1.7. Організація племінної роботи

Племінна робота — це система організаційно-зоотехнічних захо­дів, спрямованих на поліпшення породних якостей тварин із метою підвищення їхньої продуктивності. В умовах промислових техноло­гій кожне стадо необхідно поповнювати поголів'ям кращої породно­сті зі сталими спадковими ознаками. Для цього розроблено держав­ну програму щодо підвищення ефективності та поліпшення пле­мінної справи у тваринництві.

Відтворення стада. Організація відтворення стада має велике економічне значення, оскільки від цього залежить прискорення ін­тенсифікації виробництва продукції тваринництва. Одним з основ­них питань відтворення поголів'я є систематична заміна тварин, вибракуваних через хвороби, старість або низьку продуктивність, молодшими й продуктивнішими, тобто ремонт стада. Розміри замі­ни залежать від плану відтворення поголів'я (просте чи розширене), рівня годівлі, умов утримання, інтенсивності використання тварин, напряму племінної роботи та ін.

Безперебійне відтворення і ремонт стада передбачають систему заходів щодо створення високопродуктивного поголів'я поліпшен­ням вирощування ремонтного молодняку й підготовкою маток та плідників до парувального сезону; парування тварин у найсприят­ливіший час і забезпечення для вагітних маток і приплоду належ­них умов догляду, утримання, годівлі тощо. Слід мати на увазі, що при проведенні цих та інших заходів необхідно враховувати видові й породні особливості тварин.

Статева та господарська зрілість. Одним із важливих елементів відтворення поголів'я є організація і проведення пару­вання тварин. Розмноження їх стає можливим лише з настанням статевої зрілості, тобто коли вони вже здатні давати потомство. Ві­домо, що статева зрілість настає у свиней у 4 — б міс, овець і кіз — 5 — 8, великої рогатої худоби — 6 — 9, коней — 15—18 міс, тобто знач­но раніше, ніж закінчуються ріст та загальний розвиток організму.

Наведені дані є орієнтовними і стосуються середньоспілих тва­рин, оскільки статева зрілість залежить від породи, статі, умов годів­лі, вирощування, клімату. У самок скороспілих порід за повноцінної годівлі, а також в умовах теплого клімату вона настає раніше. Як надто раннє парування, так і затримка його призводять до нега­тивних наслідків — недорозвиненості, зниження продуктивності, сповільнення темпів відтворення стада, перевитрат кормів у процесі вирощування поголів'я.

Вік тварин, їхній фізіологічний стан, за досягнення якого вони стають придатними до відтворення без пткоди для здоров'я та по­дальшого нормального розвитку, можуть дати повноцінний приплід і проявити високу продуктивність, називається господарською зрілі­стю. Оптимальним віком першого парування вважають такий: для свинок — 8—10 міс, кнурів — 10 — 12, ярок — 12 — 18, баранів — 18, бугаїв — 14 — 16, телиць — 16—18 міс, кобил і жеребців — 3 — 4 ро­ки. Господарська зрілість тварин визначається не тільки їхнім ві­ком, а й розвитком. Наприклад, для теличок молочних порід жива маса під час першого парування (осіменіння) має становити при­близно 70 % живої маси повновікових нормально розвинених корів (третє отелення).

Способи парування та осіменіння. Застосовують вільне і руч­не парування тварин та штучне осіменіння. Вільне парування пе­редбачає утримання маток і плідників разом в одному стаді. Прак­тикують його в умовах екстенсивного ведення тваринництва, де пе­реважає табунно-пасовищний спосіб утримання і здійснюється гру­повий підбір. У такому разі плідник використовується нераціональ­но, пгаидко виснажується й установити походження приплоду, якщо в стаді було кілька плідників, неможливо. Крім того, вільне пару­вання призводить до попшрення інфекційних захворювань статевих органів, що завдає економічних збитків господарству. В племінних господарствах його не застосовують.

У разі ручного парування плідників утримують окремо від маточ­ного поголів'я. Провадять його у спеціальних загонах, манежах, станках. Це дає змогу регулювати підбір тварин, кількість пару­вань, контролювати фізіологічний стан маток і плідників, парувати їх за наміченим графіком у певні строки, вести зоотехнічні записи про походження приплоду і дату парування. Однак за ручного па­рування плідника використовують на обмеженій кількості маток.

Штучне осіменіння — найефективніший спосіб масового поліп­шення тварин завдяки використанню найцінніших плідників. Він полягає в одержанні за допомогою штучної вагіни сперми від плід­ників, перевірених за якістю потомства, її оцінюванні, розрідженні та введенні різними способами у статеві органи самки. Розрідженою спермою одного плідника можна за сезон осіменити від кількох со­тень до кількох тисяч маток.

Спосіб тривалого, впродовж десятків років, зберігання сперми в стані глибокого заморожування у рідкому азоті (—196 °С) дає змогу одержувати потомство завдяки банкам сперми від найцінніших плідників, які давно вже вибули із стада, транспортувати її на великі відстані, завозити навіть із-за кордону, уникати низки захво­рювань, значно скоротити кількість плідників.

Особливо зросло значення пгтучного осіменіння маток глибоко-замороженою спермою в системі великомасштабної селекції, спря­мованої на інтенсивне генетичне поліпшення величезних масивів тварин у межах області, зони, країни, всього ареалу породи. Вели-комаспітабна селекція об'єднує в єдине ціле діяльність господарств усіх категорій за цілеспрямованого управління селекційним про­цесом електронно-обчислювальними центрами, що дає можливість прогнозувати генетичний процес у породах.

Ведення племінної роботи у господарствах різних катего­рій. Тваринницькі господарства за своїм призначенням поділяють на товарні, в яких зосереджено основне поголів'я (85 — 90 %), і пле­мінні різного призначення, де утримують 10 — 15 % племінних тва­рин від усієї кількості поголів'я. Племінну роботу необхідно вести в усіх господарствах, у яких одержують і вирощують молодняк, але форми й рівень її в племінних і товарних господарствах відрізня­ються за методами розведення, способами відбору й підбору тварин та іншими особливостями.

Для одержання тварин товарного призначення застосовують як чистопородне розведення, так і промислове, перемінне та ротаційне схрещування з метою отримання помісей. Підвищення продуктив­них якостей товарних стад залежить від рівня роботи племінних господарств щодо поліппгувального впливу племінного поголів'я на промислове тваринництво. Оцінюють у товарних господарствах не всіх тварин. Індивідуальному відбору підлягають маточне поголів'я племінного ядра та виробничої групи і ремонтний молодняк. При цьому застосовують лінійно-груповий підбір маток до плідників, іноді — індивідуальний для цінних маток.

Основне завдання племінних господарств — здійснення заходів щодо поліпшення продуктивних і племінних якостей тварин. Від­повідно до Закону про племінне тваринництво його суб'єктами є підприємства з племінної справи, се лекційно-гібридні центри, кон­трольно-випробні станції, центри трансплантації ембріонів та інші організації незалежно від форм власності, а також селянські (фер­мерські) господарства, які мають свідоцтва на право займатися племінною справою. Ваза племінного тваринництва — це племза-води, племгоспи, племрепродуктори, племпідприємства.

Державні племінні заводи — найвища категорія племінних гос­подарств, де зосереджена краща частина тварин для ведення по­глибленої племінної роботи. Діяльність племзаводів спрямована на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин певних по­рід, виведення високопродуктивних типів, ліній і родин, вирощу­вання високоякісного племінного молодняку для ремонту власного стада та реалізації в інші господарства.

Основним методом розведення тут є чистопородне, яке грунтуєть­ся переважно на роботі з лініями та родинами. Проте для виведен­ня нових ліній або порід, якщо це передбачено планом племінної роботи, може застосовуватися ввідне і відтворне схрещування.

Племінні господарства. Завдання племінних господарств ба­гато в чому подібні до завдань племзаводів. Вони (племгоспи, племферми і дочірні господарства племзаводів) є репродукторами, тобто базою розширеного відтворення та вдосконалення планових порід, типів і ліній тварин, які надходять із держплемзаводів для ремонту стада й продажу молодняку. У племгоспах (репродукторах) основними методами розведення є чистопородне і поглинальне схрещування. Тут основне стадо комплектують за рахунок племза­водів, які працюють із ними за єдиним перспективним планом се­лекційно-племінної роботи.

Племінні ферми створюються на базі кращих за породністю й продуктивністю товарних ферм і займаються розширеним відтво­ренням цінного поголів'я для ремонту власного стада та реалізації в інші господарства. На племінних фермах використовують плід­ників держплемоб'єднань, і селекційну роботу проводять відпо­відно до обласного плану племінної роботи з породами. Форми і методи племінної роботи з тваринами різних видів у зазначених господарствах в основному подібні, проте мають свої специфічні особливості.

При держплемоб'єднаннях діють спеціалізовані господарства, контрольні ферми та контрольно-випробні станції для вирощуван­ня та випробування племінних плідників. Комплектують їх спеці­ально відібраними у племзаводах і племгоспах бугайцями, яких вирощують в оптимальних умовах. Після випробування й компле­ксної оцінки плідників вирішують питання про подальше викори­стання їх.

1.7.1. Планування селекційно-племінної роботи

Поліпшення продуктивних і племінних якостей сільськогоспо­дарських тварин можливе лише тоді, коли всі заходи будуть зведені в єдину систему і цілеспрямовано здійснюватимуться протягом низ­ки років. З цією метою фахівці під керівництвом науково-дослідних установ розробляють перспективні плани племінної роботи на п'ять років окремо за видами тварин для господарств, районів, областей, зон діяльності держплемоб'єднань і на десять років — для породи загалом.

План племінної роботи зі стадом складається з двох частин: ана­лізу стану і результатів виконання попереднього плану; основних напрямів племінної роботи щодо вдосконалення стада та конкрет­них організаційно-господарських заходів, спрямованих на підвищення ефективності племінної роботи зі стадом. Його щороку, після проведення бонітування тварин, коригують, і в разі потреби вносять зміни.

Перспективний план племінної роботи з породою охоплює ширше коло питань і також має дві частини: перша — аналітичний огляд ста­ну племінної роботи з породою за попередні роки і друга — перс­пективи племінної роботи з породою та комплексні заходи щодо по­дальшого її полілшення. Схеми побудови планів заходів щодо пле­мінної роботи з тваринами різних видів в основному подібні, але зміст розділів і конкретні завдання у кожному випадку будуть різними.

В Україні розроблено селекційні програми племінної роботи з окремими видами й породами сільськогосподарських тварин, які забезпечують поетапне оцінювання, відбір, підбір та використання племінного поголів'я. Ці програми є технологічною основою велико­масштабної селекції, для впровадження досягнень якої створено селекційні центри за типом науково-виробничих об'єднань.

Розробка перспективних планів селекційно-племінної роботи з породою — процес творчий і досить складний. Тому для участі в ньому запрошують фахівців провідних племзаводів, племоб'єднань, наукових та вищих навчальних закладів, які добре знають породу і працюють над її поліпшенням. План складається під керівництвом ради з племінної роботи з породою, затвердженої Міністерством аг­рарної політики України. її рекомендації, пропозиції, вказівки за­тверджуються цим самим міністерством і є обов'язковими для всіх господарств, які ведуть роботу з породою.

Районування порід. Усі види сільськогосподарських тварин розміщують по областях і зонах за державним планом породного районування. Ним передбачається розведення лише однієї планової породи в межах зони або області, що сприяє кращій організації племінної роботи. Для розведення кожної породи відводиться певна зона. Це зумовлено тим, що тварини мають свої біологічні особливо­сті, тому для їх існування й отримання найвищої продуктивності необхідні відповідні природно-кліматичні та економічні умови.

Інтенсифікація тваринництва вносить нові корективи в породне районування, розптирюється зона розведення найперспективніших порід. У багатьох областях провадиться їх випробування, тобто вивча­ється питання, яка порода за своїми продуктивними якостями, при­стосованістю до прогресивних технологій найбільше підходить для тієї чи іншої зони. Тому плани породного районування періодично переглядаються, координуються радами з племінної роботи з поро­дами і затверджуються Міністерством аграрної політики України.

Державні книги племінних тварин (ДКПТ). Ефективне ве­дення племінної роботи, якісне поліпшення порід неможливе без організації чіткого обліку походження, племінних та продуктивних якостей тварин, тому державні книги племінних тварин мають велике значення. В історії зоотехнії перший том книги племінних тварин вийшов у Великій Британії у 1793 р. по чистокровній верхо­вій породі коней, потім там же було видано книги по великій рога­тій худобі. В Росії перша книга племінних тварин вийшла у 1834 р. по чистокровній верховій породі коней. Згодом такі книги створю­валися по всіх цінних породах у багатьох країнах світу.

Відбирають тварин для запису в ДКПТ спеціальні комісії за да­ними зоотехнічного та племінного обліку з обов'язковим оглядом їх у натурі. Після бонітування відбирають лише кращих особин, що відповідають вимогам стандартів, розроблених для кожної породи, і положенню для запису в ДКПТ. Стандарти й положення періодич­но переглядають та уточнюють. Усі дані про тварин ретельно звіря­ють з первинними документами й оформляють спеціальні індивіду­альні картки, які надсилають відповідним сільськогосподарським органам. За індивідуальними картками тварин під певним номером записують в обласний реєстр і у міру нагромадження записів вида­ють черговий том ДКПТ.

У Державні книги племінних тварин записують короткі відомос­ті про останніх: кличку, ідентифікаційний номер, масть, походжен­ня, дату і місце народження, живу масу, продуктивність, оцінку екс­тер'єру в балах, основні проміри, комплексний клас, якому госпо­дарству належить тощо. Номер, за яким тварину занесено до ДКПТ, зберігається за нею назавжди. Чим більше з господарства поголів'я записано в ДКПТ, тим більший прибуток воно має, тому що на при­плід від таких тварин встановлено спеціальні надбавки до основної ціни. Матеріали книг племінних тварин — це не просто реєстр останніх, а своєрідний довідник, паспорт порід, на підставі яких складають перспективні плани племінної роботи, розробляють за­ходи щодо поліпшення порід.

Виставки, виводки, аукціони. Для популяризації досягнень кращих господарств, районів, областей, наукових організацій, орга­нів племінної служби і широкого впровадження в практику тварин­ництва досвіду їхньої роботи періодично проводяться сільськогоспо­дарські виставки. За масштабом вони бувають всеукраїнські, облас­ні, міжрайонні, районні, кущові, а за змістом — загальні сільсько­господарські, загальні тваринницькі та спеціалізовані, на яких де­монструються тварини певного виду або породи.

Керує роботою виставковий комітет, створений із представників сільськогосподарських органів і організацій, науково-дослідних установ, керівників та фахівців передових господарств, кращих тва­ринників. Він розробляє докладний план підготовчих заходів і без­посереднього проведення виставки.

Комплексну оцінку тварин здійснює експертна комісія, до складу якої входять висококваліфіковані фахівці. Вона кращим тваринам присвоює атестати І — III ступенів і медалі й визначає чемпіона породи за рік. Комісія нагороджує також передовиків тваринництва дипломами, грамотами, грошовими преміями, цінними подарунками.

Під час виставок проводять аукціони, тобто продаж тварин із публічного торгу покупцеві, що запропонував найвищу ціну. Експер­тна комісія заздалегідь визначає початкові ціни, погоджуючи їх з господарствами — власниками тварин. Продаж-купівлю оформля­ють відповідним актом.

У зоні діяльності племінного об'єднання або в масштабах району організовують також виводки — огляд кращих племінних тварин. Вони зазвичай тривають один день. Проводять їх спеціально ство­рені комісії, які оцінюють тварин і розробляють рекомендації щодо поліпшення племінної роботи у господарствах.

1.7.2. Племінний і виробничий зоотехнічний облік

Чіткий зоотехнічний облік у господарствах має велике значення незалежно від того, племінні вони чи товарні. Він дає змогу кон­тролювати продуктивні й племінні якості тварин, їхній ріст і розви­ток, походження та породний склад, облік і рух поголів'я, витрати кормів, оплату праці тощо. Ведеться виробничий і племінний облік за спеціальними формами, розробленими Міністерством аграрної політики України та Центральним статистичним управлінням.

У різних галузях тваринництва форми обліку мають свої позна­чення: в молочному скотарстві — мол, м'ясному — м'яс, свинар­стві— св, конярстві — к, звірівництві — зв. Племінні записи про тварин різних видів мають свою специфіку. Основними документа­ми племінного обліку є спеціальні картки. В них наводяться всі ві­домості, що характеризують племінні та індивідуальні якості плід­ника, його родовід, лінійну належність, інтенсивність використання та ін. У картці матки дається повна інформація про неї від на­родження до кінця використання або життя.

У журналах обліку роблять записи про відтворну здатність тва­рин, одержання приплоду та вирощування молодняку, продуктив­ність. Оцінка племінних і продуктивних якостей різних видів тва­рин подається в бонітувальних відомостях.

Зоотехнічна документація повинна вестися за формами, придат­ними для опрацювання даних на електронно-обчислювальних ма­шинах, оскільки основною умовою в організації й плануванні се­лекційно-племінної роботи незалежно від розмірів та напряму спе­ціалізації господарств є добре налагоджений, чіткий племінний і виробничий облік.

Мічення тварин і присвоєння кличок. Для ведення індивіду­ального обліку продуктивності та племінного використання тварин, запобігання плутанині при визначенні походження всім їм у перші дні після народження під час складання акта про приплід обов'язково присвоюють ідентифікащйний номер, під яким їх запи­сують у всі форми зоотехнічних документів. Цей номер зберігається за твариною впродовж усього її життя. Наносять його на певні ді­лянки тіла за допомогою міток.

У практиці тваринництва застосовують різні способи мічення, які залежать від мети і тривалості використання тварин, умов утри­мання, технології виробництва продукції та інших чинників. Вимо­ги до міток такі: вони повинні бути чіткими й легко читатися на від­стані, бажано без фіксації тварини, безпечними для людини і тва­рини, довго зберігатися.

Способи мічення можна умовно розподілити на дві групи: перша — мічення з тривалим зберіганням міток, яке застосовують переважно в племінному обліку (татуювання, вищипування номерів на вухах, випалювання на рогах, мічення рідким азотом); друга — мічення на порівняно невеликий проміжок часу (тварини різного фізіологічного стану, на відгодівлі тощо), при цьому використовують вушні металеві або пластмасові бирки, сережки, кнопки, а також різнокольорові нашийники з нанесеними на них номерами. Птицю мітять металевими кільцями на кінцівках, криломітками (на крилі) або проколюють перетинку між пальцями.

За будь-якого способу мічення в господарстві не допускають по­вторення однакових номерів. Для цього за кожною фермою закрі­плюють певні номери.

О Наприклад, ферма № 1 одержує номери від 1 до 199, ферма № 2 — від 200 до 399 тощо. Нанесеш номери періодично, і особливо перед бонітуванням, переві­ряють, оскільки вищипи й татуювання іноді заростають, а бирки губляться.

Крім мічення, тваринам присвоюють клички, які одночасно з ідентифікаційними номерами заносять до акта про приплід і у всі інші документи. Клички мають бути короткими, милозвучними, простими й зрозумілими, необразливими, не збігатися з іменами людей, суспільно-політичними термінами, назвами національнос­тей, організацій, партій, а також не повторюватися.

Існує кілька варіантів присвоєння кличок, але мета кожного із них — полегшити запам'ятовування походження чи року народжен­ня тварини та іншої інформації. Мічення і клички допомагають фа­хівцям й обслуговуючому персоналу у догляді за поголів'ям, дають можливість здійснювати індивідуальний облік племінних і продук­тивних якостей кожної тварини, запобігти плутанині у визначенні її походження.

Бонітування тварин. Щороку в серпні — вересні у господар­ствах проводять індивідуальну комплексну оцінку племінних та продуктивних якостей тварин для визначення їхнього подальшого використання, яка називається бонітуванням. Із цією метою пого­лів'я оглядають і аналізують дані зоотехнічного обліку, зібрані за рік, що минув після попереднього бонітування. Це і є основою селек­ційно-племінної роботи з вдосконалення та створення порід і типів тварин.

Під час бонітування оцінку здійснюють відповідно до вимог ін­струкцій з бонітування, розроблених Міністерством аграрної політи­ки України окремо для кожного виду тварин і навіть напряму проду­ктивності. У цих інструкціях для кожної породи визначено стандарт­ні вимоги щодо враховуваних ознак згідно з віком і статтю тварин.

На основі всебічного оцінювання тваринам присвоюють відповід­ні класи за комплексом ознак, від яких залежать їхнє подальше господарське використання та ціна. Бонітування провадить комісія на чолі з досвідченим зооінженером, добре обізнаним із породою й оцінюваним стадом. До її складу входять фахівці державної пле­мінної служби, ветеринарної медицини, працівники наукових уста­нов, господарств, завідувачі ферм (бригадири).

Після закінчення бонітування всі матеріали порівнюють із да­ними оцінки тварин за минулий рік і роблять висновок про рівень племінної роботи в господарстві за звітний період. Складають звіт за відповідно затвердженими формами з аналізом результатів бо­нітування. На його основі розробляють заходи щодо подальшого підвищення продуктивності та поліпні є ння племінних якостей тварин, плани комплектування виробничих груп, продажу й заку­півлі племінної худоби, оздоровчих і профілактичних заходів, го­тують документи для запису кращих тварин до ДКПТ. Бонітуван­ня має велике значення, оскільки всі його матеріали використову­ють для складання перспективних планів селекційно-племінної роботи зі стадом.