4. Діагностичні дослідження

За характером вирішуваних завдань серед експертних дослі­джень виділяється велика група діагностичних (неідентифікацій-них) досліджень. Діагностика є методологічною основою вирішен­ня неідентифікаційних завдань у криміналістиці та судовій екс­пертизі [1; 2; 5]. Методику діагнозу слід розглядати як окремий метод наукового пізнання.

Науковими основами методу діагнозу є положення діалектики. Саме поняття «діагноз» означає розпізнання, різницю, визначен­ня. Під час встановлення діагнозу виникає завдання встановити об'єктивну істину в об'єкті, що вивчається, з наступним пояснен­ням досліджуваного явища.

Пояснити явище означає з'ясувати причини і механізми його виникнення, специфічні риси, внутрішні зв'язки й закономірності. За методикою діагностичного процесу кожний наступний етап був відокремлений, обмежений від попередніх етапів і виявляв їх по­дальший розвиток. Поняття «діагноз» у криміналістиці запозиче­но з медицини [7].

У діагностичному процесі пізнання проходить усі ступені науко­вого знання, від пізнання простого до пізнання складного, від спос­тереження і збирання фактів до їх узагальнення і висновків із них. Відсутність симптомів (фактів, на яких ґрунтується висновок) у діагностичному дослідженні розглядається як негатив і впливає на формування нової гіпотези, що спрямована на виявлення нових симптомів. Симптоми класифікують за двома суттєвими ознаками: за способом їх виявлення та за достовірністю.

133

Лекція 9

Види експертного дослідження

Діагностична цінність симптомів неоднакова, тому їх не слід підмінювати або переоцінювати.

Метод дослідження є диференційним, бо при його викорис­танні не тільки відбувається порівняння подібних симптомів, але й одночасно встановлюються симптомами різниці (розбіжності). Метод диференційної діагностики можна назвати методом ймовірної діагностики (в якому обґрунтовано доведено до більшо­го чи меншого ступеня ймовірності). Це такий прийом, за якого на підставі подібності більшості симптомів даного об'єкта з абстракт­ною системою симптомів, класифікованих у цій галузі знань, при­ходять до ймовірного висновку на підставі розумового.

Чим глибше будуть вивчені специфічні симптоми, тим більше підстав для постановки достовірного висновку (діагнозу).

Для обґрунтованого діагнозу необхідно використовувати не ок­ремо взятий специфічний симптом, а специфічний симптомо-комплекс, характерний для цього виду дослідження.

Створення криміналістичної «судово-експертної симптомо-логії» має велику перспективу як у галузі науки судової експерто-логії, так і в практичній діяльності діагностичної експертизи.

Наведені теоретичні положення діагностики як окремого методу пізнання становлять теоретичну базу діагностичної судо­вої експертизи [5].

Предметом діагностики як галузі знань є закономірності відоб­раження якостей людей, предметів, явищ, які дають змогу визна­чити їх стан і характер змін, внесених внаслідок процесу вчинення злочину.

Об'єктом конкретної діагностичної експертизи є сукупність якостей (досліджуваних предметів, людини, явища) і їх відобра­жень, які вивчають з урахуванням механізму взаємодії та співвід­ношення різних зв'язків, що виникають у процесі події злочину.

Умовою діагностики є наявність класифікованих знань про об'єкти, здобутих науковим і дослідним шляхом і не пов'язаних за­гальним походженням з об'єктом, що розпізнається [5].

Предметом криміналістичного діагностування є фактичні дані, що підлягають встановленню і мають доказове значення. Це при­рода, стан події злочину і будь-яких об'єктів, що пов'язані з подією злочину. Ці об'єкти можуть бути як матеріальними (люди, предме-

134

ти, речовини тощо), так і нематеріальними (обставини, ситуації, зв'язки і відношення об'єктів та їх відображень об'єктивних і суб'єктивних).

Особливим предметом криміналістичної діагностики є людина, її прояви: загальнофізичні та окремі ознаки (стать, вік, зовніш­ність, стан здоров'я, антропологічна належність тощо); психоло­гічні якості (пам'ять, спостережливість); здібності або навички (професійні, побутові, спортивні); соціальні (освіта); навички, форми, види, особливості діяльності, поведінки тощо.

Об'єкти, що беруть участь у діагностичному процесі, поділя­ються на такі, що діагностуються (природу яких слід установити) і такі, що діагностують (за їх допомогою встановлюється природа об'єктів, що діагностуються).

На практиці об'єкти, що діагностують, є речовими зразками, так само як і інформація про них, що характеризує їхній клас, вид, гру­пу, до якої вони належать.

Криміналістична діагностика за своєю сутністю є загальнонау-ковим поняттям діагностики — діагностичного процесу та його ре­зультату як особливого виду пізнання. Це такий вид пізнання, що виявляється в розпізнаванні (встановленні, визначенні, вияв­ленні) конкретного явища на підставі абстрактного знання про нього, необхідному, суттєвому, чим таке явище відрізняється від інших.

Діагностичний процес полягає у визначенні сутності конкрет­ного об'єкта, а також у порівнянні його природи з природою об'єктів певного класу, роду, виду, класифікації, встановленої на­укою і досвідом [2; 5]. До такого роду криміналістичної експерти­зи можна віднести встановлення часу події, механізму події, спосо­бу дії даної особи. Експерт діагностує досліджувані ним явища і робить аргументований висновок, який має доказове значення, бо воно причинно пов'язане з досліджуваною подією.

Види криміналістичної діагностики класифікуються з ураху­ванням характеристики предмета, об'єкта, методу, технічних умов вирішення діагностичних завдань.

Зміст криміналістичного діагностичного процесу становлять дії, спрямовані на вирішення конкретного діагностичного завдан­ня, результати якого мають судово-доказове значення. Наприклад,

135

Лекція 9

завданнями, що вирішуються діагностичними дослідженнями в галузі судової балістики, є:

• визнання предмета вогнепальною зброєю;

• визначення виду вогнепальної зброї;

• визначення технічного стану (справність, придатність до пострілу);

• можливість пострілу без натиснення на спусковий гачок;

• встановлення механізму пошкодження;

• встановлення причини пострілу та пошкодження зброї;

• визнання предметів набоями;

• визнання придатності набоїв для пострілу;

• відношення предметів до інструментів і матеріалів для виго­ товлення набоїв;

• визначення відносної давності пострілу за наявністю про­ дуктів пострілу в каналі ствола;

• визначення черговості пострілу за слідами;

• визначення пробивної здатності (кінетичної енергії) снаряду;

• визначення однорідності, групової належності набоїв до мис­ ливської зброї [7].

Вирішуючи діагностичні завдання, об'єкти дослідження зазви­чай порівнюють з аналогічними об'єктами або знаннями про досліджуваний об'єкт, знаннями, що накопичені наукою, експерт­ною практикою про клас (вид) імовірного об'єкта.

Експерт на будь-якому рівні експертного дослідження, навіть під час проведення ідентифікаційної експертизи, завжди діагнос­тує в процесі вивчення об'єкта експертизи механізм його утворен­ня, стан. Проте використання методу діагностування не виключає самостійного рівня експертного дослідження у формі діагностики, що постають перед тим чи іншим видом експертизи.

Зміст і послідовність пізнавальних дій діагностичного процесу визначаються основними стадіями експертного дослідження: підготовчою, роздільною, порівняльною і оціночною.

Під час підготовки виявляють і вивчають характер, напрям і межі дій різних факторів (умов), які впливають на достовірне встановлення характеристик об'єктів, що діагностують.

У ході роздільного дослідження виявляються і фіксуються оз­наки об'єкта для діагностики, що характеризують його природу, кількість, якість.

136

Види експертного дослідження

На цій стадії визначають значущість ознак — чи є вони випад­ковими, чи виражають сутність об'єкта.

У порівняльній стадії встановлюють збіги й розбіжності об'єк­тів, що діагностуються, і об'єктів, які діагностують.

На заключній (оціночній) стадії оцінюється якість збігів та роз­біжностей і формулюється висновок:

• категоричне розпізнавання об'єкта або заперечення цього;

• імовірне встановлення сутності або її виключення;

• неможливість діагностувати сутність об'єкта у зв'язку з не­ визначеністю виявлених ознак або відсутністю класифікації об'єктів з виявленими під час дослідження ознаками.

Криміналістична діагностика і криміналістична ідентифікація тісно пов'язані між собою.

На практиці вони є окремими частинами єдиного вирішення певного завдання. У межах ідентифікаційного процесу вирішу­ються і діагностичні завдання. Наприклад, під час ідентифікації людини за почерком може виникнути потреба в діагностиці її ста­ті, віку, стану під час написання документа. Різняться вони пред­метом пізнання і зв'язками об'єктів з подією злочину. Так, кримі­налістична діагностика встановлює сутність об'єкта, що пов'яза­ний з подією злочину, порівнянням його з об'єктами або їх відоб­раженнями, завідомо не пов'язаними зі злочином. За допомогою криміналістичної ідентифікації встановлюється тотожність порівнянням об'єктів, кожний з яких перебуває у встановленому або ймовірному зв'язку з подією злочину [2].