3. Виникнення і розвиток криміналістики на кафедрах навчальних закладів

До 30-х XX ст. років криміналістика більш активно розвивала­ся як криміналістична техніка в науково-технічних відділах (НТВ) міліції і в інститутах судової експертизи системи Міністер­ства юстиції. В юридичних закладах країни криміналістичні дослідження гальмувалися.

50

Криміналістику, а також теорію експертизи, не визнавали са­мостійною юридичною наукою, в кращому випадку вважали її до­поміжною технічною дисципліною, що об'єднувала «криміналіс­тичну техніку» і «криміналістичну тактику».

30-ті роки були роками становлення науки криміналістики.

На початку 30-х років створюються криміналістичні лабора­торії в Московському, Ленінградському, Саратовському, а потім у Свердловському, Ташкентському та Алма-Атинському юридичних інститутах колишнього СРСР. Найбільш систематично курс криміналістики читався в ці роки в центральній школі Головного управління робітничо-селянської міліції, яка в 1932 р. випустила перших експертів-криміналістів для НТВ міліції. У 1935-1936 pp. було видано перший підручник з криміналістики для юридичних закладів (книга 1: «Техніка та тактика розслідування злочинів», книга 2: «Методика розслідування окремих видів злочинів»). У 1938-1939 pp. був написаний новий підручник з криміналісти­ки для юридичних закладів також у двох книгах (автори С. А. Го-лунський, С. М. Потапов, І. М. Якімов, М. В. Терзієв та Б. М. ТТТя-вер, за редакцією А. Я. Вишинського). У 1940 р. був виданий підручник з криміналістики для юридичних шкіл Б. М. Шавера та А. І. Вінберга [7, с. 232]. Цього року в Україні вийшла праця М. Є. Євгеньєва «Методика і тактика розслідування злочинів».

З'явилися праці, які мали теоретичне значення і завдяки яким криміналістику визнали самостійною юридичною наукою. Це праці Б. М. Шавера «Об основных принципах частной методики расследования преступлений», «Предмет и метод советской криминалистики» [8; 9], С. М. Потапова «Принципы криминали­стической идентификации» [10].

Напередодні Другої світової війни в Московському і Харківсь­кому інститутах були створені самостійні кафедри криміналісти­ки, на яких почали здійснювати підготовку аспірантів.

Виникнення, розвиток і запровадження у слідчу практику кри­міналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані не тільки з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інститутів системи юстиції, експертно-криміналістичних підрозділів системи внутрішніх справ, але й кафедр криміналістики Харківського юри­дичного інституту (сьогодні Національна юридична академія

51

Лекція 2

Історія розвитку судової експертології в Україні

імені Ярослава Мудрого), Київського та Одеського університетів. Вчені, які очолювали кафедри криміналістики (у Києві — С. І. Ти-хенко, В. К. Лисиченко, у Харкові — М. М. Гродзинський, В. П. Колмаков, О. Н. Колесниченко) [7, с. 201], підготували плея­ду молодих фахівців, які пізніше склали школу українських криміналістів. Це Л. Ю. Ароцкер, В. П. Бахін, В. Г. Гончаренко, В. А. Журавель, О. А. Кириченко, В. О. Коновалова, Н. І. Кли­менко, Н. С. Карпов, В. С. Кузмічов, В. В. Лисенко, В. Г. Лукаше­вич, Є. Д. Лук'янчиков, Г. А. Матусовський, М. В. Салтевський, М. Я. Сегай, Ю. П. Аленін, А. Ф. Волобуєв, В. І. Ґалаґан, В. В. Тіщенко, А. В. Іщенко, В. Ю. Шепітько та ін.

Було видано ряд монографій і посібників, в яких розглядалися питання судової експертизи: А. І. Вінберга «Криминалистическая экспертиза гильз» (1940), Б. М. Комаринця і Б. І. Шевченка «Руко­водство по осмотру места происшествия» (1938), Н. Д. Вороновско-го «Судебная фотография» (1939), посібники для слідчих «Рассле­дование убийства» (1938), П. І. Тарасова-Родіонова і Б. М. Шавера, «Руководство по расследованию преступлений» (1941).

У 1942 р. у Військово-юридичній академії відбулася дискусія з приводу доповіді М. С. Строговича «Предмет криминалистики и ее соотношение с уголовным процессом», яка мала велике значен­ня в розвитку криміналістики.

Для розвитку теорії криміналістики і судової експертизи важ­ливе значення мали праці професорів С. М. Потапова «Введение в криминалистику» (1946), Б. І. Шевченка «Научные основы со­временной трасологии» (1947), «Настольная книга следователя» (1949), праці відомих російських криміналістів-вчених і прак­тиків: А. І. Вінберга «Основные принципи советской криминали­стической экспертизы» (1949), І. В. Терзієва та О. О. Ейсмана «Введение в криминалистическое исследование документов» (1949), перший післявоєнний підручник з криміналістики (ч. 1, 1950; ч. 2, 1953), в якому було узагальнено все краще в теорії криміналістики, її техніки, тактики слідства і методики розсліду­вання злочинів за 12 років після виходу останнього підручника з криміналістики (1938). Вперше до предмета криміналістики було включено методи попередження злочинності (А. І. Вінберг). У ці роки розгорнулася плідна робота з дослідження теорії криміна-

52

лістики. С. П. Мітричев у серії своїх статей, а потім і в докторській дисертації «Основные теоретические вопросы советской кримина­листики» (1954) довів, що криміналістика — наука юридична, її предметом є методи, прийоми і засоби (технічні, тактичні), що за­стосовуються для виконання кримінально-процесуальних дій з метою знаходження, збирання, фіксації і дослідження доказів для розслідування і попередження злочинів.

А. І. Вінберг, крім участі у підготовці підручників, видає моно­графію «Криминалистическая экспертиза в советском уголовном процессе» (1956), на якій вчилося ціле покоління криміналістів і експертів-криміналістів.

Українські НДІСЕ разом з органами прокуратури, внутрішніх справ і кафедрами криміналістики юридичних вузів видають міжвідомчий республіканський збірник «Криминалистика и су­дебная експертиза», в якому друкують статті, присвячені питан­ням вдосконалення існуючих і розроблення нових методик кримі­налістичних експертиз.

Значна робота проводилася кафедрами криміналістики юри­дичних інститутів (Харківського — завідувач кафедри професор

0. Н. Колесниченко, Саратовського — завідувач кафедри профе­ сор Д. П. Расейкін, Свердловського — завідувач кафедри доцент

1. Ф. Герасімов), юридичних факультетів університетів (Московсь­ кого — завідувач кафедри професор О. М. Васильєв, Ленінградсь­ кого — завідувач кафедри професор Н. С. Алексеев, Київського — завідувач кафедри професор В. К. Лисиченко, Одеського — завіду­ вач кафедри професор В. П. Колмаков, Білоруського — завідувач кафедри професор А. В. Дулов тощо). Були видані підручники з криміналістики й окремі монографії з проблемних питань [2, с. 45].

Найбільш плідно розвивалася криміналістика на кафедрах криміналістики шкіл МВС колишнього СРСР, зокрема Вищої школи МВС СРСР (завідувач кафедри професор Р. С. Бєлкін). За своїм науковим обладнанням, рівнем навчальної і наукової роботи вона стояла на першому місці серед кафедр криміналістики інших юридичних вузів колишнього СРСР. Кафедрою було видано 10 випусків підручників і ряд значних монографій: P. C. Бєлкін «Собирание, исследование и оценка доказательств» (1966), «Ле­нинская теория отражения и методологические проблемы совет-

53

Лекція 2

Історія розвитку судової експертології в Україні

ской криминалистики» (1970), Р. С. Бєлкін, А. І. Вінберг «Кри­миналистика и доказывание» (1969), І. М. Лузгін «Расследование как процесс познания» (1969), монографії Г. Г. Зуйкова, Г. А. Са­мойлова, М. С. Полевого, А. І. Устінова та ін.

Роботи криміналістів повоєнних років були перекладені і видані в ряді колишніх соціалістичних країн і отримали позитивну оцінку.

На кафедрі криміналістики Київської ВШ MBC України ім. Ф. Е. Дзержинського (пізніше Національна академія внут­рішніх справ України і Київський національний університет внут­рішніх справ) (завідувачі кафедрою — професори, відомі науковці: М. В. Салтевський, В. П. Бахін, Є. Д. Лук'янчиков, А. В. Іщенко, П. Д. Біленчук, В. С. Кузьмічов, а нині В. К. Весельський) роз­робляли питання криміналістичної тактики і методики розсліду­вання окремих видів злочинів: розслідування вбивств на замов­лення (В. П. Бахін), розслідування підробки грошей (В. С. Маци-шин), розслідування злочинів у сфері банківського кредитування (С. С. Чернявський), розслідування торгівлі людьми (В. В. Пяс-ковський), теорія криміналістичної характеристики злочинів та розслідування сексуальних убивств (А. В. Старушкевич), інфор­маційне забезпечення розслідування злочинів (Є. Д. Лук'янчи­ков), тактика допиту (В. К. Весельський), вдосконалення криміна-льно-процесуальної діяльності органів МВС (В. І. Ґалаґан), організація і тактика перевірки алібі (В. В. Юсупов), удосконален­ня слідчої діяльності (В. С. Кузьмічов), подолання протидії розслідуванню злочинів (О. В. Александренко), тактичні операції при розслідуванні корисливих злочинів (В. І. Перкін) тощо.

Вченими-криміналістами вузів України розроблялися пробле­ми криміналістичної тактики: планування розслідування і вчення про версії (О. Н. Колесниченко), слідчий експеримент (Л. Є. Ароц-кер), допит свідків і потерпілих (В. О. Коновалова, О. О. Закатов), огляд місця події (С. І. Тихенко, Г. А. Матусовський, А. В. Князев, Н. І. Клименко), пред'явлення для впізнання (О. Н. Колесничен­ко), перевірка показань на місці (А. Б. Зазулінський, Я. Г. Ципарський), тактика призначення і проведення повторних експертиз (3. С. Міленєвська), тактика розшуку (П. О. Олійник, О. Г. Птіцин), роль спеціаліста в розслідуванні (І. К. Волкова, В. В. Циркаль, М. В. Салтевський, В. К. Лисиченко та ін.).

54

Проблемам криміналістичної тактики були присвячені дисер­таційні дослідження викладачів юридичних вузів: В. О. Коновало-вої «Теоретические проблемы следственной тактики» (1966), «Допрос: тактика и психология» (1999); О. О. Закатова «Крими­налистическое учение о розыске» (1987); В. Г. Лукашевича «Основы теории профессионального общения следователя» (1993); В. Ю. Шепітька «Теоретические проблемы систематиза­ции тактических приемов в криминалистике» (1996); В. С. Кузь-мічова «Следственная деятельность: сущность, принципы, крими­налистические приёмы и средства осуществления» (1996); В. I. Га-лагана «Правові та криміналістичні проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності (на матеріалах органів внутрішніх справ України)» (2004).

Питання криміналістичної техніки, зокрема застосування науково-технічних засобів у слідчій і експертній практиці, висвітлені у працях О. Н. Колесниченка, Г. А. Матусовського (1960), В. Г. Гончаренка (1969, 1972,1973, 2005), застосування зву­козапису, кінозйомки, лазерних променів (1998), фоноскопи (1998-2003) в працях Л. І. Громовенка, Ю. Ф. Жарикова, одоро-логії у працях М. В. Салтевського, О. А. Кириченка (1998), В. Д. Басая (2003), дослідження трасологічних і дактилоскопічних проблем у працях Г. Л. Грановського (1965, 1966), А. О. Фокіної (1970), М. В. Салтевського (1956-2003), Л. К. Литвиненко (1960), Є. М. Світлакова (1971), М. М. Шульги (1970-1972).

Питання методики розслідування окремих видів злочинів роз­роблялися багатьма українськими криміналістами, які зробили значний внесок у розвиток цього розділу криміналістики: методи­ка розслідування розкрадань державного і суспільного майна (С. І. Тихенко, Б. Г. Розовський, І. В. Попов, В. П. Суєтнов, Я. П. Нагнойний, С. Ф. Скопенко, В. Д. Позняк, Ф. К. Глух), розслідування втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (Н. В. Шость, Л. В. Левицька), розслідування злочинів проти жит­тя (Н. В. Шость, В. П. Колмаков, В. О. Коновалова), попереджен­ня злочинів криміналістичними засобами та методами (Ф. А. Ло-пушанський), розслідування автотранспортних злочинів (М. Г. Богатирьов, В. К. Стринжа, М. С. Романов, С. І. Новіков), спекуляції (Н. В. Цветаева, М. О. Сенчик, А. Є. Крикунов), підроб-

55

Лекція 2

Історія розвитку судової експертології в Україні

ки грошей (Є. І. Козаков, С. В. Мацишин), корисливих злочинів (А. Ф. Волобуєв, В. В. Тіщенко). Ці праці розглядали проблеми су­дової експертизи, її види і їх можливості.

Розроблені методики розслідування окремих видів злочинів були узагальнені криміналістами харківської та київської шкіл і викладені в підручнику «Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений», під редакцією В. К. Лисиченка (1988).

В останні роки методика розслідування злочинів і питання су­дових експертиз розроблялася в докторських дисертаціях: І. В. Поетики «Основные проблемы криминалистической науки раскрытия и расследования преступлений в восточноевропейских странах» (1991), А. Ф. Волобуєва «Наукові основи комплексної методики розслідування корисливих злочинів у сфері підприєм­ництва» (2002), В. В. Тищенка «Концептуальні основи розсліду­вання корисливо-насильницьких злочинів» (2003), Ю. П. Аленіна «Теоретические и практические основы раскрытия и расследова­ния очагов преступлений» (1997), О. П. Снігірьова «Деятельность органов внутренних дел на железнодорожном транспорте по борьбе с организованными преступными группами» (1996), В. Д. Басая «Основи криміналістичної одорології» (2003), О. А. Кириченка «Основи криміналістичної мікрології» (1996), В. П. Корж «Теоретические основы методики расследования преступлений, совершенных организованными группами в сфере экономической деятельности» (2002), Є. Д. Лук'янчикова «Інфор­маційне забезпечення розслідування злочинів» (2005).

З кінця 70-х років значно активізувалися зусилля криміна­лістів у галузі теоретичних і методологічних проблем методики розслідування, в тому числі її предмета, криміналістичної характе­ристики, типових ситуацій і тактичних операцій розслідування окремих видів злочинів (Г. А. Матусовський, М. В. Салтевський, Ю. П. Аленіна, В. П. Корж, В. В. Тіщенко), розслідування краді­жки транспорту, нерозкритих злочинів минулих років, вбивств на замовлення, кримінальних вибухів (В. П. Бахін) тощо.

Подальшого розвитку набули питання методології та теорії кри­міналістики і предмета, системи, методів у працях відомих україн­ських криміналістів: В. Г. Гончаренка «Методологические пробле-

56

мы использования данных естествешіьіх наук в уголовном судо­производстве» (1980), М. Я. Сегая «Методология судебной идентификации» (1970), Г. А. Матусовського «Криминалистика в системе юридических наук и её межнаучные связи» (1980), Н. I. Клименко «Криминалистические знания: понятие, структура, оптимизация использования» (1993), «Криминалистика как наука и учебная дисциплина» (1994), В. Ю. Шепітька «Теоретические основы следственной тактики» (1996), В. О. Коновалової «Право­ва психологія» (1996), В. Ф. Зудіна «Криминалистическая профи­лактика преступлений: теория и практика» (1998), А. В. Іщенка «Методологические и организационные проблемы развития кри­миналистических научных исследований» (1997), В. А. Журавля «Теорія і методологія криміналістичного прогнозування» (1996).

Пріоритетними напрямами дослідження криміналістичної ме­тодики на сьогодні мають стати питання використання криміналь­ної статистики з метою розроблення криміналістичних характери­стик різних видів злочинів, подальший розвиток вчення про кри­міналістичну класифікацію злочинів та відповідних їй методик розслідування, розроблення нових (нетрадиційних) криміна­лістичних методик, зокрема вбивств на замовлення, кримінальних вибухів, терористичних актів, багатоепізодних та складних зло­чинів, які вчиняються організованими групами, нерозкритих зло­чинів минулих років, розслідування злочинів в умовах неочевид-ності, створення комплексних методик розслідування.

В Україні були видані підручники «Криміналістика» під ре­дакцією П. Д. Біленчука (1997, 1998, 2001); В. М. Салтевського «Криміналістика» (1999-2001, 2005); М. І. Скригонюка «Кримі­налістика» (2004), «Криміналістика» під ред. В. Ю. Шепітька (1998,2001,2004). В. П. Бахін, І. В. Гора, П. В. Цимбал підготува­ли курс лекцій «Криміналістика» (ч. 1, 2002), І. В. Гора, А. В. Іщенко, В. А. Колесник — посібник для підготовки до іспитів «Криміналістика» (2005).

Якщо до Великої Вітчизняної війни в Україні був лише один кандидат юридичних наук з криміналістики — М. Є. Євгеньєв, у 1973 р. було 8 докторів і 42 кандидати юридичних наук, сьогодні в Україні близько 280 кандидатів і більше 40 докторів наук за спе-

57

Лекція 2

Історія розвитку судової експертології в Україні

ціальністю 12.00.09 — кримінальний процес та криміналістика; су­дова експертиза.

Наукові праці українських криміналістів, які працюють у вузах, широко відомі в країні і за її межами. Вони друкуються в різних журналах, збірниках вищих навчальних закладів і науково-дослід­них інститутів, у вигляді монографій, навчальних посібників і підручників.

В Україні відбулося багато наукових і науково-практичних кон­ференцій (місцевих і міжнародних) з криміналістики і судової експертизи, які сприяли обміну науковими концепціями, плідним дискусіям, подальшому розвитку науки і практики.