ВСТУП

Перехід до ринкових відносин — складний і важкий процес для кожного підприємства, організації, регіону, країни. Він вимагає мобілізації всіх сил і засобів підприємств, суспільства в цілому.

Ламання старих виробничих відносин, що склалися, переко­нань, психології людей не відбувається миттєво, тому надана свобо­да дій керівникам підприємств загнала багатьох із них у безвихідь.

Керування, що сформувалося в рамках адміністративної систе­ми, грунтувалося на всілякому обмеженні такої свободи й зумовле­ності основних подій і процесів на багато років уперед за допомогою всеохоплюючого централізованого планування.

Високий ступінь невизначеності розвитку подій у зовнішнім се­редовищі і такі ж несподівані її впливи на підприємства змушують їх динамічно функціонувати, пристосовуючись до «примх» зовнішньо­го впливу.

Звичайно, загострення кризи в Україні призводить до появи різних проблемних ситуацій, розв'язання яких диктується виробни­чою ситуацією і викликає потребу в ефективному керуванні. Вимога практики, в свою чергу, викликає розробку теоретичної концепції си­туаційного керування, аналізу й узагальнення світового досвіду.

Господарському керівнику необхідно вміти передбачати причи­ни й джерела виникнення проблемних ситуацій і мати про запас за­здалегідь спроектований механізм їхнього розв'язання для того, щоб наявними ресурсами і можливостями можна було якщо і не досягти поставленої мети, то хоча б не мати збитків.

Це завдання може і повинен вирішувати спеціальний вид керу­вання — ситуаційний менеджмент, який деякі дослідники ще назива­ють адаптивним, а інші — альтернативним менеджментом.

У цьому зв'язку використання на практиці методів ситуаційного керування являється важливою і необхідною частиною всіх робіт з удосконалювання керування.

Ситуаційний підхід доповнює сформований (традиційний) ме­ханізм організації планування і керування виробництвом, що в дано­му навчальному посібнику автори називають функціональним ме­неджментом, а не застосовується замість нього.

Головне завдання при реалізації системного підходу полягає в розробці адекватних його суті інструментальних методів і засобів,що дозволяють виявляти і описувати потенційні ситуації, проектувати варіанти процедур їхнього розв'язання і відповідну до цих процедур інформаційну базу керування. При цьому велика увага в роботі приділяється психологічним аспектам керівництва, від яких значною мірою залежить успіх чи невдача розв'язання тих чи інших проблем­них ситуацій.

Доцільність реалізації ситуаційного підходу в керуванні вироб­ництвом обумовлена і необхідністю удосконалювання організаційних структур в умовах керування, що швидко змінюються.

Прогнозування проблемних ситуацій, що виникають в ор­ганізаціях на всіх етапах їхнього функціонування, дозволяє зазда­легідь розробляти процедури їхнього розв'язання з урахуванням об­межень на час вироблення управлінського рішення і впливу, на­явність людських, фінансових, матеріальних ресурсів, науково-технічного наробку і т.д.

Викликає жаль слабке теоретичне і практичне пророблення ба­гатьох необхідних компонентів ситуаційного менеджменту. Практич­но немає літератури, методик, посібників, які можна було б, якщо не прямо використовувати для вивчення, то хоча б узяти за основу для підготовки навчальних посібників, для того, щоб полегшити вивчен­ня даного курсу. Проте така спроба зроблена, і автори сподіваються, що викладений матеріал надасть певну допомогу студентам, що вив­чають курс «Ситуаційний менеджмент».

Це видання значною мірою перероблено та доповнено кількома параграфами, а також додатками, які допомагають кращому засвоєнню викладеного матеріалу.

Навчальний посібник підготовлений на основі лекційного матералу, який використовується в ході викладення курсу «Ситуаційний менеджмент» у Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського. Наукова редакція здійснена к.т.н., доц. В.О.Василенком.

Розділ 1. Економічні передумови ситуаційного керування

Тема 1. Економічні явища і причини виникнення проблемних ситу­ацій на підприємствах

1.1. Макроекономічні явища, що ведуть до появи проблемних ситуацій на підприємствах

1.2. Вплив макроекономічних проблем на первинні ланки еко­номіки

1.3. Виникнення проблемних ситуацій в організації

1.4. Суть і завдання ситуаційного (адаптивного) менеджменту

1.5. Місце ситуаційного менеджменту у загальній системі

управління підприємством

Тема 1. Економічні явища і причини виникнення проблемних ситуацій на підприємствах

1.1. Макроекономічні явища, що ведуть до появи проблемних ситуацій на підприємствах

Виникнення різних ситуацій, небезпечних для виробництва та в цілому для підприємства, об'єктивно характеризується безліччю взаємозалежних факторів, що підвищують складність і ризик керу­вання. Практика показує, що проблемні ситуації виникають і протіка­ють по-різному.

Жодна виробнича система не функціонує у вакуумі, її оточує значною мірою диференційоване середовище. Усе, що знаходиться поза фірмою, у тій чи іншій мірі постійно впливає на організацію. Цей постійний вплив протікає в часі нерівномірно чи періодично з різною силою і виявляється неоднаково. І цілком природним є той факт, що кожна організація повинна добре знати не тільки своє сере­довище, у якому вона знаходиться, а й вміти адекватно реагувати на кожний з цих впливів. Невдача в пристосуванні до середовища може вилитися в невдалий бізнес узагалі.

Більше того, необхідність планування бізнесу в умовах висо­кої мінливості навколишнього середовища пов'язана з невизна­ченістю, ризиком, а значить, і з появою проблемних, а то і надзви­чайних кризових ситуацій, здатних привести фірму до жалюгідних наслідків.

Причиною появи проблемних, а найчастіше і кризових ситуацій, може бути не тільки об'єкт, але і суб'єкт керування. Більше того, саме суб'єкт керування може бути найчастіше джерелом кризи, стан і роз­виток якої можуть бути неадекватними стану і тенденціям розвитку об'єкта керування, що і породжує кризові ситуації. При цьому, чим вище ранг суб'єкта керування в ієрархічній системі, тим помітніший його вплив на первинні ланки економіки. Дуже важливо це бачити в системі державного керування. Очевидно, що під суб'єктом керуванняв даному випадку розуміється не тільки особистість, а й орган влади країни, регіону, галузі, який впливає так чи інакше на економічну політику об'єктів керування.

В умовах розвинутих ринкових відносин стійкість роботи підприємств залежить від цілком відомих факторів макросередови-ща. До них можна віднести циклічність розвитку економіки, особли­вості й умови державного втручання в економічні процеси суспільства, галузеві аспекти, глобальну конкуренцію і т.д.

У перехідний період розвитку суспільства як основне явище (кон­фліктної домінанти) виступає всеосяжний соціально-політичний конфлікт, що пронизує усі важливі сфери громадського життя [1].

Суть перехідного періоду в тому, що на зустрічних курсах протікають два процеси — демонтаж традиційних державних інсти­тутів, звичок і стереотипів у реалізації владних функцій, з одного бо­ку, і нарощування досконало нових, нетрадиційних інституціональних структур, а так само правил і норм політичної поведінки, — з іншого.

Перехідний період означає також і глобальний поворот, коли в економічному і політичному просторі одночасно співіснують носії різних, часом протилежних, інтересів і цінностей. Це виявляється в конфліктах.

Специфіка соціально-політичних конфліктів перехідного періоду полягає в тому, що якщо в умовах суспільної стабільності во­ни носять, переважно, горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму), то в перехідний період — вертикальний — боротьба проти режиму (за встановлення нового режиму).

Соціально-політичні конфлікти зумовлені зіткненням наступ­них тенденцій:

• об'єктивно існуючої й офіційно декларованої необхідності перехо­ду суспільства з ригідного¹ стану в плюралістичне, з одного боку, і суб'єктивним тяжінням до використання колишніх, твердих ме­ханізмів керування суспільства і держави, з іншого;

• первісною спрямованістю на кардинальні демократичні перетво­рення політичних відносин в інтересах усього суспільства, з одно­го боку, і прагненням провести їх лише в інтересах нових, оновле­них політичних еліт, з іншого;

• гаслом «свободи ринку», з одного боку, і штучним створенням нерівних стартових можливостей для ефективної участі суб'єктів суспільства в ринкових відносинах, з іншого;• необхідністю більш прогресивного устрою внутрідержавних і міждержавних національних відносин, з одного боку, і викорис­тання етнічного диктату для реалізації вузькокорпоративних цілей, з іншого.

Дестабілізація в країні виникає не тому, що існують конфлікти. Вони були і завжди залишаться в людському суспільстві. Напру­женість настає через невміння виявити вчасно, контролювати і регу­лювати цей процес, тобто керувати ним.

Таким чином, на макрорівні основним явищем, що робить вплив на виникнення проблемних ситуацій, є державний вплив — це:

- право, можливість і здатність держави через свої органи і посадо­вих осіб впливати на долі, відносини і діяльність людей;

- система відповідних інститутів і державних органів, що приймають владні рішення;

- діяльність осіб, обраних відповідними владними повноваженнями.

Перехід до ринкових відносин загрожує появою ще одного такого небезпечного явища, властивого відкритому ринку, як циклічність різного роду криз міжнародного масштабу, що мають тенденцію створювати небезпечні ситуації на виробництві.

Ставлення до кризових явищ в економіці зазнавало докорінних змін протягом майже трьох сторіч. Російські економісти, наприклад, виділяють три періоди.

У першому, який тривав з початку XVIII ст. і до середини 30-х pp. XX ст., переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж.С.Мішель, Ж.-Б.Сей, Д.Рікардо), або вони носять випадковий характер (Ж.-Ш.Сісмонді, Р.Робертус)¹.

Із середини 30-х pp. і до 60-х pp. XX ст. панувала теорія Кейнса, сутність якої зводиться до того, що економічні кризи в умовах класичного капіталізму неминучі і випливають із природи властивого йому ринку, а негативні наслідки можна зменшувати. При цьому Кейнс висунув ідею про державне втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту.

Вчені різних напрямків пропонують такі різновиди циклів:

• цикли Кондратьева — тривалістю 40-60 років, імпульсом яких є радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

• цикли Кузнеца тривалістю 20 років, рушійною силою яких виступають зрушення у відтворенні та іншій структурі виробництва;

• цикли Жугляра періодичністю 7-11 років, які є результатом взаємодії численних грошово-кредитних факторів;

• цикли Китчина, які тривають 3-5 років, спричинені динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

• приватні господарські цикли, які охоплюють період від 1 до 12 років й існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Усі ці періоди відрізняються природою свого походження і тривалістю, а спільним є однотипність траєкторії: циклічний спіралеподібний розвиток. У результаті руйнівна фаза розвитку визнається не стільки як суспільне зло, скільки як умова, що забезпечує поступальний розвиток економіки.

Відповідно до хвилеподібного характеру розвитку економіки слідом за прогресом очікується регрес і криза, тобто кризи — закономірне явище в економіці. Циклічний характер проходження всіх економічних процесів обумовлює об'єктивність появи негативних тенденцій у їхньому розвитку. Отже, небезпека кризи існує завжди, навіть коли її немає. У зв'язку з цим виникають дві взаємозалежні проблеми: розпізнання кризи і її запобігання. Перша з них — найважча і найважливіша, оскільки для вирішення другої проблеми необхідно вчасно помітити настання кризи, визначити її ранні ознаки, зрозуміти її характер.

Для розпізнавання кризових ситуацій, що виникають, велике значення має їхня типологія. Кризи бувають регулярні (циклічні), які повторюються з визначеною закономірністю, і нерегулярні Перші дають початок новому циклу. Вони відрізняються тим, що охоплюють усі сфери економіки, досягаючи великої глибини і тривалості. Серед інших розрізняють проміжні, часткові, галузеві і структурні кризи.

Проміжна криза перериває на визначений час проходження якого-небудь з етапів. Він менш глибокий і тривалий у порівнянні з регулярною кризою і носить локальний характер.

Визначальною рисою приватної кризи є те, що вона охоплює не всю економіку, а окремі її сфери (наприклад, нафтова криза).

Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства (наприклад, перепрофілювання оборонного комплексу країни).Структурна криза — це наслідок порушення закону пропорційного розвитку суспільного виробництва. Вона прояв­ляється в міжгалузевих диспропорціях, з одного боку, і товарному дисбалансі — з іншого (наприклад, енергетичний, бензиновий, продовольчий, сировинний і т.д.).

З огляду на те, що економіка України перебуває на етапі глибокого і затяжного економічного спаду, криза будь-якого роду з перерахованих вище типів може здійснити катастрофічний вплив на господарську діяльність країни. Це також говорить і про те, що економічний механізм нашої країни, кожного підприємства має потребу в особливих специфічних підходах антикризового і ситуаційного управління, відмінних від готових рецептів країн з розвиненими ринковими відносинами.