2. Класифікаційні дослідження

За ступенем індивідуалізації досліджуваних об'єктів експертизи можуть бути класифікаційними та ідентифікаційними. Класи­фікаційні дослідження застосовуються для проведення товарознав­чої експертизи, судово-біологічної, фармацевтичної, криміналістич­ної експертизи матеріалів, речовин та виробів (КЕМРВ). За їх допо­могою встановлюють належність об'єкта до якогось класу, роду, виду, групи (групову належність). Клас об'єкта можна визначати в дуже вузьких межах, але його індивідуальності експертиза не встановлює.

Наприклад, завдання класифікаційної криміналістичної екс­пертизи — встановити:

• групову належність;

• якою рукою (лівою чи правою) залишено сліди;

• яким пальцем залишено слід;

• чи не залишені сліди рукавичками;

• до якого виду належить взуття, сліди якого залишено на місці події;

• взуттям якого розміру залишено сліди;

• зубами людини чи тварини залишено сліди;

• зубами якої щелепи залишено сліди;

• яким знаряддям утворено сліди на предметі;

• транспортом якого виду залишено сліди на місці події (мото, вело, авто);

• на яких автомашинах встановлюють шини даної моделі;

• чоловіком чи жінкою виконано цей текст [1; 7].

3. Ідентифікаційні дослідження

Вищим рівнем дослідження з метою вирішення завдань, які є найбільш певними і категоричними для встановлення конкретно-індивідуальних фактів, є ідентифікаційні дослідження. Це перє-

130

важно криміналістичні експертизи. Вони встановлюють тотож­ність досліджуваного об'єкта і мають найбільше доказове значен­ня в кримінальному та інших процесах.

Під час ідентифікації одиничний об'єкт виокремлюється з без­лічі подібних до нього на основі ідентифікаційних ознак (власти­востей) об'єкта, які відповідають певним вимогам.

Ознака характеризує зовнішні якості об'єкта, а властивості — внутрішні. У криміналістичній ідентифікації ознаками вважають зовнішню будову предмета, його просторові межі, геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, об'єм, розміщення та співвідно­шення сторін, частин, заглиблень.

Властивості — це фізична природа, стан, структура, твердість, маса, електропровідність тощо. Усі частки поділу об'єкта зберігають однакові властивості. Властивість може ділитися, а ознака — ні.

Ідентифікаційна ознака має бути:

• відображеною в засобі ідентифікації, бо тільки за його допо­ могою встановлюється тотожність;

• відхиленням від типового утворення з характерною особ­ ливістю, яка рідко трапляється;

• відносно стійкою (незначно змінюватися у часі протягом ідентифікаційного періоду);

• незалежною; бувають залежні ознаки з різним ступенем за­ лежності, вони непридатні для ототожнення;

• зрідка траплятись. Чим рідше трапляється ознака, тим вище її ідентифікаційне значення. Частота виявлення й ідентифікаційна значущість ознак у різних видах ідентифікаційних досліджень ви­ значається за допомогою математичної теорії ймовірності та засто­ сування комп'ютерів;

• доступною для сучасних методів пізнання. Не всі відкриті на­ укою властивості й ознаки живої і неживої природи достатньо вивчені. Тому немає надійних науково обґрунтованих методик їх дослідження, і ці ознаки не можна використовувати як ідентифі­ каційні [6; 9].

Класифікація ознак ґрунтується на їх значенні у процесі ото­тожнення. Ознаки поділяються на загальні й окремі (індивіду­альні). Фактично всі ознаки є типовими, бо можуть повторюва­тися. Особливості об'єкта, які не є вираженням його групових вла-

131

Лекція 9

Види експертного дослідження

стивостей, називають окремими ідентифікаційними ознаками. У процесі ідентифікації встановлюють комплекс ознак, що містить як загальні, так і окремі ознаки. Груповий комплекс притаманний всім представникам певної групи об'єктів, а індивідуальні — тільки одному об'єкту.

В ідентифікаційних процесах загальні, окремі ознаки і власти­вості об'єднують у сукупність, оцінюють її неповторність і тільки після цього роблять висновок про тотожність об'єктів. У разі іден­тифікації за матеріальними відображеннями порівнюються озна­ки і властивості ідентифікуємого об'єкта з ознаками і властивостя­ми відображень на іншому (інших) об'єкті (засобах ідентифікації, які є носіями слідів злочину, виявлених на місті події при прове­денні слідчих дій).

Під час ідентифікації за ідеальними слідами пам'яті (уявними образами) порівнюють уявний образ з реальним об'єктом, що пред'являється особі для впізнання. Таку ідентифікацію здійсню­ють у процесі слідства: пред'явлення особі для впізнання людей, предметів, фотознімків, трупів людей або тварин, ділянок місце­вості тощо.

Сучасні об'єкти ідентифікаційних досліджень різноманітні та складні за структурою. Для їх дослідження використовують засо­би і методи, що ґрунтуються на застосуванні математичного апара­ту, засобів обчислювальної техніки, кібернетичних обчисленнях (почеркознавчі, судовобухгалтерські, хімічні, біологічні, авто-технічні дослідження).

У процесі дослідження вирішуються такі ідентифікаційні за­вдання:

• ототожнення конкретного об'єкта (особа, знаряддя, засіб);

• встановлення певного факту (про написання двох рукописів однією людиною, про залишення різних слідів однією особою);

• встановлення, що кулі вистрілені з однієї зброї;

• встановлення цілого за його частинами (розірваний доку­ мент);

• ототожнення джерела походження (набої до зброї, фальшиві гроші);

• ототожнення матеріалів та інструментів, що використовува­ лися для виготовлення документів, зброї, предметів [9].

132

Питання про те, який мінімальний комплекс ознак у кожному конкретному випадку є достатнім для обґрунтування категорич­ного висновку, є важливим у теорії експертології і залежить від багатьох факторів. Вирішення його залежить від якості поданих експертові об'єктів, повноти та ретельності дослідження, від про­фесійної підготовки, кваліфікації і досвіду експерта, інших його суб'єктивних якостей. Розв'язання поставленого завдання дає змогу звести до мінімуму вплив суб'єктивних факторів і вироби­ти об'єктивні критерії оцінювання, а отже, підвищити науковий рівень достовірності експертизи і запобігти експертним помил­кам.