Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Копия Технологія виробництва продукції тваринни...doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
5.81 Mб
Скачать

11.5.4. Вирощування товарної риби за трирічного циклу

У північних районах, де сума активних температур не дає мож­ливості отримати товарну рибу за дворічним циклом, а також у ра­йонах, де попитом користується риба масою 1 кг і більпіе, застосову­ється трирічна технологія вирощування риби. Вона попіирюється і в деяких регіонах, які вирощують рослиноїдних риб. Товстолобик, який за два вегетаційних періоди досягає маси 0,5 — 0,8 кг, користу­ється значно меншим попитом, ніж короп. Отже, його доцільно ви­рощувати до маси 1,5 — 3 кг і навіть до 4,5 кг, оскільки у м'ясі товс­толобиків трирічного віку міститься більпіе білка, а високий уміст жиру надає змогу виготовляти з нього високоякісні баликові вироби.

Трирічний цикл вирощування рослиноїдних риб ефективний та­кож у господарствах, які мають глибокі неспускні водойми. У госпо­дарствах, де застосовують таку технологію, змінюється співвідно­шення окремих категорій ставів. Так, за трирічного циклу необхід­но мати вирощувальні стави І та II порядків, а для зимівлі цьоголіт­ків і дволітків — більщу кількість площ зимувальних водойм. Нор­ма посадки личинок у вирощувальні стави І порядку становить 250 — 300 тис. екз/га, і до кінця вегетаційного періоду цьоголітки

досягають маси 9 — 10 г. Восени зі зниженням температури води їх пересаджують у зимувальні стави І порядку з нормою посадки

1 млн екз/га. Однорічок з щільністю посадки 25 — 30 тис.екз/га пе­ ресаджують у вирощувальні стави II порядку, серед них ЗО % повин­ ні становити рослиноїдні риби. Після зариблення розпочинається їх годівля, яка сприяє досягненню дволітками середньої маси 100 г. Зимівля їх відбувається у зимувальних ставах II порядку.

Нагульні стави зариблюють дволітками з щільністю посадки

2 — 3,5 тис.екз/га. Трилітки досягають товарної маси близько 1 кг, а рибопродуктивність з 1 га — 2 — 2,5 т. У всіх ставах ретельно сте­ жать за температурою води, вмістом розчиненого кисню в ній, роз­ витком природної кормової бази, наявністю у воді біогенних еле­ ментів, проводять контрольні облови для спостереження за ростом, розвитком і станом здоров'я риби.

Вирощування риби за трирічного циклу дає можливість отриму­вати коропа масою близько 1 кг, значно подовжити термін реаліза­ції товарної риби, оскільки селективний її вилов розпочинається з липня, знизити витрати рибопосадкового матеріалу на одиницю ви­рощуваної продукції, підвищити економічну ефективність ведення господарства завдяки реалізації товарної риби більшої живої маси і за вищими цінами.

Однак за трирічного циклу вирощування зростає відхід риби, оскільки вона двічі зимує, а трилітній короп більшою мірою схиль­ний до захворювання на краснуху. Тому потрібно використовувати коропово-сазанові гібриди, які мають високу стійкість проти захво­рювань.

11.6. Транспортування живої риби,

первинна обробка та зберігання її

Рибу перевозять автомобільним транспортом, залізницею, літа­ками, гелікоптерами, використовуючи брезентові та металеві чани, молочні фляги, ванни, поліетиленові пакети, ізотермічні контейне­ри, живорибні машини, молоковози тощо. Перед завантаженням рибу 12 — 15 год не годують і 2 — 4 год витримують у чистій проточ­ній воді з метою вивільнення її від бруду, промивання зябер, виві­льнення кишечнику від умісту, оскільки транспортування краще переносить голодна риба. Тару, призначену для транспортування риби, дезінфікують 20 %-м розчином негашеного вапна, після чого ретельно промивають чистою водою.

Воду для перевезення риби беруть із річки, озера чи ставу, і, як виняток, можна використовувати і водопровідну хлоровану воду, проте її необхідно піддати повітряній аерації впродовж 30 — 50 хв

для доброго насичення киснем. Температура води у транспортній місткості, там де була риба і куди її випускатимуть, повинна бути однаковою з допустимою різницею для мальків 1 — 2 °С, для однорі­чок і старших вікових груп — 3 — 4 °С. Якщо у водоймі, в яку випус­кають рибу, ці нормативи перевищені, то температуру води треба вирівнювати, і тільки після цього випускати рибу.

Для збереження життєдіяльності співвідношення риби (коропа, амура, сома, буфало, сазана) до води має становити 1 : 1,25; карася, лина — 1:1 (без примусової аерації води — 1:2); форелі, судака — 1 : 5; ляща, товстолобика, щуки та ін. — 1:2 (без аерації води — 1 : 3). Оптимальна температура води для перевезення теплолюбних риб влітку 10 — 12 °С, взимку і восени — 5 — 6 °С, а для холодолюб­них — відповідно 6 — 8 і 3 — 5 °С. Взимку всі види риб можна пере­возити за температури води 1 — 2 °С. За мінусових температур рибу перевозити небажано. У теплу пору року краще перевозити рибу рано вранці чи ввечері, а за умови перевезення вдень необхідно ма­ти лід (0,5 кг на 10 л води), який кладуть у тару, попередньо обгор­ну впій його мішковиною чи марлею.

Тривалість перевезення коропа, амура, буфало, сазана, карася, лина за температури води 10 °С не повинна перевищувати 8 год без зміни води, а інших прісноводних риб — 12 год. Якщо температура води підвищується, її охолоджують льодом, а тривалість транспор­тування скорочують до 6 год; для інших прісноводних риб воду че­рез 6 год поступово замінюють, тобто яку кількість випустили з транспортної тари, таку й додають.

Під час перевезення риби не можна робити тривалих зупинок (більше ніж 1 год), оскільки у разі стояння транспорту вода не пере­мішується і не насичується киснем. Живу рибу можна перевозити і без води, для коропових риб тривалість транспортування не повин­на перевищувати 2 — 4 год. У лотки чи ящики з отворами у дні, яке вистеляють марлевими серветками у кілька шарів чи травою, рибу кладуть у 1 — 2 шари. Перед перевезенням рибу зрошують і закри­вають брезентом для збереження вологи.

Відповідно до ДСТУ—93 жива риба, вирощена в рибницьких гос­подарствах, за живою масою має відповідати таким нормам: короп, білий амур, буфало — 250 — 600 г (відбірні більше ніж 600 г); товс­толобик — 250 — 600, товстолобик великий — 600 — 2000 (відбірний більше ніж 2000); сазан, сом канальний — 250 і більше; карась сріб­лястий — 100 — 250; форель — 120 — 250, форель велика — 250 - 800 г (відбірна 800 г і більше).

Виловлену рибу передусім необхідно промити чистою водою для зменшення кількості бактерій на шкіряному покриві. Для потро­шіння роблять розріз черевця від анального отвору до голови, після чого видаляють внутрішні органи, разом з якими виводяться з ор-

ганізму ферменти і мікроорганізми, під дією яких розм'якшується м'ясо і прискорюється його псування.

Рибу зберігають в охолодженому чи замороженому стані. Охо­лоджену зберігають за температури 0,5 — 5 °С і вологості повітря 90 — 95 %. Заморожувати рибу треба швидко і зберігати 3 — 4 міс за температури —12...— 30 °С.

11.7. Виробництво риби в особистих підсобних і фермерських господарствах

Об'єктом фермерського господарства з виробництва риби є стави, яких в Україні налічується 200 тис. У великих неспускних ставах виробництво риби краще починати з випасної системи і викорис­тання таких риб, як короп, товстолобик, судак, сом, лин, сріблястий карась та ін. Рибницька галузь досить капіталомістка, особливо якщо йдеться про будівництво і ремонт ставів, то витрати окуплять­ся не раніше ніж через 8 — 10 років. Тому вирощування риби споча­тку треба поєднувати з вирощуванням сільськогосподарських куль­тур і виробництвом тваринницької продукції, практикуючи розве­дення гусей, качок, хутрових звірів. Частину коштів можна отрима­ти від введення платного рибальства. Застосування випасної систе­ми дає змогу отримати 4—6 н/га товарної риби. У ставах площею 10 — 15 га, де є можливість упродовж 3 — 7 днів спускати воду сифо­ном, можна використовувати полікультуру риб, а на малих во­доймах (1 — 3 га) вирощувати і такі цінні риби, як сом, товстолобик, бестер, веслоніс. Якщо у ставу є хижі риби, то треба організувати їх годівлю.

Використання водойм, що заросли водною рослинністю і мають низький уміст розчинного кисню у воді, потрібно розпочинати з платного рибальства на щуку та окуня і одночасно підселяти лина, карася та інших риб. Такі водойми можуть дати 2 — 5 ц риби з 1 га, а за умов впровадження меліоративних робіт (поглиблення ставу, видалення рослинності) продуктивність водойми може збільшитися до 4— 10 ц риби з 1 га. Осушення й очищення водойм від корчів і рослинності дає можливість застосовувати безперервну технологію вирощування риби і використовувати крім коропа товстолобика, карася і лина, судака, ляща та ін. Якщо ж годувати рибу штучними кормами, то з 1 га площі ставу можна отримати 2 — 3 т риби.

На присадибних ділянках для вирощування риби можна побуду­вати став чи копанку, а за можливості — і каскад ставів з організа­цією повного циклу вирощування — від мальків до товарної риби. Для спорудження водойми насамперед вибирають місце з враху­ванням водопостачання, типу грунту, можливості розвитку природ­ної кормової бази та відсутності джерела його забруднення. Водойми

можуть бути створені будівництвом гребель, дамб чи викопані. Кращі оптимальні умови забезпечують за першого типу водойми, а у викопаних важко створювати водообмін і під час вилову риби воду необхідно відкачувати насосними установками.

Після вибору ділянки для водойми обстежують структуру ґрунту. Непридатними є ґрунти заболочені і піщані, які надмірно фільтру­ють воду і є малопродуктивними. Для водопостачання водойми ви­користовують струмок, джерело, невеликі річки чи озера, а бажано, щоб вода надходила самопливом (каналом чи трубами), оскільки застосування насосів або сифонів потребує додаткових витрат на пальне чи електроенергію.

Для будівництва греблі знімають рослинний шар, ґрунт орють на глибину 20 — ЗО см, роблять траншею по осі греблі, заповнюють її глиною і утрамбовують. Для насипання греблі використовують різні ґрунти, проте кращими є суглинкові і супіщані. З метою запобігання розмиву греблю по сухому укосу обкладають дерниною, а по мокро­му — бетонними плитами чи камінням.

Водойма повинна мати рівне дно, посередині — канаву, а перед водоспуском — рибну яму, що дасть можливість швидко виловити рибу й осушити водойму на зиму. Через 2 міс після будівництва гре­блі став заповнюють водою, додаючи її через кожні 2 — 3 доби не бі­льше ніж 0,5 м за добу. Якість води треба перевіряти у гідрохіміч­них лабораторіях, оскільки вона є вирішальним чинником техноло­гічного процесу вирощування риби.

В особистих підсобних господарствах бажано розводити коропа, лина, карася, білого амура, товстолобика, буфало, щуку, а в північ­них районах — форель, сигів, пелядь. Коропових риб розводять у ставах, які добре прогріваються, з помірно розвиненою в них водною рослинністю, а холодноводним рибам потрібна чиста вода з високим умістом розчинного кисню. Для зариблення ставів добирають кіль­ка видів риб, які не мають харчової конкуренції, що підвищить ри-бопродуктивність водойми.

Контрольні запитання та завдання

Народногосподарське значення галузі. Біологічні особливості та індиві­дуальний розвиток риби. 3. Представники сучасної полікультури тепловодного рибництва. 4. Господарсько-біологічні особливості коропа, білого і строкатого товстолобиків, білого амура. ]>. Типи та групи рибницьких ставів. 6^ Класифіка­ція та характеристика ставів повносистемного рибницького господарства. 7;. Від­творення коропа. 8. Технологія підрощування личинок. 9. Отримання потомсгва рослиноїдних риб. 10. Технологія вирощування цьоголітків. 11. У чому суть ви­рощування товарної риби за дво-. трирічного циклів, безперервної та випасної технологій? 12. Як розраховують щільність посадки риби у нагульних ставах? 13. Транспортування риби. 14. Вимоги державного стандарту до живої риби. 15. Первинна обробка риби та зберігання її. 16. Особливості виробництва риби в особистих підсобних і фермерських господарствах.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ БДЖІЛЬНИЦТВА

12.1. Значення бджільництва, стан галузі та організація пасіки

Історично бджільництво в Україні було важливим промислом. Ще за часів Київської Русі на її території було близько 50 млн бджолиних сімей, приблизно така кількість сімей сьогодні налічу­ється в світі. Наша держава входить до першої п'ятірки як за чисель­ністю бджолиних сімей (близько 3 млн), так і виробництвом про­дукції. За даними ФАО, у 2002 р. у світі було вироблено 1270 тис. т меду, що порівняно з середніми показниками 1989 — 1999 рр. збіль­шилося на 87 тис. т. Найбільше меду виробляють такі країни, як Китай (258 тис. т), СІЛА (90), Аргентина (85), Україна (60), Туреч­чина (60), Російська Федерація (55), Мексика (55), Індія (52), Кана­да (33), Іспанія (32 тис. т). Україна також може пишатися своїми здобутками і в науковій сфері. Саме наш співвітчизник П.І. Проко-пович у 1814 р. розробив перший у світі вулик, який надав змогу розширити знання з біології життя бджіл, розробити сучасні техно­логії отримання продукції бджільництва.

Сучасне бджільництво є важливою галуззю сільського господар­ства. Його значення не обмежується лише виробництвом і отриман­ням прибутків від реалізації меду та іншої продукції. У живій при­роді, завдяки запиленню ентомофільних рослин, медоносні бджоли стали важливим елементом підтримання встановлених багатосто­ронніх зв'язків у тваринному і рослинному світі. Запилення бджо­лами посівів і насаджень сільськогосподарських культур сприяє підвищенню врожайності їх. Зростає значення бджіл і як живого індикатора навколишнього середовища.

Пасіка — земельна ділянка, на якій розміщують вулики з бджо­лами разом з будівлями з необхідним обладнанням та інвентарем. Якщо в господарстві кілька пасік (бджільницька ферма), то на одній із них улаштовують центральну базу, де зосереджують основні тех­нологічні процеси — переробку воскової сировини, зберігання про­дукції й матеріалів для виготовлення та ремонту вуликів тощо. З усієї пасічної території відокремлюють майданчик для вуликів (точок). Він має добре прогріватися сонцем, бути захищеним від вітрів.

Розташовують його на відстані не ближче ніж 500 м від шосей­них доріг, високовольтних ліній, водойм і 1 км — від тварин­ницьких приміщень та переробних підприємств. Територію стаціо­нарної пасіки огороджують суцільним, не нижче ніж 2,5 м парка­ном, обсаджують плодовими деревами і кущами.

Розмір точка визначають залежно від способу розміщення вули­ків, враховуючи, що на одну сім'ю потрібно 20 — 40 м2 площі. Вулики встановлюють на підставках не нижче ніж 30 см від землі льотками на південь або південний схід, з незначним нахилом уперед, на від­стані 6 м один від одного і не менше ніж 4 м між рядами. Перед льотками створюють санітарні майданчики розмірами 0,5 х 0,5 м. З виробничих приміщень на території точка споруджують пасічний будинок, стільникосховище, а в разі потреби — зимівник. На кожній пасіці мають бути резервні вулики (10 — 15 % загальної чисельності бджолиних сімей) і стільникові рамки (не менш як ЗО % загальної кількості рамок).

Під час обслуговування пасік використовують інвентар та облад­нання загального призначення — пасічний димар, пасічні стамеску і ніж, скриньку-табурет, переносні ящики, лицеві сітки тощо.

Для отримання продукції застосовують медогонки, воскотопки, пилковловлювачі, а для перевезення бджолиних сімей — переваж­но автомобільний транспорт.

В Україні найбільшого поширення набули вулики таких систем, як український, стандартний 20-рамковий лежак і багатокорпус­ний. Вони повинні відповідати умовам життя бджолиної сім'ї і бути зручними в роботі.

Український вулик має 20 вузьковисоких рамок розміром 300 х 435 мм. Він важчий за 20-рамковий лежак, але оскільки у нього передня і задня стінки подвійні, створює кращі умови для зи­мівлі бджіл.

Вулик-лежак уміщує також 20 рамок розміром 435 х 300 мм. Він складається з продовгуватого корпуса, прибитого до дна, плоского даху, розбірної стелі. У вуликах-лежаках зручно розміщувати від-водки із запасними матками, залишати бджіл для зимівлі на точку, застосовувати різні способи і методи догляду за сім'ями.

Багатокорпусний вулик складається з чотирьох корпусів одна­кового розміру, окремого дна, плоского даху, стелі. У кожному кор­пусі вміщується 10 рамок розміром 435 х 230 мм. За рахунок зняття і встановлення корпусів розмір гнізда сім'ї і загальний об'єм вулика можна змінювати. Багатокорпусні вулики надають змогу цілу низку операцій у них виконувати з меншими затратами часу і праці, ніж в інших системах вуликів, завдяки чому вони набувають значного поширення.

12.2. Бджолина сім'я, її склад і функції окремих особин

Бджолина сім'я — цілісна біологічна одиниця, до складу якої входять матка, робочі бджоли. Це жіночі особини. У весняно-літній період тимчасово проживають трутні-самці, яких виховують сім'ї для спаровування з матками (рис. 12.1). Поодинці бджолині особини жити не можуть. Улітку сім'я складається з однієї матки, 50 — 70 тис. робочих особин і кількох сотень, іноді тисяч трутнів. На зиму склад сім'ї змінюється. Кількість бджіл зменшується до 15 — 25 тис, трут­нів наприкінці літа вони виганяють. Необхідні умови життя бджо­лина сім'я забезпечує завдяки спільній діяльності її членів. Бджоли відбудовують і захищають гніздо, підтримують потрібні умови мік­роклімату, заготовляють і переробляють корм, створюють його запа­си, виховують нові покоління особин. Матка після спаровування з трутнями відкладає яйця для відтворення потомства. Добова кіль­кість відкладених маткою яєць улітку досягає 1,5 — 2 тис. глт. Це забезпечує високі темпи відтворення потомства. За сезон сім'я вихо­вує 150 — 200 тис. особин. Незважаючи на те, що матка може жити в сім'ї 5 — 7 років, її використовують тільки впродовж двох сезонів і лише в окремих випадках довше. З віком її продуктивність зменпту-ється, а в сім'ях зростає імовірність роїння.

Рис. 12.1. Особини бджолиної сім'ї: а — матка, Є— робоча бджола, в — трутень

Трутні виводяться в кожній сім'ї, проте в різних кількостях. Вони розвиваються з незапліднених яєць, які відкладає матка в трутневі комірки. Через 10 — 12 днів після народження самці стають статево­зрілими. У пошуках маток для спаровування трутні періодично за сприятливої погоди вилітають з вуликів. Після спаровування вони гинуть, але їхні статеві клітини, що залишилися в спермоприймачі матки, у результаті запліднення яєць дають початок розвитку потем­ків — жіночих особин сім'ї. Частка впливу трутнів на спадковість

потомства становить 75, а матки — 25 %. Враховуючи це, необхідно приділяти серйозну увагу виведенню трутнів у кращих сім'ях, які відрізняються високою продуктивністю та іншими позитивними якостями.

Робочі бджоли живуть улітку 1,5 — 2 міс. Осінні генерації ідуть у зимівлю й доживають до весни. Вони ще встигають навесні впро­довж ЗО — 50 днів виховати нові покоління бджіл. Загальна трива­лість життя бджіл, які зимували, досягає 7 — 9 міс.

Першу половину життя бджоли проводять у вулику, виконуючи різні функції. З перших днів вони чистять комірки, обігрівають роз­плід. Потім освоюють нові види робіт: годують личинок, переробля­ють нектар у мед, будують стільники з воску, який самі ж виділя­ють. Молоді бджоли, починаючи з 5 — 7-го дня, роблять короткочасні вильоти в полуденні години. Під час вильотів вони вивільняються від неперетравлених репіток, що накопичилися у товстій кипіці, і запам'ятовують місцезнаходження вулика.

Через 2 — 3 тижні після народження робочі бджоли зайняті в ос­новному поз ав у ликовими роботами — збиранням їжі і накопичен­ням її запасів. Кожна бджола робить за день у середньому близько 10 вильотів. Продуктивність на збиранні нектару і пилку підвищу­ється зі зменшенням відстані до відвідуваних рослин, поліпшенням погоди і збільшенням запасів на навколишній території. За один виліт бджола приносить до 60 мг нектару, наповнюючи медовий зо-бик при відвідуванні десятків, а іноді і більше від сотні квіток. У кошики на задніх ніжках вона набирає пилок (близько 20 мг), фор­муючи його в грудочки, які називають обніжжям.

Бджолина сім'я протягом року на свої потреби (вигодовування розплоду, живлення дорослих бджіл, теплову енергію, будівництво стільників, льотну діяльність та ін.) витрачає приблизно 80 — 90 кг меду, з них 20 — 25 кг у осінньо-зимовий період. Крім того, сім'я споживає 20 — 25 кг пилку. Інші накопичення кормів бджолярі від­бирають як товарну продукцію. Чим краща кормова база з розра­хунку на одну сім'ю в зоні розміщення пасік, тим більше продукції отримують від бджіл.

У життєдіяльності бджолиної сім'ї розрізняють періоди активного стану і зимівлі. Зимовий період бджоли проводять у стані спокою. Вони збиваються між стільниками в щільну масу, яку називають клубом. У стані зимового спокою бджоли різко знижують активність, а саме: рух, споживання корму, обмін речовин, дихання і живуть за зниженої температури (14 — 27 °С). Це дає їм змогу зберегти енергію і функціональну діяльність багатьох органів і систем на весняний період, щоб забезпечити нормальний розвиток сім'ї після за­вершення зимівлі.

Догляд за бджолами під час зимового спокою полягає у виклю­ченні впливу різних подразників і чинників, що активізують життє-

діяльність бджіл: стукіт, підвищення температури, запахи тощо. В разі зимівлі в приміщенні, температуру в ньому підтримують на рівні близько 0 — 2 °С за відносної вологості 70 — 80 %.

Наприкінці зимівлі активність бджіл підвищується, матка почи­нає відкладати яйця, з'являється розплід, що потребує додаткових витрат корму на підтримання температури в межах 34 — 35 °С і ви­годовування личинок. Із настанням потепління, коли зовнішнє по­вітря прогрівається до 9 — 10 °С і вище, бджоли роблять очисний об­літ. Безоблітний період у різних регіонах України коливається в межах 120 — 150 днів.

Для посилення роботи у майбутньому медозборі з ранньої весни бджоли починають збирати свіжі порції нектару і пилку, сім'я на­рощує робочих особин на зміну тих, що зимували. Найбільшої вели­чини сім'я досягає в червні — липні. У неї збільшується можливість зібрати і переробити значну кількість корму. Денний збір у звичай­них умовах становить до 4 — 5 кг, а за рясного цвітіння високопро­дуктивних медоносів — більше ніж 10 — 12 кг. До осені більшість бджіл зношується, виводяться нові генерації для зимівлі. Наприкінці вересня або на початку жовтня матки припиняють відкладати яйця. Настання похолодань {8 °С і нижче) призводить до утворення клуба. Бажано, щоб осінній очисний обліт відбувався якомога пізніше.