для спорудження водойми насамперед вибирають місце з врахуванням водопостачання, типу грунту, можливості розвитку природної кормової бази та відсутності джерела його забруднення. Водойми
можуть бути створені будівництвом гребель, дамб чи викопані. Кращі оптимальні умови забезпечують за першого типу водойми, а у викопаних важко створювати водообмін і під час вилову риби воду необхідно відкачувати насосними установками.
Після вибору ділянки для водойми обстежують структуру ґрунту. Непридатними є ґрунти заболочені і піщані, які надмірно фільтрують воду і є малопродуктивними. Для водопостачання водойми використовують струмок, джерело, невеликі річки чи озера, а бажано, щоб вода надходила самопливом (каналом чи трубами), оскільки застосування насосів або сифонів потребує додаткових витрат на пальне чи електроенергію.
Для будівництва греблі знімають рослинний шар, ґрунт орють на глибину 20 — ЗО см, роблять траншею по осі греблі, заповнюють її глиною і утрамбовують. Для насипання греблі використовують різні ґрунти, проте кращими є суглинкові і супіщані. З метою запобігання розмиву греблю по сухому укосу обкладають дерниною, а по мокрому — бетонними плитами чи камінням.
Водойма повинна мати рівне дно, посередині — канаву, а перед водоспуском — рибну яму, що дасть можливість швидко виловити рибу й осушити водойму на зиму. Через 2 міс після будівництва греблі став заповнюють водою, додаючи її через кожні 2 — 3 доби не більше ніж 0,5 м за добу. Якість води треба перевіряти у гідрохімічних лабораторіях, оскільки вона є вирішальним чинником технологічного процесу вирощування риби.
В особистих підсобних господарствах бажано розводити коропа, лина, карася, білого амура, товстолобика, буфало, щуку, а в північних районах — форель, сигів, пелядь. Коропових риб розводять у ставах, які добре прогріваються, з помірно розвиненою в них водною рослинністю, а холодноводним рибам потрібна чиста вода з високим умістом розчинного кисню. Для зариблення ставів добирають кілька видів риб, які не мають харчової конкуренції, що підвищить ри-бопродуктивність водойми.
Контрольні запитання та завдання
1± Народногосподарське значення галузі. 2± Біологічні особливості та індивідуальний розвиток риби. 3. Представники сучасної полікультури тепловодного рибництва. 4. Господарсько-біологічні особливості коропа, білого і строкатого товстолобиків, білого амура. ]>. Типи та групи рибницьких ставів. 6^ Класифікація та характеристика ставів повносистемного рибницького господарства. 7;. Відтворення коропа. 8. Технологія підрощування личинок. 9. Отримання потомсгва рослиноїдних риб. 10. Технологія вирощування цьоголітків. 11. У чому суть вирощування товарної риби за дво-. трирічного циклів, безперервної та випасної технологій? 12. Як розраховують щільність посадки риби у нагульних ставах? 13. Транспортування риби. 14. Вимоги державного стандарту до живої риби. 15. Первинна обробка риби та зберігання її. 16. Особливості виробництва риби в особистих підсобних і фермерських господарствах.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ БДЖІЛЬНИЦТВА
12.1. Значення бджільництва, стан галузі та організація пасіки
Історично бджільництво в Україні було важливим промислом. Ще за часів Київської Русі на її території було близько 50 млн бджолиних сімей, приблизно така кількість сімей сьогодні налічується в світі. Наша держава входить до першої п'ятірки як за чисельністю бджолиних сімей (близько 3 млн), так і виробництвом продукції. За даними ФАО, у 2002 р. у світі було вироблено 1270 тис. т меду, що порівняно з середніми показниками 1989 — 1999 рр. збільшилося на 87 тис. т. Найбільше меду виробляють такі країни, як Китай (258 тис. т), СІЛА (90), Аргентина (85), Україна (60), Туреччина (60), Російська Федерація (55), Мексика (55), Індія (52), Канада (33), Іспанія (32 тис. т). Україна також може пишатися своїми здобутками і в науковій сфері. Саме наш співвітчизник П.І. Проко-пович у 1814 р. розробив перший у світі вулик, який надав змогу розширити знання з біології життя бджіл, розробити сучасні технології отримання продукції бджільництва.
Сучасне бджільництво є важливою галуззю сільського господарства. Його значення не обмежується лише виробництвом і отриманням прибутків від реалізації меду та іншої продукції. У живій природі, завдяки запиленню ентомофільних рослин, медоносні бджоли стали важливим елементом підтримання встановлених багатосторонніх зв'язків у тваринному і рослинному світі. Запилення бджолами посівів і насаджень сільськогосподарських культур сприяє підвищенню врожайності їх. Зростає значення бджіл і як живого індикатора навколишнього середовища.
Пасіка — земельна ділянка, на якій розміщують вулики з бджолами разом з будівлями з необхідним обладнанням та інвентарем. Якщо в господарстві кілька пасік (бджільницька ферма), то на одній із них улаштовують центральну базу, де зосереджують основні технологічні процеси — переробку воскової сировини, зберігання продукції й матеріалів для виготовлення та ремонту вуликів тощо. З усієї пасічної території відокремлюють майданчик для вуликів (точок). Він має добре прогріватися сонцем, бути захищеним від вітрів.
Розташовують його на відстані не ближче ніж 500 м від шосейних доріг, високовольтних ліній, водойм і 1 км — від тваринницьких приміщень та переробних підприємств. Територію стаціонарної пасіки огороджують суцільним, не нижче ніж 2,5 м парканом, обсаджують плодовими деревами і кущами.
Розмір точка визначають залежно від способу розміщення вуликів, враховуючи, що на одну сім'ю потрібно 20 — 40 м2 площі. Вулики встановлюють на підставках не нижче ніж 30 см від землі льотками на південь або південний схід, з незначним нахилом уперед, на відстані 6 м один від одного і не менше ніж 4 м між рядами. Перед льотками створюють санітарні майданчики розмірами 0,5 х 0,5 м. З виробничих приміщень на території точка споруджують пасічний будинок, стільникосховище, а в разі потреби — зимівник. На кожній пасіці мають бути резервні вулики (10 — 15 % загальної чисельності бджолиних сімей) і стільникові рамки (не менш як ЗО % загальної кількості рамок).
Під час обслуговування пасік використовують інвентар та обладнання загального призначення — пасічний димар, пасічні стамеску і ніж, скриньку-табурет, переносні ящики, лицеві сітки тощо.
Для отримання продукції застосовують медогонки, воскотопки, пилковловлювачі, а для перевезення бджолиних сімей — переважно автомобільний транспорт.
В Україні найбільшого поширення набули вулики таких систем, як український, стандартний 20-рамковий лежак і багатокорпусний. Вони повинні відповідати умовам життя бджолиної сім'ї і бути зручними в роботі.
Український вулик має 20 вузьковисоких рамок розміром 300 х 435 мм. Він важчий за 20-рамковий лежак, але оскільки у нього передня і задня стінки подвійні, створює кращі умови для зимівлі бджіл.
Вулик-лежак уміщує також 20 рамок розміром 435 х 300 мм. Він складається з продовгуватого корпуса, прибитого до дна, плоского даху, розбірної стелі. У вуликах-лежаках зручно розміщувати від-водки із запасними матками, залишати бджіл для зимівлі на точку, застосовувати різні способи і методи догляду за сім'ями.
Багатокорпусний вулик складається з чотирьох корпусів однакового розміру, окремого дна, плоского даху, стелі. У кожному корпусі вміщується 10 рамок розміром 435 х 230 мм. За рахунок зняття і встановлення корпусів розмір гнізда сім'ї і загальний об'єм вулика можна змінювати. Багатокорпусні вулики надають змогу цілу низку операцій у них виконувати з меншими затратами часу і праці, ніж в інших системах вуликів, завдяки чому вони набувають значного поширення.
12.2. Бджолина сім'я, її склад і функції окремих особин
Бджолина сім'я — цілісна біологічна одиниця, до складу якої входять матка, робочі бджоли. Це жіночі особини. У весняно-літній період тимчасово проживають трутні-самці, яких виховують сім'ї для спаровування з матками (рис. 12.1). Поодинці бджолині особини жити не можуть. Улітку сім'я складається з однієї матки, 50 — 70 тис. робочих особин і кількох сотень, іноді тисяч трутнів. На зиму склад сім'ї змінюється. Кількість бджіл зменшується до 15 — 25 тис, трутнів наприкінці літа вони виганяють. Необхідні умови життя бджолина сім'я забезпечує завдяки спільній діяльності її членів. Бджоли відбудовують і захищають гніздо, підтримують потрібні умови мікроклімату, заготовляють і переробляють корм, створюють його запаси, виховують нові покоління особин. Матка після спаровування з трутнями відкладає яйця для відтворення потомства. Добова кількість відкладених маткою яєць улітку досягає 1,5 — 2 тис. глт. Це забезпечує високі темпи відтворення потомства. За сезон сім'я виховує 150 — 200 тис. особин. Незважаючи на те, що матка може жити в сім'ї 5 — 7 років, її використовують тільки впродовж двох сезонів і лише в окремих випадках довше. З віком її продуктивність зменпту-ється, а в сім'ях зростає імовірність роїння.
Трутні виводяться в кожній сім'ї, проте в різних кількостях. Вони розвиваються з незапліднених яєць, які відкладає матка в трутневі комірки. Через 10 — 12 днів після народження самці стають статевозрілими. У пошуках маток для спаровування трутні періодично за сприятливої погоди вилітають з вуликів. Після спаровування вони гинуть, але їхні статеві клітини, що залишилися в спермоприймачі матки, у результаті запліднення яєць дають початок розвитку потемків — жіночих особин сім'ї. Частка впливу трутнів на спадковість
потомства становить 75, а матки — 25 %. Враховуючи це, необхідно приділяти серйозну увагу виведенню трутнів у кращих сім'ях, які відрізняються високою продуктивністю та іншими позитивними якостями.
Робочі бджоли живуть улітку 1,5 — 2 міс. Осінні генерації ідуть у зимівлю й доживають до весни. Вони ще встигають навесні впродовж ЗО — 50 днів виховати нові покоління бджіл. Загальна тривалість життя бджіл, які зимували, досягає 7 — 9 міс.
Першу половину життя бджоли проводять у вулику, виконуючи різні функції. З перших днів вони чистять комірки, обігрівають розплід. Потім освоюють нові види робіт: годують личинок, переробляють нектар у мед, будують стільники з воску, який самі ж виділяють. Молоді бджоли, починаючи з 5 — 7-го дня, роблять короткочасні вильоти в полуденні години. Під час вильотів вони вивільняються від неперетравлених репіток, що накопичилися у товстій кипіці, і запам'ятовують місцезнаходження вулика.
Через 2 — 3 тижні після народження робочі бджоли зайняті в основному поз ав у ликовими роботами — збиранням їжі і накопиченням її запасів. Кожна бджола робить за день у середньому близько 10 вильотів. Продуктивність на збиранні нектару і пилку підвищується зі зменшенням відстані до відвідуваних рослин, поліпшенням погоди і збільшенням запасів на навколишній території. За один виліт бджола приносить до 60 мг нектару, наповнюючи медовий зо-бик при відвідуванні десятків, а іноді і більше від сотні квіток. У кошики на задніх ніжках вона набирає пилок (близько 20 мг), формуючи його в грудочки, які називають обніжжям.
Бджолина сім'я протягом року на свої потреби (вигодовування розплоду, живлення дорослих бджіл, теплову енергію, будівництво стільників, льотну діяльність та ін.) витрачає приблизно 80 — 90 кг меду, з них 20 — 25 кг у осінньо-зимовий період. Крім того, сім'я споживає 20 — 25 кг пилку. Інші накопичення кормів бджолярі відбирають як товарну продукцію. Чим краща кормова база з розрахунку на одну сім'ю в зоні розміщення пасік, тим більше продукції отримують від бджіл.
У життєдіяльності бджолиної сім'ї розрізняють періоди активного стану і зимівлі. Зимовий період бджоли проводять у стані спокою. Вони збиваються між стільниками в щільну масу, яку називають клубом. У стані зимового спокою бджоли різко знижують активність, а саме: рух, споживання корму, обмін речовин, дихання і живуть за зниженої температури (14 — 27 °С). Це дає їм змогу зберегти енергію і функціональну діяльність багатьох органів і систем на весняний період, щоб забезпечити нормальний розвиток сім'ї після завершення зимівлі.
Догляд за бджолами під час зимового спокою полягає у виключенні впливу різних подразників і чинників, що активізують життє-
діяльність бджіл: стукіт, підвищення температури, запахи тощо. В разі зимівлі в приміщенні, температуру в ньому підтримують на рівні близько 0 — 2 °С за відносної вологості 70 — 80 %.
Наприкінці зимівлі активність бджіл підвищується, матка починає відкладати яйця, з'являється розплід, що потребує додаткових витрат корму на підтримання температури в межах 34 — 35 °С і вигодовування личинок. Із настанням потепління, коли зовнішнє повітря прогрівається до 9 — 10 °С і вище, бджоли роблять очисний обліт. Безоблітний період у різних регіонах України коливається в межах 120 — 150 днів.
Для посилення роботи у майбутньому медозборі з ранньої весни бджоли починають збирати свіжі порції нектару і пилку, сім'я нарощує робочих особин на зміну тих, що зимували. Найбільшої величини сім'я досягає в червні — липні. У неї збільшується можливість зібрати і переробити значну кількість корму. Денний збір у звичайних умовах становить до 4 — 5 кг, а за рясного цвітіння високопродуктивних медоносів — більше ніж 10 — 12 кг. До осені більшість бджіл зношується, виводяться нові генерації для зимівлі. Наприкінці вересня або на початку жовтня матки припиняють відкладати яйця. Настання похолодань {8 °С і нижче) призводить до утворення клуба. Бажано, щоб осінній очисний обліт відбувався якомога пізніше.