8.Релігія та основні форми в первісному суспільстві.Ритуал та його функції

До ранніх форм релігії належать: фетишизм, то­темізм, магія, анімізм.

У період переходу до класового суспільства фор­муються племінні релігії, головну роль в яких віді­грають культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відо­браження створення родоплемінних союзів. Складає­ться інститут жреців професійних священнослужи­телів.

Анімі́зм (від лат. anima - душа) — віра в існування душі. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього.

Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя.

Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету).Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

Фетиши́зм— одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи — фетишам, які є нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів тощо

Тотемізм— сукупність релігійних уявлень і вірувань про існування надприродних зв'язків між певною родовою групою людей і певним видом рослин чи тварин. Елементи тотемізму залишилися в обрядовості та звичаях українців (зокрема в обрядах водіння кози, куста, тополі тощо).

Магія — сукупність прийомів і обрядів, що мають чудодійну силу; дії і обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

Ритуа́л— дія, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх, також нерідко вважається, що ритуал може впливати на природні та надприродні сили.

Ритуал- основні функції:

1. Світоглядна функція, яка реалізується завдяки наявності певного типу поглядів на божество, людину, суспільство, природу, вираженого в ритуалі. Ритуальне дію у цій функції схоже з міфом, а часто і повторює його. За допомогою ритуалу пояснюються основи світорозуміння, прийняті в тому чи іншому суспільстві а так само світопочування - емоційне прийняття чи неприйняття запропонованих норм у здійсненні ритуалу. Тут же закладаються поняття, спрямовані на розрізнення священних речей і звичайних, формується відповідне до них ставлення. Роль обрядів, у зв'язку з цим, полягає в тому, що вони відкривають доступ до священних об'єктів і потім забезпечують повернення у звичний світ, формулюють ідеали, до яких прагнуть люди і які стимулюють суспільний розвиток.

2. Комунікативна функція. Ритуал - це своєрідний канал спілкування, віруючих один з одним, або віруючих з гіпостазірованнимі істотами (Богом, ангелами, душами померлих, святими, і ін), які виступають в якості посередників спілкування між людьми.

3. Регулятивна функція полягає в тому, що за допомогою певних ідей, цінностей, установок стереотипів, традицій, набору дій здійснюється управління діяльністю і відносинами, свідомістю і поведінкою осіб, що беруть участь в обряді або ритуалі.

4. Інтегрірующе-дезінтегруються функція. Спільні обряди, у тому числі в таких життєвих ситуаціях, як народження, шлюб, смерть, зміцнюють почуття групової солідарності. І, навпаки, факт згуртованості однієї групи, наступного канонами будь-якої релігії, і що здійснюють згідно з нею ритуали може викликати конфлікт з прихильниками інших релігій або з суспільством, в якому існують інші соціальні порядки.

5. Культуротранслірующая функція вказує на приналежність обряду і ритуалу до традиційної культури суспільства. Традиція, будучи стійким елементом у культурі, через обряд передає такі норми життя людини, які спрямовані на самі основи його існування. Кожного разу, дотримуючись прийнятим обрядів і ритуалів встановленим, людина як би наново стикається з моментом створення світу, простежує його розвиток, співвідносить себе з ним, і завдяки цьому стає можливим з'єднання і збіг космічного, земного і людського ритмів.